| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Вуглець
|
РЕФЕРАТ на тему: Вуглець План 1. Поширення в природі. 2. Фізичні й хімічні властивості. 3. Народногосподарське значення. 4. Карбон в організмі. ПОШИРЕННЯ В ПРИРОДІ Карбон (лат. Carboneum, C) — хімічний елемент IV групи періодичної системи Менделєєва. Відомі два стабільні ізотопи І2С (98,892  і ІЗС (1,108 %). Вуглець відомий із глибокої давнини. Деревне вугілля служило для віднов-лення металів із руд, алмаз — як дорогоцінний камінь. Значно пізніше почав застосовуватися графіт для виготовлення тиглів та олівців. У 1778 p. K. Шеєле, нагріваючи графіт із селітрою, виявив, що при цьому, як і при нагріванні вугілля із селітрою, виділяється вуглекислий газ. Хімічний склад алмаза був встановлений у результаті дослідів А. Лавуазьє (1772) із ви-вчення горіння алмаза на повітрі й у результаті досліджень С. Теннанта (1797), який довів, що однакові кількості алмаза й вугілля дають при окисненні рівні кількості вуглекислого газу. Карбон як хімічний елемент був виз-наний тільки в 1789 р. А. Лавуазьє. Латинську назву carboneim Карбон отри-мав від carbo — вугілля. Середній вміст Карбону в земній корі складає 2,3 * 10-2 % за масою. Кар-бон накопичується у верхній частині земної кори (біосфері): у живій речовині 18 % Карбону, у деревині — 50 %, у кам'яному вугіллі — 80 %, у нафті — 85 % в антрациті — 96 %. Значна частина Карбону літосфери зосереджена у вап-няках і доломітах. Число власних мінералів Карбону — 112, винятково велике число органічних сполук Карбону — вуглеводні й їхні похідні. З накопиченням Карбону в земній корі пов'язані нагромадження і багатьох інших елементів, що сорбуються органічною речовиною й осаджуються у виг-ляді нерозчинних карбонатів і т. ін. У порівнянні із середнім умістом Карбону в земній корі, людство у винятко-во великих кількостях видобуває Карбон із надр (вугілля, нафта, природний газ), тому що ці копалини — основні сучасні джерела енергії. Карбон широко розповсюджений також у космосі; на Сонці він займає чет-верте місце після Гідрогену, Гелію й Кисню. ФІЗИЧНІ Й ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ Відомі чотири кристалічні модифікації вуглецю: графіт, алмаз, карбін і лонсдейліт. Графіт — сіро-чорна, непрозора, жирна на дотик, дуже м'яка маса з метале-вим блиском. Алмаз — дуже тверда кристалічна речовина. Кристали мають кубічну гра-нецентровану решітку (А = 3,560Е). Помітне перетворення алмаза на графіт спостерігається при температурах понад 1 400 °С у вакуумі або в інертній ат-мосфері. При атмосферному тиску й температурі близько 3 700 °С графіт ви-паровується. Рідкий вуглець можна отримати при тиску вищому за 103 МПа, і темпера-турах вищих за 3 700 °С. Для твердого вуглецю (кокс, сажа, деревне вугілля) характерним є також стан із неупорядкованою структурою — «аморфний» вуглець, який не являє собою самостійної модифікації; в основі його будови лежить структура дрібнокристалічного графіту. Нагрівання деяких різновидів «аморфного» вуглецю вище за 1 500—1 600 °С без доступу повітря викликає їхнє перетворення на графіт. Фізичні властивості «аморфного» вуглецю дуже сильно залежать від дисперсності частинок і наявності домішок. Густина, те-плоємність, теплопровідність і електропровідність «аморфного» вуглецю зав-жди вища, ніж графіту. Карбін отриманий штучно. Він являє собою дрібнокристалічний порошок чорного кольору (густина р (4 °С) = 1,9—2 г/см3). Побудований з довгих лан-цюжків атомів Карбону, покладених паралельно один до одного. Лонсдейліт знайдений у метеоритах і отриманий штучно; його структура й властивості остаточно не встановлені. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки атому Карбону 2s22p2 Для Карбону характерним є утворення чотирьох ковалентних зв'язків, обу-мовлене збудженням зовнішньої оболонки до стану 2s'2p3: Тому Карбон здатний однаковою мірою як притягати, так і віддавати елект-рони. Хімічний зв'язок може здійснюватися за рахунок утворення sp3-, sp2- і sp-гібридних орбіталей, яким відповідають координаційні числа 4, 3 і 2. Кіль-кість валентних електронів Карбону й кількість валентних орбіталей однако-ві — це одна з причин стійкості зв'язку між атомами Карбону. Унікальна здатність атомів Карбону з'єднуватися між собою з утворенням міцних і довгих ланцюгів і циклів призвела до виникнення величезного числа різноманітних сполук Карбону, досліджуваних органічною хімією. У сполуках Карбон виявляє ступені окиснювання – 4; +2; +4. Атомний ра-діус 0,77Е, ковалентні радіуси 0,77Е, 0,67Е, 0,60Е відповідно в одинарному, подвійному та потрійному зв'язках; іонний радіус С" 2,60 Е, С4+ 0,20 Е. При звичайних умовах Карбон хімічно інертний, при високих температурах він з'єд-нується з багатьма елементами, виявляючи сильні відновні властивості. Усі форми вуглецю стійкі до лугів і кислот і повільно окиснюються тільки дуже сильними окиснювачами, наприклад, хромовою сумішшю (суміш концен-трованих HN03 і КС103) або киснем: «Аморфний» вуглець реагує із фтором при кімнатній температурі, графіт і алмаз — при нагріванні. Безпосереднє з'єднання вуглецю з хлором відбувається в електричній дузі; із бромом і йодом вуглець не реагує, тому численні галогеніди Карбону синтезують непрямим шляхом. З оксигалогенідів загальної формули СОХ2 (де X — галоген) найбільш відомий хлорокис СОС12 (фосген). При температурах вищих за 1 000 °С вуглець взаємодіє з металами, утворюю-чи карбіди. Усі форми вуглецю при нагріванні відновлюють оксиди металів з утворенням вільних металів (Zn, Cd, Cu, Pb та ін.) або карбідів (Са2, Мо2С, WC, Та та ін.): Вуглець реагує при температурах вищих за 600—800 °С з водяною парою і вуглекислим газом: Усі форми вуглецю нерозчинні у звичайних неорганічних і органічних розчин-никах, але розчиняються в деяких розплавлених металах (наприклад, Fe, Ni, Co). НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ Народногосподарське значення вуглецю визначається тим, що понад 90 % усіх первинних джерел споживаної у світі енергії припадає на органічне паливо, незважаючи на інтенсивний розвиток ядерної енергетики Тільки 10 % видобутого палива використовується як сировина для основного органічного синтезу й нафтохімічного синтезу, для отримання пластичних мас та ін. КАРБОН В ОРГАНІЗМІ Карбон - найважливіший біогенний елемент, що складає основу життя на Землі, структурна одиниця величезного числа органічних сполук, що беруть участь у побудові організмів і в забезпеченні їхньої життєдіяльності (біополімери, а також численні низькомолекулярні біологічно активні речовини - вітаміни, гормони, медіатори та ) Значна частина необхідної організмам енергії утворюється в клітинах за рахунок окиснювання вуглецю. Виникнення життя на Землі розглядається в сучасній науці як складний процес еволюції карбоно-вих сполук. Унікальна роль Карбону в живій природі обумовлена його властивостями, яких у сукупності не має жоден інший елемент періодичної системи Між атомами Карбону, а також між Карбоном й іншими елементами утворюються міцні хімічні зв'язки, які, однак, можуть бути розірвані в фізіологічних умовах (ці зв'язки можуть бути одинарними, подвійними і потрійними) Здатність Карбону утворювати 4 рівнозначні валентні зв'язки з іншими ато мами створює можливість для побудови карбонових кістяків різних типів лінійних, розгалужених, циклічних. Показово, що тільки всього три елементи (С, О, Н) складають 98 % загальної маси живих організмів. Цим досягається певна економічність у живій природі при практично безмежній структурній розмаїтості карбонових сполук невелика кількість типів хімічних зв'язків дозволяє набагато скоротити кількість ферментів, необхідних для розщеплення й синтезу органічних речовин Особливості будови атома Карбону лежать в основі різних видів ізомерії орга-нічних сполук (здатність до оптичної ізомерії виявилася вирішальною в біохімічній еволюції амінокислот, вуглеводів і деяких алкалоїдів). Згідно з теорією О. І. Опаріна, перші органічні сполуки на Землі мали абюгенне походження. Джерелами вуглецю служили метан (СН4) і шаністий водень (НСН), що містилися в первинній атмосфері Землі 3 виникненням життя єдиним джерелом неорганічного вуглецю, за рахунок якого утворюється вся органічна речовина біосфери, є карбон (IV) оксид (С02), що знаходиться в атмосфері, а також у природних водах у розчиненому вигляді. Найпотужніший механізм засвоєння (асиміляція) вуглецю (у формі С02) — фотосинтез — здійсню-ється повсюдно зеленими рослинами. На Землі існує й еволюційно більш давній спосіб засвоєння С02 шляхом хемосинтезу; у цьому випадку мікроорганізми хемосинтетики використовують не променисту енергію Сонця, а енергію окиснювання неорганічних сполук. Більшість тварин споживають вуглець із їжею у вигляді вже готових органіч-них сполук. У залежності від способу засвоєння органічних сполук прийнято розрізняти автотрофні й гетеротрофні організми Застосування для біосинтезу білка й інших поживних речовин мікроорганізмів, що використовують як єдине джерело вуглецю вуглеводні нафти, — одна з важливих сучасних науково-технічних проблем. Крім стабільних ізотопів Карбону, у природі розповсюджений радіоактивний І4С (в організмі людини його міститься 0,1 мкг). З використанням ізотопів Карбону в біологічних і медичних дослідженнях пов'язано чимало великих досягнень у вивченні обміну речовин і кругообігу вуглецю в природі. Так, за допомогою радіокарбонової мітки була доведена можливість фіксації вуглецю рослинами й тка-нинами тварин, встановлена послідовність реакції фотосинтезу, вивчено обмін амінокислот, простежені шляхи біосинтезу багатьох біологічно активних сполук і т. ін. Застосування ИС сприяло успіхам молекулярної біології у вивченні ме-ханізмів біосинтезу білка й передачі спадкової інформації. Визначення питомої активності НС у вуглецевмісних органічних залишках дозволяє судити про їхній бік, що використовується в палеонтології й археології. | |
| Переглядів: 426 | |
| Всього коментарів: 0 | |