| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Реферат на тему: Джек Лондон - творчий шлях(Початок))
|
Реферат на тему: Джек Лондон - творчий шлях ПИСЬМЕННИЦЬКЕ НАВЧАННЯ Повернувшись з Аляски, Лондон намагається знайти якусь роботу. Та це майже не вдається - в країні знову криза. Тож доводиться перебиватися випадковими заробітками. І тоді він, переповнений думками, враженнями, спостереженнями і енергією, знову сідає писати. На Алясці Джек свідомо збирав матеріал для майбутніх художніх творів. По-перше, багато чого на Півночі його дуже вразило і примусило замислитися. По-друге, він уже не був новачком, здатним лише дивуватися з побаченого, невідомого. І записи, і добір матеріалів він робив цілком осмислено. Тепер з-під його пера одне за одним виходять оповідання, які згодом увійшли до скарбниці світової літератури. Та поки що всі вони знов і знов повертаються з різних редакцій і видавництв з тією самою відповіддю: не підходить. "Всі мої рукописи поверталися назад,- згадував він через кілька років. - їх усе приносили і приносили - цей кругообіг нагадував мені дії якоїсь заведеної машини. Я кидав пакет у поштову скриньку. Через якийсь час цей пакет з рукописом мені знову приносив поштар - в ньому я знаходив кілька рядків стандартного повідомлення про відмову. Якийсь механізм - хитрий пристрій з гвинтиків і важелів, там, на другому кінці... пересував рукопис до іншого конверта, витягав марки, наклеював їх на конверт і вкладав аркушик з повідомленням про відмову". Пpoте Джек непорушно вірить у свій талант письменника, попри безконечні невдачі, працює систематично, щоденно. Тепер він уже свідомо вчиться літературної майстерності, опановує сюжетоскладання і композицію, а крім того, граматику і стилістику, якими йому не довелося оволодіти в школі. І все це - без будь-яких гарантій на успіх. Упертість, сила, життєздатність, талант допомогли Лондону вистояти в цю тяжку зиму. Наполегливість дала позитивні наслідки. Спочатку журнал "Оверленд манслі" прийняв до друку оповідання "За того, хто в дорозі". П'ять доларів були, звичайно, мізерним гонораром, та вони вселили віру в себе. Це - січень 1899 року. Через місяць той самий журнал друкує "Білу Тишу". Окремі оповідання заявляються і в інших американських часописах. У квітні 1900 року виходить уже збірка з дев'яти оповідань - "Син Вовка". Через рік ще одна збірка - "Бог його батьків", потім - "Діти морозу" і роман "Дочка снігів" (1902). Цим твором фактично закінчується перший період письменницької діяльності Лондона, період, який приносить йому популярність, успіх, перші солідні гонорари, змогу спокійно жити і писати. Щоб оцінити творчість Лондона і зрозуміти, чим полонив читача письменник-початківець, треба коротко .схарактеризувати американську літературу цього періоду -на рубежі двох століть. ХІХ століття було часом становлення і формування, американської державності, часом становлення і формування її літератури, переважно літератури романтизму. Романтизм, ґрунтуючись на вірі в окрему індивідуальність, її необмежені можливості, силу її духу і розуму, супроводжує виникнення буржуазного ладу. Але романтизм і ворожий буржуазії: він викриває антилюдяність новонародженого капіталізму з його бездушного філософією і мораллю наживи. З розвитком капіталізму романтизм вичерпав себе, звироднів, не в змозі відбити всі , суперечності, оголити пекучі виразки і жахливі вади суспільного буржуазного ладу. Кращі риси -демократизм і критичне ставлення до буржуазного суспільства - він передав своєму наступникові - критичному реалізмові. Початок розквіту критичного реалізму в Америці - і кінець XIX - початок XX століття. Це був рубіж, і рубіж не лише в розвитку американської літератури, а насамперед у суспільно-політичному житті країни. У 90-і роки було повністю вичерпано внутрішні резерви розвитку американського капіталізму, і країна перейшла в нову, монополістичну стадію. Як відзначав В.І. Ленін, "рівність відвойована громадянського війною 1861-1865 років і забезпечена конституцією республіки, на ділі в головних місцях проживання негрів (на півдні) і в багатьох відношеннях все більше обмежувалась у зв'язку з переходом від прогресивного, домонополістичного, капіталізму 1860-1870-х років до реакційного, монополістичного капіталізму (імперіалізму) новітньої епохи, яка в Америці відмежовується особливо ясно... війною 1898 року". В цей час Сполучені Штати Америки і швидко стають "однією з перших країн щодо глибини прірви між жменькою знахабнілих мільярдерів, які захлинаються в бруді і в розкоші, з одного боку, і мільйонами трудящих, які вічно живуть на грані злиднів, з другого" . Офіціозна буржуазна література цього часу відкрито проповідує буржуазну мораль наживи, схиляється перед владою долара, всіляко підтримує філософію ділків і бізнесменів. Більше того -ця література підтримує і криваві загарбання чужих земель, рабство негрів, винищення індіанців, все те антигуманне, темне, що вело до наживи, до експлуатації і збагачення. Це була так звана "література червоної крові". Школа "бостонських брамінів", оплот староанглійських традицій, сприяла формуванню літератури "ніжного реалізму", заохочувала до зображення американського життя, американських звичаїв, законів суспільного ладу як найкращого способу існування людської спільності. Вважалося, що коли в цьому суспільстві є окремі вади, то вони дрібні, часткові, їх легко позбутися, не порушуючи людської гармонії. Водночас існувала й інша течія - "локал колор" - література окремих регіонів великої країни. їй властиві посилена увага до конкретних деталей, реалій, докладні описи пейзажів, людей і звичаїв певної місцевості. Саме в такій літературі найчастіше виникають передумови для зародження реалістичних творів. До західної школи "локал колор" американці зараховують Марка Твена, основоположника американського критичного реалізму. Він писав про Захід, про Міссісіпі, що в його творчості набула узагальнюючого значення, стала символом усієї Америки. І вже цим письменник рішуче вивів себе із школи "локал колор". Твен уперше правдиво зобразив Америку "позолоченого віку", в своїх кращих творах показав її контрасти, оголив сутність її моралі і політики. "ПІВНІЧНА ОДІССЕЯ" Письменник Джек Лондон почався з розповіді про Північ. Дев'ять оповідань, що склали першу збірку Лондона, є чимось цілісним, єдиним, одним з циклів його "північної одіссеї". "За того, хто в дорозі" - драматична сценка: з життя золотошукачів. Довга північна j ніч, друзі, які зібралися в маленькій хатині на краю землі й згадують різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям приймають випадкового подорожнього - мужнього, сильного, благородного. А потім по його слідах приїжджав поліція. Виявляється, він завинив перед законом: викрав сорок тисяч. Тільки це - половина правди. А вся правда в тому, що він узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого,- отже, від не злодій. І йому, тому, хто знову вирушає в дорогу, всі золотошукачі бажають, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб сірники були сухими. "Біла Тиша" - розповідь про драматичний момент з життя трьох людей - Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмюта Кіда, який є улюбленим героєм всіх оповідань "північної одіссеї". Серед Білої Тиші подорожують ці троє, без запасів їжі, озброєні лише власною мужністю. В таких умовах собаки перетворюються на диких хижаків, і тільки сильні люди зберігають свої людські риси. А тут ще дерево падає на Мейсона, калічить його, і нема жодної надії на порятунок у Білій Тиші. І тоді Мейсон просить друга пристрелити його, аби врятувати вірну дружину і сина, якого вона носить під серцем. "Син Вовка" стверджує право сильного на перемогу в житті, - Лондон повністю на боці білої людини, Сина Вовка, що забирає найкращу дівчину з індіанського племені. Оповідання "Люди з сорокової милі" можна було б назвати просто побутовою сценкою, якби в ній не ставилася проблема життя і смерті. Проте на Півночі життя і смерть - теж звична побутова проблема. Ось таку проблему успішно розв'язує Мелмют Кід, який завдяки своїй хитрості зумів примирити двох приятелів, здатних убити один одного. А коли люди не мають достатньо мужності, сили, не вірять у товариша, вони не можуть вижити на Півночі. Про це йдеться в оповіданні "У далекій країні". Залишившись узимку вдвох, герої оповідання не зуміли об'єднати свої зусилля у боротьбі з суворою природою і загинули, згубили один одного. Негідною людиною виявляється і один з героїв оповідання "Панотцеве право", в якого за мужньою зовнішністю приховується полохливість. І жінка, сильна і смілива, яка зробила велику помилку, ставши його дружиною, вже не може виправити її: адже найвища краса - то краса вірності. А в "Королевій дружині" йдеться про жінку-індіанку, яку залишив чоловік, але за допомогою його друзів, зокрема вже добре відомого читачеві Мелмюта КіДа, вона зуміла повернути його любов і повагу. Героєм оповідання "Мудрість подорожна" виступав інший Лондонів улюбленець - індіанець Ситка Чарлі. Він органічно сприймає закони дружби і товариськості і не зупиняється, коли треба здійснити смертний вирок над людиною свого племені, аби ствердити панування цих законів у Білій Тиші. Краще з клондайкського циклу - оповідання "Північна одіссея". Це розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з індіанського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до заповітної мети - повернути собі кохану, що її колись вкрав у нього білий чоловік. Тут і екзотика життя й побуту індіанських племен, і пригоди, і напружена драма людських взаємин... Як бачимо, оповідання збірки об'єднують не лише спільне місце дії і не лише дійові особи, що зустрічаються в багатьох з них, а й незмінний погляд письменника на світ, те "своє", що побачив у житті художник-початківець. Він увійшов до американської лїтератури із своєю землею. Такою "батьківщиною" для письменника став Клондайк - нова, ще не: відома його співвітчизникам країна, яку він відкрив. Це було цікаво і збуджувало інтерес до його новел. Та ще цікавішим було те, що Клондайк рожна розглядати як модель Америки епохи її становлення, її заселення і освоєння прибульцями з Європи, як місце, де збереглася не лише первозданна природа, а й - головне - здорові людські стосунки, що так приваблювали свого часу емігрантів і робили далеку Америку омріяним краєм. Сувора природа, просте життя, нескінченна боротьба за існування, в якій люди поставлені в однакові умови, а отже, мають формально рівні можливості вижити і розбагатіти,-все це було дуже близьким американцям, які зберегли світосприймання часів піонерства. А тому таким успіхом і користувалися оповідання Лондона. Та це було лише оболонкою письменникових розповідей, А сутністю їх ставало нове осягання людських взаємин, природи людини, її прав і можливостей, законів людського співжиття в їх первісному, ніби експериментально оголеному стані. Природа Півночі мовчазна, сувора і велична. Це стихія, з якої б людина зустрілась ще задовго до того, як потрапила під захист машин, витонченої, віками виробленої цивілізації культури. В цій стихії оголюється все - потаємні задуми, справжня мужність, сутність людська, тому що життя і смерть тут ще нероздільні і смерть може настати щохвилини. І людина має бути не тільки сильною і мужньою, готовою боротися до кінця за своє життя а ще й гранично щирою. Ось у цій перманентно критичній ситуації, знайдені письменником, Лондон "просвічує" своїх героїв, апробовує їх і відкривав читачам. Не замислюючись, відмітає він як другий-третій сорт, як людське лушпиння тих, кого називає "заможними синками", що були великою надією своїх батьків, приїхали на Північ шукати слави, маючи багато грошей на свої витрати і по слузі на кожного. Ще шкідливі пиши й страшнішими видаються ті, хто в ім'я наживи, в ім'я золота ладні знехтувати всіма людськими законами, товариством, дружбой честю і совістю. "Коли людина мандрує в далеку країну, її доводиться забувати чимало з того, до чого ва на звикла, і пристосовуватися до нових життєвих обставин. Вона мусить відмовитися вії колишніх ідеалів, зректися колишніх богів, часто й переробити закони моралі, що досі керували її поведінкою", - так починається оповідання "У далекій країні". "Людина, що від мовляється від вигод старої цивілізації зараді юної дикості і первісної простоти Півночі, мої же сподіватися талану обернено пропорційні до кількості та якості своїх безнадійно вкорінених звичок. Вона незабаром виявить, колі взагалі на щось здатна, що матеріальні вигоді важать менше... Але дуже важко навчитися належно ставитися до всіх речей і особливо до своїх товаришів. Чемність звичайного житті така людина мусить замінити на альтруїзм поступливість і терпимість. Так, і тільки таї може вона здобути коштовну перлину - справжню дружбу... Радше б мовити, вона мусить заступити слово-вчинком, а букву - духом" Герої Лондона вирушають на Північ за багатством. Як для кожного звичайного американця, для них багатство є першою і неодмінною передумовою щастя. Та, хоч як це парадоксально, видобуте золото в жодному з оповідань письменника не відіграє вирішальної Волі. "Пафос північних оповідань, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, не в боротьбі за золото, а в боротьбі ва Людину". Основний акцент - на суто людських якостях золотошукачів. Справжніми героями стають люди мужні, сміливі, сильні, винахідливі, гуманні у вищому розумінні цього слова, готові завжди пожертвувати своїми особистими інтересами в ім'я законів братерства товариськості. Перші оповідання Лондона засвідчили появу нового, оригінального і самобутнього письменника, зі своєю тематикою, своїм поглядом на світ і на людське життя, але водночас такого, що повністю належав американській традиції і своїм баченням, і відображенням світу. В його "Північній одіссеї" відбиваються погляди романтиків і демократичність літератури "локал колор", американська пристрасть до нових, ще не освоєних, місць, працездатність американця і американський ідеал збагачення понад усе, який письменник засуджує, американська тяга до стабільності, до певності у соціальному становищі, яку письменник поділяє, вважає природною. Такою ж типово американською є і повага до окремої сильної особистості що її проповідують лондонівські оповідання. Основні мотиви своєї творчості Лондон "виявив" уже в цей - перший - період. У його оповіданнях панує гуманізм, понад усе цінується людяність, чесність, повага до людські гідності й свободи, утверджуються моральні чесноти. Та в деяких оповіданнях збірки відчувається впевненість у зверхності білої людини над іншими расами, стверджується її перевага в силі, сміливості, мужності. Так самостверджується і зверхність білої жінки над червоношкірою ("Син Вовка", "Мудрість подорожна"). Це дає підстави говорити, про суперечливість у поглядах і світосприйманні письменника. Суперечливі мотиви особливо сильно відчуваються в першому романі Лондона - "Дочка снігів" (1902). Він прозвучав панегіриком на честь білої людини, котрій підвладні море і суходіл, на честь англосакса, який перевершує всіх і тому підкоряє собі інші народи і раси. Роман ще раз продемонстрував непослідовність життєвих позицій письменника. Цьому є пояснення. Лондон звик боротися за себе, покладатися лише на власні сили, перемагати лише власною мужністю, винахідливістю, витримкою - тільки своїми особистими якостями. І його особистих якостей виявилося достатньо, аби примусити суспільство зважати ні нього, відвести йому гідне місце серед людей. Забувати про це, звичайно, не можна. Така правда життя, нехай і пов'язана з винятковими особистими достоїнствами цієї незвичайної людини, переважно і диктувала йому погляди на світ і на його проблеми. Ті філософські і наукові трактати, що їх Джек вивчає, що ними захоплюється, відкриває для себе, а згодом підтримує і пропагує привселюдно,-це тільки підтвердження поглядів, продиктованих його особистим життям, що й стало для нього основним виміром світу і залишилось таким назавжди. Джек Лондон активно прагне до філософського осмислення життя, вважаючи його необхідним компонентом письменницького ремесла. В статті "Про письменницьку філософію життя" (1903) він писав: "Коли ясно мислиш, і писати будеш ясно; якщо думка твоя благородна - і твір буде благородним... Якщо ж знання твої уривчасті і несистематичні, чи "можеш ти знайти слова місткі і точні? І чи пощастить тобі без головної філософської ідеї - організатора побудувати з хаосу щось цільне? Чи може бути точним твоє передбачення і аналіз? Чи буде у тебе справжній критерій, що дозволить орієнтуватися у власному матеріалі, визначити значення кожної його зернинки? А без усього цього чи можеш ти взагалі являти собою інтерес як особистість? Чи зможеш запропонувати щось свіже, нове цьому пересиченому світу ?. Лондон старанно вивчає праці Дарвіна, Мальтуса, Сміта, Рікардо, Гоббса, Локка, Спенсера Лейбніца, Ніцше, Геккеля та інших з антропології, біології, економіки, історії, філософії. "МАРТІН ІДЕН" У 1907 році, під час подорожі на "Снарку", "письменник почав писати один! з кращих своїх творів - роман "Мартін Іден". "Мартін Іден" - найбільш зрілий і довершений роман Лондона. Зрілий за своєю думкою, довершений за її художнім втіленням. Він розповідає про долю хлопця з робітничої родини, який став відомим визнаним письменником і розчарувавшись у житті до якого прагнув, покінчує з собою. Певною мірою це роман автобіографічний. В ньому чимало від долі самого письменника - портрет героя, історія першого кохання, окремі, часткові деталі скажімо, епізод, в якому Лондон описує, як Мартін майже силою вибиває свій гонорар у видавця широко відомого журналу "Біла миша". Лондон одержав такий самий гонорар за таких самих обставин від "Чорного кота". Але це все деталі. Головний момент автобіографічності - спільність долі, пошуків і прагнень Джека Лондона і його героя. А тому розповідь приваблює і переконує щирістю, точністю психологічного аналізу і художніх узагальнень є американський варіант роману кар'єри і ще більшого мірою - роздуми про місце митця в суспільстві. Роман починається з визначального моменту в житті головного героя: зустрівшись з інтелігентною і прекрасною дівчиною, білявою і ніжною, Мартін покохав її. Кохання змінює юнака, він прагне краси, тягнеться до освіти, культури, бажаючи сподобатися коханій, хоч якось наблизитися до неї. Мартін заробляє собі на прожитті тяжкою працею, надсаджується фізично, але все-таки займається самоосвітою, намагається зрозуміти найскладніші проблеми життя і розвитку суспільства й усього живого на землі. Минуле Мартіна - голодне дитинство тяжка праця - не описується. Письменником. Лише одного разу, коли Лондону треба показати, наполегливість хлопця, коли треба переконати читача, що той витримає будь-яке випробування, цілий розділ - п'ятнадцятий - і єдиний у романі присвячується дитинству героя. Колись Мартін ворогував з хлопчиськом на прізвисько Масна Пика, який був і більшим, і здоровішим від Мартіна. Масна Пика нещадно бив його, і Мартін домігся того, що йому вдалося перемогти Масну Пику. Таким він був у дитинстві, таким залишився на все життя. Ми зустрічаємось з Мартіном, коли він повертається з плавання. Його спогади про плавання, про незнайомі землі, про людей, з якими він познайомився, і пригоди тільки зрідка чергуються з розповіддю про буденні події життя в рідному містечку. А коли в Мартіна закінчуються гроші і він знову вирушає в плавання, ми не поспішаємо за ним,- цей етап його життя не цікавить письменника. Докладно описана тільки виснажлива і непосильна праця Мартіна в пральні. Цього досить, щоб показати, як фізична праця, позбавлена будь-якої творчості, духовності, надмірно тяжка, висотує всі сили, перетворює людину на тварину. Це допомагає письменникові яскравіше показати знеособлення людини в буржуазному суспільстві. Опиратися цьому незворотному процесу важко навіть Мартіну хлопцю незвичайної фізичної сили, здоров'я. Кохання загострює почуття Мартіна. Чіткіше проступає суперечність між нелюдськістю, брудом, у яких перебуває людина, і нестримним потягом цієї ж людини до краси. Любов до Рут, дівчини з буржуазної родини, яка уявляється Мартіну втіленням краси високої і натхненної, закономірна. Адже Рут - це символ того, до чого Мартін прагне, символ краси. Знайомлячи читача з Іденом, автор у перших розділах постійно підкреслює особливість мислення героя: Мартін усе бачить в образах, він - митець, письменник з народження. Ось він знайомиться з Рут, і вона справляє на нього незабутнє враження. "Він забув про все навколо й дивився на неї жадібними очима. Тут є для чого жити, чого домагатися, за що боротися і навіть померти. Книжки казали правду. На світі є такі жінки, а вона - одна з них. Вона окрилювала його уяву і великі яскраві полотна розгорталися перед ним, виринали таємничі постаті романтичних Героїв, що йшли на подвиги заради жінки - заради блідої жінки, золотавої квітки". Ось Рут засміялася і своїм сміхом знов викликала цілу картину в його уяві: "...Легеньке приємне тремтіння пробігло в нього по спині на звук її сміху. "Наче срібло,-подумав він,- наче срібні дзвіночки". І на мить повернувся в далеку країну, де під розквітлою виш нею він палив сигарету і прислухався до дзвонів шпичастої пагоди, що закликали на молитву богомольців у солом'яних сандалях". Так Лондон вводить нас у творчу уяву митця- обережно, настійливо, послідовно. І тільки згодом пояснює світобачення героя: "Його мозок був відкритим сховищем фактів і уявлень, добре розташованих і готових до оглядин. Що б не траплялося в дійсності, з уяви його яскраво виринало щось подібне або протилежне. Це відбувалося якось автоматично, так що кожне враження даної миті викликало який-небудь образний спогад. І весь час перед його очима на екрані свідомості пропливали нові й .нові марева, що не тільки не порушували плину його : думок, а, навпаки, додавали їм ясності. Ці марева були відгомоном його колишнього життя, усього пережитого й перечитаного за вчорашній день чи за минулий тиждень, були незчисленною безліччю видів, що він бачив і вві сні, і наяву". "Силою своєї уяви він примушував слухачів бачити все його очима. З чуттям справжнього художника він вибирав з-посеред безлічі дрібниць найцікавіше, створював картини життя, що мінились яскравим світлом і барвами, надавав їм руху, захоплював слухачів потоком своєї, хай і невишуканої, красномовності, свого запалу й сили. Часом їх шокував реалізм розповіді та прикрі вислови, але неотесаність у його мові незмінно чергувалася з прекрасним, а трагізм улагіднювався гумором, химерно своєрідними та гострими матроськими дотепами". Письменницька праця, що їй Мартін так самовіддано присвятив себе, була не менш виснажливою, ніж праця фізична. Але вона, як, ніяка інша, давала Мартіну радість творення. "Праці своєї він не жалів. Та й то не була, власне, праця. Просто вій набув дару мови, і вся дивна краса, що довгі роки громадилася за його зімкнутими устами, ринула на волю нестримним бурхливим потоком". Змалювавши Мартіна Ідена одразу ж, уже на перших сторінках, багатогранно і в головних рисах, автор далі докладніше зупиняється на формуванні його особистості як мислителя і, митця. Про те, як формується митець, і розповідається в романі. Мартін на початку твору - це людина, чия багата уява постійно в русі, та недорікуватість, відсутність культури і знань роблять його скутим і незграбним не тільки в рухах, але і в манері викладати свої думки, описуватиме, що з проходить перед його внутрішнім зором. Розкутість приходить із освіченістю. І не тільки від знання основних законів граматики, не тільки від збагачення Мексикою великих англійських поетів Броунінга і Суїнборна, а й від звички мислити, шукати, аналізувати. Мова Мартіна на початку роману позначена грубістю, вбогістю словника. Наприкінці роману його мова логічна, яскрава, пластична. Отже, формується особистість, а разом з нею збагачується і мова. Мартін жадібно шукає ключ до пояснення законів життя, який допоміг би йому об'єднати розрізнену картину численних життєвих спостережень. Таким ключем для героя стає вчення Спенсера. І попередній життєвий досвід, і спенсеріанське вчення формують Мартіна-індивідуаліста, який вірить лише в силу своїх рук і розуму, своїх м'язів і прагнень. Він вважає, що лише особистими зусиллями можна завоювати собі місце під сонцем,-інших шляхів він не бачить і не визнає. Про це він каже у вітальні Морзів. "Але гендлярі та крамарі навіть у найкращому разі полохливі правителі; вони все життя хрюкають над коритом, шукаючи доживи, і я вернувся, якщо хочете, до аристократизму. В цій кімнаті є відомий індивідуаліст. І мої сподівання на державну мову. Мої сподівання на думку людини, вершника на коні, що з'явиться врятувати гнилу державу від загибелі. Ніцше мав рацію. Це забагато забрало б часу - пояснювати вам, хто такий Ніцше. Досить того, що він мав рацію. Світ належить дужим, котрі водночас і шляхетні, і не бабраються в свинячому кориті крамарства та гендлю. Світ належить справжнім аристократам, великим білявим бестіям, що гордують компромісами і не лякаються казати "так". І вони поглинуть вас, соціалістів, що бояться соціалізму і вважають себе за індивідуалістів. Ваша рабська моральність потульних та уміркованих вас не врятує. Звинувачуючи гостей Морзів у половинчастому соціалізмі, за який вони на словах борються і якого насправді бояться, Мартін має рацію. Але, проголошуючи майбутнє, яке належатиме аристократам духу, схожим на нього самого, він дуже помиляється. І Лондон доводить трагічність його помилки. Мартін не приймає буржуазного ладу, але й соціалізм для нього неприйнятний. Потрапивши в коло соціалістів, він не може повірити в їхню силу і могутність, що здатні перетворити світ. Лондон приводить свого героя до соціалістів фактично вже тоді, коли Мартін стає самостійною, цілком сформованою особистістю вже сама розповідь про них позначена певним емоційним забарвленням. Гурток "балакучих соціалістів та робітничих філософів, що погожими днями збирався в Сіті-Гол-парку", не може репрезентувати поважну, гідну уваги, а головне здатну до перебудови світу організацію. Мартін відчував у їхніх суперечках - на відміну від дискусій у вітальні Морзів - живу основу, проте соціалістичні ідеї, не переконали Мартіна, він не вірить р перетворювальну і всеперемагаючу силу пролетаріату. Протест робітників здається йому боротьбою" "кволих злиденних рабів із жменькою володарів світу, що панують над ними досі і пануватимуть без кін-ця-краю". Ось у цьому і полягає основна трагедія Мартіна Ідена - відомого письменника, багатого сина простих трудівників, молодого і зорового чоловіка. Розчарування в соціуоалізмі стало згубним для нього - людини і митця. | |
| Переглядів: 1030 | |
| Всього коментарів: 0 | |