| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Осип Назарук – автор Роксолани
|
Реферат на тему: Осип Назарук – автор Роксолани Дата народження: | 31 серпня 1883 Місце народження: | Бучач Дата смерті: | 31 березня 1940 Місце смерті: | Краків Рід діяльності: | прозаїк, публіцист Magnum opus: | «Роксоляна» “Не було, здається, в історії України другого діяча, який переходив стільки еволюцій світогляду і такі зміни політичних орієнтацій, як Осип Назарук”, – згадував Іван Кедрин-Рудницький у своїх мемуарах “Життя, події, люди. Спомини і коментарі”. Осип народився 31 серпня 1883 р. в родині бучацького кушніра. За пропаганду соціалізму його відрахували з гімназії із забороною складати матуру в Галичині. Студіював право у Львівському університеті. Був членом Української радикальної партії, писав полемічні брошури й мав репутацію enfant terrible української політики. Олександр Барвінський поставив О. Назарука в ряд “особняків, що тепер рвалися до діяльности на широкій і видній світові арені, молодих лошаків, що запряжені і до воза, і до упряжи підуть і віз поломлять, і себе покалічать”. Отже, в галицьку політику О. Назарук приніс сприт і темперамент міщанина. Відряджений урядом ЗУНР до Києва на переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, він не лише не забезпечив допомоги гетьманського уряду ЗУНР, а й написав повстанський маніфест і відіграв важливу роль у поверненні багнетів корпусу Січових Стрільців проти гетьмана. Був міністром преси та пропаганди в першому уряді Директорії. Невдовзі О. Назарук, міністр пропаганди в екзильному уряді диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, вже гостро виступав проти Директорії. 1922 р. за дорученням Є. Петрушевича виїхав до Канади, де організував збір коштів на потреби екзильного галицького уряду. В Канаді, переживши великий духовний злам, відійшов від Є. Петрушевича та став завзятим католиком і прихильником гетьмана П. Скоропадського (проти якого бунтував корпус Січових Стрільців 1918-го). Переїхавши до США, редагував тижневик “Січ” у Чикаго, організатор гетьманських “Січей” і співредактор “Америки” у Філадельфії. До Львова 1926-го О. Назарук повернувся великим гетьманцем і клерикалом – настільки великим, що не бажав вступати до львівського Товариства письменників і журналістів лише тому, що воно носило ім’я І. Франка. Він зблизився з гуртом Української християнської організації, яку щойно створив С. Томашівський (див. про нього “Люди Львова” за 15 грудня 2006 р.) і якою опікувався єпископ станіславівський Григорій Хомишин. 1928-го О. Назарук став редактором “Нової Зорі” – органу УХО (з 1930 р. – Українська католицька народна партія, з 1932 р. – Українська народна обнова) й затримався на цій посаді до 1939-го. Як журналіст усе ще належно не поцінований. Був він справдешній homo politicus з нестримним потягом до філософії історії й талантом до пера. Це демонструє навіть “Роксолана” – єдиний широко відомий нині Назаруків твір. А особисто мені до вподоби його подорожні нотатки. Так, перебуваючи в Нью-Йорку, О. Назарук порівнював себе з “мужиком із гір перед намісництвом у Львові”. “Дивлюся я на се місто й не знаю, як його схарактеризувати. Стогін, порох, дим і метушня. Привид велетнів, які на мозок налягають. І маса світла – в противенстві до морального бруду й до удосконалення грабіжництва, які розселилися в сій столиці світа”. А ось його враження від Бродвею: “Уявіть собі довгий-довгий яр між двома рядами височезних дряпачів хмар, залитий морем світла – так що нічим не найяркіше освітлена церква на Великдень на всеночнім. А долом у тім глибокім, як перло яснім, ярі пливуть – зовсім як хвилі Ніагари, – безконечні маси людей у такій глоті й натовпі, як у нас при обносі плащаниці, коли виходять з церкви або входять до неї в часі обходу”. Потрібно зауважити, що нахили редактора “Нової зорі” до подорожніх нотаток, історії та моралізування на католицькі теми зовсім не сприяли збільшенню аудиторії газети. Безумовно, “Нова зоря” не могла конкурувати не те що з “Новим часом” (перлиною української журналістики міжвоєнної доби, – див. “Газету” за 8 липня 2005 р.), а й з “Ділом”. Проте газета О. Назарука мала дуже суттєву перевагу. Бо за умови наявності такого багатого мецената, як владика станіславівський, можна було й не дбати про рентабельність. “Мені не треба побільшувати число передплатників, – заявив якось О. Назарук, – бо я маю одного, але доброго”. Відсутність фінансових турбот дозволяла йому віддаватися такій любій історії сповна – окремі номери “Нової зорі” повністю присвячені одній історичній проблемі. До того ж, у газеті підробляли найкращі історики тієї доби: М. Андрусяк, І. Кревецький (див. про нього “Люди Львова” за 23 червня 2006 р.), С. Томашівський та ін. Тому за відсутності української історичної періодики в 1930-х “Нову зорю” слід вважати основною трибуною галицько-українських істориків тієї доби. А от адвокатська канцелярія О. Назарука, яку він відкрив після повернення з Америки в будинку страхового товариства “Дністер” на Підвальній, фактично не діяла. Побачивши на вулицях Львова червоноармійців, О. Назарук прийняв рішення перейти фронт і дістатися Варшави. Це йому вдалося – з незмінними нотатками на колінах. Ці записи водночас свідчать про нездорове серце нашого героя. О. Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 р. у Кракові. Могила О. Назарука Протягом 1980-х років Україна переживала бум, пов’язаний з особою дружини найбільшого з усіх турецьких володарів Сулеймана Пишного. Її ім’я пропагував Павло Загребельний, який, безумовно, знав про Назаруків роман. 1990-го репринтним способом видавництво “Каменяр” перевидало масовим тиражем й “Роксолану” О. Назарука. Наслідком цього буму став сценарій фільму на підставах сюжету О. Назарука “Роксолана”, який і досі залишається єдиним україномовним телевізійним серіалом. Джерела: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії - http://uk.wikipedia.org Ігор Чорновол. Про автора «Роксолани». Осип Назарук // Львівська газета. — 2007. — 14 вересня. | |
| Переглядів: 727 | |
| Всього коментарів: 0 | |