План

1. Значення судинної системи.

2. Будова артерій, вен, капілярів. Мікроциркуляторне русло.

3. Закономірності розміщення у тілі людини артерій та вен.

4. Ембріогенез серця.

5. Кровообіг плоду.

           1. Значення судинної системи. Судинна система поділяється на: кровоносну й лімфатичну. Завдяки судинній системі відбувається живлення й дихання організму; виведення продуктів обміну речовин. Надходження гормонів, що продукуються безпроточними залозами (залозами внутрішньої секреції), специфічна дія яких викликає збудження або гальмування окремих органів і систем, сприяє фізіологічне нормальному обміну речовин, впливає на ріст і розвиток організму.

           Загальна характеристика крові. Кров — червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. До її складу входять плазма — рідка частина крові (міжклітинна речовина) й клітини: еритроцити, лейкоцити й тромбоцити. Кров становить 6—8% маси тіла людини (4,5—6 л).

Завдяки руху крові до клітин організму безперервно надходять поживні речовини та кисень і виводяться з нього непотрібні й шкідливі кінцеві продукти обміну речовин. Крім того, кров бере участь у підтриманні постійної температури тіла, забезпечує імунні властивості організму, виконує гуморальну функцію, регулює осмотичний тиск плазми, від якого залежить життєдіяльність формених елементів крові..

           Найчисленнішими форменими елементами крові є еритроцити. В 1 мкл їх 4,5-10¹— 5,2-10⁶. Це без'ядерні клітини, які формою нагадують двобічно увігнуту лінзу, що збільшує їхню поверхню і сприяє перенесенню кисню від легень до клітин і тканин організму. Цю важливу функцію виконує дихальний залізовмісний пігмент крові — гемоглобін, який входить до складу еритроцитів і зумовлює її червоний колір. Гемоглобін вступає у хімічний зв'язок із киснем, а потім віддає його тканинам, тобто відновлюється. Після чого з'єднується з двооксидом вуглецю, який, потрапивши в легені, виділяється з них під час видиху у вигляді вуглекислого газу.

           Лейкоцити (білі кров'яні тільця) мають ядра й непостійну форму, їх налічується від 4—6 до 8—10·10⁹ /л, тобто у 500—1000 разів менше, ніж еритроцитів. Від лейкоцитів залежать імунні властивості крові. Існує кілька видів лейкоцитів, які відрізняються будовою та функціями: зернисті лейкоцити — гранулоцити(нейтрофільні, еозинофільні та базофільні) й незернисті — агранулоцити (лімфоцити й моноцити). Всі лейкоцити здатні до амебоподібних рухів. Вони можуть виходити за межі капілярних судин і, рухаючись в міжклітинних просторах, захоплювати мікроорганізми, загиблі клітини, виконуючи тим самим захисну функцію в організмі, яка називається фагоцитозом. У крові людини підтримується відносно постійна кількість різних форм лейкоцитів. Це кількісне співвідношення виражають у процентах і називають лейкоцитарною формулою. Дослідження морфологічних особливостей лейкоцитів при різних захворюваннях показало, що вони дуже тонко відображають стан обміну речовин. Тому аналіз крові має велике практичне значення для діагностики захворювань.

           Інший вид формених елементів — тромбоцити, або кров'яні пластинки. Це невеликі за розміром тільця — частки цитоплазми клітин кісткового мозку. В 1 мкл крові 25•10⁴ — 4-10⁵ тромбоцитів. Вони беруть активну участь у зсіданні крові. У процесі життєдіяльності організму триває безперервне оновлення його клітин і тканин, у тому числі й клітин крові. Одночасно із загибеллю відмерлих клітин розвиваються нові клітини крові, тобто відбувається гемопоез, або кровотворення, в червоному кістковому мозку, який міститься між перекладинами губчастої речовини кісток. Він складається з ретикулярної тканини, покритої густою сіткою кровоносних судин. У ретикулярній тканині утворюються еритроцити, зернисті лейкоцити і тромбоцити. Лімфоцити розмножуються й розвиваються у лімфоїдній тканині — в лімфатичних вузлах, селезінці.

           В ембріональному періоді розвитку кровотворним органом є печінка. Кровотворення в ній починається з 6-го тижня розвитку плода, а в кістковому мозку — з 12-го тижня. В печінці ця функція припиняється після народження дитини. В постембріональному періоді у дітей весь кістковий мозок червоний; у дорослих, починаючи з двадцятирічного віку, червоний кістковий мозок діафізів трубчастих кісток перетворюється нажовтий кістковий мозок, який складається з жирових клітин. При деяких інфекційних захворюваннях, а також при крововтратах жовтий кістковий мозок може виконувати таку ж саму функцію, як і червоний.

           2. Будова артерій, вен, капілярів. Мікроциркуляторне русло .

До кровоносних судин належать артерії, вени та капіляри. Артерії — судини, що несуть кров під значним тиском від серця. Вени — судини, що несуть кров під незначним тиском до серця. Капіляри — це дрібні судини, які містяться між артеріями й венами. Артерії, залежно від діаметра, поділяються на великі, середні і малі. Стінка артерії складається з трьох основних оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої.

           Внутрішня оболонка (tunica intuma) побудована з клітин ендотелію, розміщених на базальній мембрані, та клітин підендотеліального шару, утвореного з пухкої сполучної тканини.

Середня оболонка (tunica media) складається з м'язової тканини, до якої входять колагенові й еластичні волокна. Завдяки м'язовій оболонці регулюється просвіт судин, що зменшується при скороченні м'язів і розширюється при їх розслабленні. М'язова оболонка відокремлена від внутрішньої та зовнішньої оболонок еластичними мембранами, відповідно, внутрішньою та зовнішньою.

           Зовнішня оболонка (tunica externa) сполучнотканинна, в ній проходять кровоносні судини й нерви. Залежно від функції артерії поділяються на транспортні, якими кров підходить до органа або стінки тіла;нутряні, які безпосередньо заходять в орган і розгалужуються в ньому; та пристінкові, які локалізуються в стінках тіла, в його м'язах.

           Транспортні артерії належать до великих, за рахунок еластичних мембран мають значно потовщені стінки, а тому дістали назву артерій еластичного типу. Стінки таких артерій (аорта, сонна артерія) надзвичайно міцні й пружні, що сприяє швидкому проведенню ними крові. Під час скорочення шлуночків (систола) в артерії виштовхується кров, вони розтягуються, але завдяки силі еластичної тяги повертаються в попереднє положення, що сприяє рівномірній течії крові в судинах. У середніх і малих артеріях еластичних волокон значно менше, а тому їх і називають артеріями м'язового типу. М'язи стінок судин, скорочуючись і розслабляючись, регулюють течію крові.

           Стінки вен складаються з таких самих оболонок, як і стінки артерій, але в них менше м'язових та еластичних волокон. Тому при поперечному розрізі стінки вен спадаються, а розрізана артерія завжди зіяє.

           Характерною особливістю будови вен середнього діаметра й деяких великих є наявність венозних клапанів, утворених складками внутрішньої слизової оболонки. Вважають, що венозні клапани сприяють рухові крові до серця й перешкоджають її зворотному рухові. У венах нижніх кінцівок, де рух крові утруднений силою земного тяжіння, клапанів більше. Клапани відсутні в порожнистих венах, венах голови, а також у дрібних венах, внутрішніх органах.

           Верхня й нижня порожнисті вени дещо різняться будовою своїх стінок. Так, верхня порожниста вена характеризується слабким розвитком м'язової оболонки, а в нижній - м'язові волокна відсутні в середній оболонці, але добре розвинуті в зовнішній. Розмішені вони в поздовжньому напрямку й у момент скорочення утворюють поперечні складки, які сприяють рухові крові вгору.

           Капіляри — дрібні судини діаметром від 7 до ЗО мкм. В сумі діаметр усіх капілярів у 600—800 разів більший за діаметр аорти. Стінка капіляра складається з одного шару ендотеліальних клітин і базальної мембрани. Стан ендотелію контролюють спеціальні клітини — перицити (клітини Руже). Клітини ендотелію контактують із відростками перицитів. До кожного з них підходить нервове волоконце від симпатичного нейрона. Нервовий імпульс, який надходить до перицита, передається ендотеліальним клітинам капіля­ра, і вони під його впливом набрякають. При цьому капіляри звужуються або втрачають рідину, що призводить до їх розширення. Капіляри пронизують усі органи й тканини. Вони виконують обмінну функцію в організмі. Крізь тоненьку стінку капіляра в тканини надходять кисень і поживні речовини, а з тканин і клітин виділяються в капіляри вуглекислий газ і продукти обміну речовин.

Капіляри — центральні судини мікроциркуляторної системи крові, яка утворюється між артеріями й венами. Артерії, поступово розгалужуючись, переходять в артеріоли, а ці — в передкапіляри, Що з'єднуються зі справжніми капілярами. На початку капілярів є стискачі. Справжні капіляри діаметром 20 мкм утворюютькапілярну сітку, а потім переходять у післякапіляри, які ще називають післякапілярними венулами, бо вони вливаються у вени. Мікроциркуляція крові забезпечує живлення та дихання клітин і тканин організму, виведення продуктів обміну, депонування крові, дренаж та ін. До складу мікроциркуляторного русла належать і лімфатичні капіляри.

Капілярна сітка локалізується між артеріями й венами, але в таких органах, як печінка та нирки, іноді спостерігається відхилення від норми. Так, у нирках, у клубочку ниркового тільця, приносна артеріола розгалужується на капілярну сітку, яка потім утворює виносну артеріолу. В печінці капілярна сітка утворюється між ворітною та печінковими венами. Капілярна сітка, що утворена між двома однойменними судинами, має назву "чудової сітки".

           Встановлено пряму залежність між інтенсивністю роботи органа та кількістю капілярів у ньому. Так, в 1кв. мм серцевого м'яза близько 5500 капілярів, скелетного — 2000—2400, але не всі капіляри відкриті. В стані спокою функціонують лише 30—50% капілярів. Під час інтенсивної роботи кількість відкритих капілярів значно збільшується.

           3. Велике коло кровообігу  починається з лівого шлуночка, з якого під час його скорочення кров потрапляє в найбільшу артерію тіла — аорту. Розгалуженнями аорти вона підходить до органів та стінок тіла й потрапляє в капілярне кровоносне русло. Крізь стінки капілярів відбувається обмін речовин між кров'ю та клітинами, й кров з артеріальної перетворюється на венозну. Після цього вона, спочатку по венулах, а потім по дрібних і середніх венах, потрапляє у верхню та нижню порожнисті вени, які несуть венозну кров у праве передсердя, де й закінчується велике коло кровообігу.

           Мале коло кровообігу (легеневе) починається з правого шлуночка, з якого кров при скороченні серця виштовхується в легеневий стовбур. Під дугою аорти легеневий стовбур поділяється на праву та ліву легеневі артерії. Права легенева артерія в свою чергу поділяється на три, а ліва — на дві гілки, відповідно до кількості легеневих часток. У легеневому дереві венозна кров віддає вуглекислий газ, збагачується киснем і перетворюється на артеріальну. Легеневі вени переносять кров у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

           Серцеве коло кровообігу починається від висхідної частини аорти двома вінцевими артеріями, а закінчується вінцевою пазухою, що відкривається в праве передсердя.

Кожен орган має свою магістральну артерію, але у випадку її закупорки або травми кров надходить до органа обхідним шляхом, тобто артеріями, що утворилися в результаті розгалуження основної судини, або тими артеріями, що лежать поблизу органа. Такий кровообіг називається колатеральним (обхідним), а судини, що його утворюють, — колатералями.

Якщо ж дві судини, що лежать поблизу, з'єднуються між собою третьою, то такі сполучення називаютьсяанастомозами. Анастомози більше притаманні венозним судинам, їх багато між парними венами, дрібними та середніми, які супроводжують артерії, наприклад, верхніх і нижніх кінцівок.

           Іннервація та кровопостачання судин. Кровоносні судини іннервуються автономною нервовою системою. Нервові волокна є в зовнішній і м'язовій оболонках судин. Імпульси, що надходять із центральної нервової системи, забезпечують збудження та рух судин.

                      4. Ембріогенез серця. Закладка серця починається на третьому тижні розвитку зародка. У ссавців і людини серце спочатку має вигляд двох судинних трубок, розміщених між ентодермою й вісцеральним листком мезодерми. Трубки розвиваються з мезенхіми, пізніше вони зливаються в одне трубчасте серце. Після злиття трубок у загальному трубчастому серці з мезенхіми утворюється ендокард. Із зовнішнього шару трубки, що виник із мезодерми, розвиваються міокард та епікард. Розширена каудальна частина трубки називається венозним синусом, а загострена краніальна — артеріальним конусом. Кров надходить у синус і виходить крізь конус. Надалі через нерівномірний ріст серцева трубка вигинається так, що артеріальний конус стає верхнім, а венозний синус — нижнім її кінцем, який потім переміщується догори, і з нього утворюється передсердя, а з вигнутої частини — шлуночок. На другому місяці розвитку зародка виникає перетинка, що проростає з передсердя в шлуночок, і серце тепер стає чотирикамерним. З цього періоду у передсердній перетинці утворюється невеликий отвір, який з'єднує порожнини передсердь аж до народження дитини. Серце десятитижневого зародка відносно плоду велике за розміром і становить  10% його маси. Продовженням шлуночків серця е черевна частина аорти, звідки кров артеріальними дугами потрапляє у дві спинні аорти, з яких пізніше утворюється одна.

           СЕРЦЕ (cor) — м'язовий порожнистий орган конусоподібної форми. Розширена частина серця називається основою, а звужена — верхівкою. Серце міститься в грудній порожнині у середньому середостінні, між правою й лівою плевральними порожнинами. Лівою легенею окутується 2/3 серця, а правою — І/З. Серце оточене навколосерцевою сумкою — перикардом. Форма серця у різних людей неоднакова — від короткої округлої до більш видовженої овальної. Відносно грудної клітки серце розміщене між тілом III грудного хребця і V лівим міжреберним проміжком. Верхівкою серце спрямоване вниз, а основою — вгору. Маса серця дорівнює 250—360 г і залежить від маси тіла людини. Розмір серця приблизно дорівнює розмірові складеної кисті руки (тобто кулаку).

           Серце має дві поверхні: передньоверхню опуклу — грудинно-реберну й задньонижню плоску —діафрагмальну. Обидві поверхні переходять одна в одну заокругленими краями, при цьому правий край загострений, а лівий — тупий, округлий. На поверхні серця пролягають три борозни — одна вінцева, яка проходить між передсердями й шлуночками, та дві (передня й задня) міжшлуночкові, які відділяють шлуночки один від одного .

           У вінцевій борозні лежать власні судини серця: права та ліва вінцеві артерії, вени. В передній і задній міжшуночкових борознах — відповідно передня й огинальна міжшлуночкові гілки. Порожнина серця має чотири камери, а саме: праве передсердя (artium dextrum), правий шлуночок (ventriculus dexter), ліве передсердя (atrium sinistrum) і лівий шлуночок (ventriculus sinister). Передсердя відділяються одне від одного міжпередсердною перегородкою, а шлуночки — міжшлуночковою перегородкою. Кожне передсердя з'єднується з шлуночком передсердно-шлуночковим отвором. Стінка серця складається з трьох оболонок: зовнішньої — перикарда, середньої — міокарда та внутрішньої — ендокарда .Ендокард вистеляє внутрішню поверхню серця й утворений ендотелієм. який лежить на базальній мембрані Під базальною мембраною лежить сполучнотканинний шар з еластичними й гладенькими м язовими волокнами. Міокард - середня оболонка серця.. в ділянці передсердь складається з двох шарів: зовнішнього – колового, спільного для обох передсердь та внутрішнього-поздовжнього. окремого для кожного передсердя.Міокард шлуночків складається з трьох шарів. Між двома поздовжними шарами м`язів лежить кільцевий шар м язів, окремий для кожного шлуночка. Перикард поділяють на серозний та волокнистий. Між волокнистим і серозним перикардом є порожнина з невеликою кількістю серозної рідини.

           5. Кровообіг плоду. Плід розвивається в організмі матері за рахунок материнського організму, з яким він з'єднується плацентою, або дитячим місцем .

           Плацента розвивається зі слизової оболонки матки й кровоносних судин оболонок плоду, що проростають у неї. Вона зв'язана з плодом пупковим канатиком, або пуповиною утвореною двома пупковими артеріями й однією пупковою веною. Ці судини від канатика до плоду проходять крізь пупкове кільце — отвір у передній черевній стінці плоду. Кров від зародка до плаценти надходить двома пупковими артеріями. які збирають із його організму кров, збагачену СО2 та продуктами обміну речовин. Потім ця кров потрапляє до материнського організму, де збагачується киснем і поживними речовинами, й знову від материнського організму пупковою веною входить до плоду.

           На рівні воріт печінки пупкова вена поділяється на дві гілки. Одна з них впадає в нижню порожнисту вену, а друга заходить у печінку й розпадається на капілярну сітку. Пройшовши крізь печінку, кров надходить в одну з гілок ворітної вени, а потім — у нижню порожнисту вену. Нижня порожниста вена переносить кров у серце від нижніх кінцівок і таза, а також від органів черевної порожнини.У нижній порожнистій вені артеріальна кров з пупкового канатика змішується з венозною.Друге змішування крові відбувається в правому передсерді. куди кров надходить верхньою порожнистою веною від голови. шиї. кінцівок.З правого передсердя частина крові поступає в правий шлуночок. а частина- крізь овальний отвір у ліве передсердя.З правого шлуночка кров переходить у легеневу артерію. а потім у боталову протоку і потрапляє в аорту. Кров.що надішла крізь боталову протоку в аорту живить усе тіло плоду.