В період Відродження у світовій літературі трапилися величезні зміни. З"явилися твори таких митців слова, як Дайте Аліг"єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра та ін.

Так, Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна ліри­ка "Книга пісень", присвячена Лаурі — жінці, яку він ви­падково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригали, складаючи своєрід­ний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою по­етичних засобів, зокрема використанням антитез та рито­ричних запитань, які підкреслюють душевні переживання.

Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відроджен­ня, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" — це збірка реалістичних новел, об"єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письмен­ник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольк­лорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротес­ку, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справж­ньою енциклопедією французької художньої культури епо­хи Відродження.

Італійський поет Дайте Аліг"єрі (1265—1321) у знаме­нитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукан­ня в потойбічному світі, відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від політич­них чвар партій, від занепаду авторитету враженої коруп­цією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристра­стей та звичок. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершення процесу формування італійської літературної мови.

Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет тво­ру має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто намагаються протистояти пасивному со­ціальному оточенню, у зв"язку з чим постійно потрапля­ють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людсь­кої особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" — це сумний сміх над ро­мантизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства по­мислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське зна­чення змісту "Дон Кіхота".

Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Ха­рактерна особливість драматургії Шекспіра полягає у кон­центрації багатьох суперечностей життя в людських сто­сунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогран­ності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шек­спіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва. Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну.

Отже, можна сказати, що епоха Відродження (епоха гуманізму) дала цілу когорту визначних авторів, імена яких залишаються і по сьогоднішній день яскравими зірками та тлі світової літератури.