| Головна » Статті » Біологія | [ Додати статтю ] |
Землеробство
|
Науковий реферат на тему: Землеробство ПЛАН Землеробство - наука і галузь виробництва. Поняття про сівозміну й основи чергування сільськогосподарських культур. Розміщення основних культур у сівозміні. Класифікація, впровадження та освоєння сівозмін. Завдання і види обробітку ґрунту. Системи обробітку ґрунту. Поняття про сортову та посівну якість насіння. Підготовка насіння та сівба сільськогосподарських рослин Землеробство - наука і галузь виробництва Землеробство - це галузь сільськогосподарського виробництва, що пов'язана з вирощуванням культурних рослин на основі обробітку ґрунту. Землеробство - це наука, що розробляє методи раціонального та ефективного використання ґрунту та підвищення його родючості. Становлення землеробства як галузі виробництва з науковою основою проходило тривалий історичний час. Визначне місце в цьому процесі відіграли багато вчених. А.Т. Болотов написав працю "О разделении полей", яка була першим посібником з питань запроводження сівозмін і організації сільськогосподарської території. І.М. Комов першим обґрунтував плодозмінну систему зелеробства. М.Г. Павлов у 1837 році видав 5-томний "Курс сельского хозяйства", який тривалий час був капітальним підручником для підготовки агрономів. О.В. Совєтов ввів термін "система землеробства" і обґрунтував виникнення та існування систем землеробства в історичному аспекті. В.Р. Вільямс створив травопільну систему землеробства, розробив ефективні заходи обробітку ґрунту і надавав великого значення його структурі. Д.М. Прянишников обґрунтував наукові основи необхідності чергування сільськогосподарських культур. Велике значення для розвитку теоретичних і практичних основ землеробства мали роботи вчених-ґрунтознавців - В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, М.А. Качинського, О.А. Роде, І.Б. Ревута та ін. Серед українських дослідників, які зробили значний внесок в агрономічну науку, слід відмітити Б.М. Рождественського, А.Є. Зайкевича, О.І. Душечкіна, а також роботу Полтавського, Херсонського, Одеського та інших дослідних полів, які були засновані ще в кінці 19 століття. На сьогоднішній день робота з дослідження питань обробітку та використання ґрунтів зосереджена в Інституті землеробства Української академії аграрних наук (УААН) (смт. Чабани, Київська обл.), Інституті зрошувального землеробства УААН (смт. Наддніпрянське, Херсонська обл.), Інституті землеробства і біології тварин УААН (м. Львів) та багатьох інших установах. На Тернопіллі дослідження оптимальних способів обробітку ґрунтів у сівозмінах проводяться в Подільській державній сільськогосподарській дослідній станції (смт. Хоростків). Основним завданням землеробства і агрономії в цілому є встановлення загальних закономірностей взаємозв'язку рослин і факторів життя (світла, вологи, тепла, повітря, поживних речовин тощо). Дослідження цих взаємозв'язків найшли відображення в основних законах землеробства. Перший закон - закон незамінності і рівнозначності факторів, сформульований В.Р. Вільямсом, вказує на те, що не можна замінити один фактор життя рослини іншим. Наприклад, нестачу світла не можна компенсувати теплом, і навпаки. Закон мінімуму, оптимуму і максимуму - є другим законом землеробства. Найменший кількісний показник, за якого рослина починає рости, називають мінімумом. Показник за якого рослина розвивається найкраще - оптимумом. Найбільша ж кількість , яка вже шкодить рослині - максимумом. Третій закон землеробства - закон сукупної дії (взаємодії) факторів вказує на те, що рослина тим продуктивніше використовує фактор, який знаходиться в мінімумі, чим більша кількість інших чинників знаходиться в оптимумі. До загальних законів землеробства належать також і закон повернення поживних речовин у ґрунт, відкритий Ю. Лібіхом, і закон плодозміни. Перший з них вказує на те, що всі речовини, використані рослинами для формування урожаю, необхідно повернути в ґрунт у вигляді добрив. Закон плодозміни ж говорить, що для найвищої продуктивності сівозміни необхідно щорічно змінювати на полях культури, які є найбільш біологічно і агротехнічно віддалені тощо. Під системою землеробства слід розуміти комплекс взаємопов'язаних агротехнічних і організаційно-господарських заходів, спрямованих на вирощування максимальних урожаїв сільськогосподарських культур і підвищення родючості ґрунтів. Системи землеробства розвивались у певній історичній послідовності. Відомі примітивні системи землеробства (заліжна, перелогова, вирубно-вогнева та лісопильна); екстенсивні (парова система (вперше почали використовувати чергування культур: 2-пільне - 1) пар, 2) озимі та 3-пільне - 1) пар, 2) озимі, 3) ярі, (зернотрав'яна); перехідні (поліпшена зернова, травопільна). Сучасні інтенсивні системи землеробства характеризуються науково обґрунтованими взаємозв'язками різних заходів і розміщенням всіх галузей сільськогосподарського виробництва відповідно до природно-економічних зон і районів. Інтенсивні системи землеробства включають ряд основних взаємопов'язаних ланок: а) раціональну систему обробітку та удобрення ґрунту; б) сучасні прийоми сівби, садіння рослин та підготовки посадкового матеріалу; в) найдоцільнішу структуру полів і сівозмін; г) досконалу систему захисту рослин; д) меліоративні заходи тощо. Першою інтенсивною системою землеробства була плодозмінна система, яка передбачала наступне чергування культур: 1) озима пшениця, 2) буряк, 3) ячмінь з підсівом конюшини, 4) конюшина. Тобто, на долю зернових припадало 50%, просапних 25% і бобових трав 25%. До сучасних ж інтенсивних систем землеробства відносять польові системи, спеціальні, наприклад, як контурно-меліоративне землеробство (КМЗ). Особливе місце займає так зване біологічне, або альтернативне, землеробство, яке виникло у зв'язку із зростаючою потребою екологізації агроландшафтів у інтенсивному землеробстві. Альтернативне землеробство приділяє велику увагу екологічним закономірностям в організації процесу виробництва сільськогосподарської продукції. Основними ознаками біологічного землеробства є: відмова від легкорозчинних мінеральних добрив, синтетичних хімічних засобів захисту рослин, надання переваги біологічним методам захисту, стимулювання біологічної активності ґрунту, широке застосування органічних відходів виробництва рослинницької та тваринницької продукції, поповнення запасів ґрунтового азоту за рахунок симбіотичної азотфіксації бобовими рослинами тощо. Поняття про сівозміну й основи чергування сільськогосподарських культур Сучасні системи землеробства ґрунтуються на сівозмінному (почерговому) вирощуванні культур. Необхідність чергування культур зумовлюється рядом чинників. Узагальнюючи досвід практичного землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні - хімічні, фізичні, біологічні та економічні. Хімічні основи чергування культур у сівозміні - це вплив правильного чергування на умови живлення рослин. Сільськогосподарські рослини з врожаєм виносять з ґрунту різну кількість елементів живлення, тому тривале на одному місці вирощування або вирощування подібних за поглинанням певних елементів культур веде до однобічного збіднення ґрунту на певні елементи і, як результат, до зниження врожайності. Наприклад, після соняшника, який з врожаєм виносить особливо багато калію, не можна садити картоплю, яка теж потребує багато калію. Також до хімічних основ відноситься такі явища, як збагачення ґрунту азотом бобовими рослинами, переведення важкодоступних форм фосфатів у доступні зернобобовими та гречкою. Чергування культур також запобігає зміні pH ґрунту. Фізичні причини - це вплив сівозміни на структуру, фізичні властивості і вологість ґрунту. Наприклад, багаторічні трави покращують структуру та фізичні властивості ґрунту, просапні - в меншій мірі, а то і навпаки. Сильно висушують ґрунт люцерна, цукрові буряки, кукурудза. Біологічні основи сівозміни. Чергування культур зменшує можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці - зараження іржею, картоплі - фітофторою, нематодою тощо. Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні структури посівних площ, яку розробляють відповідно з необхідністю вирощування тих чи інших культур, природних умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних особливостей рослин. Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин. Сівозміною називають обґрунтоване чергування культур і пару в часі та на полях. Чергування в часі означає, що на одному полі йде послідовна щорічна зміна культур. Культура, яка займала поле в попередньому році, є попередником для тієї культури, що висівається в цьому році. Перелік культур або їх груп у порядку чергування в сівозміні називається схемою сівозміни. Чергування на полях - це в межах одного року сільськогосподарські культури певної сівозміни розміщуються на певних полях. Період, за який кожна культура побуває на всіх полях сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротаційний період сівозміни дорівнює кількості полів у ній. Таблиця, на якій показано чергування культур у сівозміні протягом ротації, називається ротаційною таблицею . Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозміна, тобто щорічна або періодична зміна культур у полях сівозміни, що різняться між собою біологічними властивостями й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фітосанітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість. У противагу сівозміні, повторне вирощування однієї культури на одному місці (більше 2-3 років), називають монокультурою. Особливо сильне зниження врожайності за беззмінних посівів називається втомою. Відома буряковтома, льоновтома, конюшиновтома та ін. Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їх вирощування. За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна розділити на: слабочутливі, середньочутливі, сильночутливі та несумісні. Слабочутливі (умовно самосумісні) - кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або протягом кількох років вирощувати на одному полі без значного зниження їх врожайності. Середньочутливі - горох, цукровий буряк, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відзначаються помітними приростами урожаю за правильного розміщення в сівозміні. Сильночутливі - люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви. Висока продуктивність самонесумісних культур забезпечується тільки за правильного розміщення в сівозміні з врахуванням допустимої періодичності їх посівів на одному й тому ж полі. Несумісні культури. До таких відносяться культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одну після другої в сівозміні через біологічні особливості, наявність спільних хвороб та шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне вирощування різних бобових культур, розміщення пшениці після ячменю, вівса - після ячменю, і навпаки, буряків - після ріпаку і вівса тощо. Розміщення основних культур у сівозміні У сучасних сівозмінах виділяють групу провідних, або основних, культур, тобто культур, які займають найбільші площі в сівозміні і є основними для вирощування в даній місцевості. В Україні найбільші площі займає озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, серед зернобобових - горох. Для провідних культур добирають найкращі попередники, тобто рослини, після збирання яких ґрунт містив би в оптимальній кількості вологу і поживні речовини, був чистий від бур'янів, хвороб, шкідників. Після збирання такого попередника залишалося б досить часу для обробітку ґрунту під наступну культуру. Необхідність розміщення провідних культур після найкращих попередників зумовлюється економічними чинниками. Основною культурою України є озима пшениця, найкращими попередниками для якої є чистий пар, однорічні та багаторічні трави, зернобобові культури, дещо гірші - кукурудза на силос, вико-вівсяні, вико-житні суміші на зелений корм, рання та середньостигла картопля, льон та ін. Озиме жито займає значно менші площі, і оскільки воно менш вибагливе до попередників, його розміщують переважно після кукурудзи на силос, картоплі, люпину, допустиме вирощування його після вівса, гречки та озимої пшениці. Кращими попередниками для кукурудзи є озимі та ярі зернові, зернобобові, картопля, цукрові буряки. За хорошої агротехніки кукурудзу можна вирощувати на одному полі кілька років поспіль. Ярий ячмінь та овес слід розміщувати після озимих, кукурудзи на зерно і силос, зернобобових, буряків, картоплі. Гречку розміщують переважно після удобрених просапних, озимої пшениці, а за сприятливих умов - і після зернобобових. Горох та інші зернобобові культури висівають у Лісостепу після кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, зернових колосових культур. Цукрові буряки - це основна просапна культура, яка дуже вимоглива до попередників, наявності в ґрунті поживних речовин і вологи. Розміщують цукрові буряки, як правило, після озимої пшениці, але за обов'язкового внесення органічних добрив. Хорошим попередником для цієї культури є також однорічні трави. Важливе значення для цукрових буряків має не тільки попередники, а й передпопередники, найкращими з яких є конюшина та еспарцет одного року вирощування, багаторічні злакові трави, в посушливих районах - чистий пар. Допускаються в якості передпопередників також кукурудза та бобово-злакові суміші на зелену масу. Картоплю в польових сівозмінах розміщують після зернобобових, зокрема люпину на зерно, удобрених озимих, багаторічних і однорічних трав, льону, а в південних районах - парового поля. Доведено, що сівозмінне вирощування картоплі дає набагато вищі врожаї, ніж повторні посіви, які для неї допустимі. Багаторічні трави в сівозміні переважно підсівають до зернових хлібів, причому в зоні достатнього зволоження, на легких ґрунтах - як до озимої пшениці й жита, так і до ярого ячменю та вівса, а на важких ґрунтах і за нестачі вологи - під ярі. Пар у сівозміні розміщують для знищення на певному полі бур'янів і підвищення його родючості. Наприклад, після ярих і озимих колосових, що вирощувались два роки підряд. Паром називають поле в сівозміні, на якому протягом певного періоду не вирощуються рослини і застосовують спеціальну систему обробітку ґрунту, яка спрямована на знищення бур'янів і нагромадження в ньому вологи та поживних речовин. Виділяють чисті, або незайняті, та зайняті, або зелені, пари. Чисті пари - це пари, які протягом усього вегетаційного періоду не засіваються і обробляються. Використовуються такі пари переважно в південних посушливих районах. Зайняті пари - це пари, на яких вирощують рослини з коротким вегетаційним періодом, після збирання яких є ще достатньо часу для парового обробітку, який включає періодичні культивації ґрунту, післядощові боронування ґрунту. Прикладом зайнятих парів є посіви бобово-злакових сумішей, кукурудзи на зелену масу, ранньої картоплі, бобових трав, вирощування культур на зелене сидеральне добриво тощо. У Лісостепу України, в якому знаходиться і Тернопільська область, основною просапною культурою є цукрові буряки. Із зернових культур вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, овес, гречку, кукурудзу, із зернобобових - горох, які в сумі займають у структурі посівних площ усіх зернових культур 80-90% площі. З кормових культур у цій зоні сіють кукурудзу на силос, кормові буряки, бобово-злакові суміші, одно- і багаторічні бобові та злакові трави. Класифікація, впровадження та освоєння сівозмін Сівозміни класифікують за трьома ознаками: за використанням, провідними культурами і кількістю полів. За використанням визначають типи сівозміни: - польові (вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі); - кормові (вирощують переважно кормові культури, до таких сівозмін відносяться прифермські і лукопасовищні сівозміни); - спеціальні (вирощують переважно певні специфічні культури, які не доцільно вирощувати в польових сівозмінах - овочеві, рисові, льонові, а також ґрунтозахисні). За наявністю провідних культур у сівозмінах визначають їх види. Наприклад, за вирощування переважно зернових і просапних культур таку сівозміну називають зернопросапною. Виділяють також зернопарову, зернопарокартопляну, просапну та інші сівозміни. За кількістю полів сівозміни бувають десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними. У Лісостеповій зоні України найпоширенішими є 8-10 - пільні сівозміни, наприклад: 1) пар (однорічні трави, кукурудза на зелений корм), 2) озима пшениця, 3) цукрові буряки, 4) кукурудза на зерно, 5) горох, 6) озима пшениця, 7) цукрові буряки, картопля, 8) кукурудза на силос, 9) ярі зернові. Також у цій зоні є сівозміни з короткою ротацією: 1) зернобобові, 2) озима пшениця, 3) цукрові буряки, 4) кукурудза на зерно, 5) ярі зернові (ячмінь, гречка, просо та ін.). Для фермерських господарств та приватних землекористувачів, які спеціалізуються на виробництві картоплі, можна запропонувати наступні сівозміни: I. 1) конюшина або однорічні трави, 2) картопля, 3) ячмінь з підсівом конюшини або ячмінь, овес; II. 1) конюшина або однорічні трави, 2) озимі, 3) картопля, 4) ячмінь з підсівом конюшини або ячмінь, овес. За відсутності нематод можливе й більш спрощене вирощування на постійному місці з поліпшуючим чергуванням картоплі з озимим житом, що використовується навесні як зелене добриво: 1) картопля + озиме жито на зелене добриво. Впровадження сівозміни - це розробка та затвердження проекту системи сівозміни щодо земельної території сільськогосподарського підприємства. Освоєння сівозміни - це розміщення сільськогосподарських культур після попередників відповідно впроваджуваної схеми сівозміни. Впровадження і освоєння сівозміни включає ряд послідовних етапів, таких як встановлення схеми чергування культур і ротаційної таблиці сівозміни, розробка системи обробітку і удобрення ґрунту, складання і здійснення плану переходу до впроваджуваної сівозміни. Встановлення схем чергування культур у сівозміні передбачає планування кількості полів у сівозміні, їх площі, які б враховували кліматичні умови, відповідно запропонованих культур та потреби в тій чи іншій продукції. Схема сівозміни повинна враховувати також найсприятливіші територіальні умови для розміщення посівних площ, раціональних затрат праці тощо. Після розробки схеми сівозміни складають ротаційну таблицю на період, який дорівнює кількості полів у сівозміні. Розробка системи обробітку і удобрення ґрунту в сівозміні. Освоєння та складання плану переходу до впроваджуваної сівозміни. Розробляється план для переходу до наміченої сівозміни, так як на полях висівались культури, які, як правило, не співпадають з наміченими в попередники культурами нової сівозміни. План переходу до сівозміни повинен відповідати ряду вимог: враховувати правильність чергування культур; не зумовлювати зниження кількості продукції; провідні культури повинні висіватись після кращих попередників; за потреби, забур'янені поля відводити під пар; на одному полі висівати одну культуру, що важливо для використання техніки і підготовки поля до включення в нову сівозміну; перехідний період повинен тривати не більше 2-3 років. Перехідний період вважають закінченим, а сівозміну освоєною, коли всі культури висівають після попередників, які заплановані схемою впроваджуваної сівозміни. У господарствах щодо сівозмін ведеться документація. Всі відомості про сівозміни записують у "Книгу історії полів". Книга історії полів, або книга регістрації посівів, включає загальну щодо всієї сівозміни частину та на кожне поле окремо. У загальній частині записують схему сівозміни, таблицю перехідного періоду, систему обробітку та удобрення ґрунту тощо. У другій частині книги, яка відведена кожному полю, фіксується його номер, що є незмінним протягом всього періоду сівозміни, записують відомості про культури, що висівались, їх врожайність і в хронологічному порядку всі роботи на ньому (час і вид обробітку та удобрення ґрунту, строк сівби та якість насіння, полив, внесення хімічних засобів захисту рослин, строки збирання урожаю тощо). Сівозміни для пришкільної ділянки типові для сільськогосподарського виробництва, але повинні враховувати потреби школи в тій чи іншій продукції, включати більшу різноманітність культур, враховувати специфіку навчального процесу школи та інше. Наприклад, шкільна польова зерно-трав'яно- просапна 8-пільна сівозміна включає: 1) ярі зернові з підсівом трав, 2) трави (конюшина, еспарцет, люцерна), 3) озима пшениця, 4) цукровий чи кормовий буряк, 5) кукурудза на зерно (за достатньої кількості вологи), 6) зернобобові, 7) жито або гречка, 8) картопля. Завдання і види обробітку ґрунту Обробітком ґрунту називається механічна дія на ґрунт за допомогою знарядь і машин, спрямована на покращення умов росту культурних рослин. Перед обробітком ґрунту ставляться такі основні завдання, як зміна будови і структурного стану ґрунту, боротьба з бур'янами, загортання решток рослин і добрив, боротьба з ерозією ґрунту тощо. | |
| Переглядів: 1675 | |
| Всього коментарів: 0 | |