На початку 60-х pp. в українську новітню поезію увійшло ціле сузір’я талановитих поетів, яких нині називають «шістдесятниками». Зазвучали свіжі й самобутні голоси Івана Драча, Василя Симоненка, Віталія Коротича, Тамари Коломієць, Миколи Вінграновського, Ірини Жиленко. До цієї плеяди молодих митців належить і Борис Олійник — оригінальний і самобутній майстер слова, поет могутнього громадянського звучання, відомий публіцист і громадський діяч.

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с Зачепилівці на Полтавщині в родині службовця. Батько поета працював спочатку шахтарем, а пізніше — редактором газети. У 1943 р. батько загинув на війні, а мати важкою працею заробляла на шматок хліба.

Після визволення рідного села Борис Олійник пішов до школи. У п'ятому класі він написав перший вірш, який був надрукований у районній газеті, де колись працював його батько.

У 1953 р. після закінчення середньої школи Б. Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевчен­ка, по закінченні якого працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». У 1957 р. на сторінках уні­верситетської багатотиражки з'явився перший вірш Олійника — «Б'ють у крицю ковалі», у якому молодий поет висловлює свою вірність тру­довим традиціям дідів і батьків.

У 1962 р. побачила світ перша поетична зб. Олійника «Б'ють у кри­цю ковалі». Наступна — «Двадцятий вал» (1964) відзначена літератур­ною премією імені М. Островського. У 1973 р. в Москві в перекла­ді російською мовою була опублікована зб. «Стою на землі». Наступ­ні поетичні зб.— «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На лінії тиші» (1972), «Гора» (1975), «Істина (1976), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Міра» (1984) — це окремі сходинки його творчого шляху. За поетичні зб. «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто» Б/ Олійник був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983). Ос­танній визначний твір Б. Олійника — поема «Сім» (1988) присвячена тим героям, які загинули під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Поет високої культури і громадянського обов'язку, Б. Олійник зо­середжує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполег­ливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом.

Про свої завдання він пише в циклі «Кредо» («Вірую»), створивши образ нашого сучасника, патріота, трудівника і громадянина, який пи­шається своїм народом:

Це — мій народ. Спогорда не дивись,

Що руки в нього з праці вузлуваті,

Душа його пречиста, яко свято,

А в серці дума й пісня обнялись.

Темі віковічної спадкоємності поколінь присвячені поезії Олійника «На березі вічності» (1974), «Батьки і діти» (1979), «Урок» (1975). Збері­гаючи, як святиню, пам'ять про батька і матір, про всіх полеглих на полях війни, поет створив символічний марш:

З непам'яті,

З пам'яті,

з виру морського і суші

Солдати, матроси, єфрейтори і командарми

Суворо проходять повз нас,

і грядущих, і сущих.

(«На березі вічності»)

Матері, наречені, дружини, сини, дочки шукають в колонах рідних, вдивляються в лиця, «як злякані птиці», витає всенародний реквієм, пекучий біль сердець. 1 ось зустріч батька-солдата з сином, сина-солдата з матір'ю, як з берега вічності звучать їхні голоси. Зупинились вони, «як судді, пречисті і строгі», а перед ними всі живі — «на лінії їхньої віри», яка єднає покоління, і сказали слова-заповіти:

Дивіться ж, нащадки:

в долоні синівської долі

Вручаємо світ ми...

Звертаючись до свого сина, коли колони відійшли в тумани осінні, батько-солдат заповідав синові «досіяти і долюбити отецьке поле», що «доля великого світу» лягла на плечі синів, «наче батькова скатка».

Цю ж тему поет продовжує у вірші «Батьки і діти». Минуле і май­бутнє для нього — «нерозділиме і одвічне коло» і «не на день мину­щий — на віки».

Поемою пам'яті називають поему Б. Олійника «Урок», в основу якої покладено трагедію сербського містечка Крачуєваць. Там у 1941 р. фашисти рохтріляли сім тисяч чоловік, а серед них триста гімназистів разом з їхнім учителем. Не тільки природа і люди — все охоплене жа­лем, невимовною скорботою. «Вбивають людей, та народ не вмира» — така провідна думка поеми.

Ліризмом, простотою, близькістю до народнопісенної творчості від­значається інтимна лірика Б. Олійника. З особливою ніжністю поет пише про матір. Образу найдорожчої людини він присвячує зб. «Сива ластівка» (1979). Вірші «Мати сіяла сон», «Мамо, вечір догоря» стали популярними піснями.

«Вічною зорею», «сивою ластівкою», «сивим сонечком» була для си­на матір і такою залишилась вона після непоправної втрати («Мамо, вечір догоря»). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам'ять про неї:

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею

Світанковою,

Дивом-казкою.

Юним соняхом.Соціально-психологічна поема «Сім». (1988) присвячена пам'яті і подвигу шести чорнобильських пожежників-героїв і кінорежисера Во­лодимира Шевченка, який знімав фільм про трагедію на атомній елек­тростанції, що сталася 26 квітня 1986 р. Вони загинули в єдиноборстві з атомною стихією, рятуючи від катастрофи всю цивілізацію, все живе на землі. Імена пожежників — Віктора Кібенка, Миколи Вашука, Ва­силя Ігнатенка, Миколи Титенка, Володимира Тищура, Володимира Правика — назавжди залишаться у вдячній людській пам'яті.

Аналізуючи наслідки катастрофи віку, поет розкриває найболючіші проблеми нашого життя, згадуючи про минуле нашого народу, окрес­лює майбутнє всього людського роду. Поема «Сім» складається з семи розділів, які мають відповідні заголовки. Розділи пов'язані між собою ідейним задумом і образом чорного крука — віщуна смерті і трагедії у фольклорі.

Між ліричним героєм, виразником ідей сучасності, і ворожою силою в особі крука, який пророкує загибель, іде напружений діалог-дискусія, в ході якої й розкривається основний зміст твору.

Поет кличе людей зупинитись у своєму безумстві, припинити зброй­не протистояння, і всі сили кинути на порятунок землі — спільного людського дому, щоб не дійти до «межі рокової», коли виросте «гриб сатани».

Творчість Б. Олійника — яскраве і промовисте свідчення того, що поет завжди був «в епіцентрі доби». Він прагнув переконливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач вірив йому і тоді, коли він щиро у чомусь помилявся, і тоді, коли він твердо стояв на своїх позиціях.