| Головна » Статті » Зарубіжна | [ Додати статтю ] |
Балади і думи – перлини усної народної творчості
|
Зміст Вступ ............................................................................................. 3 Розділ 1 Українські народні балади................................................... 5 Розділ 2 Українські народні думи 2.1. Поетична форма дум......................................................9 2.2. Героїчно – трагічна історія України – джерело народних дум..................................................................12 2.3. Думи в розвитку музичної культури України.............15 Висновок ........................................................................................19 Список використаних джерел ....................................................20 Вступ. Український фольклор, багатство якого неосяжне, це складова і невідємна частина великої культури нашого народу. З його промовистих сторінок – пісень, балад, дум, казок, легенд та багатьох інших жанрів фольклору – відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв і роздумів, сподіванок і мрій українців за тисячоліття і тисячоліття, їх вдача, характер, психологія, філософія народу, його ментальність. Програмою передбачено у 7 класі вивчення народних дум і балад, тому саме їм присвячено цю роботу, що має назву “Балади і думи – перлини усної народної творчості”. Актуальність теми полягає в тому, що український народ досить довго не знав своєї історії, не міг вільно плекати власну культуру, але настав час пізнавати себе не приховано, а відверто із гідністю, і найкраще допоможуть у цьому саме балади і думи, у яких відображено життя українців у сиву давнину, його трагічний і героїчний шлях. Стан вивчення проблеми в науці досить добрий, адже, починаючи з першого видання збірника дум, здійсненого у 1819 році. Ми вже маємо десятки різних видань, досліджували наші балади і думи фольклористи М.Максимович, А.Метлинський, П.Чубинський, Ф.Колесса, М.Лисенко та багато інших. Мета і завдання дослідження – збирати і систематизувати цікавий матеріал про балади і думи як жанри фольклору, що мають важливе виховне і познавальне значення. Наукова Новизна роботи полягає у систематизації матеріалу про два жанри народноїтворчості, у відборі найбільш цікавої і цінної інформації. Практичне значення одержаних результатів заключаеться у можливості використання зібраних матеріалів на уроках української літератури та у позакласній роботі при проведенні літературних тижнів, присвячених жанрам усної народної творчості. Особистий внесок – детальне опрацювання і систематизація матеріалів. Апробація результатів роботи була здійснена на уроках української літератури під час вивчення усної народної творчості на початку навчального року. Українські народні балади. Балади, зокрема балади пісні – улюблений вид фольклору й меносу в українців, їх ліричність з елементами епосу і героїки, душевна щірість і сердечна теплота, поетичність і мужність завоювали їм симпатії. Жанр балади наявний у фольклорі майже всіх народів світу. Найдавніша українська балада “Дунаю,Дунаю, чому смутен мечем” опублікована в середині 16ст. Польський поет С.Кльонович у 1584р. перекладає українську народну баладу “Про Федора і Федору”. А в 1625р. виходить балада “Пісня козака Плахти” – про дівчіну, яка за козаком помандрувала аж на Запоріжжя. Народна балада – це епічно – лірична пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій йдеться про фантастичні або незвичайні події, життєві копфлікти. У центрі балади – завжди індівідуальна, але суспільно значна людська доля. Сюжет у баладі стислий, оповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого його вузла, і ведеться вона швидко, без уповільнень. Будова вірша і строфи в баладі різна, але вільна. Балади співають ях хором, так і соло. Оскільки українська балада тісно повязана з життям народу, то фантастичного у ній не так уже й багато, а містичного нема зовсім. Найвдаліші балади про козацьке життя, про героїчну смерть на полі бою (“Смерть козака”, “Козака несуть”). Довершеними є балади і соціально – побутового скрещування (“Бондарівна”, “Лимерівна”, “Ой не ходи Грицю”). Українські балади багатством поетичних образів, мистецькою довершеністю і мелодійністю займають вагоме місце в світовій літературі. До тогож зміст їх і форма різноманітні. три групи балад: а) ті, в яких розкривається поетичний світогляд народу, його міфологічні уявлення, світ його фантазії і розуміння природи; б) історичні балади; в) соціально – побутові. Найдавніша група балад про метаморфозу людини її перетворення на рослин, тварин, птахів, на твердий камінь (“Роса – дівчини сльоза”, “Невістка стає тополею”, “Мати заклинає сина в явора”). Поступово сформувалися поетичні символи: калина – краса дівчини, береза – чистота, вода – її кров, роса – її сльози. Окрема група українських народних балад – про невістку, зятя, свекруху, тещу, батька, матір.Окрасою нашої песенної поезії є історічні балади, багаті змістом і формою. Тут головним є дух людини, ідея Батьківщини, народні ідеали честі, геройства. Не просто відрізнити історичну баладу від історічної пісні. Алє різниця є. Історична пісня відтворює конкретну історичну подію та особу, а балада дає узагальнення. Найбільше в цій групі балад про боротьбу проти турків і татар. Найчастіше йдеться про перебування в полоні і втечі з нього. Герої тут здебільшого не чоловіки, а жінки та дівчата: Татари йдуть. Везуть Велиночку, Молодую вкраїночку. Історична балада ставила свого героя на роздоріжжі: або панувати разом з окупантами, або залишитися вірним народові й вірі з ярмом на шиї. Народним ідеалом став герой, який не хоче панувати над своїм народом. Друга числена підгрупа історичних балад про героїчну смерть на полі бою (“Козака відряджають”, “Вдова проводжує сина у похід”). Серть в імя сободи, рідного краю стає провідним мотивом багатьох балад (“Козака несуть”, “Похорони козака”). На баладу звернули увагу поети – романтики М.Костомаров, А.Метлинський, Т.Шевченко та ін. Сужети багатьох балад стали основами для сюжетів драматичних творів: “”Сава Чалий”, ”Костомарова”, ”Чари”К.Тополі ( за піснею “Ой не ходи, Грицю”). А далі стали писати пєси на запозичені баладні сюжети І.Франко, Карпенко – Карий, Панас Мирний. Поруч з ліричною піснею балада мала найзначніший вплив на розвиток української літератури, зокрема 19 ст.. До неї зверталися письменики й інших народів. Поняття про баладу як ліро – епічний жанр фольклору можна сформувати на тексті балади “Що сі в полі забіліло”. Що це в полі забіліло? Гуси чи лебіді? Але ні, адже тепер вони не літають, А лебіді не плавають. Це татари полон женуть:женуть жінок, дівчат і детей а “кривця їх сліди заливає”, А чорний ворон залітає, Тому кривцю і спиває, Жінка – українка подарована татарці, колишуці татарча співає: Люлю, люлю татарчатко! Бодай стадо виздихало, Бодай кухиль спопеліла, Бодай дитя скаменіло! Вірний слуга доніс про це пані – татарці, розсердилася, вдарила стару в обличчя. А виявилося, що татарка – це зянечарена дочка старої. Упізнавши рідну матір, яничарка наказала їй скидати “старі лати”, одягати “дорогі лати”.Стара з гідністю відповіла: Ліпше мої вбогі лати, Ніж дорогі твої лати Я не хочу панувати Піду в свій крайзагибати. Подія, описана в цій баладі, незвичайна. В іншій баладі – “Ой був у Січі старий козак” – січові козаки, вірні своему народові, до загину боролися проти польської шляхти. А хто прагне здобути багатство і владу відступництвом, того вони гостро засуджують. Балада “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси” веде оповідь про підступні дії свекрухи – і це призвело до родинної трагедії. Публікація балад почалася в 2-ій половині 19ст. у збірниках пісень М.Максимовича, А.Метлинського, М.Лисенка. А дослідником – піонером, як майже в усіх жанрах вітчизняного фольклору був Іван Франко. Отже, українські народні балади – це складові духовної культури українського народу, до в них відображена його доля. Українські народні думи 2.1.Поетична форма дум У фольклорі все важливе. Кожнависокохудожня лірична чи обрядова, скажімо весільна пісня, легенда чи казка – це дорогі перлини в духовному набутку української нації. І все ж народні думи – це найдрогоцініше з того, що нам залишили наші предки, це за визначенням І.Франка, безсмертні памтники, створені генієм нашого народу. Перше видання українських народних дум належить М.Цертелеву (1819). Ще повнішим виданням була збірка М.Максимовича і збірник П.Лукашевича “Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” (1836) Досліджували наші думи чимало фольклористів – крім Максимовича, ще К.Рилєєв, М.Гоголь, Т.Шевченко, І.Франко. З сучасних дослідників виділяється М.Рильський своєю фундаментальною працею “Героїчний епос українського народу” (1962) Про українські народні думи в історії Європейської культури маємо багато високих оцінок. У повісті Т.Шевченка “Прогулянка з задоволенням і не без моралі” читаємо:“У Гомера нічого нема схожого на наші історичні думи – епопеї, як наприклад, дума “Іван Коновченко”,”Сава Чалий”,”Олексій, попович пирятинський”. Поруч поставимо ще розмірковування М.Максимовича:”Думи від інших українських пісень відрізняються різноманітністю, вільною мірою своїх віршів, які складаються з нерівного числа тонічних строк і в невизначеній кількості складів. Думи належать виключно українським бандуристам. Подібно до рапсодій давньої Греції, які оспівували своїх героїв, наші співці співали свої думи, граючи при цьому на багатострунній бандурі двома руками. Український бандурист не був забавником і скоморохом. Він прищеплював молоді глибокоморальні поняття про те, що складає священий обовєязок людини.Поетична форма дум не має нічого подібного в поезії іншіх словянських народів. Немає в думах жодної ноти, яка чужою була б народному світогляду, народним симпатіям і переконанням. Головна нота в думах – ідея свободи від пригнічень над особою людини. У фольклорному епосі України думи мають свою спецмфіку. 1) У цих ліро – епічних витворах народного розуму й серця достовірно передано конкретні історичні події та особи, певний період життя народу. 2) Персонажі дум – типові образи до відчайдушності сміливих і закоханих у рідний край козаків, оборонців рідної землі і віри. 3) Діють герої в типових обставинах українського степу, Савур – могили, розбурханого Чорного моря, чистого поля біля річки Самарки, неволі бусурманської. 4) Згадані в думах топоніми: Черкаси,Лебедин,Азов. 5) Забарвлення бум здебільшого елегійне, сумне, особливо тоді, коли оповідь про турецьку чи татарську неволю. 6) Складається текст дум з тирад (періодів). 7) Велика різниця в обсязі дум від невеликих (“Маруся Богуславка” – 97 рядків) до дум – колосів (“Дума про Самійла Кішку” – 410 рядків). 8) Чимало неправильних форм дієслів: находжали, гремали, зачували, побігали, зобачає, посікає тощо. 9) Зустрічаються іменники – новотвори: одночивання, попасання, опрощення, прожитіє. 10) Заперечні паралелізми. Думу, від пісні, навіть історичної, відрізняє передусім її речетативна форма, речетативна мелодія, епічний стиль та зміст. Дума тісно повязана з голосінням. В думі ні текст, ні мелодія не є постійними: тут чимало від імпровізації. Характерними для дум є паралельний уклад речень, тавтологічні звороти і що важливо – внутрішній ритм думки, рівномірний наплив хвиль напруги, що зростає аж до крещендо. Тонка властивість думи – риторична рима, яка повязує не тільки фрази одного періоду, а й два періоди. Риторична рима має вплив на звукову організацію віршів, мелодійність поетичної мови. Цьому ж сприяє і рима, і повторювання слів на початку вірша, і винесення дієслівного присудка на кінець речення, і рівнобічний уклад слів у паралельних рядках. А неправільне вживання рими споріднює думи з колядками і велісьними піснями. Отже, дума – це віршований твір, що не має строфічної будови, бо її різноскладні рядки діляться не на строфи, а на періоди. 2.2. Героїчно – трагічна історія України – джерело народних дум. Рідна земля! Нема в світі нічого дорожчого за неї для нашого серця. Вона ще над колискою немовляти погойдує сонячний промінь і лагідну колисанку матері, вона підводить своїм гірким і солодким хлібом дитину на ноги і входить в її очі та душу своєю безмірною красою, вона дарує своїм дітям велич людини і скільки може, захищає в лиху годину і сама потребує самовідданого захисту. Рідна земля! Вона уся оповита нашою любовю, звіку напоєна кровю своїх синів і возвеличена духом людини в найкращих її творах. Нічого нема гіршого для людини, як неволя. А турецька неволя – каторга своєю сумною славою стала відома на весь світ. Думи про неволю та про боротьбу з турками і татарами займають чільне місце в українському єпосі, до них належать такі неперевершені твори, як “Самійло Кішка”,”Івась Коновченко”,”Марися Богуславка”,”Втеча трьох братів з Азова”,”Отаман Матяш старий” та інші. Героями цих дум є, як правило, волелюбні сини народу, яких не згинає неволя, які мужньо борються з ворогом, перемагають його або достойно і чесно зустрічають смерть у нерівному бою. В них оспівується вірність товариству, підноситься ідея єдності з російськими братами. За своїм письмом – це глибоко реалістичні твори, на яких не позначились сліди ні міфології, ні казковості, ні фантастики. В деяких із цих дум епос глибоко переплітається з лірікою, а в реалістичну основу іноді закономірно входять елементи перебільшення – гіперболізм – з метою різкіше підкреслити хоробрість народних героїв. Друге місце по кількості творів у нашому героїчному епосі займають думи про боротьбу українського народу з польською шляхтою, яка насаджуючі дике кріпосне свавілля, захопила більшу частину нашої землі. Ці думи є художнім свідченням самовідданої любові до Вітчизни і ненавісті до її ворогів, зокрема свідченням великого патріотичного піднесення всього українського народу у визвольну війну 1648 – 1654 років. Основними героями цих творів є широкі маси повсталого селянства і козаків, а керівником їх яскраво показано Богдана Хмельницького, якого нород любовно величає “наш батю Зинов” Безсмертною славою увінчує народ в думах своїх вірних синів Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса, Семена Палія – історичних діячів, які, правильно зрозуміли національні інтереси українського народу, в боротьбі проти іноземних загарбників шукали союзу і підтримки у великого народу російського, і навпаки, довічною ганьбою таврує народ ренегатів і зрадників, таких як Барабаш, Мазепа, Виговський.Історичних діячів, які боролися за соціальну справедливість, за незалежність своєї країни, народ наділяє найкращіми людськими рисами, підкреслює їхнє безсмертя. В народній уяві вони не вмирають і після смерті, а живуть і житимуть у памяті нових поколінь. Цей мотив є основним мотивом в українському епосі. Полягла козацька молодецька голова, Як од вітру на степу трава, Слава не вмре, не поляже, Лицарство козацьке всякому розкаже!.. Третю групу українських дум умовно можна назвати побутовими і морально – повчальними. До них зокрема належить такі широковідомі твори як “Козацьке житя”,”Бідна вдова і три сини”,”Сестра і брат”,”Вітчим та вдовин син”. В цих думах оспівується вірність товариству і святість родинних відносин, розповідається про горе розлуки і лихо від сімейних чвар. І тут яскраво виявляє себе народне розуміння обовязків людини і перед громадою і перед родиною, народні поняття совісті і моралі у великому і малому. Відомо, що українські думи творилися десь від кінця ХV століття. А через те, що записування їх почалося тільки в XIX віці, важко й уявити, скільки безслідно загинуло чудових творів нашого героїчного епосу. Кипучою історією України, дійовою любовю до рідного краю ткалася безсмертна тканина нашого епосу, який увібрав у себе не тільки народні сльози і кров, але й волелюбність народу, його гуманізм, народну силу і віру в майбутнє. Українські думи є не тільки художнім літописом минулих віків, - вони й зараз силою людяності і поезії виховують в нас любов до рідної країни, ненависть до всякого гніту і поневолення. Отже, пророчими є слова Великого Кобзаря: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине. 2.3. Думи в розвитку музичної культури Укаїни. Думи, ці музично – словесні поеми,переважно сумного характеру, виконуеться в супроводі кобзи чи бандури. Мелодія дум речетативна, розповідь у ник – “омузичена декламація”, докладна і повільна. Ритмічний малюнок думи підкреслює поетичну схвильованість кобзаря (бандуриста). Музично – словесні особливості дум Борис Гринченко пояснив так: “Поетичну силу слова в думах збільшує музика, що своїми виражальними засобами підкреслює емоціональну напруженість тексту, робить особливі наголоси на найважливіших моментах його змісту. Музика додає думі жалощів, особливо патетичним її місцям”. На відміну від звичайних пісень, у думі – не лише нерівноскладові рядки, не тільки неоднакові строфи, а й неоднаковий ритм. Побудова дум вільна. Думи імпровізують – залежно від традицій. У розвитку музичної культури України думи відіграли величезну роль: на їх сюжети написані опери “Хвесько Андибер” В.Золотажарьова, “Дума Чорноморська” Б.Яновського, балет “Маруся Богуславська” А.Свєчникова та ін. На теми дум за їх змістом малювали В.Касіян “Перебендя”, І.Іжакевич “Гайдамаки слухають Кобзаря”, О.Сластьон “Смерть кобзаря – бандуриста”. Історія світової культури назвала гомерами наших кобзарів. Назовемо їх поіменно: Остап Вересай,Іван Кучугур – Кучеренко, Євген Мовчан, Петро Неховайзуб, Дмитро Скорик, Тихон Магадин, Семен Зезуля, Петро Сіроштан, Остап Калний, Михайло Кравченко, Самійло Яшний, Степн Пасюга, Федір Кумнерик, Іван Стрічка, Федір Грищенко – Холодний, Никін Прудкий, Олександр Маркевич, Степан Топірець, Григорій Ільченко, Євген Адамцевич, Дмитро Вовк, Архип Никоненко, Андрій Шуй, Василь Вакуленко, Федір Крячківський, Анатолій Білоцький, Юрій Сінгалевич, Антон Ладжа, Семен Кошовий, Петро Колибаба, Семен Канова, Михайло Башловка, Юрій Данилів, Іван Однорог. Кожне з цих імен – вагомий рядок у золотій сторінці музичної культури України. Вони варті того, аби ми знали ці імена, пишалися ними. Кобзарське мистецтво тісно повязане з історією України і своїм корінням сягає в давньоминулі часи. Кобзарі, бандуристи – творці українського героїчного епосу – були і є духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто і безпосередніми учасниками найактивнішої боротьби за волю – кращу долю нашого краю. Писана історія кобзарства починається від славетного Бояна, від легендарного Митуси, від зображення їх фігур та їх кобзоподібних інструментів у фресках Софійського собору. Велику роль у розвитку кобзарського мистецтва у 18 ст. відіграли братства, при котрих діяли цехові школи кобзарів (бандуристів), в яких формували музичні вміння, вивчали репертуар. З тих цехових шкіл вийшло чимало відомих кобзарів, не кажучи вже про патріарха кобзи Остапа Вересая. Гомером в селянський світ, рапсодом називали його. Це він приголомшив своїм талантом 3-ій археологічний зїзд у Києві. Це йому Тарас Шевченко подарував свій “Кобзар” з написом: “Братові Остапу від Тараса Шевченка”.Тоталітарний сталінський режим, як і царський, як і польський, люто ненавидив кобзарів і лирників – цю совість народу, які століттями самовіддано плекали національну гідність українців і були алмазним осередком духу народного. Невдячні нащадки – яничари віддали їм, цим українським гомерам, чорною зневагою і очорненням. У 1937 р. до Харькова начебто на кобзарський зїзд – зліт були запрошені 377 найкращіх кобзарів України. На світанку наступного дня їх, музичну еліту України, погнали під Козачу Лопань Богодухівського району і там повбивали. Так більшовицько – московські колонізатори розправилися з національною гордістю України. Про цю жахливу трагедію написали – російський білоемігрант Шостакович, американський вчений Роберт Конквіст. На пошану замордованих кобзарів у Харківському саду ім.Тараса Шевченка зведено памятник, на гранитній скелі – брилі лежить золота бандура. Цей памятник – зболене серце України, її стомлена душа, це образ незнищимого кобзарського єстества. На сором і ганьбу, в 1997 р. сучасні варвари зруйнували памятник – святиню. Нині традиції наших славетних “гомерів” продовжують Капела бандуристів України, капели бандуристів усіх трьох інститутів культури, музичних училищ та шкіл, тріо бандуристів при Палацах культури, філармоніях. Серед них багато талантів і гри і співу на бандурі. От лише шкода, що кобзарі – бандуристи тепер переважно жінки – дівчата. Як не кажіть, а кобзар – іменик чоловічого роду, не може бути кобзарка, кобзариха чи якось по – іншому. Отже, виконавці дум – кобзарі, бандуристи, лірники – це українські Гомери, а ще їх називають “незрячим сумлінням нації”. Висновок. Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війниі голодомори, а усна народна творчість через усі злигодні і поневіряння проносить свої первісні чари. Балади і думи як найдосконаліші жанри фольклору були і залишаються джерелом, з якого нащадки черпають історичну правду про героїчно – трагічне життя рідного народу. Опрацювавши і систематизувавши матеріал, зроблено висновки: - Балади і думи – це ліро – епічні твори. - Обидва жанри мають особливу побудову. - Їх тематика різноманітна. - Історія світової культури високо цінує нашу усну народну творчисть, зокрема балади і думи, називаючи наших кобзарів Гомерами. Крім наукового, робота має виховне і пізнавальне значення. Адже зібраний матеріал дає можливість усім бажаючим зануритися у світ прекрасного,доторкнутися до перлин народної творчості і відчути себе часточкою великого українського Народу, що зумів створити такі неперевершені шедеври. Список використаних джерел. 1. Грінченко Б. Вибране – К.:ДВОМ, 1961- 300с. 2. Народні перлини – К.:Дніпро, 1971 – 300с. 3. Наша душа, наша пісня. – К.:Рад.школа,1966 – 270с. 4. Розлилися круті бережечки.Український фольклор. – К.:Вища школа, 1978 – 360с. 5. Скарби мудрості – К.:Рад.школа, 1966 – 420с. 6. Українські народні думи.Том першого корпусу – К.,1927. 7. Українські народні думи та історичні пісні.-К.,1955 – 315с. 8. Український фольклор – К.:Вища школа, 1978 – 270с. 9. Український фольклор.Критичні матеріали. – К.:Вища школа, 1978 – 270с. 10. Франко І. Твори в 20 томах – К.:ДЛВ,1955том1 –250с. 11. Чи я в лузі не калина була – К.:Веселка, 1991 – 270с. | |
| Переглядів: 1679 | |
| Всього коментарів: 0 | |