| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Особливості прозового доробку Василя Стуса
|
УДК 82.312.2 Т.А.Бєлоброва Особливості прозового доробку Василя Стуса Стаття присвячена аналізові прозової спадщини письменника у контексті тогочасної доби, літературних тенденцій, яка дає змогу підкреслити оригінальність та новаторський підхід В.Стуса. Увага автора акцентується на дослідженні поетичного та публіцистичного доробку письменника, виявленні численнихміжтекстуальних переходів, які дають змогу визначити тематичну та проблематичну спрямованість усієї творчості, виявити загальні стилістичні особливості різножанрових творів. Ключові слова: самоцитування, саморемінісценції, інтертекстуальність, монологироздуми, ірраціональний потік. Як прозаїк Василь Стус почав активно працювати ще з середини 60х років, хоч жоден із його прозових творів ні тоді, ні пізніше так і не з'явився друком. Про справжній обсяг Стусовош доробку в галузі прози сьогодні говорити важко, оскільки його письменницький архів ще остаточно не зібраний. Метою даної статті є дослідження стилістики прозових творів Василя Стуса та виявлення її особливостей. Відповідно, завданнями статті є визначення своєрідності проблематики, тематики, системи образів та композиції прозових творів; встановлення міжтекстуальних зв'язків на різних рівнях між поетичними, прозовими та публіцистичними творами для створення цілісної картини художнього світу Василя Стуса. М.Коцюбинська зазначала: «На часі глибоке пізнання власне поетичною доробку цього самобутнього митця...» [1, с.180]. Варто додати, що не лише його поетична, а й прозова спадщина заслуговує на увагу дослідників. Адже, як стверджує М.Гончарук «Проза В.Стуса [...] цікава своїми творчими пошуками [... ] цікава й з боку її художньообразної системи, принципів і характеру творення мікрообразів, концептуальних засад. Саме в цій царині найповніше виявилась нестандартність й оригінальність художнього мислення письменника, здатність на широкий творчий пошук» [4, с.509]. На сьогодні з'явилось чимало студій, присвячених творчості В.Стуса, зокрема, праці Н.Буряника, М.Жулинського, М.Коцюбинської, Ю.Покальчука, О.Рарицького, Б.Рубчака, Я.Скуратівської, Е.Соловей, Д.Стуса, Ю.Шереха та ін. Проте всі вони присвячені поезії, а прозі жодна. Крім того, немає дотепер ґрунтовного дослідження мови творів, їх хуцожньообразної системи, особливостей поетики. Критики переважно звертають увагу на зміст, ідейне спрямування творів і лише побічно торкаються їх формальних ознак. Однак, саме уважне вивчення способів вираження змісту уможливлює адекватну оцінку твору в цілому. Наукове осмислення художньої прози В.Стуса, з'ясування її іманентних ознак дає можливість ширше поглянути на неї, як на літераіурномистецьке явище, визначити її естетичний рівень. Аналіз прозової спадщини письменника у контексті його доби, літературних тенденцій увиразнює оригінальність та новаторський підхід письменника до епічного осягнення світу. Залучення до роботи літературнокритичних статей В. Стуса, з'ясування естетичної програми письменника сприяє кращому розумінню своєрідності його творчого доробку. Вивчення феномену шістдесятництва неможливе без аналізу прози В.Стуса, явища непоміченого і неоціненного свого часу, проте вельми характерного для творчих пошуків у сфері художнього мислення цілого покоління шістдесятників. Імовірно, В.Стус починав з малих форм, а ті більші прозові твори, здебільшого з ознаками повістевого жанру («Подорож до Щастівська», «Щоденник Петра Шкоди», «(Так бувало уже не раз)») поставали як результат своєрідної трансформації текстів творів малих форм, що вже були написані або існували у вигляді первісних начерків. «Такий спосіб організації матеріалу, коли ті чи інші художні конструкції постають як результат трансформації написаного раніше, у творчому процесі В.Стуса зовсім не випадковість, а радше система, особливість творчої манери, яка знайшла свій вияв у всіх без винятку ділянках літературної праці письменника» [4, с.50б]. В.Стус часто звертався до вже написаного, перекомпоновував матеріал та створював на цій основі нові художні форми. Так, показовою є історія поетичної збірки «Зимові дерева». Готуючи її другий варіант, поет значно розширив її склад, спеціально написавши для цього цілу низку нових віршів, і згрупував увесь матеріал на принципово новій основі, поза хронологічними межами. В результаті з'явилась істотно відмінна і в композиційному, і в образному плані художня цілісність. Така своєрідність творчого процесу і визначила великою мірою структуру та композиційні форми прози письменника. Набуток В.Стуса в галузі прози, незважаючи на певну невикінченість та неоформленість, характеризується багатьма оригінальними, новаторськими проявами з боку форми та образних засобів. Своєрідність його прозового доробку особливо увиразнюється через порівняння з творами письменниківшістдесятників неореалістичного спрямування, зокрема з творами В.Симоненка таГр. Тютюнника. Проза Стуса надзвичайно суб'єктивована. Якщо твори В.Симоненка та Гр. Тютюнника спрямовані на епічне, об'єктивне відображення дійсності, то твори Стуса часто на розкриття «біографії душі» героя. Цим зумовлені особливості організації художнього матеріалу, композиції та вибір образних засобів. У прозі В.Стуса вражає розкутість в організації художнього матеріалу, калейдоскопічність композиції. Подієвий план постає як ірраціональний потік, складники якого пов'язані суто асоціативно, і як художні компоненти характеризуються певною самостійністю. Структура художнього твору здебільшого постає як своєрідний монтаж зовні не пов'язаних художніх компонентів [4, с.508]. Сюжетний перебіг подій мало цікавий, це здебільшого «борсання у неокрайому морі щоденності». Заслуговує на увагу його суб'єктивація у монологахроздумах. У таких творах як «Подорож до Щастівська» та «Дзвінок» переходи від об'єктивної оповіді до внутрішнього монологу відбуваються раптово, на основі асоціативного зв'язку. У творах, де оповідь ведеться від першої особи («Бевзь», «(Так бувало уже не раз)», «Щоденник Петра Шкоди», «Хуга»), зовнішній та внутрішній плани збігаються, оскільки події зовнішнього характеру подаються через сприйняття, суб'єктивацію їх героєм. Важливі не самі перебіг подій і зовнішній конфлікт твору, а їх рецепція героєм, його душевні реагування. Отже, змінюється характер конфлікту, який із зовнішньої сфери перенесений у внутрішню. Складається враження, що головний герой переходить із твору до твору. Здебільшого його герої наділені виразними автобіографічними рисами. Це молоді чоловіки, як правило, філологи за фахом («Подорож до Щастівська», «Щоденник Петра Шкоди», «Так бувало уже не раз» та сценарій «(Холодне, з зірками хмільної тьмяної сині, небо)»), які у своїх численних монологахроздумах виражають позицію самого автора. Не виявляє фантазії письменник і у виборі імен героїв Андрій або Петро. Крім того, життєві обставини, в яких опиняються герої, теж часто автобіографічні. Так, герой сценарію «Холодне, з зірками хмільної тьмяної сині, небо» та герой незакінченого твору «Так бувало уже не раз» колишні філологи, які мусять працювати у кочегарці та на будівництві. Загалом подібних автобіографічних ситуацій досить багато. У творах В.Стуса велику роль відіграють внутрішні монологи. Оскільки герої є виразниками переконань самого автора, їх розлогі роздуми мають здебільшого філософське спрямування. Часто монологироздуми перетворюються на внутрішні діалоги, причому, не зовсім зрозуміло до кого власне звертається герой сам до себе, чи до читача. У подібних відступах В.Стус схильний до моралізаторства й дидактики, це виражається переважно в афористичній формі. Філософський характер творів В.Стуса визначає і їх проблематику, і головні мотиви. Проза письменника, як і його творчість загалом, позначена трагічним світовідчуванням. Як визначив сам автор вустами головного героя «Щоденника Петра Шкоди» «...тужне завжди видавалося рідним. Мало не з пелюшок» [4, с.88]. Е.Соловей, аналізуючи філософську лірику В.Стуса, зауважила: «Стус митець сучасний у своїй поетиці, у своїх художніх шуканнях» [2, с.287]. А сам письменник у статті «Розмаїття тенденцій, або відради і клопоти музи» висунув таку вимогу до письменників: «Сучасний поет має бути сучасною людиною, що стоїть на рівні художніх здобутків віку, мати високу емоційну культуру, повинен знати навколишнє життя» [4, с.259]. Новаторство форми та образних засобів, творчі шукання В.Стуса, намагання створити «нову» прозу, вільну від традицій «романтизованої безплатності» були певною мірою програмовими. У літературнокритичних статтях, висловлюючи різко негативне ставлення до сучасної йому літератури, він писав: «Ось і маємо прозу колгоспних підлітків один співучіший за другого, один солодший за іншого» [3, с.220]. Він критикував багатослів'я при браку глибокого змісту надмірну за поетизованість. Його прозовий доробок (як і поетичний) був своєрідним запереченням «найбільш розвиненого стилю української літератури романтичноліричного», з його відірваністю від реальності, схильністю до гіперболізації та «надміру красивостей». В.Стус вимагав від письменників конкретики зображуваного: «Конкретність вражень від конкретної ситуації робить конкретним і твір» [3, с.38], високою рівня інтелектуальності: «інтелектуальне багатство поетичного світу завжди було визначальним» [З, с.15]. Він говорив про стриманість у використанні образновиражальних засобів: «Прагнення «красивостей» призводить до звуження тематичних та стильових сфер» [3, с.ЗО]. Прозовий доробок письменника свідчить про дотримання ним власних естетичних принципів. Ю.Шерех у статті «Трунок і трутизна» порівнював Брамса та Стуса, говорячи, що Брамс «усе життя писав одну симфонію, те ж можна сказати і про Стуса» [б, с.108]. Визначальною рисою стилю письменника є постійне повторення основних тем, проблем, мотивів не лише в поетичному доробку, йв усій його творчості. Без перебільшення можна сказати, що В.Стус письменник однієї теми. Можливо, причини такої відданості митця певним проблемам заховані у його психологічних особливостях. Так, сам поет у статті «До проблеми творчої індивідуальності письменника» зауважував: «Чимало могло нашому літературознавству суто психологічне наукове дослідження тієї чи іншої творчої індивідуальності» [4, с.218]. Однак, це вже предмет іншого дослідження. Цікавими є інтертекстуальні переходи основних мотивів, тем, образів у межах творчості одного письменника. їх реалізація у творах різних літературних родів. Так, В.Стус і в прозових творах, і в поетичних ставить одні й ті самі проблеми, вдається до використання тих самих мотивів, образів, символів. Часто інтертекстуальні зв'язки у нього реалізуються у вигляді само цитування, саморемінісценцій. Серед основних мотивів, які звучать і в прозі і в поезії можна виділити такі: Мотив України, роздуми про її минуле і сьогодення, біль за її долю. У часи ув'язнення додався ще й мотив туги за рідною землею. Мотив самопізнання, знамените «самособоюнаповнення», відшукування самого себе. Цей мотив є наскрізним, магістральним і для прози поета. Мотив роздвоєності особистості, який розвиває і продовжує мотив самопізнання. Мотив долі й людини, вірності людини долі, яка її обрала. Одним з центральних мотивів всієї творчості Стуса є мотив смерті та образ навколишнього життя як «бенкет смерті в образі життя». Взагалі можна говорити про тривимірність творчого світу Стуса: це навколишній світ, який асоціюється зі смертю, абсурдністю буття та жорстокістю. внутрішній власний світ своєрідний прихисток, непізнаваний всесвіт. світ природи божий світ. Взагалі Стусові притаманне пантеїстичне світовідчуття. Можна виділити ще багато спільних мотивів для прози і для поезії, цікавим є і взаємопроникнення образів та символів. Так, і в прозі і в поезії зустрічається образ черги людей до магазину як символ безглуздості, марності міщанського ситого існування. Це символ заміни справжньою життя на «вималіле» животіння. Досить сталим у прозі й поезії є вживання образу вертепу як символу життя. Для порівняння наведемо уривок з вірша та відповідний фрагмент прозового твору. «Вертеп»: На першому поверсі двоє людей, на другому їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що навіть не доберещ де люди, а де лиш тіні. Внизу показують: нам з тобою жити в любові й радості, в горі повторюють: мав би ніжзарізав би як собаку [5, с. 154]. «(Так бувало уже не раз)»: «Що таке твій день ? Це малесенький отвір годин на три, не більше. Блукаєш трюмоповерхами вертепної скриньки. Робиш під землею, спиш на небі, робиш пару ковтків джерельної води на землі. Потім те ж саме. І тільки сни клубляться, як зміг. Агонія особистості, щонічний бунт проти вертепної скриньки» [4, с.110]. Образсимвол вертепу дуже цікавий, адже він модель життя з верхньою та нижньою частинами та акторами, які рухають фігурки та «освітлюють кадр». У цьому символі виражається ще один наскрізний мотив В.Стуса мотив фатуму та безвиході у зовнішньому світі. Отже, прозовий доробок В.Стусаоригінальне, новаторське явище, яке позначене творчими шуканнями автора у способах організації матеріалу, композиції, образної системи тощо. Проза Стуса якісно новий спосіб реалізації основних мотивів, тем, проблем та образів поезії. Розуміння основних особливостей архітектоніки прозових текстів, дає змогу краще розібратися і в особливостях їх стилістики. Комплексне дослідження публіцистики, поезії і прози письменника дає змогу виявити взаємовпливи творів різних родів. Це допомагає краще зрозуміти загальні особливості творчої манери В.Стуса. Один із співкамерників поета, підкреслюючи спокійну його вдачу, відзначав, що Стус ніяк не реагував на певні події, рідко висловлювався щодо них, однак згодом читаючи його вірші, можна було підмітити відлуння тих подій. Для дослідника у пригоді стають Стусові публіцистичні заяви, листи та звернення, у яких він демонструє свою громадську позицію та безпосередньо висловлює своє ставлення до тих чи інших обставин політичного, суспільного життя. Список використаних джерел: Коцюбинська, М. Василь Стус / М. Коцюбинська // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття: У 4 кн. К. : Аконіт, 2001. Кн. 4. С. 178181. Соловей, Е. Українська філософська лірика / Е. Соловей. К. : Юніверс, 1998.368 с. Стус, В. Вікна в поза простір / В. Стус. К. : Веселка, 1992. 254 с. Стус, В. Твори: У 4 т., 6 кн. / В. Стус. Львів : Просвіта, 1994. Т. 4. 544 с. Стус, В. Твори: У 4 т., 6 кн. / В. Стус. Львів : Просвіта, 1994. Т. 1.431 с. Шерех, Ю. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса / Шерех Ю. // Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво, Ідеології: У 3 т. Харків : Фоліо, 1998. Т. 2. С. 105135. Summary The article devoted to analysis of the writer s prose legacy in the context of a past epoch, literary tendency, giving an opportunity to underline V.Stus's unique and new method. The author's attention is accentualed on the investigation of poetic and publici stic writer's literary works, discovering a lot of amongtexts peculiarities, giving an opportunity to definea subject and problem aim of the whole literary activity, to define general stylistic peculiarities of the works of different genre. Key words: selfquoting, self reminiscence, intertexttuality, monologuemeditation, irrational direction. Одержано 13 жовтня 2010 року | |
| Переглядів: 1230 | |
| Всього коментарів: 0 | |