| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Як парость виноградної лози плекайте мову
|
М. Рильський “Вона, як зоря порпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова Живе український народ.” Мово! Присвята Богородице мого народу! З чорнозему, любистку і зілля, з роси, з тихої води, ясних зір і широких безмежних степів народжена! Мово! Наймудріша наша берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого українського, що тримала наш народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу! Мова – душа народу! А душа – корінь життя. Сьогодні ми маємо думати про свій корінь, про те, без чого не мислиться жоден народ. Не треба і довго роздумувати та доводити, що українська мова – одна з найбільших і найдавніших слов’янських мов. Мова – це голос народу. Вона є своєрідною картою,в якій закарбовано пам’ять усіх поколінь, історію народу, його родовід, закони предків. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Наше історичне право – відродити рідну мову і вознести її на рівень гідний народу, який в усі часи був щедрий на світові генії : І. Котляревський, Г. Сковорода, Т.Шевченко, Л. Українка, П. Мирний, М. Коцюбинський. Як стверджують історики ще з часів Київської Русі українське слово сягнуло державного творення : “...не лише всі козаки, але й більшість їх дружин і дочок уміють читати ”. Трагічна доля випала на українську мову та українське слово. Протягом багатьох століть вона не визнавалась, вона заборонялась і переслідувалась. 1720р.- імперський указ-“...никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может… ” 1876р.- Ємський указ виніс смертний вирок українській мові : “...на шибеницю із зашморгом на шиї було поставлено навіть фольклор – пісенну творчість народу, скасовувалися і виганялися цензурою з ужитку слова – Україна, козак, Запорізька Січ...” XIX століття означенне в поступі людства як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося для України лютою зимою : - Українська мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі народу уже стояло слово Великого Кобзаря. “...Учітесь, читайте І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь...” Т. Г. Шевченко Від народу приховувалися як замуровані в склепи твори Т. Г. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, І. Нечуй-Левицького, П. Мирного. “Ти моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова...” Л. Українка Переборюючи утиски, приниження, заборону, мова наша оживала, омоложувалась, спалахувала, дивуючи світ Шевченковою поезією, драматургією Л. Українки. Ці істино народні творці української мови піднесли рідне слово на таку духовну висоту, де вона розкривала свої крила і розквітла у всіх барвах. Естафету післяжовтневої радянської доби підхопили поети – лірики : П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, О. Курбас, О. Довженко, А. Малишко, О.Вишня, Г. Тютюник, Д. Павличко, О.Стус, В.Яворівський, М. Зарудний, Л. Костенко. Цим поетам теж довелося зазнати репресій, звинувачень у “націоналізмі”. Але рідне слово поверталось у серце і душу народу. “...О мово рідна! Їй гаряче віддав я серце не дарма. Без мови рідної, юначе, Й народу нашого нема.” В.Сосюра Так, величного значення надавали українському слові поети. Це творчість зрілих майстрів української мови, українського слова, що вражає досконалістью змісту і форм, поєднанням здорового народного світовідчуття з культурою письма, яке йде у глиб. “...Рідне слово сторччях не зменшене, Сил і натхнення в тобі джерело ! Все ми ще зробимо, все ми ще звершимо, Щоб ти над нами, як сонце, зійшло...” І.Драч Дніпропетровщина – промисловий центир України. Сюди люди їхали працювати на шахтах та заводах з усіх куточків колишнього Радянського Союзу. І не дивно, що мовою спілкування є російська мова. І тому українська мова не розвивалась. Прагнучи рзвивати і зміц- нювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед влас- ною совістю, попередніми, нинішніми та пройдешніми поколіннями, керуючись Актом про- голошення незалежності України від 24.08.1991 року, схваленим 01.12.1991 року всенародним голосуванням, прийнята Конституція – Основний Закон України. Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. 12 років тому наша країна стала незалежною. Як же можна будувати державу без її істо- рії, культури і мови? Той, хто не любить рідної мови, не поважає своєї країни. І не може укра- їнська мова в Україні рідною чи не рідною. Людина народжена на українській землі не знаючи іншої Батьківщини, рідною мовою повинна вважати українську мову . “...Вона як зоря порпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова Живе український народ.” В.Бичко Україна проголошена суверенною державою, але як багато треба докласти сил і праці щоб розквіт- ла її мова. Адже на сході і півдні України в містах так мало українських шкіл. А якщо вони і “укра- їнські”, то навчання там читають російською мовою, так як ще у нас мало друкується підручниківта книжок українською мовою і не тільки для шкіл, а й технікумів та вищих учбових закладів. То- му значна частина населення і спілкується хто українською, а хто російською мовами. Цей час не- забаром пройде. Поступово усі школи стануть україномовними. Адже нею пройденний такий ве- ликий і тяжкий шлях. Рідну мову, цей неоціненний скарб, ми одержали у спадок. Наш обов’язок - передати її нащадкам в усьому багатстві й красі. “Мова рідна, слово рідне хто вас забуває, Той у грудях не серденько, тільки камінь має”. Тому наша мета, мета молоді, - відродити національну самосвідомість та гідність, щоб віч- но сяяла своєю неповторною красою наша багата, милозвучна, чарівна українська мова. “...Шануймо народ, Що рідну мову нам зберіг Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг” О.Олесь | |
| Переглядів: 1219 | |
| Всього коментарів: 0 | |