| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
ПІСЕННИЙ ГУМОР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
|
Українці обдаровані незрівнянним гумором. В. Г. Б є л і н с ь к и й Здавна мандрівники й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів відзначали як одну з типових рис характеру українців їх невичерпний гумор. Коли ж цей багатий та іскристий гумор розпалив велике вогнище нової української літератури славнозвісною „Енеїдою” І. Котляревського, а в російській вибухнув соковитою симфонією гоголівського сміху, ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиці українського народу. Конденсуючи світлі емоції, гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усього несправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисою характеру українців в таких рядках: Ні! Я дух люблю свого народу, Що на усяку він пригоду, Яка б його де не зустріла, Прискаже сміло та до діла. Слівце веселее по волі І кпить з ледачої недолі! Той дух насмішкувато-щирий Не дасть приспати в серці віри В громадську силу, її розум І не поб’є немов морозом, Надію певную довіку На кращу долю чоловіку. Стихія смішного в українській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах. Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливають всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості. Родинно – побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі і дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом. 2. ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ 2.1 Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня – це одна з форм залицяння та взаємо пізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо дістається в піснях недбайливим пестухам – одиначкам з багацького роду: ЧОМ ДУБ НЕ ЗЕЛЕНИЙ? БО ГСО ТУЧА ЗБИЛА Чом дуб не зелений? Бо Ге туча збила, Козак зажурений: лишила дівчина. А хто хоче знати, най мене спитає, Що дівчина любить, як сім років має. Як сім років має, то до школи ходить, А вже за собою штирки хлопці водить А як десять має, го вже мелюєся, Вийде на вулицю, до хлопців сміється. Як п’ятнадцять має, то вже віддаєся, А вна си гадає, що так і здаєся. Я в чужої мами треба рано встати Не будеш, дівчино, личко малювати. А як має двадцять, то цвіте, як ружа, А люди все кажуть:" он пішла сивуля!” ЩО ЗА ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК Що за парубочок, що на бік чубочок, Сидить коло столу, як з рожі цвіточок? (2) Сидить коло столу, як мак процвітає, Не одна дівчина на нього чекає. (2) Не одна дівчина, та й не одна мати Хоче свою доньку за нього віддати. (2) Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії - теж негативними. ОЙ НА ГОРІ НА МОГИЛІ У багатьох піснях – діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза: ТАМ ПІД ЛІСОМ, ДУБИНОЮ Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.2.2 Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин: ЗА РІЧКОЮ ГЕРАСИМ 2.3 Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих, химери дідів та бабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності: ОЙ НА ДУБІ, НА ДУБОЧКУ ГОЛУБИ СИДІЛИ Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи. Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи. - То достань, мила, то достань, мила, 2р То достань, йо-хо-хо, моя чорнобрива. -Я дістати не здужаю, милий мій, миленький, Я дістати не здужаю, голубе сизенький. -То вмирай, мила, то вмирай, мила, 2р То вмирай, йо-хо-хо, моя чорнобрива. -Я ж умерти не здужаю, милий мій, миленький, Я ж умерти не здужаю, голубе сизенький. -Я доб’ю, мила, я доб’ю, мила, Я доб’ю, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р -Де ж ти мене поховаєш,милий мій миленький, Де ж ти мене поховаєш, голубе сизенький? -У рову, мила, у рову, мила, У рову, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р -Що ти мені посадиш, милий мій, миленький Що ти мені посадиш, голубе сизенький? -Будяка, мила, будяка, мила, Будяка, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р -Чим ти мене пом’янеш, милий мій, миленький, Чим ти мене пом’янеш, голубе сизенький? -Гарбузом, мила, гарбузом, мила, Гарбузом, йо-хо-хо, моя чорнобрива 2р 2.4 Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартівливі пісні про аномалії в інституції кумівства. Як правило, в куми запрошували найбажаніших друзів, нерідко колишніх коханих, з якими з різних причин не довелося побратися. То ж не дивно, що між кумом та кумою часто встановлювались особливо близькі відносини, які з погляду народної моралі все ж викликали заперечення, а отже й гумористичне висвітлення: І УЧОРА У КУМИ 3. РОЛЬ ЖАРТІВЛИВОЇ ПІСНІ Роль жартівливої пісні в художньому житті народу – найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо. Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуються жартівливими піснями. 4. Бібліографічний список наукової літератури та інших джерел. М. С к у р а т і в с ь к и й, „Місяцелік”,1993 р І. М а ж у р а, „Твори”, 1961 р Л. Я щ е н к о, „Буковинські народні пісні”, 1963 р Л. М а х н о в е ц ь, „Давній український гумор і сатира”, 1959 р „Українське народне багатоголосся”, 1963 р З. В а с и л е н к о, „Закарпатські народні пісні”, 1962 р | |
| Переглядів: 468 | |
| Всього коментарів: 0 | |