| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Біографія Шарля Бодлера
|
РЕФЕРАТ на тему: Біографія Шарля Бодлера Шарль П’єр Бодлер народився в Парижі 21 квітня 1821 року. У дев'ять років Шарль пішов у коледж у Ліоні. Допитливий і здатний, він мав украй живий, неспокійний розум, що заважав посидючості й уважності, і успіхи його в коледжі були посередні. Вже в ті ранні роки майбутній письменник відрізнявся незалежним і оригінальним характером. Шарль Бодлер належить до тих поетів, які не знайшли розуміння і визнання у сучасників. Чи-тачі вважали його небезпечним аморальним бого-хульником, анархістом, напівбожевільним. Лише окремі, переважно діячі мистецтва, вбачали в Бодлерові великого поета. Таке ставлення до нього пояснюється насамперед тим, що з ранньої юності і до самої смерті Бодлер перебував у стані конф-ронтації з тогочасним суспільством. Цей конфлікт був непримиренним, що й зробило неможливою будь-яку іншу розв'язку, крім трагічної, для по-ета. Доля подарувала Шарлю Бодлеру лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики. Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла». Задум збірки визрів у Бодлера досить рано: в «Салоні 1846 року» автор згадує про намір випустити книгу віршів. А через два роки в пресі з'являється повідомлення, що Бодлер готує до друку збірку «Лімби». У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується цикл із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний журнал «Ревю де Дю Монд» публікує 18 віршів по-ета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на «Квіти зла». Всього через півроку книга вийшла у світ. Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусу-вала в собі не лише суперечності епохи, а й протир-іччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприй-няття поетом сучасного світу як царства зла й водно-час його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація амо-ральності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний урок. Після 1848 року Бодлер переживає гостру духов-ну драму. Він переосмислює події французької рево-люції, намагається трактувати їх із філософської точ-ки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися до того, що світ — це хистка збалансованість добра і зла, то тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і сам неодноразово потерпав, тому у збірці «Квіти зла» він усе більше звертає увагу на супереч-ності життя. На відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновок про все, заперечуючи од-нозначне оптимістичне трактування людини й людсь-кої душі, Бодлер стверджував, що в кожній людині є два прагнення: одне спрямовано до Бога, інше — до Сатани. Поклик до Бога — це духовність, прагнення внутрішньо піднятися. Поклик до Сатани — це тва-ринність і насолода від власного падіння. Не без вик-лику Бодлер часто поетизував те, що можна назвати падінням. Але це не означає, що він визнавав пере-вагу зла. За словами О.Блока, своєю поезією він пе-реконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна ма-рити про білосніжні вершини». Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упро-довж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шев-ченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвя-ту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблем-но-тематичним принципом. Двополюсність відчуття визначила композиц-ійну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкри-вається трьома віршами («Благословіння», «Аль-батрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої час-тини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеа-лу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога— до Сатани. Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка,— це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути у безодню людського відчаю й душевного мороку. У всіх віршах («Квіти зла») протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінчен-ним світом — жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалент-ності Бодлера. Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають пере-творюватись одне в одне. Сатана виступає як втіле-ний голос плоті, але цей голос є тугою за немож-ливим, яка, у свою чергу, може знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Ось чому бодлерівський Сатана не ангел, а пере-дусім земне втілення Бога, а Бог — земний Сата-на, ці дві «безодні» притягують і водночас відштов-хують поета, і він завмирає між ними, зачарова-ний і обійнятий жахом. Саме про це вірш Бодлера «Гімн краси», де утверджується думка, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом пре-красного. Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна, Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким! Переклад Д.Павличка Краса у віршах Бодлера виявляється то в об-разі жінки, котрій смуток додає чарівності («Сум-ний мадригал», «Рудій жебрачці», «До перехожої»), то у статуї, незворушній і непохитній, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю («Гімн краси»). Поетові не-відоме походження краси: можливо, вона зійшла з ' небес, а може, піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона не була, ро-бить світ ближчим, а удари долі слабкішими. Відчуття «жахів життя» штовхало поета до по-шуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті розкладу й відчаю, у світі, де торжествує зло. Не випадково у передмові до «Квітів зла» Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної про-грами як «видобування краси із зла». Домінантами поетики збірки Бодлера «Квіти зла» є контраст і символіка. Протилежності доводяться до крайньої поляризації. Так, у вірші «Падло» па-радоксально оспівується вічність порівняно з тимча-совістю матеріального. Так скажіть же, красо, хробакам, що в жадобі поцілунками тіло пожруть, Я зберіг од кохання, що тліє у гробі, божественну і форму, і суть. Переклад М.ДрайХмари Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці «Квіти зла», поєдналися романтичні й власне символі1 елементи. Вірші у «Квітах зла» мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи («Альба рос»). «Квіти зла» зробили Бодлера відомим, але принесли літературного визнання. Немолоді денді, котрий веде дивний спосіб життя, він б схожий на поетів-романтиків старшого покоління: Ламартіна, Віньї, Гюго, Готьє. Однак літературна молодь готова була визнати Бодлера своїм «метром»: у 1864 році 20річні Поль Верлен опублікував захоплений дифірамб і його адресу, але Бодлер відштовхнув протягну руку: «Нічого так я не люблю, як бути на самоті» Після виходу у світ «Квітів зла» поетові залишалося жити 10 років і два місяці. Шарль Бодлер вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися. Учителем Бодлера назвали Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Валері, Елюар, Рільке, Еліот, Брюсов... Про нього писали Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник. Українською мовою його твори зазвучали завдяки майстерним перекладам П. Грабовського, В.Щурата, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Терещенка, М. Яцківа, І.Світличного, Д.Павличка, І.Драча, М.Москален-ка, М.Ільницького, І.Петровцій та ін. Використана література: Історія французької літератури в персонах. – М., 1999. Зарубіжна література 19 століття. Хрестоматія. – К., 2000. | |
| Переглядів: 494 | |
| Всього коментарів: 0 | |