| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Поетика роману Ф.Достоевського «Приниженіта зганьблені»
|
УДК 821.161.1. «19» О. О.Бистрова Поетика роману Ф.Достоевського «Приниженіта зганьблені» Статтю присвячено аналізу та інтерпретації роману Ф.Достоевського «Принижені та зганьблені», визначенню особливостей поетики твору. Увагу приділено аналізу символів, стилістичних та синтаксичних прийомів, домінантних образів. Ключові слова: образ, мотив, синтаксична фігура, герой, поетика. Останнім часом в світовому літературознавстві не тільки не згасає увага до творчості Федора Достоєвськош, а навпаки, посилюється. Вчені розглядають різноманітні аспекти творчої спадщини письменника, але меншою мірою розкриваються питання поетики творів Достоєвського. На цьому акцентував увагу український літературознавець М.Наєнко у своєму виступі «Творчість Достоєвськош і слов'янські літератури (на матеріалі німецькомовних досліджень Д.Чижевськош)» на симпозіумі «Російська словесність у світовому культурному контексті», який відбувся в Покров- ському (Росія) в грудні 2009 р. Саме поетикальному аналізу та інтерпретації роману «Принижені та зганьблені» присвячено цю статтю, що є частиною цілісного дослідження поетики романної прози Ф.Достоєвськош. Ф.Достоєвський завершив свій роман «Принижені та зганьблені» (Д.Чижевський переклав заголовок як «Зневажені та скривджені») 9 липня 1861 року. Це один із найбільш автобіографічних романів Достоєвського. У цьому творі повторюються деякі мотиви романів «Білі ночі» та «Бідні люди». Співпадають також психологічні та філософські засади цих трьох романів. Уводячи в текст «Принижених та зганьблених» риси власної біографії та деякі конкретні події, Достоєвський вдається до значного ущільнення хронології роману. Лише в один рік життя літератора Івана Петровича письменник вміщує кілька років власної біографії. Зміщення у часі деяких подій суспільного та літературного життя - також одна з характерних рис стилю письменника. У зміщенні хронології знайшла відображення одна з головних авторських ідей - ідея спадковості в інтелектуальному житті суспільства другої половини 1850-х років. У романі є багато літературних ремінісценцій, цитацій, згадувань, натяків, що свідчить про намір Достоєвського наблизити свій твір до суспіль- но-літературного життя доби. У романі «Принижені та зганьблені» митець веде оповідь від першої особи, а, враховуючи автобіографічне підґрунтя, читач ніби чує голос самого автора, поринає у світ його життя, відчуває власну співпричетність до нарації в цілому. Але разом із тим виникає відчутне розщеплення особистості наратора та автора-оповідача і власне героя, протагоніста - професійного літератора. Поведінка його демонструє послідовний альтруїзм, любов і співчуття до всіх скривджених і нещасних. У характері та поведінці Івана Петровича автор втілив власну гуманістичну програму. Але любов у житті героїв під пером Достоєвського весь час натрапляє на зло, мстивість, небажання зрозуміти іншого, і вони починають проклинати, чинити опір ідеї прощення. І все ж таки добро перемагає. Іхменєв, який шалено противився всякому намаганню простити дочку Наталю, нарешті вибачив її й відчув моральне видужання, позбавився власних душевних негараздів. У романі «Принижені та зганьблені» дія розвивається динамічно, одна подія змінює іншу, кожен підпадає під владу обставин. Проте Достоєвський не схиляється до ствердження влади обставин. Цілком слушно пише ГО.Манн, що ішсьменники-шістдесятники, глибоко аналізуючи психологію людини, «спростовували наміри фатального підкорення персонажа обставинам, вони всебічно підкреслювали роль людської активності та самосвідомості» [3, с.621]. Носієм самосвідомості та активних намагань не підкорюватись обставинам і допомагати в цьому іншим є в романі alter ego автора Іван Петрович, людина альтруїстична та гуманна. Проте інколи сам автор забуває про це і в деяких ситуаціях репрезентує себе у самодефі- ніціях (героя) не досить скромно: «...я, брате Ваню, завжди пам'ятаю, який ти був хороший хлопець. А пам'ятаєш, тебе за мене побили? Ти промовчав, а мене не виказав, а я, замість вдячності, з тебе ще й тиждень глузував. Безгрішна ти душа!» [2, с.262]. Іван Петрович як автор і як герой роману всюдисущий. Це не «поза-зна- ходження» (М.Бахгін- «вненаходимость»), він не лише спостерігач, порадник, симпатик інших, його «Я» причетне власними авторськими самоде- фініціями до «Я» кожного, з ким він спілкується. Це «Я» дійсно безкінечне і незавершене» [1, с.293], але це вже нова його якість: всюдисущсть духовна й альтруїстична. Одначе, епітет альтруїстична має певну вибірковість, бо стосується не всіх об'єктів, так само, як і духовна всюдисущість «Я» опо- відача-автора. М.Бахтін пише про взаємозалежність свідомостей, які насамперед розкриваються у сповіді: «Я не можу обійтись без іншого, не можу стати самим собою без іншого; я повинен знайти себе в іншому, знайти іншого в собі (у взаємовідбитті, у взаємоприйнягті)» [1, с.300]. Непокірливі зганьблені (наприклад, старий Іхменєв, батько Наталі) намагаються перетворити свою духовну самотність у горду самотність, тобто обійтися без визнання, без інших. І це Іхменєву не вдається - свідомість ізольовано існувати не може. Саме таку ситуацію геніально розвинув До- стоєвський, і його герой - Микола Сергійович Іхменєв - еволюціонує: віддає себе іншим, знаходячи у цьому глибоке моральне полегшення. ДляДостоєвського на першому місці - дух і свідомість, речі ж - секундарні. Предметний світ у Достоєвськош - це лише частина «мікрокос- мічності» героя, яка відбиває і відтворює весь світ» [4, с.346]. У романі «Принижені та зганьблені» Достоєвський дуже скупо описує їжу героїв («не годилося б підмінювати науку про те, хто їсть, наукою про те, що цей хтось споживає») [4, с.343]. Більше уваги він звертає на їх вбрання, особливо на одяг знедолених і дітей. Наприклад, один із поворотів сюжету роману приводить Івана Петровича до зустрічі з Оленою, сиріткою і жертвою знущання безчесних людей. Героя насамперед вражає її одяг: «Старе й брудне її платтячко при денному світлі ще більше, ніж учора, скидалося на лахміття... з величезним здивуванням я побачив, що вона була лише в подертих черевиках, без панчіх... Як же можна ходити босоніж у таку сирість і в такий холод?» [2, с.253]. Нужденна зовнішність дівчинки ще більше увиразнює її затурканість і хворобливий вигляд. Чимало уваги Достоєвський приділяє погляду та очам своїх персонажів. Вражає недитячий погляд Оленки - «німий і впертий», блискучий, у ньому герой спостерігає навіть певну зверхність, «дивну гордість», у ньому «виблискував розум, а разом з тим і якась інквізиторська недовіра і навіть підозра» [2, с.253]. Портрет дівчинки - метонімічний, прикмети його розкидані на досить широкому просторі тексту. Поступово її погляд теплішає, вона «відтаює» поволі: «...щось м'яке, ніжне засвітилося в її очах» [2, с.285]. Відомо, що Достоєвський - майстер саме психологічного портрета. Це так, але він фіксує і прикмети портрета зовнішнього - одяг, зачіска, хода, жести. У романі багато портретних замальовок. У першу чергу це стосується героїв, які викликають антипатію. Деякі портретні деталі, особливо в одязі, повторюються (наприклад, шпилька в краватці) як данина тогочасній моді. Повторення окремих деталей - прикмета загального ритму прози Достоєвського. Достоєвський часто використовує синонімічні тріади: «Мені здавалось, що він буде мене випробовувати, оглядати, випитувати» [2, с.340], «...дівчина була чесна, шляхетна, поетична!» [2, с.ЗЗб], «Заспокойтесь... все це нестяма, мрії, самотність...» [2, с.317]. Найуживанішою цифрою у Достоєвського є цифра три: «Було вже біля третьої ранку» [2, с.369], «...третя причина моїх з вами відвертостей це...» [2, с.368], «.. .яхочу ще пляшку. - Третю? - Третю» [2, с.Збб]. Часові рамки подій також нерідко обмежуються числом три: третього дня, три тижні, три місяці, три роки. Для підсилення емоційного сприйняття подій тричі повторюються й окремі вислови: «Не смій говорити гостям, що я ревнива, не смій, не смій, не смій!» [2, с.ЗЗЗ]. «Я вже подерла одну суконку, порву й цю, порву! Порву! Порву!» [2, с.283]. Для підсилення психологічної характеристики героїв письменник створює чимало антиномій, амбівалентних ситуацій. Головне протиставлення відбувається на рівні духовності: духовне спустошення і духовне збагачення (князь - Іван Петрович). Як молодий письменник, який зробив перший крок у велику літературу, Іван Петрович жадібно всмоктує в себе все, що стосується духовності та душевності на тлі бездуховності та меркантилізму. Заради збагачення духовного досвіду він іде навіть на деякі компроміси, поступки людям, у деяких сподівається почути й перейняти, вивчити і усвідомити щось нове, весь час шукаючи при цьому нових ідей для власних творів. Світ різних антиномій огортає всіх героїв, саме у сум'ятті протиріч вони сприймають оточуючу їх дійсність: «...всюди хитрість і неправда, а я здавався їй людиною щирою і чесною» [2, с.243]. Герої До- стоєвськош містять суперечливі риси навіть і в портреті: «...все це формувало майже красеня, а проте обличчя його не створювало приємною враження» [2, с.245]. Загальну контрадикторність підкреслюють і окси- морони: «Князь посміхнувся до нього з мерзенним співчуттям» [2, с.345], «зла радість» [2, с.405], «радісний біль» [2, с.421]. Мотив божевілля використовується і для підсилення та порівняння почуттів героїв: «...якщо я і любою Альошу як безумна, як божевільна, то тебе, можливо, ще більше, як друга мого люблю» [2, с. 197]. Страждаючи від пережитого, від похмурого Петербурга, мріючи про запах свіжих ланів, мріючи взагалі про забуття, автор-герой як про порятунок думає: «Хоча б у божевільний будинок поступити.., щоб перевернувся якимось чином весь мозок у голові та вмістився по-новому, а потім знову вилікуватись» [2, с.207]. Дивні дії персонажа викликають то сумнів («Ну, який дід, така й онука, - подумав я» [2, с.254]), то переконання («Що ти робиш, Олено? - закричав я, впевнений, що бачу перед собою божевільну» [2, с.383]), то категоричне заперечення підозри («Ну чого дивишся? Я ж не збожеволів» [2, с.289]). Впритул до мотиву божевілля підходить і мотив хворобливості, істерик, плачу, нестями, втрати свідомості. Весь час хтось довго і тяжко хворіє, героїв мучить лихоманка, гарячка, марення. І весь час хтось плаче, проливає сльози. Плачуть діти, жінки, плачуть чоловіки, плачуть старі і молоді. І не просто плачуть - ридають довго і болісно, іноді навіть протягом усієї ночі. Інколи образ плачу, сліз повторюється декілька разів. Сучасна Достоєвському критика звинувачувала його у надмірній плаксивості, наприклад, Неточки Незванової. А в романі «Принижені та зганьблені» плачуть майже усі, хоча дехто проливає й фальшиві сльози. Плаче й автор: «...але разом з тим і сльози потекли з очей моїх» [2, с.385]. Неллі плаче майже завжди: «сльози бризкали з її очей» [2, с.387], «гірко плакала», «багато плакала і так і заснула в сльозах» [2, с.387]. Альоша дуже плаксивий: «...впав до мене на груди і заридав, як дитина», «...тужив, плакав, ішов до Каті й там вже втішався» [2, с.389]. Плаче нещасна Наталя, втрачаючи коханого. Плаче й старий гордий батько Іхменєв: «...я підглянула: сидить, пише, а сам так і заливається-плаче» [2, с.392]. Плачуть наодинці, плачуть вдвох, плачуть усі разом, громадою. Джерело сліз може бути й метафоричне: «І сльози, ридання раптом так і линули з її серця» [2, с.401]. Але бувають сльози і від радості: «.. .вигукнула Наталя, голосом, що був повен сліз радості» [2, с.421]. У Достоєвського є навіть поширений серед багатьох митців образ листа, на якому залишились сліди від сліз: «лист, закапаний сльозами та чорнилом» [2, с.42б]. Деякі образи-символ и у Достоєвського повторюються майже в усіх його творах, що дає можливість об'єднати ці твори у метароман, надроман. Такі образи-символи тримають увесь доробок митця у певній цілісності. Одним із цих образів є гроші. Цікава роль образу грошей у формуванні певних ідей, сюжетних ходів, психології героїв. Достоєвський показує «всю нищівність нерухомої ідеї... для індивіда, чиєю свідомістю вона заволоділа, - показує всю нездатність бути реальною силою в житті» [4, с.353]. Дієвість образу грошей наскрізна в романі. Гроші принижують людину, їх відсутність робить її нещасною, але горді люди відмовляються від грошей, якщо вони принижують їх гідність. Так відмовляється від десяти тисяч з рук князя Валковського скривджений ним Іхменєв, те ж саме робить і Наташа, яка в цих грошах убачає платню за відмову від Альоші. Притулком саме такого страшного сенсу грошей, їхньої нищівної влади над людиною стає саме місто, туманний Петербург, до якого знову та знову повертається автор. Всі витоки таємничих і жахливий історій пов'язані незмінно з цим урбаністичним підґрунтям. Гроші як символ уведені письменником ще в один контекст, де вони в виступають в іншому сенсі - меліоративному (позитивному): гроші невеликі, із шляхетних рук, для добрих справ. Кожен символ у Достоєвського створює семантичний дескриптор, висвітлюється певним контекстом і встановлює духовні координати і з автором, і з героями його творів у діалогічних ситуаціях. Символ, знак, художній образ близькі по духу поняття. Але тут усе залежить від контексту і волі автора. Гуманістичний пафос роману «Принижені й зганьблені», відверто меліоративне ставлення до тих, хто постає приниженим і зганьбленим (слова з репліки Іхтенєва: «О! нехай ми принижені, нехай ми зганьблені, але ми знову разом...» [2, с.422]), реалізується саме цією реплікою єднання на тлі любові і прощення. Список використаних джерел: Бахтин, М. План доработки книги «Проблемы поэтики Достоевского» / М. Бахтин // Контекст. 1976. Литературно-теоретические исследования. - М. : Наука, 1977. Достоевский, Ф. Униженные и оскорбленные / Федор Достоевский// полное гпбпаттир гпчтгнрттий ¦ к ^п т — її ¦ тгя\л<-я 1074 — т ^ Манн, Ю. Натуральная школа / Ю. В. Манн // Литературная энциклопедия терминов и понятий. - М. : НПК «ИНтелвак», 2003. Чижевський, Д. Достоєвський-психолог / Дмитро Чижевський // Філософські твори : у 4 т. - Т. 3. - К. : Смолоскип, 2005. Summary The article is devoted to the analyze and interpretation of the EDostoevsky s novel Unizhennye і oskorblennye (English translation: The Insulted and Humiliated). The attention is pawed to the analyzing of symbols, dominant images, motifs, style and syntax figures in the literary work Kew words: image, motif, hero, syntax figure, poetic word. Одержано 6 жовтня 2010 року | |
| Переглядів: 689 | |
| Всього коментарів: 0 | |