| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Тарас Шевченко на Нікопольщині (3 частина)
|
45 особливу активну і плідну роль у розвитку Шевченкового обдарування в останні роки його роботи в артілі В. Ширяева. Перед викупом з кріпацтва. Влітку 1835 року Тарас Шевченко як «посторонний ученик»» відвідує класи товариства заохочування художників і подає малюнки свої на розгляд комітету цього товариства. Комітет дає оцінку: «заслуживающие похвалу». Невдовзі відбулося знайомство Шевченка з віце-президентом Академії мистецтв Ф. П. Толстим та конференц-секретарем В. І. Григоровичем, з дозволу якого Шевченко став відвідувати малювальні класи товариства заохочування художників. А познайомили з ним поета земляки конфе-ренц-секретаря Аполлон Мокрицький та Євген Гребінка.На той час належить знайомство Шевченка з художником: О. Г. Венеціановим — одним з основоположників побутового жанру, першим (До К- П. Брюллов'а) вчителем А. Мокрицького. Познайомився поет і з композитором та музичним діячем М: Ю. Віль-горським. Саме в колі І. Сошенка, А. Мокрицького, Є. Гребінки, В. Григоровича, О. Вене"ціанова дедалі більше визрівала рішучість вирвати Шевченка з кріпацьких пут і відкрити йому шлях до Академії мистецтв. Саме А. Мокрицькому належить важливий перший практичний крок, що привів до організації викуду Шевченка з кріпосної неволі. У кінці 1836 року В. А. Жуковський через О. Венеціанова та В. Григоровича зустрівся у майстерні К- П. Брюллова, а також у себе на квартирі. При цих зустрічах детально мовилось про викуп поета. Тарас Шевченко продовжує відвідувати товариство заохочування художників. Тут він під керівництвом Сошенка виконує ряд історичних композицій, а також портретів. З-поміж них — «Опек-сандр Македонський виявляє довір'я своєму лікарю Філіппу», «Смерть Олега князя Древлянського», «Смерть Віргінії», «Смерть Богдана Хмельницького», акварельний портрет Євгена Гребінки, інші твори, котрими був задоволений Сошенко, давав їм високу оцінку. Один з сучасників Шевченка пригадує розповіді юного кріпака: «Тарас каже про себе: «Хотілося б мені намалювати картину, а пан змушує замітати світлицю». У нього в одній руці пензель, а в другій мітла. І він не знає, що робити». І нарешті викуп здійснено. У той знаменний день 25 квітня 1838 року Шевченко на радощах побіг до Сошенка, котрий жив у напівпідвальній квартирі. Сошенко згадує: «Через окно вскаки-вает Тарас, опрокидьівает моего евангелиста (картину), чуть й меня не сшиб с ног. Бросается ко мне на шею й кричит: «Свобода! Свобода!» Понявши, в чем дело, я уже со своей сторони сґ'ал душить его в обьятиях й целовать. Сцена зта кончилась тем, что мн оба расплакались, как дети». Світлі спогади про ті радісні дні Шевченко пізніше напише в повісті «Художник»: «В продол-46 жение нескольких дней он бьіл так счастлив, так прекрасен, что я не мог смотреть на него без умиления. Он переливал й в мою душу своє безграничное счастье». Засвідчивши «Відпускну» 16 травня 1838 року в Петербурзькій палаті цивільного суду, Шевченко почав відвідувати малювальні класи Академії мистецтв. Учителем був один з його рятівників Карл Брюллов. НАЩАДКИ ПАМ'ЯТЬ БЕРЕЖУТЬ Шевченко в пам'яті народній. Цей крилатий вислів став символом для України. У тому числі й для всіх поколінь Нікополь-щини — минулих, сьогоднішніх і прийдешніх. Нікопольські нащадки пам'ять про поета свято бережуть. Він поміж нас живе не тільки в назвах вулиць, майданів, населених пунктів, не тільки у бронзі... Він живе у любові вічній, що ніколи не згасне. Ця пам'ять і любов може згаснути тільки в єдиному випадку — разом з сонцем. Ось ті далеко неповні фрагменти з тої пам'яті про найдорожчого серцю поета, я б сказав, лише мізерна часточка їх. Бо коли б про все розповідати, що зберігає пам'ять вдячних ніко,-польців про Тараса Григоровича, то склалися б, напевне, цілі томи спогадів і фактів. У 1989 році в одному з приміщень Нікопольської середньої школи, котра носить ім'я поета, встановлена меморіальна дошка з барельєфом Тараса Григоровича. Дошка супроводжена написом: «Т. Г. Шевченко (1814—1861). Встановлено на честь І75-річчя від дня народження Великого Кобзаря та в зв'язку з його перебуванням на Нікопольщині у вересні 1843- року». Подія ця відзначена змістовним торжеством, присвяченим пам'яті геніального сина українського народу. 10 серпня 1990 року на честь перебування у Нікополі поета В. А. Жуковського, який брав активну участь у викупі з кріпацтва Шевченка, а також з нагоди 150-річчя виходу «Кобзаря» на площі Богдана Хмельницького встановлена меморіальна дошка. У верхній частині її «Волосним рабочим й крестьянским депутатам, 11 марта в-день памяти великого народного позта Тараса Шевченко все уча-щиеся должньї бнть освобожденн от занятий. По всем школам й просветительньщ учреждениям вместо обьічньїх занятий должньї бнть организованн утра, чтения биографии, докладов й рефера-тов, относящихся к памяти позта. Для рабочих й селян устроить концертн й митинги, на коих бнло бьі вияснено великеє значение народного позта как передового борца, умершего за лучшую долю-трудящегося' люда. Основание: телеграмма народного комиссара просвещения Луначарского от 1 марта». Представники відділу народної освіти та культурно-освітніх закладів Нікополя опрацювали та підготували план «свята Шевченка», в основу якого лягли розробки наради представників «Просвіти», театрально-співочого гуртка «Мистецтво», а також товариства «Юнацької Спілки». Ось фрагменти з того плану. «1. Все магазинн, фабрики, заводи, школьї, правительствен-ньіе й частнне учреждения 25 й 26 февраля (по старому стилю) закрнваются. 2. Во всех школах 25 февраля устраиваются для учащихся ли-тературнне утра, поовященние памяти Тараса Шевченко. Учащим-ся раздать брошюру народного комиссара просвещения Луначарского «Т. Шевченко как народний позт». (Мовиться про брошуру А. В. Луначарського «Великий народний позт (Тарас Шевченко)». Стаття-реферат написана у 1911 році з нагоди 50-річчя від дня смерті Шевченка і прочитана ЗО березня 1911 року в Парижі на зборах, присвячених Великому Кобзареві. Вона вийшла окремою-брошурою в 1912 році у Львові в українському перекладі. А в 1917 році вийшла у 'Полтаві теж українською мовою — П. Б.). 3. Вечером 25 февраля устроить вечер-спектакль, посвящен-ннй памяти Т. Шевченко. Программа вечера: а) Реферат о Т.Шевченко, б) Речь представителя коллегии просвещения. в) Речь пред-ставителя «Просвіта». «Интернационал» й народний гимн (поет хор) Пьеса «Думи мої» Л. Старицкой-Черняховской. Два больших отделения пения й декламации. • 4. Вечером 26 февраля популярньїе лекции о Т. Г. Шевченко в двух пунктах города—на Лапинке й на Довгалевке для взрос-лого населення. 5. Днем 26 февраля в кооперативе детские спектакли, посвя-щенние памяти Шевченко. 6. Приурочить вьіход очередного номера «Советских Изве-стий» к 26 февраля (Речь идет о газете «Известия Никопольского 48 Совета рабочих й крестьянских депутатов» — П. Б.). Поместить в нем соответствующие статьи. 7. Заранее ознакомить население путем плаката й летучек о значений «Свята Шевченка». 8. Учредить при коллегии просвещения специальную комис-сию для виработки детального плана праздника й руководства им. 9. Вечер спектаклей й лекции сделать по возможности бесплат-ньім с отнесением раїсходов по нем\г за. счет ко Ілегии просвещения. МотивьІ — громадное общенациональное значение «Свята Шевченка» й желание сделать его доступним для самих широких слоев населення». А ось ще один промовистий документ про «Свято Шевченка» у Нікополі в 1919 році. Зміст його такий: «Українське товариство «Просвіта» просить колегію освіти при Нікопольській Раді робітничих і селянських депутатів дати для комісії по вшануванню «Свята Шевченка» на вечір 11 березня 1919 року приміщення кінематографа «Експрес», а також для вечора 25 лютого 10 фунтів чаю і 15 фунтів цукру». На цьому документі є резолюція Нікопольського відділу освіти: «Войти в согла-шение с нашими планами». ч Вшанування пам'яті Кобзаря дружньо було проведено також у багатьох селах Нікопольського району, як і по всій Катеринославській губернії. Історія зберегла і такий документ, що стосується тих же подій, Мовиться про циркулярний лист Афанасівського волосного виконкому Новомосковського Повіту сільським виконкомам про проведення мітингів і концертів з нагоди пам'яті Кобзаря від 10 березня 1919 року. У листі говориться: «На оснований отноше-ния отдела народного образования от 4 марта с. г. за № 2 во-лостной исполком дает знать, что согласно распоряжению Времен-ного рабоче-крестьянского правительства день 11 марта (по новому стилю) должен бнть посвящен памяти Великого народного позта Тараса Шевченко. По всем учебним заведенням, внешколь-ннм й дошкольннм учреждениям волости в зтот день должньї бнть устроенн лекции, доклади й реферати, посвященнне памяти Шевченко. Для рабочих й селян должньї бнть устроеньї концерти, митинги, посвященнне великому значенню народного позта как первого борца за наилучшую долю трудящегося народі. Позтому поручается сельскому исполкому принять зто к самому неуклон-ному исполнению, а также оповестить все учебпьіе заведення й граждан вашего селения». («Гражданская война на Екатерино-славщине». «Промінь», Днепропетровск, 1968, стр. 104). Невдовзі після громадянської війни у Нікополі колишня Кримська вулиця перейменована на вулицю Шевченка. А середній школі, що на цій же вулиці, присвоєно ім'я поета Відтоді во- 49на набула офіційної назви: «Перша нікопольська трудова школа імені Т. Г. Шевченка>. Перебування Кобзаря на Нікопольщині у 1843 році знайшло своє відображення у творах багатьох місцевих авторів, діячів літератури і мистецтва, зокрема письменника' Степана Чорнобривця, самодіяльних поетів Володимира Доброштана, Григорія Бульби, Наталки Маслової, Аліси Кисіль, Василя Козлова, в картинах художників Володимира Кодинця, Тетяни Цви-гун, Івана Гузя, Івана Піткевича, в піснях бандуриста Миколи Топчія. Від того пам'ятного дев'ятнадцятого року у березневі дні Шевченківські свята стали традиційними. Історія нам залишила пам'ятки про відзначення днів поета у 1930 році, в перший весняний місяць. Згадаймо хоча б такий факт. З родинного архіву педагога О. А. Матюшенка, котрий довгі роки вчителював у трудовій школі, якій присвоєно ім'я Шевченка, ми маємо документ, друкований на машинці. Це «План проведення свята Шевченка у Нікополі у березневі дні 1930 року. У тому плані чітко розподілені обов'язки для тих, хто здійснюватиме подібні заходи. А це яскраве свідчення того, що до таких свят готувались не стихійно, абияк, я« сьогодні говорять — «для галочки», а добре продумано, з урахуванням всіх наявних можливостей. Тому і свято проводилось, як демонстрація любові, тому і розквітла прихильність до Кобзаревого слова. Що ж передбачалося тим планом, що зберігався в архіві ветерана освітянської ниви? У кожній школі провести дитячі ранки. Проголосити доповідь і показати художню частину виключно українською мовою. 10 березня провести тематичний ранок у народному будинку. При кожній школі організувати бригади книгоношів для розповсюдження серед населення української літератури. Провести передплату на газети, журнали та інші українські видання. Кожна семирічна школа повинна розповсюдити літератури на двадцять п'ять карбованців. Розповсюдження літератури, що проходитиме під особисту відповідальність завідуючих школами, триватиме з 10 березня по 20 березня 1930 року. А 15 березня перевірити діяльність бригад книголюбів. Визначена програма тематичного ранку, а саме: доповідь про Шевченка, виступ хору, івсценіровка, виступ струнного оркестру, фізкультурні і спортивні вправи, літературна вікторина з преміями. За виконання цих заходів призначений від-/ повідальний з кожної школи. Закінчується цей план такими рядками: «До свята Шевченка нацисати гасла у першій школі і вивісити їх у народному будинку, де проводиться ранок». Весь план скріплений підписом. «Голова комісії Мельникова. 6 березня 1930 року». Таке вшанування поета практикувалось і в наступні роки 6 березня 1931 року, наприклад, вчитель першої Нікопольське 50 трудової школи імені Т. Г. Шевченка, досвідчений лектор одержав записку такого змісту: «Тов. Митюченко О. А.! Прохаю вас зробити нам в театрі «Артема» 11 березня на літературному вечорі доповідь про життя і творчість Т. Г. Шевченка. Будь ласка, не підмовте. З вітанням. Бочарова». За свідченням старожилів, доповідь ту О. А. Митюченко прочитав блискуче, натхненно Досить широко та урочисто відзначили в нашій країні і зокрема на Нікопольщині 125-річчя від дня народження Шевченка, що спливло у 1939 році. Всю підготовчу роботу та проведення ювілею на Дніпропетровщині очолив обласний Шевченківський , ювілейний комітет, котрий випустив до цієї вікопомної дати істо-р»ко-літературний збірник «Пам'яті Шевченка (1814—1939)» тиражем 8000 примірників. У ньому опубліковано чимало статей, нарисів, нових документів. З-поміж них привертає увагу, зокрема, дослідницька праця академіка Дмитра Яворницького «Шевченко і Рєпін». Цим збірником нагороджували учнів нікопольських шкіл, котрі відзначились активною участю у шевченківському ювілеї. На титульному листі одного із збірників читаємо: «Усову Борі в день 125-річчя від народження Т. Г. Шевченка за кращу підготовку до ювілейного вечора. Від дирекції Довгалівської школи». І печатка школи (Борис Усов — учасник Великої Вітчизняної війни. У повоєнні роки весь час працював вчителем. Тепер на'пенсії). Палке і закличне Шевченківське слово стало близьким усім мешканцям Нікопольщини, в тому числі й старовинного села То-маківки. У творах поета віддзеркалено їхнє злиденне життя, їхні думи і прагнення. І не тільки про те, щоб дітки убогих селян були нагодовані і зодягнені, а й щоб вчилися, щоб були грамоті. У Шевченковому вірші «Сова» ніби про давніх томаківців мовилось, котрі прагнули не тільки землі та волі, але й освіти У цьому тв.орі змальовано вдову, котра залишилась з сином, піт Іа через злидні у наймички. Віддавала сили до останку, працюючи від юрі до зорі, збирала гроші, щоб одягти сина. Щоб і воно, удовине, До школи ходило.Як свідчать історики, наприкінці XIX сіо.ііпн у Томаківці вміли читати і писати лише 23,2 процента чоловіків, а з-поміж жінок грамотних було лише 1,9 дроцента. У школах навчалося лише 478 дітей. А решта 1180 хлопчиків і дівчаток не мали такої змоги. А які школи були жалюгідні! Томаківська школа № 11, приміром, споруджена глинобитною. Стеля в ній прогнута і підперта стовпами. Підлога земляна, помережана ямами. Вікна маленькі. (Ці дані взяті із звіту тодішнього санітарного лікаря). У першій половині сімнадцятого року Томаківська земська 51 школа ткацтва, котра була заснована в 1905 році, реорганізована в земську гімназію. Селяни Томаківки звернулися з проханням до Катеринославської земської управи допомогти їм організувати в гімназії навчання українською мовою. Збереглася постанова селянського з'їзду Катеринославського повіту від 7 жовтня 1917 року. У ній говориться: «Екатеринославский уездннй комитет Совета крестьянских депутатов сообщает управе о том, что на ее запрос от 7 октября на каком язнке проводить обучение детей в Томаковской земской гимназии сьезд крестьян Екатеринославского уезда от 7 октября с. г. постановил: г 1. Требовать от Е-катеринославской земской управи, чтобн обучение в Томаковской земской гимназии проводилось обязатель-но на украинском язнке. 2. Название зтой средней школьї должно бьіть такое: «Тома-ковская имени Тараса Щевченко гимназия». 3. Требовать от Екатеринославской земской управн, чтобьі обучение детей в украинских селах Екатеринославского уезда во веех школах велось на украинском язнке. 4. Просить управу, чтобн зтот вопрос она вннесла на обсуж-Дение чрезвнчайного земского собрания, которое должно состоять-ся 18 октября 1917 года. Председатель уездного Совета крестьянских депутатов (подпись) («Октябрь в Екатеринославе» Сборник до- кументов й материалов Днепропетровское областное яздательство 1957, стр. 165). Нині ми є свідками того, як збулися мрії Тараса Шевченка на нашій оновленій землі. Сьогодні Томаківка — добре впорядковане селище міського типу. Діти колгоспників, робітників і службовців навчаються у новій, світлій триповерховій школі та в двох початкових школах. У селищі діють Будинок дитячої творчості, дитяча музична школа, районний Будинок культури, кінотеатр,' кілька бібліотек з багатотисячними книжковими фондами, професійно-технічне училище, краєзнавчий музей... Та всього не перелічити, що зроблено для духовного розвитку простої людини! А до всього цього додамо, що майже в кожній квартирі є твори улюбленого Кобзаря. Свою творчість присвячувало улюбленому поетові у всі часи міське та районне школярство. Пам'ятна подія в освітянському житті міста, що сталася у березні 1964 року. За ініціативою вчителів та учнів Нікопольської школи-інтернату № 1 було створено шевченківський альбом-естафету з нагоди 150-річчя від дня народження Великого Кобзаря. 52 А відкривався той альбом такою відозвою: «Шановні друзіГ Заповнюйте сторінки альбома малюнками, віршами, оповіданнями присвяченими життю і творчості видатного українського поста. Цей альбом повинен побувати в усіх школах нашого міста. Розмістіть, друзі, свої матеріали на двох-трьох листах. Сплетемо вінок, гідний Великого Кобзаря!» На першій сторінці альбома вміщено рапорт учнів школи-інтернату в котрому сповіщалось, що школярі розпочали активну підготовку до 150-річчя від дня народження Шевченка. Працюють постійно діючі виставки, присвячені Кобзареві. Оголошено конкурс на кращий малюнок, вірш, на кращу вишивку, на краще ліплення тощо. Члени учнівського лекторію прочитали лекції на такі ^' Меморіальна дошка встановлена ч • - . • на будинку середньої школи їм. Т. Г. Шевченка в м. Нікополі. теми, як «Великий український Кобзар», «Атеїзм в творчості Т. Г. Шевченка», «Співець дружби народів» та інші. Учасники художньої самодіяльності дали кілька лекцій-копцертів для трудящих міста та в гуртожитку металургів Півдешютрубного заводу. Піонери виготовили на республіканський конкурс історико-літера-турну карту «Подорож Т. Г. Шевченка по Придніпров'ю у 1843 році». А зробили це школярі загону імені Фіделя Кастро — Сашко Дудник, Таня Орленко, Світлана Залізняк з допомогою вчителів Павла Михайловича Богуша і Тамари Федорівни Гуд. Сповіщалося й про те, що в школі готується літературний вечір, присвячений 53- великому співцеві українського народу. А гуртки художньої самодіяльності готують репертуар до весняної олімпіади про життя і творчість Шевченка. Десятикласник В. Пилюк намалював тушшю два портрети Кобзаря. Школяр В. Онищенко створив картину «Прикутий Прометей»Учениця одинадцятого класу Лідія Человань написала вірш «Відповідь на «Заповіт», в котрому з дитячою безпосередністю оспівується загальнонародна любов до улюбленого поета. Вірш цей не тільки прикрасив учнівський альбом, а й неодноразово звучав на шкільних шевченківських вечорах. На високій горі, Що стоїть на Дніпрі, Сонцем світиться серце Тараса. На могилі його, Як до батька свого, Від душі ця розмова велася. Ми кайдани порвали, Нові дні збудували, Наше слово тверде і ясне. Пом'януть обіцяли І з любов'ю згадали В сім'ї вольній і новій тебе. Словом тихим, не злим, Вічний наш побратим. Будем всі ми тебе пам'ятати І сьогодні, як всі, На портрети твої Рушники вже повісила мати. Подивися в маю На Вкраїку свою — Не погасне над нею зоря. А у нашім краю, Від усіх говорю, Не затиснуть слова Кобзаря. Те, що від серця висловила Лідія Человань, доповнює дев'яти-аЛІасниця Світлана Смольникова у своєму вірші «До Кобзаря»: Встань, Кобзар, із могили, Подивись навкруги — Ти побачиш Україну, Вільну від недуг. Нема рабства на Вкраїні, * Нема і панів, Ти побачиш милу волю І зелень ланів. 154 Подивися, вільнодумцю,— В даль, яка ясна! На Вкраїну завітала Радісна весна. З одного учбового закладу в інший подорожував альбом-еста-фета. ВІсе новими і новими повідомленнями заповнювались його сторінки. Все багатшим за змістом ставав цей своєрідний літописець учнівського життя того шевченківського шістдесят четвертого року. З рапорту вихованців школи-інтернату № 2, записаного в альбомі, довідуємось, що тут вийшов перший номер стінної літературної газе І й «Струни Кобзи», що школярі написали листи праправнукам поета Тамарі і Федору Шевченкам та правнукові Д. Ф. Красицькому, що учні школи створили карту оновленого Дніпра під назвою «Оживуть степи, озера», що в школі готують літературно-музичну композицію «На оновленій землі слово Тараса лунає», з якою юні гуртківці виступатимуть перед колгоспниками району і трудящими міста. А шестикласник Сашко Шлепак вмістив в альбомі свій вірш «Він жив і живе з народом». Ось як висловив свої думки про Кобзаря маленький школярик Якби рука плуїатаря Тоді піднялась на царя, Шевченко всіх би кріпаків Повів би прямо на катів Шевченко бачив чорні муки, Що гризли мозолисті руки, Ту долю гнівно проклинав Й до боротьби всіх закликав. Тяжка та доля вже минула. Ми пам'ятаєм Кобзаря, Нам хочеться, щоб і в майбутнім Над світом всім зійшла зоря. Учениця цієї ж школи Лера Бундименко, восьмикласниця, теж. залишила овій вірш «На землі Тарасовій» в альбомі-естафеті: У Каневі над рікою Голубінь небесних хмар, Вкритий славою гучною, Спить безсмертний наш Кобзар. Так, Тарасе, славні вісті Ми про тебе знаєм, * Твої добрі, світлі мрії Ми в класі вивчаєм. 55» Прокинулась Україна Від тяжкого сну, Розігнала, розметала Долю ту гірку. І тепер по всій країні Пісня правди лине, З кожним роком, з кожним роком Життя молодіє. Гей, Кобзаре, чи ти чуєш Дніпра шумовиння! То кипуча наша доля, То мужність, то вміння. Встань, Кобзаре, подивися На рідну Вкраїну, Чи впізнаєш ти кохану Свою Батьківщину, Ні, ніколи не впізнаєш Дніпровськії кручі. Всюди видно, всюди чути Як реве ревучий. «Ти з нами, поете»,— така назва вірша одинадцятикласниці сьомої середньої школи Ніни Раевської, котрий вона присвятила улюбленому Кобзареві. Прийшли ми до тебе на Канівські ',*учі, Поклали на пам'ятник квіти пахуч . Прийми їх, поете, прийми від ду"іь За мудрі, огненні слова і вірші. Вони, наче бомба, лякали царя, Вони піднімали народ, як моря. Вони були прапором в нашій борні За владу трудящих, за радісні дні. Десятикласники цієї ж школи Л. Варивода та Н. Бублик гар-•но оформили свої сторінки в альбомі, проявивши при цьому , справжній хист художника. Майже в усіх школах міста побував альбом-естафета і в кожній з них діти залишили у ньому свої «автографи» — малюнки, вірші, коротенькі оповідання. Гарний слід в альбомі окреслили учні .десятої середньої школи. Старшокласники Іван Сосюра і Дора Ша-повал змістовно, зі смаком та хистом кілька сторінок оформили малюнками. Школярі Сосюра та Ліпницький намалювали карту «Шевченківські місця на Україні». З цієї ж школи десятикласниця Алла Карапуша запропонувала для альбома свій вірш «Кобзареві»: -56 Ти просив, щоб поховали Тебе на могилі, Серед степу широкого На Вкраїні милій. Поховали та вставали, Кайдани порвали, І вражою злою кров'ю Землю обливали. А лани широкополі, І Дніпро, і кручі Тепер служать синам твоїм, їх долі квітучій. [ тебе в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Повсякденно згадуємо Не злим, тихим словом. Поруч вміщено вірш учениці одинадцятого класу Тамари Пе-редерій «Пам'яті поета»:Тебе шанують, поважають всюди, Тебе ніде не забувають люди. Як клич могутній повсякчас, Твій заповіт звучить в серцях у нас. Якби ти, поете, з домовини Поглянув навкруги, на неосяжні ниви, На гомінкі міста, на чарівні гаї — Всі мрії здійснилися твої. Сумную пісню почала дівчина, Згадавши долю Катерини. її життя й тепер таке? О, ні! Для неї завжди — лише ясні дні. Драматичний гурток цієї ж школи зробив сценічне втілення п'єси Тогобачного «Мати-наймичка», інсценованої поеми Шевченка «Причинна». Випустив два номери стінної «Літературної газети», присвячених Шевченківському ювілею. Висловили свою любов до Кобзаря учні інших учбових закладів. Двадцять перша школа в альбомі-естафеті занотувала такий колективний вірш: Степ України кохаєш Нині не ти вже один. Світить Дніпро твій братерству В сяйві величних годин. Нині над ним перемога Ранком зійшла вогняна. Квітне твоя Україна Вільна, нова, весняна. А семикласник А. Мулявка виконав в акварелі ілюстрацію до твору Шевченка «Мені тринадцятий минало». | |
| Переглядів: 598 | |
| Всього коментарів: 0 | |