| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
ВИВЧЕННЯ РОМАНУ В.ДОМОНТОВИЧА
|
УДК 777.5.016:821.161.2-31
Васьків М.І. ВИВЧЕННЯ РОМАНУ В.ДОМОНТОВИЧА "ДОКТОР СЕРАФІКУС" У 11 КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ У статті подається порядок і розподіл навчального матеріалу з аналізу та інтерпретації роману В. Домонтовича "Доктор Серафікус" в 11 класі загальноосвітньої школи. Пропонуються конкретні шляхи і прийоми попереднього зацікавлення до прочитання тексту твору, його аналізу, актуалізації знань, самостійної роботи учнів. Ключові слова: шкільний аналіз твору, інтерпретація, актуалізація знань, інтелектуальний, психологічний роман, роман-есей, раціоналізм. За новою програмою з української літератури для 5-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів [5, 120-123], для вивчення у передвипускному, тобто 11-му, класі пропонується роман Віктора Домонтовича (Петрова) "Доктор Серафікус". Чим керувалися автори програми, обираючи саме цей твір за об'єкт шкільного аналізу, сказати важко, але такий вибір видається дуже суб'єктивним і може пояснюватися хіба що особливою прихильністю до нього когось із укладачів програми. Безперечно, в 11-12 класах учні вже повинні бути готовими до самостійного аналізування складних літературних явищ, однак "Доктор Серафікус" є вже надто складним навіть і для більш підготовленого теоретично і практично читача. Щоправда, у програмі стверджується, що для цього роману В.Домонтовича характерні "новизна і динамізм сюжету, віртуозність і простота оповіді" [5, 122]. Стосовно такої тези можна погодитися лише з тим, що "Доктор Серафікус" є надзвичайно новаторським для української літератури на різних поетикальних рівнях, у тому числі й на сюжетно-композиційному. Динамізм сюжету і простота оповіді - це, швидше за все, не про роман Домонтовича. Абсолютна більшість дослідників цього твору наголошують на його складності, зашифрованості для читача, інтелектуальному характерові при слабкому розвиткові дії: ".органічність тексту не турбує автора, тому зайвих для сюжету інтелектуальних відступів у його прозі безліч. він (Домонтович. - М.В.) теж зашифрував себе в своїх романах. Він загалом страшенно любив тему масок, гри, текстів-шифрів" [4, 11-12]; "Твори Домонтовича - це часто тексти з подвійним дном. сюжет цікавить його не сам по собі, а як засіб для розгортання певної філософської колізії. Парадоксальне зближення контрастних понять і оцінок, гра з офіційними ідеологічними, культурними, жанровими, стильовими й мовними канонами витворює у тексті складне плетиво мотивів, відсилок, перегуків, інтелектуальних загадок для підготовленого читача" [1, 17]. Підкреслюючи складність і неоднозначність "Доктора Серафікуса" для інтерпретації, Юрій Шерех статтю про цей роман назвав "Не для дітей". Підсумувати попередні оцінки складності тексту твору В.Домонтовича можна твердженням С.Павличко: "Перенасичуючи свої романи парадоксами й карколомними інтелектуальними провокаціями, Домонтович не дбає про форму, про закони жанру, про красу стилю, про мелодійність речення. До цих романів, їхніх героїв і сюжетів, немає ні легкого, ні єдиного пояснення" [4, 16]. Попри те роман включено до шкільної програми з української літератури, тому, скільки би не йшлося про складність його інтерпретації, "Доктор Серафікус" необхідно вивчати. Тільки робити це корисніше з усвідомленням закодованості тексту роману, відкинувши твердження про "динамізм сюжету, віртуозність і простоту оповіді". Вивчення літературного твору, його аналіз та інтерпретація школярами неможливі без засвоєння тексту твору. Зрозуміло, що текст роману учні передвипускного класу повинні прочитати заздалегідь. Щоб саме так відбулося і з текстом "Доктора Серафікуса", учитель повинен підготувати майбутніх читачів до сприйняття особливостей роману В.Домонтовича, насамперед він повинен не приховувати його складності, а відштовхуватися від неї. Учні мають знати заздалегідь, що у цьому творі не варто шукати істини в останній інстанції, що він є багатозначним і передбачає право на існування різних світоглядних концепцій, які утверджуються у "Докторі Серафікусі" й одночасно всі піддаються сумніву в формі прямої чи прихованої іронії. Також школярі повинні бути готовими до того, що сюжетних подій у творі дуже мало, відповідно, відсутня сюжетна інтрига, натомість є інтрига внутрішня, психологічно-інтелектуальна, у відчитуванні якої є своя естетична насолода. Важливо також наголосити на тому, що в процесі читання школярі мають звернути увагу на проблеми міжстатевих взаємин (вік 11-класників дозволяє вести уже повноцінну розмову щодо цієї проблеми) і все більшого переміщення людини зі світу реального у світ віртуальний, а також налаштувати їх на співрозуміння іншої людини, навіть такого дивака, як головний герой роману професор Комаха. Зацікавленню учнів прочитати твір В.Домонтовича сприятиме також залучення і тлумачення учителем тези Ю.Шереха, що "Доктор Серафікус" "... постає перед читачем анекдотою, розгорненою в цілу книжку. І то анекдотою з початку до кінця, в усіх епізодах перед нами - сюжет анекдоти: в зустрічі з дитиною, в зустрічі з жінкою, від кохання якої наш герой утік, і в зустрічі з жінкою, від кохання якої йому втекти не пощастило" [6, 307]. Також науковець вказує на те, що зовнішній сюжет загалом легко сприймається, але необхідно уміти заглиблюватися у відчитання того, що міститься між чи за рядками: ".завдання автора - принаймні зовнішнє:створити твір, що легко читався б. Одначе цукерка може за невтральною в своїй солодкості оболонкою таїти несподівано міцний лікер, що раптом обпече язик. Анекдота пікантна, коли раптом з'являється колюча пуанта" [6, 309]. Програма за загальною редакцією Р.Мовчан пропонує на вивчення "Доктора Серафікуса" виділити чотири години. За цією програмою, передбачається тільки ознайомлення з творчим шляхом письменника, точніше, з коротким оглядом новаторського характеру творів В.Домонтовича. Однак видається необхідним також вивчення біографії письменника, і не тільки тому, що "так заведено", або тому, що для учнів і абсолютної більшості читачів загалом постать письменника є невідомою (єдиною можливістю познайомитися з іменем письменника було вивчення біографії П.Куліша у 9 класі, якщо б до цього залучалися "Романи Куліша" В.Домонтовича). Загадково-таємнича біографія Віктора Петрова (Домонтовича), інтелектуаліста-інтроверта, є своєрідною аналогією до змісту "Доктора Серафікуса" та образу головного персонажа роману, який, крім усього іншого, є також іронічним alter ego автора. Тому учням необхідно дати інформацію про енциклопедичні знання і багатогранність наукового і творчого таланту В.Петрова, про його спілкування з неокласиками, про величезний обсяг роботи на еміграції з видання творів репресованих письменників та відомостей про них, про незрозумілий характер співпраці з радянськими спецслужбами і загадкове повернення в СРСР та тихе доживання науковцем, який лише за рік до смерті, у 74-річному віці, захищає кандидатську дисертацію, яку йому за високий фаховий рівень зараховують як докторську. Творчий шлях письменника, на вибір учителя, можна розглядати паралельно з викладом біографії В.Петрова або після її засвоєння. Доречним було б дати завдання окремим учням самостійно підготувати невеликі повідомлення про віхи біографії та твори письменника, які пропонує розглянути затверджена МОН України програма: "Романи Куліша", "Дівчина з ведмедиком" (у програмі чомусь написано "Дівчинка з ведмедиком"). Це можуть бути повідомлення "В.Петров у зв'язках із неокласиками", "В.Петров як дослідник літератури і видавець", "Життя і діяльність В.Петрова на еміграції", "Незвичний роман про цікаві факти з життя Пантелеймона Куліша" та ін. Для цього вчитель повинен мати можливість забезпечити школярів необхідною науково-довідниковою літературою, яку учні навряд чи зможуть знайти у шкільній бібліотеці. У протилежному разі вчитель повинен давати всю інформацію самостійно, залучаючи учнів до бесіди через актуалізацію їх знань із новітньої історії України та відомостей про розвиток вітчизняної літератури протягом першої половини ХХ століття в Україні та на еміграції. Можна також подати короткі відомості про змістово- формальні особливості творів "Аліна і Костомаров" та "Без ґрунту". Для ознайомлення з біографією письменника та особливостями його творчого доробку пропонується відвести весь перший урок. Наступні уроки відводимо безпосередньо аналізові й інтерпретації "Доктора Серафікуса". Програма пропонує розпочати їх із образу головного персонажа - професора Комахи, якого іронічно названо в романі доктор Серафікус і зразу ж запропоновано порівнювати з чеховським персонажем: "Доктор Комаха (Серафікус) - втілення людини раціональної, новітньої "людини в футлярі"" [5, 122]. На раціоналізмі Комахи наголошують майже усі без винятку дослідники роману, але жоден із них, мабуть, не погодився б із порівнянням цього персонажа з постаттю учителя Бєлікова, який керувався у всіх своїх учинках настановою "как бы чего не вышло". Аналогія між Бєліковим і Комахою видається некоректною. Персонаж оповідання А.Чехова, справді, жив у герметичному світі, але сутність його діяльності зводилася до дотримання норм загальноприйнятої поведінки, виконання циркулярів і постанов та повної безініціативності. Учитель Бєліков не тільки сам живе у футлярі, але й намагається спонукати до такого життя всіх без винятку. Його образ набуває узагальнюючого характеру і широкого суспільного звучання, тобто він уособлює не тільки певний поширений тип людей, але також і певний суспільний устрій. Відповідно, Бєліков сприймається читачами як негативний персонаж, тому учитель повинен переконати учнів, що подібний спосіб життя неприйнятний або прийнятний лише тоді, коли він не нав'язується іншим людям. Комаха теж уособлює певний тип людини, про що свідчить уже цитоване твердження Ю.Шереха про "Доктора Серафікуса" як "анекдоту, розгорнену в цілу книжку", адже героєм анекдоту найчастіше стає не виключна особистість, а узагальнений тип людей. Науковець уточнює власну тезу, називаючи конкретно той тип, який репрезентує Комаха: "Це справді наш старий-престарий знайомий. Це той самий учений-дивак, який за своїм фахом і світу не бачить" [6, 306], з якого сміялися у різні часи представники різних народів аж до того, що вже він перестав бути смішним. Така людина може викликати здивування, посмішку, сміх, але ми не маємо права зараховувати її до негативних образів чи, тим більше, спокійно сприймати будь-які прояви нетерпимості стосовно таких особистостей. Навпаки, завдання вчителя - переконати учнів, що Комаха й подібні до нього люди можуть викликати посмішку, але тільки доброзичливу. Прикро, що вони зовсім не пристосовані до реального побуту, щоденних ритуалів спілкування з іншими людьми. Однак ще не відомо, хто більше потрібний суспільству - ми, "нормальні", чи вони, хто є справжнім рушієм прогресу, творцем нових оригінальних концепцій і цінностей, а хто - сліпим виконавцем їх відкриттів через енну кількість років. Комаха страждає від того, що між ним і "нормальними" людьми існує стіна у спілкуванні, він хотів би вийти за неї, але не може через відданість науці і через те, що нічого більше не вміє і не хоче робити. Цим він докорінно відрізняється від Бєлікова, який хотів би всіх переробити на власний копил. Автор іронізує зі свого персонажа, в якому втілено багато власних рис характеру, піддає сумніву його і власний спосіб існування, але безсумнівним залишається одне: усі люди дуже різні, й цим вони неповторні й безцінні для спільноти. І цю думку конче необхідно прищепити також школярам - читачам роману В.Домонтовича. З образом професора Комахи пов'язано чимало екзистенціальних і екзистенціалістських за характером проблем, які стали актуальними у перші десятиліття ХХ століття, і ця актуальність на сьогодні стала тільки ще вагомішою. Програма їх означує так: "проблеми особистості й суспільства, раціонального і чуттєвого, чоловічого і жіночого начал" [5, 122]. Суспільний, цивілізаційний розвиток все більше потребує розподілу праці, професіоналізації, удосконалення у все вужчому спектрі діяльності, крайнім виявом чого стає конвеєр з виконанням однією людиною обмеженого кола операцій, інколи - одного доведеного до автоматизму руху. Виробнича діяльність Комахи, на щастя, різноманітніша від монотонних обмежених рухів, він навіть не обмежується однією галуззю гуманітаристики, але ця діяльність, на жаль, як і в кожного справжнього науковця, розпросторюється на все позавиробниче життя (робітник на конвеєрі після робочого дня має шанс повернутися в реальне повноцінне життя). Людина все більше перетворюється на гвинтик, який виконує суспільне призначення і цінується лише за краще чи гірше виконання цього призначення. Повною мірою це стосується у романі тільки професора Комахи, інші персонажі ще можуть більше чи менше виявити власну індивідуальність, свободу вибору, вільно почуватися у світі інших людей. Однак щодо "доктора Серафікуса" сам письменник твердив, що він "змалював образ "технічної людини", дав один із можливих варіантів людини, що втілює в собі "асоціальний техніцизм", абстраґовану фаховість" [Цит. за: 4, 13]. Наукова діяльність, крім усього іншого, - це ще і постійне занурення у віртуальний світ. Комаха повністю безпорадний, коли йому треба повертатися зі світу віртуального у реальний, вирішувати неминучі побутові дрібні проблеми, спілкуватися з іншими людьми, висловлювати почуття до них, шукати з ними порозуміння. У романі періодично виникають сумніви у тому, а чи дійсно потрібна решті людей наукова діяльність Комахи. Ці сумніви посилюються гуманітарним колом проблем, які вирішує професор і з жахом помічає, що постійно мусить посилатися на попередників, цитувати їх, що власне дослідження розчиняється в примітках і поясненнях, а його наукова вартість ледь чи не полягає у спеціалізованій ерудованості, вмінні залучати якомога більшу кількість цих приміток і цитат (тут доречно було б коротко згадати про роман Г.Гессе "Гра в бісер" та романи У.Еко). Неможливість створити щось неповторно нове в гуманітаристиці та творення позірно нового як комбінаторики попередніх знань у романі В.Домонтовича, пояснює вчитель, є предтечею подібних ідей у літературі постмодернізму другої половини ХХ століття. Таке життя повністю вилучає Комаху зі щоденного існування і занурює в абстрактний, ідеальний світ. Саме звідси з'являється прізвисько головного персонажа - доктор Серафікус. Серафікус-серафим не просто стає латинським відповідником прізвища Комахи, швидше навпаки: прізвищем Комаха автор наділив свого персонажа, щоб викликати аналогії з доктором серафікусом як середньовічним званням: "Видатним богословам папа римський міг присвоювати спеціальним розпорядженням звання "doctor seraphicus" і "doctor angelicus". Малося на увазі, що ці високовчені мужі, немов ангели, були посередниками між небом і землею у звістуванні божественних істин" [3, 537]. Існування Комахи перетворюється на безплотно-ангелоподібне, в якому нема місця тілесному існуванню, хоча тіло настійливо нагадує про себе. Як і все в романі Домонтовича, називання персонажа доктором Серафікусом стає втіленням сутності професора й одночасно іронізуванням над науковцем: ".книга В.Домонтовича - про мертвотну одноманітність функціонування технічної людини. Домонтович аналізує вдачу свого героя, зіставляє її з іншими явищами доби, щоб дійти вже абсолютно науковоподібного стилю в кінцевих висновках: "Комаха - Доктор Серафікус - і був такий: безпредметний, людина запереченого біологізму, "приміткового", замкненого, схематичного існування"" [6, 312-313]. Якщо говорити про аналогії між романом В.Домонтовича і творами російської літератури, то значно доцільніше було б порівнювати образ професора Комахи не з гімназійним учителем Бєліковим, а з головним персонажем "Захисту Лужина" В.Набокова, беззахисним перед світом шахістом, який нічого не бачить і не хоче бачити, крім віртуального світу шахів. Проблема віртуального існування і творення нових знань як комбінаторики вже існуючих стала гостро актуальною для В.Домонтовича у 20-40-і роки минулого століття. Ще гострішою вона стала сьогодні, коли кількість людей інтелектуальної праці порівняно з тими, хто працює фізично, різко зросла. "...в тому, що Серафікус є своєрідний український "гомо фабер", Домонтович бачив актуальність роману в "наш час" - тобто в сорокові роки. Ця актуальність не зменшилася і в наш час, через п'ятдесят років після написання роману. Адже техніцизм цивілізації лише збільшився в незліченну кількість разів" [4, 13]. Ще більше її поглиблює те, що абсолютну більшість усіх, хто працює інтелектуально і фізично або зовсім не працює, поглинають засоби масової інформації, телебачення (не тільки як засіб інформування), Інтернет, віртуальний комп'ютерний світ. Насамперед це стосується молоді, тому виховний потенціал роману "Доктор Серафікус" у цьому сенсі є неоціненним, адже він унаочнює ті небезпеки, які чигають на людину, що все більше занурюється у віртуальний світ, віртуальні цінності, проблеми і способи їх вирішення. Попри те автор роману не виступає проти технічно-віртуального прогресу, він тільки застерігає від надмірного захоплення ним, закликає не поривати зв'язків із реальністю, особливо - з іншими людьми, які є справжнім мірилом усіх наших здобутків і віртуальних відкриттів. Попри те у романі постійно тіло нагадує про себе, підсвідомо чи свідомо вимагає своєї реалізації, намагається повернути Комаху зі світу наукових знань у повсякденне співіснування з іншими людьми. І йому це вдається, насамперед за допомогою жінок: маленької дівчинки Ірці, Таїсії та Вер. На поверхню виноситься ще одна проблема, яка стає актуальною для учнів 11 класу: взаємини між віртуальним і тілесним світами, інтелектуальним і біологічним, сексуальним життям. У долі професора Комахи ця проблема набуває характеру гострого конфлікту. "Людина стала на шлях технічного подолання свого оточення, а біологічно вона лишилася незмінною. Так створилася суперечність між біологічним і технічним (воно ж, мабуть, і суспільне) в людині. В наші дні суперечність ця досягла кричущих розмірів. В цьому корениться трагедія сучасної людини" [6, 314]. Ірця для Комахи стає несподівано рідною, він сам не може чітко визначити, чому йому хочеться завести маленьку дівчинку, але в ньому, очевидно, підсвідомо прокидається батьківський інстинкт. Кохання до Тасі зроджується у нього, мабуть, як і в Тетяни Ларіної, бо для біологічного організму настав час кохати, і цей потяг сильніший за будь-які розумні аргументи інтелекту. Але Комаха не може висловити власні почуття не тільки Таїсії, але тоді ще й самому собі, молодому. Тому жінка через багато років навіть не може допустити думки, що молодий науковець-сухар був у неї закоханий, бо не було натяків на це ні з його слів, ні з його вчинків, точніше, вони були, але не мали нічого спільного з загальноприйнятими словами і знаками уваги до представниці іншої статі. Взаємини з Вер стають ідеальними для професора: він отримує реалізацію своїх тілесних потреб, без зайвих слів, евфемістичних залицянь тощо. Але навіть ці стосунки Комахи з Вер не можна зводити до суто сексуальних взаємин, професор не вміє висловити свої почуття, але вони у нього є, і він прагне кохання не як лише тілесного задоволення (хоча воно чудово вкладається в його спосіб життя), але як синтезу тілесної й духовної єдності. Більше того, інколи духовного єднання цілком достатньо для нього без підкріплення сексуальними взаєминами, як це було у випадку з Корвиним чи Ірцею. Тому "Доктора Серафікуса" не можна назвати еротичним чи, тим більше, порнографічним чтивом. Навпаки, він стає зразком того, як відверто й одночасно коректно можна вести мову про сексуально-любовні взаємини, як не перетворити цю мову в вульгарне привертання уваги читачів (чи слухачів) переказом пікантних подробиць. "Як любовні романи твори Домонтовича провокативні своєю несентиментальністю. Вони еротичні не зображенням голого тіла, а напругою почуттів і ситуацій" [4, 12]. Цей аспект роману В.Домонтовича надзвичайно важливий для виховної роботи з учнями відповідного фізіологічного віку - з 11-класниками. На характеристику образу головного персонажа роману і пов'язаної з ним проблематики відводимо другий і третій уроки. Відповідно, тему першого уроку можна означити як "Життєвий і творчий шлях Віктора Петрова (Домонтовича, Бера)"; другого і третього - "Образ професора Комахи у "Докторі Серафікусі"" (на цьому уроці можна дати також коротку характеристику інших образів твору, окреслених значно слабше порівняно з Комахою, але вагомих для роману і для думки про цінність і неповторність кожної людини) та "Проблематика роману В.Домонтовича". Темою четвертого, заключного, уроку стануть "Жанрові особливості "Доктора Серафікуса"". На останньому уроці учні насамперед актуалізують свої попередні знання про роман, доповнюють і розширюють їх. На прикладі "Доктора Серафікуса" вони отримують підтвердження тези, що роман, його сюжет, решта персонажів можуть "обертатися" повністю навколо постаті одного головного героя, як і в "Місті" В.Підмогильного (вивчення цього твору, за програмою, безпосередньо передує вивченню роману В.Домонтовича). Особливістю "Доктора Серафікуса" є також те, що сюжет розпадається на три різні епізоди зі своїми групами персонажів, між якими немає причинно- наслідкового зв'язку і які поєднуються тільки постаттю Комахи. Це ще раз підтверджує думку, що розгалуженість сюжету і велика кількість персонажів є іманентними рисами роману як жанру. Ще одна особливість "Доктора Серафікуса" - це те, що власне подієві сегменти становлять менше половини текстового обсягу. Значно більше місця займають роздуми персонажів та авторські коментарі подій, які інколи розпросторюються на цілі розділи. Крім того, і виклад подій, і роздуми персонажів, і авторські коментарі переповнені різноманітними інтертекстуальними алюзіями, прихованими натяками на київську топографію, на час дії (якщо на них не звернути уваги, може скластися враження, що дія позачасова чи належить до будь-якого часу, і це теж треба використати для акцентування актуальності роману у всі часи), які повністю відчитати і розшифрувати майже неможливо. Інколи це видається і непотрібним, бо сприймається як характеристика герметичного світу наукових уподобань професора Комахи. Ось лише кілька прикладів: "Вона (Ірця. - М.В.) охоче переглядатиме й праці акад. Павлова, і Рошерівський "Mythologisches Lexicon", і атлас Мікенських розкопин, і таблиці з уламками посуду в трипільському УАН-івському збірнику, і портрет Ервіна Роде або Федора Вовка" [2, 19-20]; "Курсистки читали графа Аморі, Вербицьку й Брешко- Брешковського, у кращому разі - Винниченка, Андрєєва й Купріна. Книжка Барбе д'Оревільї про Джорджа Брамселя й дендизм зробились євангелією молоді. Саме в ці роки Павло Филипович працював над своєю книгою про Баратинського, Єгор Нарбут. прогулювався. по вулицях Петербурґу, а Миша Алексєєв читав Максиму Рильському кавказькі оповідання Марлінського. Вер перекладала з французької Верлена, стежила за "Аполлоном", і ґрабарівська "Історія мистецтва". став її настільною книгою" [2, 72-73] і багато-багато інших подібних цитат. Перед читанням тексту роману можна запропонувати учням відзначати усі незрозумілі місця, щоб потім учитель міг розтлумачити частину з них на уроці. Однак осягнути весь спектр таких "темних" місць навіть учителеві видається не під силу, тому краще було б заздалегідь перед четвертим уроком із вивчення "Доктора Серафікуса" дати завдання окремим школярам підготувати із залученням енциклопедично-довідникової літератури інформацію про ті чи інші постаті, назви творів, наукових праць, які згадуються на сторінках роману В.Домонтовича. Також можна провести роботу з мікроаналізу тексту двох-трьох сторінок роману. Зрозуміло, що розглянути на уроці всі інтертекстуальні зв'язки чи проаналізувати детально весь текст твору неможливо. Важливо інше: на окремих прикладах учні самостійно засвоюють жанрові особливості "Доктора Серафікуса". На основі таких спостережень можна переходити до безпосереднього визначення тих жанрових різновидів роману, які є домінантними у тексті твору. Найперше визначення - це любовний роман, у якому є як мінімум п'ять історій кохання, базується воно на зовнішньому сюжеті. Але значно важливішими є внутрішній сюжет і пов'язана з ним проблематика. Проаналізовані вчителем і учнями особливості твору дають підстави означити його як інтелектуальний роман. Це нове поняття вчитель повинен розтлумачити учням, частково спираючись на знання школярів із вивчення зарубіжної літератури та частково "Міста". Адже разом із романом В.Підмогильного твір Домонтовича був одним із перших в українській літературі інтелектуальним романом. Паралельно відзначаємо, що "Доктор Серафікус" - роман психологічний, і тут теж будемо спиратися на широкий масив засвоєного на попередніх уроках матеріалу. Усі названі раніше жанрові різновиди роману є поширеними у вітчизняній і зарубіжній літературі. А от дуже рідко зустрічаються романи, які ми могли б назвати есеїстичними, чи романами- есеями. Саме таке визначення жанрової сутності "Доктора Серафікуса" дає Ю.Шерех [6, 310-311], і на його інтерпретацію особливостей жанрового різновиду роману-есею варто спиратися при поясненні учням ознак цього романного різновиду. З метою вироблення критичного підходу школярів до творів навіть найвизначніших майстрів вітчизняного художнього слова необхідно провести стилістичний аналіз окремих фрагментів, які доведуть не тільки досконалість тексту, але й те, що "Домонтович не дбає про форму, про закони жанру, про красу стилю, про мелодійність речення, про те, що коли слово закінчується на приголосну, то наступне бажано почати з голосної, про те, що в текстах забагато русизмів." [4, 16]. Від стилістики можна переходити до узагальнення результатів аналізу й інтерпретації роману, взявши за дороговказ продовження (яке є одночасно завершенням) статті С.Павличко: "У його романах є щось значно цінніше за красиво складені слова. В них є заряд парадоксальних думок, котрі мають магічну привабливість. До цих романів, їхніх героїв і сюжетів, немає ні легкого, ні єдиного пояснення. Вони живуть, дихають енерґією, провокують на критичний перегляд будь-яких істин, канонів, вірувань, національних та інтернаціональних святощів" [4, 16]. Тому при підведенні підсумків не варто авторитарно нав'язувати учням свої висновки чи ті, які будуть наведені у підручнику. Набагато ефективнішим видається активне залучення школярів до дискусії, визнання права на існування кожної з їх позицій, якщо вони є аргументованими посиланнями на текст твору, а текст "Доктора Серафікуса" дозволяє існувати дуже широкому спектрові інтерпретацій роману. Роман В.Домонтовича "Доктор Серафікус" уперше вводиться у шкільну програму ЗОШ, безпосередньо до його вивчення 11-класники перейдуть через три роки, тому ця стаття є чи не першою серед тих, які будуть присвячені методиці викладання цього роману в школі. Зрозуміло, з часом кількість таких праць суттєво зросте, будуть удосконалюватися методи і прийоми вивчення роману В.Домонтовича, пропонуватися різні варіанти поурочного розподілу матеріалу, як й інтерпретації "Доктора Серафікуса" загалом. Але уже зараз пропонуються шляхи підготовки вчителя до майбутнього вивчення роману в 11 класі загальноосвітньої школи. Список використаних джерел Агеєва В. Мовні ігри В.Домонтовича // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком: Роман. Болотяна Лукроза: Оповідання та нариси. - К.: Критика, 2000. - С. 3-20. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: Романи. - К.: Критика, 1999. - 381 с. Ігнатенко М. Примітки // Тудор С. День отця Сойки: Роман. Повість. Оповідання; Гаврилюк О. Береза: Повість. Оповідання. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 511-597. Павличко С. Роман як інтелектуальна провокація // Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: Романи. - К.: Критика, 1999. - С. 3-16. Українська література: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи / За заг. ред. Р.В. Мовчан. - К.-Ірпінь: Перун, 2005. - 201 с. Шерех Ю. Не для дітей // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології: Три томи. Т. І. - Харків: Фоліо, 1998. - С. 306-320. The article is dedicated to the order and the division of the educational material on the analysis and interpretation of the novel by V.Domontovych "Doctor Seraficus" in the 11th form of the comprehensive school. The precise ways and methods of the preliminary interest in the reading of the text, its analysis, knowledge actualization, independent work of the students are given here. Key words: educational text analysis, interpretation, knowledge actualization, intellectual, psychological novel, essay, rationalis | |
| Переглядів: 1074 | |
| Всього коментарів: 0 | |