Петро Панч—новеліст, повістяр і романіст, автор ка­зок для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, поли йому було тридцять років, кола мав за плечима чималий жит­тєвий багаж. Справжнє прізвище письменника Петро Йосипович Панченко. Народився він 4 липня 1891 року в м. Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про нас. піп. зворушливо написав у книзі «На калиновім мотсі”, було бага­тим на життєві враження. З п'ятнадцяти літ, після двоклас­ної школи, пішов працювати. Спершу служив у Народному до­мі, який належав «Товариству тверезості», переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського стархування. Сімнадцятирічним юнаком Папч уперше, залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетнію дівчат. У Харкові П. Папч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читак. Проте згодом залийте, місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське зван­ня прапорщика артилерії і отіняється на фронті першої світової війни. Восени 1921 року П. Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працює, землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльнос­ті П. Панча. У валківській газеті «Незаможник”. а далі в газетах “Вісті”. Селянська правда, з'являються його перші нариси. оповідання фестони, ”житні етюди” псевдонімом— Максим Отава. Подаючи матеріали в орловський «Незаможник» П Панчепко підписв їх скорочено П. Пап. Але оскільки йшла боротьба з панами, то редактор уникнув небезпечного прізвища виправивши його на Панч. У 1923 році Панч переїхав до Харкова, тодішньої столиці України, і захоплюю віддався творчості. Працював у журналі “Червоній шлях”. Одна за одною вводять його книжки Taм де верби над ставом”, “Грізда старі” (1923), “Поза життям” (1924), “Солом’яний дим” (1924), Мишачі нори” (1926) та ін. Належав П.Панч у цей час до літературних угруповань “Плуг”, ЗАПЛІТЕ, “ВУСАА”, 1928 року виходить збірка повістей “Голубі ешелони”. Через 20 років (1947 р.) Панч зазнає жорстокого звинувачення за цю книгу, і наступні редакції зміняють її ідейно-художній зміст. Преший роман П. Панча «Право на смерть» (1933) відразу ж був підданий “розносові” і згодом поспішно перероблений ви­йшов пів назвою «Облога ночі» (1935). В 30-х роках П. Панч, після судового процесу над СПУ штучно» голодомору, напорет касових репресій “розробляє” історико-революційні теми для дітей і про дітей, «правильних” ідейних позицій «Малий партизан” (1933), “Будемо літати” (1935), , «Син Таращанського полку, (1937). У 1939-1940 роках він очолював Львівську письменницьку організацію. У роки Великої Вітчизняної війни працює в Уфі потім — головним редактором літературного відділу радіостанції “Радянська Україна” в Москві. Творчий доробок письменника цих років – книга оповідань “Рідна земля”, “Гнів матері”, книга фейлетонів “Зозуля”, “Кортить кумі просо”. У 1954 році у сеті один із кращих творів української прози - роман «Гомоніла Україна». У 1965 році П. Панч створює “повість своїх минулих літ” - роман «Па кминовій масті. Цей твір відзначений Шевченковою премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді із нього про дитинство майбутнього письменника люблять штати діти. (Розповідь “Три копійки”)ю Творять для дітей-окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд “Свистуни”, а в 1924 році в журналі “Червоні квіти” з’явилося оповідання “Портрет”. V 30-х ропах побачили світ дитячі книжки «Гиля, гуси», “Вовчий хвіст” (1934). “Будемо літати!” (1935). Пізніше — “Гарні хлопці” (I959). “Для вас і про вас” (1965) та ін. Остання книга П. Панча — збірка статей та етюдів-спогадів “Відлітають журавлі” вийшла 1973 роки. 1 грудня 1978 ропу Петро Папч помер. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотри­мання неухильних вимог правди за різних обставин. Значний внесок письменник зробив у розвиток дитя­чої літератури. «Любові до літератури треба привчати людину змалечку, література повинна входити в сві­домість разом зі словом і піснею матері»,— згадував слова Петра Панча Ю. Збанацький. Ще в тридцяті роки Петро Панч написав для дітей багато оповідань та повість «Син Таращанського пол­ку», якій судилось стати однією з найулюбленіших книжок юних читачів, а в повоєнні роки — повісті «Чер­воні галстуки», «Ерик шукає щастя» та ін. Навіть з невеликої частини творів, які вміщені в збір­ці для дітей, можна здобути уявлення про основні події історії нашого краю. Починаючи від дожовтневих часів, стежки його творів ведуть до усвідомлення закономір­ності перемоги народу у боротьбі за справедливість і щастя. Ось автобіографічне оповідання «Три копійки».Воно приваблює ліризмом спогадів про дитинство, тонким розумінням дитячої психології. Разом з тим і з сюжету, і з конкретних деталей у читача виникає уявлення про важкі умови селянського дореволюційно­го життя. Кожна тварина мае свої звички, свої особливості. В центрі більшості оповідань — вірний чотириногий друг людини — собака. Письменник цінує в ньому ро­зум, свого роду гідність, здатність бути вдячним. Твори про тварин мають повчальне, виховне спрямування, проте цікаві вони і як тонкі спостереження автора над поведінкою тварин (наприклад, оповідання «Брус»). Від спілкування з розумною, доброю твариною і лю­дина стає лагіднішою і в той же час твердою, відданою. В оповіданні «Валет» розповідається про незвичайний випадок. Раптовий прояв собачої самопожертви схви­лював людей, дав бійцям мужності й хоробрості, якої Км не вистачало для атаки. Оповідання в творчості Петра Панча посідають особливе місце. З них він розпочав свою літературно-художню діяль­ність, оповідання продовжував писати, вже надруку­вавши багато повістей, і серед них усім відомі «Голубі ешелони» і «Олександр Пархоменко», не залишив цього жанру письменник і після створення роману «Гомоніла Україна». Оповіданнями в автобіографічній книзі «На калиновім мості» підвів Петро Панч висновки своєму творчому шляхові. В малому епічному жанрі виявилась художня май­стерність автора, його вміння вихопити з життя, на пер­ший погляд, здавалося б, і незначний конкретний факт, подію, і довести їх до широкого узагальнення людських стосунків, типів, дати читачеві глибоке уявлення про соціальний характер життя. Тут у пригоді письменнику стали тонке відчуття бага­тих можливостей мови, вміння стисло, точно і дохідливе висловити свої спостереження, кількома штрихами ви­разно намалювати неповторні особливі риси зовнішно­сті людини, разом з тим відтворивши найхарактерніше, найтиповіше. «Мова — це дорогоцінний скарб, набутий протягом віків нашим народом, його невичерпне духов­не багатство»,— писав Петро Йосипович в одній із своїх статей '. Найбільш вдалі у Петра Панча мовні самохаракте­ристики персонажів і сатиричні портретні зарисовки. Навіть у невеликому уривку сцени допиту слідчим кур­куля Кендюха з оповідання «Гриць і Микола» можна простежити довершеність портретної і мовної характеристики Панчем хитрого, підступного ворога Радян­ської влади, який прикидається ображеним темним му­жиком. На початку допиту в нього зневажливий, глуз­ливий тон нагло впевненого у своїй безкарності злочин­ця, потім з'являються улесливо-перелякані нотки, серед яких проскакують грубі інтонації й вирази, що викри­вають справжню хижацьку натуру куркуля. Іноді Панч вихоплює з життя смішні епізоди і вклю­чає в текст, здавалося б, не зв'язані з основним сюжетом комічні сцени. Проте вони надають творові характер конкретної життєвості, неповторної індивідуальності і забарвлюють його колоритом особливого авторського світосприймання. Нерідко в комічні ситуації потрапляють позитивні герої, як це сталося, наприклад, з Васильком і Грицьком у розвідці («Син Таращанського полку»). Коли хлопчи­ки поповзли по капустиці, Шарко подумав, що вони граються, і став весело гавкати і хапати їх за литки. Зустрічаються в творах Петра Панча і в'їдлива іронія, і сарказм. В оповіданні «Три копійки» письменник висміює за­кладену в селян постійним примусовим нагадуванням звичку молитися. Але тут можна помітити і співчуття до людей, адже не вони винні в їхній темноті й неосві­ченості. І вже ніякого жалю немає в художника до тих, хто прийшов в чужу країну, щоб вбивати й грабувати. З гні­вом і сарказмом письменник малює зовнішній портрет і внутрішню характеристику ворога. Розглядаючи поетику Панчевої новелістики, В. Г. Дончик висловив цікаву думку про природу гумору пи­сьменника. Дослідник вважає, що слід говорити «вза­галі про гумористично-іронічний підхід до дійсності як складовий елемент Панчевої естетичної концепції, його тверезо-реалістичного, з остеріганням зайвої пате­тики, погляду на людину». Основною ознакою Панчевих творів є народність. Змалку заполонили душу майбутнього письменника любов до рідної землі, її чарівної природи, чудових пі­сень, влучної і мелодійної мови. Скарби ці потім розси­пались дорогоцінним намистом по сторінках його творів. Але найбільше відчувається в творах письменника любов до людей (навіть уже в перших творах — любов до простого, неосвіченого, наляканого життям селянина-незаможника) і віра в людину, в її високі духовні можливо­сті. Від уваги до «маленької» людини до усвідомлення величі народу, багатої історії його героїчної боротьби — такий творчий шлях Петра Панча.Письменники, критики, літературознавці, яким дове­лось зустрічатись з Петром Панчем, неодноразово зга­дували, з якою відповідальністю, серйозністю і вимог­ливістю ставився він до дитячої літератури. Петро Йоси­пович говорив, що, тільки працюючи над дитячими тво­рами, він вперше з великою гостротою відчув надзви­чайну відповідальність за кожну фразу, за кожний об­раз, за кожне слово. Письменник поважав в дітях не тільки людей .май­бутнього, але й бачив у кожній дитині частку суспіль­ства сьогоднішнього, якій можна і треба доручати важ­ливі справи. Одна з таких справ, на його думку,— берег­ти історичну пам'ять народу. Петро Йосипович радив дітям записувати «з уст старих, бувалих людей розпові­ді про своє село, район, місто, про історію краю, сього­днішні славні діла...» Стали хвилюючим художнім матеріалом для пізнан­ня історії країни, нашого суспільства і ті життєві спосте­реження і роздуми, які залишив нам у спадщину Петро Йосипович Панч.