Минають віки. Одне покоління змінюється іншим. Та вічно триватиме "діалог через століття" людства з Прометеєм. Про це вірш сучасної української поетеси Ліни Костенко. Л

Вперше образ Прометея з'явився в давньогрецькій міфології,, де увіковічнив образ титана в трагедії „Прометей закутий". В основу цього твору покладена історія про те, як за наказом Зевса Прометей був прикутий до скелі. ^

Одним із перших інтерпретаторів міфу про Прометея був Гесіод. У його

„Теогонії"" Прометей борець проти свавільного захоплення влади

олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі „Роботи і дні". Тут згадується про те, як Зевса „одурив Прометей хитро думний", як громовержець придумав для людей різні клопоти, зокрема, „взявши вогонь, заховав".

З трагедією Есхіла „Прометей закутий" перегукується твір іншого грецького письменника - - Лукіана, що має красномовну назву „Прометей, або Кавказ". Написаний він у формі діалогів, які ведуть між собою основні дійові особи - - Гермес, Гефест і Прометей.

У зв'язку з цим пригадується вислів відомого філософа: „Богам Греції, які були вже раз в трагічній формі — смертельно поранені в „Прометеї закутому" Есхіла, довелось ще раз — в комічній формі - - померти в „Бесідах" Лукіана.... Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим".

Творче начало в діяльності Прометея підкреслюється в „Метаморфозах" римського поета Овідія. Розповідаючи про створення світу, Овідій замислюється над питанням „Звідки постала людина?":

До образу Прометея зверталося чимало німецьких письменників - - Й.В. Гете, И.Г. Гердер, А.Шлегель. Зокрема, широкою популярністю користувався уривок з незавершеної драми Гете „Прометей".

Особливої популярності образ Прометея набуває за доби романтизму. Він стає романтичним символом непокори, тираноборства і людинолюбства. Яскравим свідченням цього є спадщина видатних англійських романтиків -Дж. Байрона і П.Б. Шеллі, у творчості яких образ Прометея відіграє важливу роль. Недарма ж Байрона називали „Прометеєм XIX століття", а Мері Шеллі, дружина поета, зазначала, що „Прометей — душа поезії „Шеллі".

Як і твір Гете, присвячений Прометею, вірш Байрона "Прометей" тематично пов'язаний з трагедією Есхіла "Прометей закутий". Це ліричний монолог поета, в якому містяться роздуми про долю міфічного героя, що виявився таким близьким і дорогим серцю романтика. Відомо, що Байрон був готовий віддати життя за свободу краю в абстрактному і конкретному розумінні цього слова.

У вірші "Прометей" висловлюється співчуття героєві, прославляється готовність пожертвувати собою заради інших.

Традиційне і новаторське тісно переплітаються в драмі П.Б.Шеллі „Визволений Прометей" (1819). У передмові до цього твору автор обстоює своє право на вигадку в інтерпретації міфічного персонажа. Він підкреслює, що навіть грецькі трагіки, запозичуючи сюжети з античної міфології, не

використовували їх сліпо, а намагалися піти далі в осмисленні відомих міфологічних сюжетів.

Образ Прометея приваблював письменників, опозиційне налаштованих щодо влади та існуючого ладу. Так, він був зовсім не випадковим у творчості російського романтика М.П.Огарьова, відомого не тільки як поет, а й як борець за свободу, приятель і соратник О.І. Герцена. Вірш Огарьова „Прометей" (1841), по суті, є монологом титана, гнівним словом, зверненим до коршака і до того, хто його послав.

Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він створив людей, що викрав для них небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.

Огарьовський Прометей, незважаючи на муки і страждання, вірить у світле майбутнє, у те, що люди згадуватимуть його з любов'ю.

В українській літературі була своя традиція сприйняття і переосмислення античного образу".

У поемі Т.Г. Шевченка "Кавказ" (1845) образ Прометея висвітлений по новому, характеризується новими відтінками значення. У свідомості поета Кавказ асоціюється зі стражданнями прикутого до скелі напівбога. М.К. Зеров відзначав політичний протестантизм цього образу в шевченківській поемі, а П.П. Філіпович вважав, що на тлі твору „увертюра" з Прометеєм набуває особливої сили і є в українській літературі єдиним прикладом, коли ідейну спрямованість Прометеєвого міфу втілено в рівноцінний мистецький образ.

Створений Шевченком образ Прометея, попри всю його епізодичність, має символічний характер. Дослідники не раз вказували на те, що він символ народу, який бореться, і з цим важко не погодитися. Про це свідчать і рядки поеми, звернені до борців проти поневолення і тиранії: „Борітеся - - поборете..."Можна навести ще чимало фактів, які є свідченням зацікавленості українських письменників міфічним образом тираноборця. Так, І. Я. Франко переклав вірш Й.В. Гете "Прометей", а також уривок з поеми П. Б. Шеллі „Звільнений Прометей". Ім'я титана досить часто згадується в листах та творчості Лесі Українки. І хоча поетеса не залишила окремого твору, присвяченого Прометеєві, мотиви, пов'язані з міфом про титана, з'являються в багатьох її поезіях.

Сумні роздуми поетеси не містять закликів, вона нічого не нав'язує читачеві, лише констатує факти, а висновок він мусить зробити самостійно.

„Нащадки Прометея" згадуються, живуть і діють у багатьох інших творах Лесі Українки.

До образу титана зверталися П. Г. Тичина, Л.С. Первомайський, І.І. Нехода, М. Д. Руденко.

Вірш Рильського „Прометей" невеликий за обсягом (складається з чотирьох катренів), пройнятий оптимістичним пафосом і цікавий прямим авторським зверненням до міфічного героя через віки.

У поемі Малишка „Прометей" спостерігається героїзація життя простої людини, пораненого бійця зі Смоленщини, якого в часи окупації знайшли і прихистили жителі українського селища.

У XX столітті Франц Кафка підсумовує мотиви міфу про Прометея і подає у своїй притчі чотири повір'я про міфічного героя.

Як і його попередники, Кафка фантазує, розмірковуючи про Прометея і закликає читача до роздумів. Його притча „Прометей" - - це аналітичний етюд, в якому автор дає своє, екзистенціальне тлумачення образу титана. Образ Прометея у Кафки статичний. У його повір'ях стверджується, що була рана і залишилися скелі. Отже, в основі повір'я (міфу) - - правда, а „правду життя за Кафкою можна пояснити, вона - - страждання. ... він символізує не так людство, як окрему людину, індивіда". Окрім усього цього, Прометей у Кафки не представлений як громадський ідеал служіння людству.

Так, Прометей справді вічний образ у світовій літературі, а прометеїзм як символічне вираження служіння людям, правді, красі є наскрізним мотивом літературного розвитку. За кожної історичної епохи міф про Прометея приваблював письменників багатою символікою та різнобарв'ям ідей, закладених в ньому. І при цьому на першому плані, як правило, були ідеї тираноборства, свободолюбства, непокори і гуманізму. Те, що цей міф, як і багато інших, живе у віках, є свідченням безперервності міфотворчих процесів, живучості міфологізму як літературного явища.

Прометеєві розум, сила духу, героїчне служіння людям і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління. У художніх творах наступних епох образ Прометея знаходитиме нове вирішення. Він житиме завжди.