| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Реферат на тему: Герман Гессе(Початок)))
|
(Початок "На початку був міф. Творець невтомно формує душу кожної дитини, як створив подібними до себе душі індусів, греків і германців". Г. Гессе Герман Гессе, лауреат Нобелівської премії 1946 року, офіційно вважається одним із найпопулярніших і найчастіше перекладених німецьких авторів. Його твори видавалися 60 мовами світу накладом понад 100 мільйонів примірників. У жовтні 2001 журнал Stern провів опитування серед 3000 чоловік на тему: "Які три книги мали найбільше значення у вашому житті?" Список отриманих творів складався із 1000 назв. "Сіддхартха" Германа Гессе у багатьох із опитуваних, переважно віком між 20 і 30 років, опинилася на першому місці, навіть попереду Біблії. І це не дивно, бо саме Гессе став культовою фігурою руху шістдесятників, розглядаючи у своїх творах питання про сенс життя та етичні засади різних культур та релігій. У наш час наростаючої дезорієнтації естетика і етика Гессе дає можливість побудувати відкритий до майбутнього світогляд. Його позиція об'єднання різних культур та релігій, взаємної толерантності та гуманізму дуже актуальна для підкреслення цивілізаційних спільностей у часи глобалізації. Найпопулярнішими його твори є в Америці та Азії. Універсальність творів Гессе полягає насамперед у видимій простоті. Сам він у дискусії з іншим письменником, який вважав, що література повинна говорити просто про складні речі, заперечив. Він не вірить у межу між предметами важливими і простими. Власним завданням він вважав зрозуміти важливість простого. У липні цього року у містечку Кальв, де 2 липня 1877 року народився Гессе, відбуватимуться урочисті святкування з нагоди 125 річниці від дня народження письменника. Тут планується провести понад 200 різних заходів. Серед них і грандіозний рок-концерт на центральній площі міста. У рамках святкування року Гессе відбуватимуться також різні виставки та презентації у Берліні, Брюсселі та Будапешті. 35 відомих письменників видали спільну книгу есеїв про Германа Гессе з ілюстраціями Гюнтера Бьоме, найвідомішого серед ілюстраторів творів Гессе. Герман Гессе народився у сім'ї протестантських місіонерів, яка довший час жила в Індії, а пізніше переїхала до Швейцарії. Дідусь Гессе був відомим індологом і також протестантським місіонером. "Переконання і спосіб життя батьків був педантично строгим, але в той же час замріяно поетичним", - пишуть про дитинство Гессе критики. Конфлікт із батьками, які визнавали тільки свою правду, змусив Гессе втекти з дому після того, як він провчився у протестантській семінарії менше ніж півроку і побував на лікуванні у психіатричній клініці. Але і про школу спогади його не найрадісніші: "За вісім років я зустрів тільки одного вчителя, якого любив і якому можу бути вдячним". Він намагався студіювати теологію, потім здобути професію механіка, далі бухгалтера, працював у книжковій торгівлі, аж поки не зміг жити з літературних гонорарів. Гессе тричі одружувався. Його перший шлюб із Марією Бернуллі протривав 19 років, другий, зі співачкою Рут Венгер, - три роки, і третій, з Нінон Дольбін, - 31 рік, до самої смерті письменника 9 серпня 1962. У 1912 році Гессе разом із сім'єю переїздить до Швейцарії. Під час Першої світової війни він хотів піти добровольцем на фронт, але за станом здоров'я був визнаний непридатним, під час Другої - допомагав євреям емігрувати з нацистської Німеччини, де його твори були заборонені. У 1943 році виходить друком перше повне видання "Гри в бісер". У 1946 Гессе отримує одночасно нагороду імені Гьоте міста Франкфурта і Нобелівську премію. Найвідоміші твори письменника: "Петер Каменцід" (1904), "Під колесами" (1906), "Росгальде" (1914), "Кнульп" (1915), "Гарна пора юності" (1916), "Деміан" (1919), "Клінгзор" (1920), "Сіддхартха" (1922), "Степовий вовк" (1927), "Нарцис і Златоуст" (1930), "Паломництво у країну Сходу" (1932), "Гра в бісер" (1943). Герман Гессе (1877-1962) народився в невеликому швабском містечку Кальв, в скромній сім'ї пиетистского проповідника. Його другою батьківщиною стала Швейцарія, де він а дитинстві прожив декілька років, Гессе був прив'язаний до своїх батьків, особливо до матері, але його обтяжував дух церковного благочестя, що панував в сім'ї, і він загартовував свій характер в боротьбі з ним. П'ятнадцяти років він втік з Маульброннської семінарії, де готували теологов,-це була єдина можливість для бідного і здатного юнака дістати освіту на казенний рахунок. Але таке майбуття не влаштовувало юного Гессе, і проти волі батьків він почав самостійне життя. Гессе порвав з будинком і з Маульбронном, але в своїй уяві він створив інший, ідеалізований Маульбронн, притулок духа, де, вдалині від мирських треволнений, благочестиві старці і їх віддані учні шукають бога і істину. Він все життя прагнув туди в цей свій "монастир", в свій Маульбронн і все життя йшов звідти до людей. Після втечі Гессе змінив ряд міст і професій, старанно займався самообразованием, багато читав. Більше усього юнака залучали Гете, Шиллер, Жан Поль Ріхтер, романтики. Він став рано пробувати писати сам в дусі поширеного тоді в Німеччині неоромантизму. Декілька років молодий Гессе прожив в Тюбінгене, працюючи службовцем в книготорговой фірмі, а з 1899 року поселився в Базеле, де почав друкувати свої перші прозаїчні і віршовані твори. У тому ж році він дебютував невеликим збірником віршів "Романтичні пісні". Вірші і проза сусідствувати в його творчості все життя, доповнюючи один одну, але очолювала проза. Після виходу в світло в 1901 році типово неоромантического твору "Герман Лаушер", що об'єднав в своєму складі прозаїчні уривки, вірші і навіть дневниковые запису героя, обдаровану юнака помітив відомий берлінський книговидавець Фішер і сам запропонував Гессе опублікувати у нього наступний твір. Цим твором виявилася повість "Петер Каменцинд" (1904), що відразу принесла Гессе популярність і матеріальну незалежність. Повість привабила своїм пристрасним закликом до людяності, простоти і правди, натхненними описами природи, красою і народністю мови. Вже в ті роки Гессе надзвичайно хвилює проблема взаємовідносин суспільства і художника, визначення ролі мистецтва в житті людей. Після багатьох шукання і розчарування герой приходить до деякого умовно благополучного фіналу: повертається в рідне село і стає там шинкарем, бо проникся переконанням, що жити слідує серед простих людей і тільки там може виникнути справжнє мистецтво. Каменцинд близький романтичному мрійнику Лаушеру з попередньої книги, але більш, ніж той, наділений плоттю і кров'ю, перенесений в більш достовірне оточення. Якщо раніше переважаючим тоном Гессе була меланхолія, то тепер в описі панує гумор, хоч і не позбавлений гіркоті. При цьому в творі Гессе простежується головним чином не зовнішня, а "внутрішня" біографія героя, ідейний розвиток якого автобіографічно і багато в чому повторює шлях самого письменника (захоплення Каменцинда Гете, Шиллером і романтикою, відкриття Готфріда Келлера, вплив на героя ідей Франциська Ассизського і . Своїми вчителями в той час Гессе справедливо називав Гете, Ейхендорфа і Келлера, особливо часто останнього, творчість якого, безсумнівно, вплинула саме благотворний чином на процес становлення Гессе-реаліста. Типово реалістичним твором є наступна повість Гессе "Під колесами" (1906), з характерною для німецької літератури початку віку темою школи. Уперше в його творчості тут прозвучали трагічні ноти хлопчик Ганс Гибенрат, учень Маульброннської семінарії, а потім підмайстер, гине, як би попавши "під колеса" величезної бездушної машини. Він не здатний пристосуватися. У його історії багато автобіографічного, хоч автору в цій повісті, мабуть, ближче інший образ бунтар і утікач Гейльнер. Гессе виступає тут в захист дитини "природної людини", проти хибної, антигуманистической системи виховання в кайзеровской Німеччині. Соціальна критика в цьому творі помітно заглиблюється, Гессе розуміє, що реакційна німецька школа не є незалежним явищем, а служить реакційній державі, постачаючи йому вірнопідданих; при описі поважних бюргерів, "наставників" молоді, письменник стає їдким сатириком. У майбутньому, відштовхуючись від цієї так ненависної йому системи "ломки волі" і "стрижки під одну гребінку", Гессе буде справді натхненно описувати близькі його серцю педагогічні принципи уявної Касталії: обережний розвиток здібностей, розкриття можливостей, закладених в самій природі дитини. Після перших літературних успіхів Гессе зміг здійснити свою мрію про ідилічне життя на лоні природи з дружиною, з друзями, про заняття мистецтвами, про його музици-ровании, що пристрасно захоплювало і т.п. Він поселився в селі Гайенхофен на березі Бо-донського озера, але вже через декілька років сільська ідилія стала помітно обтяжувати його, і він знов затужив по мандрівках і змінах, по гармидеру великих міст. Він все частіше покидає село. Його спричиняє до себе суспільне життя, в той час письменник неодноразово виступає в пресі, а починаючи з 1907 року протягом деякого часу сам видає (разом з демократичним баварским журналістом і сатириком Людвігом Тому) журнал "Березень", опозиційний по відношенню до режиму Вільгельма II. Створені в предвоенные годи романи "Гертруда" (1910) і "Росхадьде" (1914) були присвячені ним тій же темі мистецтва і самотності художника. Гессе продовжував писати і ліричні вірші, нехитрі за формою, часто схожі на народні пісні, створив декілька циклів розповідей про маленькі містечка і їх диваків-мешканців. У віршах і розповідях письменник неодноразово повертається до прославляння подорожей, до поетичного, майже фольклорного образу бродяги, мандруючого підмайстра, який завжди протиставляється ні осідлий міщанинові-приобретателю, людині суто тверезому і практичному. Своє завершення ця тема знайшла в образі бродяги Кнульпа з однойменної книги, що вийшла вже в 1915 році. Гессе залучало в Кнульпе романтичну втечу від буржуазної повсякденності: Кнульп "перекотиполе", людина без професії, він заробляє на хліб, музицируя на сільських святах. У той же час письменник з тверезим гумором описував всі пригоди героя, якого підстерігають старість, хвороба, самотність. Перед смертю Кнульп мучиться сумнівами: чи не було все його життя прожита марно, марно. Пізніше, в одному з висловлювання 1935 року, Гессе прямо зв'яже трагедію Кнульпа з неправильним пристроєм суспільства. У його касталийцах, вільних від всяких зв'язків і "некорисних", в його легкому на підйом і завжди готовому в дорогу Йозефе Кнехте в якійсь мірі воскресне старий бродяга Кнульп. Гессе покінчив нарешті з його осідлістю, що обтяжувала в 1911 році, коли здійснив свою подорож в Індію. Він ще в дитинстві бував зачарований, слухаючи розповіді про цю дивну країну, в якій його дід і дядько з боку матері колись були місіонерами. Ця обставина значною мірою визначила глибокий і всього інтерес, що зростав Гессе на Сходу, що знайшов відображення в ряді його творів, і передусім в романові "Гра в бісер". Протягом багатьох років він вивчав релігії і філософські системи, весь комплекс ідей, створених чудовими древніми цивілізаціями Індії і Китаю. Гессе був глибоким знавцем буддизму, письменника захоплювала в ньому мудра созерцательность, злиття з природою, любов до всього живого, але він ніколи повністю не приймав для себе його пасивності, його заклику до відмови від діяльності і миру. Особливо ясно це стало йому самому після зіткнення з живим, реальним Сходом: про це свідчать його записки "Про Індію" (1913) і більш пізня повість "Сиддхарта" (1922). Після повернення з подорожі письменник поселився поблизу Берна, і відтоді він назавжди залишився в Швейцарії. З 1919 року він влаштувався в Монтаньоле, поблизу Лугано, побудував собі будинок у власному смаку і прожив там до самої смерті. У 1923 році Герман Гессе прийняв швейцарське підданство. На заході днів його часто називали "мудрецем з Монтаньоли". Хоч Гессе неможливо уявити собі поза німецькою літературою і німецькою літературною традицією, поза передовий німецький інтелігенція, швейцарське оточення і ідеї багатьох тутешніх ідеологів про "особливий шлях" цієї країни наклали відбиток на світогляд і творчість Гессе. Життя в Швейцарії сприяло появі в ньому некой "отстраненности" при розгляді боротьби і протиріч в західноєвропейському суспільстві XX віку. У роки першої світової війни і пізніше, в роки фашизму, Швейцарія представлялася йому "притулком", "країною, що дає притулок". Вона стала для нього "батьківщиною по вибору" при цьому Гессе мало вникав в її внутрішні проблеми. Швейцарія, безсумнівно, допомогла також народженню самого образу Касталії, маленької мирної провінції всередині великої і неспокійної держави. Вирішальною причиною переселення Гессе в Швейцарію стала перша світова війна, а потім зростаюче невдоволення письменника післявоєнною Німеччиною. 1914 рік приголомшив Гессе, війна показалася йому безумством, масовим психозом, поставив йод загрозу все його існування, всі, що він любив в життю, всі досягнення цивілізації. Він був одним з тих небагато буржуазних інтелігентів, яких не торкнувся чад шовінізму, що охопив в той час Німеччину і інші воюючі держави. І в перші ж дні війни він мужньо виступив в захист своїх переконань. Його стаття в "Нойе цюрихер цантунг" називалася "Друзі, не треба цих звуків" (слова з Дев'ятої симфонії Бетховена, що передують знамениту шиллеровскую "Оду до радості"). Гессе закликав інтелігенцію всіх країн, що вступили у війну зберігати вірність принципам, гуманізму і спільно, загальними силами спасати культуру. Ця стаття викликала велику кількість відгуків: Письменник після свого виступу відразу виявився в ізоляції і надовго став для офіційної німецької преси "зрадником вітчизни". Зате він знайшов в ці важкі дні небагато вірних друзів, серед них був і Ромен Роллан, який відгукнувся на статтю Гессе дружнім листом. За першою статтею пішли інші. Гессе стояв тоді на позиціях пацифізму, тільки пацифізму, але виступав в його захист гаряче, з темпераментом борця. Роки 1917-1919 були роками найбільшої політичної активності в його житті згодом він недаремно назвав цей період своїм "пробудженням". Війна і пов'язані з нею переживання, напружена суспільна діяльність у військові роки, а також важкі особисті втрати втрата любимого сина, розлучення з дружиною -привели його зрештою до нервової перевтоми і тривалому на декілька років творчій кризі. Цей період став помітним рубежем в його житті. Характерно, що на початку 20-х років письменник терпіти не міг своїх ранніх творів -вони представлялися йому занадто безтурботними (лише пізніше він визнав, що і в них в якійсь мірі "все вже було"). Він не міг більш писати по-старому. Все створене їм раніше здавалося йому полегшеним, здавалося відходом від самих головних проблем, від самої глибокої правди, а отже, брехнею, слабістю, потуранням зовнішній формі і красі. І він болісно шукає для себе нову форму, виходить з положення, що "істина важливіше краса", вимагає від свого мистецтва болісної, граничної щирості і глибини. Головною темою письменника все більше стає показ оголених, нерозв'язних конфліктів в навколишньому суспільстві і а душі людини, який втрачає в цьому суспільстві самого себе. Шлях письменника-гуманіста Гессе вів від неясних романтичних поривів до все більш глибокого пізнання дійсності і людей, до займіть людяність. У пошуках виходу з цих нерозв'язних протиріч, в прагненні знайти "позитивну" істину Гессе віддав данину багатьом філософському шуканню свого часу, таким "володарям дум" західної інтелігенції 20-х років, як Шопенгауер, Шпенглер, Фрідріху Ніцше, "мифологи" і інш. Він звертається навперемінно і до "материнського права" Бахофена, і до "східної мудрості", і до знайомого йому з дитинства пиетистскому благочестю. Все це знаходить відображення в його творчості, звідусіль він запозичає якісь мотиви, іноді чисто зовнішні. По Гессе уміє "освоїти" і переварити всі ці теорії, не ставши сліпим адептом одного якого-небудь вчення, будучи для цього дуже гострозорим художником і своєрідним мислителем. Читач, безсумнівно, відчує це при читанні "Гри в бісер". Особливо потрібно звернути увагу на захоплення Гессе психоаналізом. Через труди швейцарського філософа, що завоювали популярність К.-Г. Юнга (1875-1961), одного з послідовників Зігмунда Фрейд, Гессе зацікавлюється так званою "глибинною психологією", вченням про владу несвідомого в житті людей. Деякий час персонажі його книг шукають виходу з життєвих протиріч виключно в збагненні власної прихованої суті, глибин своєї душі. Гессе називає це "шляхом всередину". Надовго він не зміг цим обмежитися, "юнгианцем" в повному розумінні слова він не став. З зустрічі з юнгианством він виніс вимогу для художника безстрашно і чесно заглядати всередину себе, нічого не прикрашивая і не приховуючи, але він відмовився від "шляху всередину" як єдиного порятунку і від егоцентризму Юнга. Гессе надзвичайно хвилює доля молоді, післявоєнного покоління. У 1919-1923 роках він навіть бере участь у виданні журналу, зверненого до молодих, "Vivos voco" "Я закликаю живих". Цій же аудиторії були адресовані насамперед твори письменника 20-х років. Початком цього нового етапу можна вважати романа "Деміан" (1919). Твір цей був опублікований під псевдонімом Еміль Синклер, від імені якого ведеться оповідання, і захоплено зустріто критично настроєною молоддю. Роман був написаний на єдиному диханні і про "самому головне". У той же час тут більш усього був відчутний вплив на Гессе Юнга і Ніцше, зріла критика перепліталася зі зыбкостью ідеалів, що бентежила читача, субъективистскими тенденціями. Цілому поколінню молодих інтелігентів були близькі духовна опустошенность молодого Синклера і його пошуки нового життєвого змісту. Герой з дитинства відчув провалля між лицемірною мораллю, яку йому проповідували церкву, сім'я і школа, і реальним буржуазним миром з його "вовчими" законами. Шлях до порятунку, до отримання рівноваги указав Синклеру його друг Деміан, його друге "я", видатна і таємнича особистість, що порвала з встановленнями товариства ради "нової істини". Тільки вибрані одинаки, неуважні серед людей і відмічені "друком Каїна", тобто отверженности, йдуть шляхом Деміана, який полягає передусім в пізнанні свого прихованого "я" і в безкомпромісному проходженні йому. Це і є засобом для створення нової людської спільності. Характерно, що саме в цьому творі Гессе звертається до містичних мотивів, що не мають нічого спільного з фантастикою його більш пізніх книг. Безпосередньо про німецьку сучасність 20-х років Гессе написав в своєму наступному етапному романові "Степовий вовк" (1927), який був, зі слів самого письменника, "відчайдушним застереженням", протестом проти завтрашньої війни, проти позиції невтручання. У цьому творі значно заглиблюється засудження буржуазної лжекультуры і лжеморали, яке так гнівно прозвучить згодом зі сторінок "Гри в бісер". Герой "Степового вовках, письменник Гаррі Галлер (прототипом його є сам Герман Гессе), -интеллигент-одинак, противник мілітаризму і війни. Він не може змиритися з навколишньою його брехнею. Це Галлера автор називає "степовим вовком", самотнім звіром, що не приймає стадних законів, по яких живуть обивателі. Герой валяється вовком ще і в іншому значенні: Галлеру доводиться боротися не тільки з суспільством, але і з самим собою, з "людиною-звіром", який таїться в душі кожного і поступово здає свої позиції "людині дула". І суспільство, і життя в ізоляції однаково можуть довести Галлера до безумства. Герой кидається, він шукає виходу з самотності. Таємничим образом він попадає в "магічний театр" ( "вхід тільки для божевільних"), уявний простір, в якому відбуваються самі дивні речі, внаслідок чого завершується виховання героя і залучення його до життя. Розгорнена алегорія з "магічним театром" допомагає Гессе з спритністю досвідченого психоаналітик розікласти на частині і знов зібрати все життя суспільства і душі Гаррі Галлера. У кінці твору фантастичний і реальний план зливаються, їх важко розділити: Гете, Моцарт і інші "безсмертні", що зійшли з висот людського духа, своєю піднесеною веселістю повертають до життя Галлера, що вбив коханих, спасають його від відчаю і посилають до людей. | |
| Переглядів: 520 | |
| Всього коментарів: 0 | |