| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Економічна та патріотична думка в творах І. Котляревського
|
КОНТРОЛЬНА РОБОТА на тему: Економічна та патріотична думка в творах І. Котляревського План 1.Коротка біографія Івана Котляревського. 1769 року, 29 серпня в сім’ї канцеляриста Полтавського магістрату Петра Котляревського народився син Іван. Обстановка, в якій зростав майбутній письменник, була близька до сільської. Скромне місто Полтава мало чим відрізнялося тоді від села. Тут в одному з невеличких дерев’яних будиночків провів більшу частину свого життя український письменник Котляревський. Будиночок цей був збудований в 1705 році. Він стоїть на горі, звідки відкривається перед очима красива панорама: зелені ліси й луги, серед яких з’явилася невелика річка Ворскла. В той час Полтава ще була “ полковим ” містом, потім стала повітовим містом Новоросійської губернії, а з 1802 року – губернським і резиденцією малоросійського генерал-губернатора. З цього часу Полтава починає рости і набувати обличчя культурного міста. Родина батьків Котляревського була дуже незначних достатків, хоч батько займав посаду, яка вважалась серед чиновників прибутковою. В біографії, складеній О. Терещенком, так характеризуються умови раннього дитинства майбутнього письменника: “ Нерідко доводилось йому ( малому І. Котляревському ) вдовольнятися одним шматком хліба й ходити босим; але жива й весела вдача допомагала йому переносити домашні нестатки. З дитячих років виявилась у нього охота до читання і старанність у заняттях. ” Де здобув Котляревський початкову освіту, невідомо. Перший біограф його С. Стеблін-Камінський висловлює здогад, що, мабуть, за старим звичаєм, письменник ходив у школу до дяка. Це цілком можливо, бо приходська школа існувала в Полтаві ще з 17 ст.. З численних історичних і літературних матеріалів добре відомо, якими були ці школи. Церковнослав’янська “граматка” ( буквар ), часослов і псалтир були підручними книгами для поступового опанування нескладною наукою, яка, проте, була досить важкою і гіркою: подавали її у формі зубрячки, приправляючи дошкульними способами примушування до навчання. 2. Значення творчості Котляревського В особі Котляревського ми маємо письменника, творчість якого знаменувала собою перехід від літератури 18 ст. до літератури нової. Котляревський жив у той час, коли йшла гостра боротьба нового і старого. Передові кола суспільства ( просвітителі, далі дворянські революціонери ) виступали проти феодальних порядків, проти суспільних взаємовідносин, панування релігійної ідеології, старої філософії, моралі тощо. Зазнає заперечення і старе мистецтво, зв’язане з феодальним ладом. Своєю творчістю Котляревський став у ряди борців проти старого світу і старого мистецтва. Його твори накреслили початок того шляху, яким пішли прогресивні українські письменники 19 ст. Він зумів реалістично показати важливі сторони життя українського народу, надав своїм творам рис народності, національного колориту, сповнив їх народним гумором. У творах Котляревського ми знаходимо широку картину життя українського суспільства кінця 18 – поч. 19 ст., яка охоплює різні верстви. Життя панів, чиновників, духовенства ( хоч останнє і мало фігурує в його творах ) змалював письменник у сатиричному плані. Котляревський критикує не самі основи кріпосницького ладу, а лише характерні явища його – знущання панів з селянства, паразитизм їх життя, моральну розпусту, політичне недоумство, користолюбство, протиставлення своїх власних інтересів державним, дикунство звичаїв і т. ін., - все ж його критика мала важливе суспільне значення. Вона картала типові явища в житті дворянства як панівного класу і набувала таким чином цілком певного політичного спрямування. Позиція письменника в критиці явищ кріпосницького ладу в перших чотирьох частинах “ Енеїди ” просвітительська. Як просвітитель, Котляревський висунув ідею народолюбства і гасло рівності, що мало прогресивний зміст, спрямований проти феодального поділу суспільства на стани, що відбивало прагнення народних мас. Письменник близько стояв до народу, талановито змалював картини його життя, співчував його стражданням під гнітом кріпосників і прагнув поліпшити його становище. Те загальне піднесення народної свідомості і патріотичного почуття, яке було викликане Вітчизняною війною 1812 року і визволенням Європи російською армією, особливо виразно відбилося в творах Котляревського, написаних після цих історичних подій ( 5 і 6 частини “ Енеїди ”). Він тут підносить представників народних мас як справжніх носіїв любові до батьківщини, уславлює честь, боротьбу за “ общее добро ”, оспівує високу моральність народу. Письменник виступає перед нами як патріот і гуманіст. У двох останніх частинах “ Енеїди ” відчуваються відгуки ідей декабризму. В творчості Котляревського помітні вже засади реалізму як нового художнього методу в українській літературі. Справді, письменник змалював правдиві картини з життя й побуту кінця 18 – поч.19 ст. В зображенні персонажів він іде шляхом соціальних характеристик, показує соціальну природу дійових осіб, причому симпатії його на стороні народних мас. Представники народних мас змальовані автором як люди високих моральних якостей, душевного благородства, здорового розуму. Цим вони протиставляються образом вельмож, панів, чиновників, яких письменник показує жорсткими, корисливими, нечесними. Тут розкривається зміст народолюбства Котляревського, віра в моральні сили народу, в його майбутнє і разом з тим звучить певний моральний суд над кріпосницьким ладом. Трактуючи тему селянства, взаємовідносини панів і трудящих, Котляревський виступив як передова людина свого часу. Він добре знав життя народу, думав над його долею і відбив у своїх творах ненависть і наростаючий протест народних мас проти кріпосницького гніту. Визвольна боротьба селянства виклала у Котляревського критичне ставлення до взаємовідносин між поміщиками й селянами. В реалізмі Котляревського виразно виступає критичне начало. В цьому він пішов слідом сатиричного напряму в російській літературі 18 ст., в якому Бєлінський вбачає підготовчий етап розвитку “ натуральної школи ”, тобто реалізму. Велику увагу приділив письменник змалюванню побутових картин, побутової обстановки, і це є однією з характерних особливостей його реалізму. Реалістичне відображення дійсності було не стихійним прагненням автора, є естетичним принципом, яким він свідомо керувався. Про це свідчать не тільки самі твори його, а йті літературно-теоретичні заяви, які неодноразово висловлюються в них. Так, в “ Енеїді ” знаходимо не тільки реалістичні картини з життя українського панства та козацтва, а й деяке теоретичне обґрунтування реалістичних змагань автора. Важливо, що висуваючи вимогу правдиво змальовувати дійсність, Котляревський тут разом з тим вказує, як розуміє він джерела реалістичного зображення. Таких джерел письменник називає тут два: 1) вивчення життя, спостереження ( щоб “ битву вірно описать ”, треба “ стать на шведську могилу ” і “ озирнуть воєнну силу ”); 2) перекази “ старих ”( про пекло автор збирається писати, як “ од старих чував ”). Очевидно, Котляревський розцінює свою творчість як новаторську і протиставляє її “ старим музам ” і тій обивательській літературі, якої багато можна було знайти в його час “ во всякім городі, повітті ” і яку він теж, очевидно, вважає витворами “ старої музи ”. Котляревський певною мірою і сам продовжував дещо з традицій української літературі 18 ст., і зокрема в галузі сатиричної літератури, бурлеску, інтимної лірики, проте не випадково він свою “ музу ” називає “ молодою ”, підкреслюючи цим нові принципи своєї творчості, якими були звернення до життя і до джерел народної поезії. Одним з цих принципів для письменника було, за образним висловом його самого, звернення “ до людей старих ”, використання тих переказів, які вони, в свою чергу, “ чули від дідів своїх ”. Ясно, що під “ старими людьми ” Котляревський розумів тут хоронителів народних поетичних традицій, а не когось іншого. Поетична практика письменника цілком підтверджує цю його теоретичну декларацію, адже змальовані далі ним у зв’язку з цією декларацією картини пекла дуже близькі до народних казок, анекдотів, пісень і в своїй спрямованості значною мірою відбивають погляди і прагнення народних мас. Виразний характер теоретичної літературної декларації мають критичні зауваження дійових осіб “ Наталки Полтавки ” про п’єсу О. Шаховського “Козак-стихотворец”. П’єса засуджується як за спотворення української мови, так і за відступи від життєвої правди, за незнання автором життя й побуту українського народу, за перекручення історичних фактів. “ Виборний. От то тільки не чепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду краю і не знавши звичаїв і повір’я нашого ”. Так устами персонажів Котляревський висуває принципи правдивості історичної й побутової, вимогу знати народну мову ( вірно передавати історичні факти, знати звичаї, повір’я, побут ). У визначенні суспільної ролі літератури Котляревський, як і інші письменники кінця 18 – поч.19 ст., стояв на ґрунті дидактизму. В теоретичних основах своєї творчості письменник ще був зв’язаний з літературними теоріями 18 ст.. І це обумовило межі його досягнень. Не забуваймо, що розуміння завдань літературі в дусі утилітаризму й дидактизму в кінці 18 і на поч. 19 ст. було ще дуже поширене. Поетика класицизму проголошувала два основні принципи: наслідування красивої природи і користь. Принцип “ користі ” трактовано не в смислі соціального призначення мистецтва, а в смислі повчання, дидактизму. В літературній боротьбі між діячами реакційно-дворянської естетики, які в літературі вбачали засіб звеличання високопоставлених осіб і втіхи, як від “ лимонаду ”, з одного боку, і, з другого боку, поборниками передових ідей того часу, що визнавали за літературою високу викривальну роль, Котляревський був ближчий до других, ніж до перших, хоч чисто розважальний елемент в його творах і займає певне місце. Твори Котляревського були новаторським явищем в українській літературі. Новаторство письменника виявилось як у прагненні широко і правдиво змалювати сучасну йому українську діяльність, так і в створенні нових форм. Письменник подолав ті естетичні концепції, на яких базувалась література 18 ст.. Як просвітитель, він досить глибоко проникнув у суть своєї епохи і відобразив її в таких картинах та образах, які були значним досягненням реалізму того часу. Разом з тим в його творчості широко ввійшла в літературу жива розмовна українська мова, зокрема її полтавсько-київський діалект, який ліг в основу української національної мови. Творчість Котляревського збудила інтерес до українського художнього слова в широких колах суспільства. Письменник спрямував українську літературу на ті шляхи, якими йшла тогочасна передова література світу і, зокрема, російська література. В українській літературі 18 ст., оскільки вона представлена відомими нашому часу пам’ятками, Котляревський не мав зразків ні такого широкого охоплення дійсності, ні такої ідейно-художньої глибини в реально-сатиричному зображенні життя, ні виробленої літературної мови, ні нових жанрів, ні остільки виробленого віршування як у російській. Зразки сатиричних, бурлескних і інтимно-ліричних віршів, інтермедії, твори Некрашевича і навіть Сковороди не могли дати письменникові того, що він знаходив у творах Ломоносова і Державіна, Новикова і Крилова. Звичайно, Котляревський широко використав надбання української літератури 18 ст.. Його “Енеїда” органічно зв’язана з українськими бурлескними й сатиричними віршами 18 ст., з творами Г. Сковороди. В комічних сценах його п’єс відчутний зв’язок з інтермедіями, з народним театром, зокрема з вертепною драмою. Письменник щедро черпає з джерел народного гумору, використовуючи прислів’я, приказки, не боячись грубого слова і зовнішнього комічного ефекту. Проте, незважаючи на великі досягнення Котляревського в реалістичному зображені життя, утвердження критичного реалізму в новій українській літературі було здійснене Т. Шевченком. Він підніс у своїх творах ряд найважливіших проблем дійсності, відбив ряд " істотних сторін революції ", що є ознакою справді великого митця. Творчість Котляревського мала звичайний вплив на дальший розвиток української літератури. Великий успіх “Енеїди” сприяв у тому, що чимало українських поетів першої половини 19 ст. стали писати в бурлескному дусі. Створилася нова бурлескна традиція. П’єси Котляревського рано проникли в Галичину. “ Наталка Полтавка ” була перероблена і видана в 1848 році в Станіславі. Переробка полягала в пристосуванні до місцевих умов. Високо оцінили творчість Котляревського Шевченко ( хоч і вказував на деяку обмеженість “Енеїди” щодо народності ), Франко, Панас Мирний і т.д. Вони підносили саме прогресивні сторони творів, його зв’язок з народним життям. 3. Історизм у творчості Котляревського Кожен художній твір народжується в атмосфері свого часу більшою або меншою мірою імпліцитно містить дух певної історичної епохи. З цього погляду навіть міфологічні події й герої гомерівського епосу, де відбилося ставлення людини до природних і надприродних сил, є історичними, оскільки відбивають тодішній стиль мислення, суспільної свідомості та уявлення того часу про світ. Сказане має безпосередній стосунок до того ідеологічного та естетичного контексту, в якому розвивалася і творчість І. Котляревського. Його “ Енеїда ” як справді великий твір мистецтва становить високоінтегровану ідейно-художню систему, в яку традиція і нове входять у надзвичайно широкому діапазоні – від міфу, міфологічного мислення, епопейного світу Вергілія до народної поезії та просвітительських ідей кінця 18 – поч. 19 ст.. В синтезі функціонування згаданих елементів набуває в поемі якісно інших рис, майже ніде не збігаючись з їхньою функцією в тих структурах, з якими вони генетично зв’язані. Виходячи з просвітительського відчуття часу й історизму, Котляревський рішуче пориває з універсальною художньою системою Вергілія і переходить на позицію конкретно-історичного зображення дійсності: “ традиційна для бурлеску анахронічність і позаісторичність розповіді перетворюється у Котляревського на хронологічно дуже точну й витриману в самих дрібницях оповідь, в якій античність греко-римського світу систематично замінюється історичною дійсністю України переважно другої пол. 18 ст. ”. За свідченням С. Стебліна-Камінського, знання Котляревським історії України, всього того, що стосується її народного побуту, було дуже широкі, і це підтверджується, зокрема, наявністю багатьох історичних та етнографічних реалій в його творах, які давно вже описані дослідниками. Історизм соціальних характеристик героїв і персонажів у творах Котляревського органічно поєднується з історизмом національних типів. Усі вони могли зформовуватися тільки за умов буття українського народу й несуть сутнісні риси своєї етнічної ментальності. В “ Енеїді ”, за визначенням О. Білецького, це – люди “ винятково здорової і могутньої плоті ”, “ неймовірної сили ” і хоробрості. Тим, хто сумнівався в існуванні українського народу, Котляревський показав його як незвичайну своєю могутністю стихію. Людина нового часу, Котляревський, за словами М. Гудзія, “ далеко відійшов од тих політичних устремлінь, що надихали стару Україну, і став віч-на-віч з новими завданнями життя, тобто з тими завданнями, які випливали з повного політичного й загальнокультурного злиття України з Росією ”. Котляревському ж йшлося зовсім про інше – про можливе на той час збереження самого українського народу, його мови, культури. І тут повністю не можна погодитися з М. Гудзієм про цілковитий відхід Котляревського від політичних устремлінь “ старої України ”, тобто часів козацького самоврядування. При фабульному збереженні провінціальної місії Енея як засновника Римської держави Котляревський характеризує цей акт як час, коли Еней “ на панщину весь світ погонить ”. У його поемі з’являється новий ідеологічний центр – ідеалізація устрою України часів Гетьманщини, намагання в нових історичних умовах ( повної ліквідації політичної самостійності України ) хоч якоюсь мірою обґрунтувати збереження чи відновлення бодай урізаних автономних прав України. Робить він це головним чином за допомогою уподібнення певних епізодів епопеї Вергілія до українських реалій та ілюзій. Так, наприклад, при завоюванні Енеєм Лації до нього висувається вимога, “ щоб латинське плем’я Удержало на вічне врем’я ймення, мову, віру, вид ”. Як відомо, в часи Котляревського існувала думка про збереження “нерегулярного” козацького війська, яку поділяли генерал-губернатори Полтавської та Чернігівської області. Рішучим противником “ федеральних об’єднань провінцій ” виступав голова Державної ради і Комітету міністрів В. Кочубей, що, очевидно, і стало головною причиною зміщення князя Репніна з посади малоросійського генерал-губернатора. Котляревський послідовно прославляє часи Гетьманщини та боєздатність славних козацьких полків Лубенського, Гадяцького і Полтавського, що були тоді основою адміністративного устрою Лівобережної України. Козацькі полки як своєрідний гарант автономії України могли б успішно “ справляти повинність ” і щодо оборони імперії від зовнішніх боргів, бо за своєю “ натурою ” козак “ до війни самий злий гад ”. Саме в цьому аспекті слід, думається, підходити до образів Низа й Евріала в поемі Котляревського. Переміщення у драматичних творах Котляревського конфлікту безпосередньо в суспільне середовище об’єктивно наблизило письменника до розуміння причинних зв’язків між людиною і середовищем, до включення особистості в історичне й суспільне життя. Не заперечуючи просвітительського уявлення про вроджену природну доброту людини, Котляревський водночас показує, що реальна поведінка, ті чи ті риси індивіда залежить від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання. Життєві принципи й поведінка водного закорінені в загальному антиморальному стані суспільства. Таким чином, без будь-якого перебільшення можна говорити про історизм обставин і характерів у творчості Котляревського. Звернення Котляревського до національних культурних витоків, до народної естетики й етики вело до руйнування художнього універсалізму, до переходу від ідейно-художньої обробки поширених літературних сюжетів до конкретно-історичного бачення дійсності, до створення оригінальних художніх структур. Це був шлях до різноманітності проблематики в її історичній конкретиці, до поглибленого розуміння концепції буття й особистості, до удосконалення поетичної мови, розвитку активного творчого начала в літературі. Література Гудзий Н. К. “Енеїда” І. Котляревського і російська травестована поема 18 ст. М: 1983.-138 с. Айзеншток І. Перший класик нової української літератури. М: 1974.-99с. Волинський П. К. Іван Котляревський. - К., 1969. –385с. Дорошенко Д. Історія України. - К., 1993.-240с. | |
| Переглядів: 495 | |
| Всього коментарів: 0 | |