УДК 811. 16 ДРАЙ-ХМАРА Рева Л.Г. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського HAH України МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА- УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, ПЕРЕКЛАДАЧ: "ШЛЯХ ІЗ НЕВОЛІ, В НЕБУТТЯ" У статті окреслюється самобутня творчість поета-неокласика, перекладача, літературознавця, учасника літературно- наукового життя України 20-30-х років ХХ ст., ученого-славіста. Новизна роботи полягає в об'єктивному осмисленні оригінальної творчості М. Драй-Хмари. Ключові слова: неокласицизм, неокласики, перекладацька діяльність. М. Драй-Хмара належав до групи "неокласиків", яка осібно стояла в українській літературі кінця 20-х і початку 30-х років. Вона орієнтувалася на неминущі традиції, високий мистецький рівень та зосереджену професійну роботу. "Треба прямо сказати, що досить невиразний термін "неокласики" прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів і літературознавців... Хоч і пишеться у наших довідкових виданнях, ніби українські неокласики проголосили культ "чистого мистецтва", заявляю з повною відповідальністю, що ніхто з учасників групи ніде й ніколи такого гасла не підносив - ні Зеров, ні Филипович, ні Драй-Хмара, ні тодішній Рильський", - писав М. Рильський [1]. Як "неокласик" М. Драй-Хмара не поривав зі старою літературою, її тематикою. За висловом І. Дзюби, він "стояв немовби трохи осібно. Про нього писали менше... менше й нападалися на нього" [2] ; "... окрім тих рис, які власиві поетичній творчості взагалі всіх неокласиків (висока віршова культура, витонченість вислову та ліризм), можна побачити й те, що властиве йому найбільше, особливе багатство лексики. Він ніби прагне зачерпнути якнайглибше з мовної скарбниці, пустити в обіг рідковживані чи призабуті слова. З погляду пуриста це нібито хиба, а насправді - така барвистість надає особливої принади віршам М. Драй-Хмари", - пише Г. Кочур [3]. Ю. Шерех вважав поета символістом: "Суть поезій Драй-Хмари у їх многоплановості, многозначности в тому, що всі плани співіснують одразу, як це було характерно для символізму" [4]. Однак, на думку О. Ашер, він є поетом-неокласиком у повному розумінні цього слова. "Йому так само бракує зрівноваженості класиків, як і абстрактного, наукового спостереження французьких парнасців, його поезія, як і інші твори визначних поетів, відбиває впливи багатьох літературних шкіл разом з індивідуальною реакцією поета на всі ці впливи" [5]. В галузі української філології, Михайло Драй-Хмара був схильний «дерзать», не зважаючи ні на що, коли він уважав себе правим. В умовах радянської дійсности він обстоював право людини на індивідуальну правду. Химерна позиція» [6]. Серед неокласиків він вирізнявся як людина "відважно чіткого духового національно-політичного профілю" [7]. Самобутня та оригінальна творчість М. Драй-Хмари, якому притаманне всепланетарне і загальнолюдське бачення світу, глибоке проникнення в духовний світ людини, тонке спостережливе і осмислене сприйняття та відображення дійсності: "Я світ увесь сприймаю оком.. .Блискучий сніг, колючий вітер, думки - натягнуті дроти. Шляхів нема, немов хто витер, - а треба йти!" - отримала далеко неоднозначні оцінки сучасної йому критики. По-різному було сприйнято появу першої і останньої прижиттєвої збірки поета "Проростень" (1926). Якщо М. Рильський відгукнувся на неї схвальною рецензією: "... під обточеністю його вірша, вишуканістю рим. під усим тим "неокласицизмом" чується подих живої людини" [8], то по-іншому оцінив книгу К. Довгань: "Уся збірка "Проростень" справляє враження якогось музею раритетів, що в ньому кілька років не палено: холодно, не все зрозуміло, хоч іноді й цікаво" [9]. Спадщина М. Драй-Хмари - оригінальне явище в історії українського письменства 20-30-х років ХХ ст. Проте у нашому літературознавстві практично відсутні серйозні спроби осмислення феномену творчості митця. Не знайшла належного поцінування вона у 8-томній "Історії української літератури". Лише в "Історії української літератури ХХ ст." (Кн.1. - К.: Либідь, 1993) творчості М. Драй-Хмари відведено більше уваги [10]. До аналізу творчості письменника зверталися С. Крижанівський [11], В. Іванисеню [12], І. Дзюба, М. Жулин- ський та інші літературознавці. Проте і на сьогоднішній день ми не маємо всебічного глибокого літературознавчого дослідження життя та творчості цього геніального майстра, значення його естетичних ідеалів, особливостей поетики, а також своєрідності індивідуальної манери митця. Недостатньо висвітлена його діяльність як перекладача, дослідника слов'янознавства тощо. Метою даної студії є окреслення духовно-інтелектуальних вимірів творчості М. Драй-Хмари як оригінального явища в літературному житті України 20-30-х років минулого століття.Звертається увага на розкриття смислу і значення славістичної та науково-дослідницької спадщини вченого. Методологічною основою дослідження стали студії письменника, які з літературознавчої, психологічної та філософської точки зору розкривають сутність творчого доробку науковця, визначають його характерні риси. Сучасники досить стримані були в характеристиці творчості митця. Частіше спинялися на літературних здобутках М. Зерова та П. Филиповича... Навіть портретні характеристики відповідали способові його життя. На диспутах та так званих літературних судах в Кам'янець-Подільському інституті, де М. Драй-Хмара був професором, лишився спогад від його виступу: "Був це. порівняно молодий чоловік. Середній на зріст, північної конституції, в темньосиньому костюмі, в білій сорочці з краваткою ., ясний шатен (якщо не блондин), з приємним усміхненим обличчям. Говорив спокійним, "професорським" тоном. Спочатку дав короткий, але блискучий огляд української літератури за останнє передреволюційне двадцятиліття . Далі дав загальну характеристику європейського інтелігента ХХ віку, як суспільного типа, що в різноманітних образах, виступаючи в найдраматичніших ідейних, суспільних ситуаціях, владно опанував твори найвидатніших світових майстрів слова. Підкреслив, що сила Винниченкового таланту і значення його в тому, що саме він блискучим відтворенням цих типів з української передреволюційної дійсности. підтягнув українську літературу до загальноєвропейської проблематики" [13]. Вступивши 1910 р. до Київського університету на історико-філологічний факультет, він відвідує семінарій російської філології проф. В.М. Перетца і вже 1911 р. друкує першу наукову працю - «Интермедии І-ой половины XVIII в. в рукописи собрания П.Н. Тихонова Петербургской публичной библиотеки» [14]. Через два роки, 1913, М. Драй-Хмара, як здібний студент Київського університету та Слов'янського товариства -"Семінарія", їде в закордонне відрядження, де він працює в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Белграда, Бухареста, студіює слов'янські мови та пише дослідження про хорватського письменника А. Качича-Міошича, за яке отримує золоту медаль університету. Залюбленість у слов'янський фольклор, в українську народну пісню, з якої як витоку, починалося все українське письменство, знаходження спорідненості хорватського з українським, захопило молодого дослідника. Найвидатнішим наслідком діяльності Семінару (1904-1914) було виховання нового покоління вчених, яке пізніше, в наступних десятиліттях репрезентувало обличчя української науки й залишило в ній багато вартісних та грунтовних праць. Проте в оцінках тогочасної літератури молодим літературознавцям доводилося переборювати застарілі підходи, засвоєні в семінарі, або самостійно шукати адекватного методу. Це видно хоч би з того, що майже ніхто з учасників семінару В. Перетца не виступав у літературній критиці. А окремі з них, як-от майбутні "неокласики" М. Драй-Хмара, О. Бургардт та П. Филипович наполегливо шукали власну наукову модель знання, не задовольнившись тим, що одержали в семінарі [15]. 1915 р., закінчивши університет, М. Драй-Хмара готується до професури на кафедрі слов'янознавства. Проте в зв'язку з неспокійною обстановкою на фронтах країни, університет евакуювали до Саратова, а М. Драй- Хмару - до Петербурга, в університет, де він опинився під опікою акад. О. Шахматова та І. Бодуена де Куртене. Тут він зійшовся із земляцтвом - українським студентством, брав активну участь в його діяльності. Взагалі ідейна атмосфера петроградської української студентської громади назавжди визначила світогляд М. Драй-Хмари - українського вченого і поета. В 1917 він повертається в Україну, де відновлює свою працю в Київському університеті. В 1918-23 рр. - працює на кафедрі слов'янознавства Кам'янець-Подільського університету професором-славістом, редагує "Записки Кам'янець-Подільського університету" (1919-20), співпрацює з І. Огієнком. В 1923 р. після повернення до Києва, працює на кафедрі українознавства Медичного інституту, кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській Академії наук, у Комісії по складанню словника нової української мови, Комісії дослідження історії української мови (спільно з акад. А. Кримським редагує науковий збірник), водночас викладає в Сільськогосподарському інституті, в польському педагогічному інституті, працює в Науково-дослідному інституті мовознавства та в Українському інституті лінгвістичної освіти. З 1 грудня 1929 р. за постановою конкурсної комісії ВУАН М. Драй-Хмара виконує обов'язки штатного наукового співробітника Комісії дослідження історії української мови. Перелік посад, які займав М. Драй-Хмара, дає уявлення про величезну роботу вченого та його участь у розвитку науки і освіти, а також про розмах культурного будівництва в 20-30-і роки в Україні. Проте, на жаль, це продовжувалося недовго. В 1932-33 рр. починається розгром української культури і планомірне знищення національної інтелігенції. лютого 1933 р. за звинуваченням в причетності до контрреволюційної діяльності М. Драй-Хмара був заарештований. Після звільнення з в'язниці він ніде не міг влаштуватися довше, ніж на місяць-два: викладав українську мову на курсах інструкторів політехнічної праці (з 1 липня по 25 серпня 1933), працював професором української мови в заочному секторі педагогічного інституту. В серпні 1934 р. він прочитав курс яфетидології на курсах перекваліфікації учителів-мовників середньої школи. вересня 1935 р. за шпигунство, терор, які він рішуче заперечував, М. Драй-Хмару вдруге заарештовують Засуджений до 5 років виправних таборів. В 1938 р. йому додають ще 10 років - за участь в антирадянській пропаганді в таборі. Ув'язнення відбував на Колимі «Поета й ученого заставили відмивати від піску зернятки золота, яке в країні цінилося вище, ніж золото поезії й науки» [16]. Помер він від ослаблення серцевої діяльності. Ще надіючись на об'єктивність і справедливість правосуддя, М. Драй-Хмара пише заяву, в якій заперечує страшні, надумані звинувачення в свою адресу. С. Єфремов у своєму "Щоденнику" занотував: "... заява Драй- Хмари, що оправдується з приводу своїх віршів, які хтось пояснив контрреволюційно, виглядає вже як фарс. Але не сміятись хочеться, на ці лакейські фарси дивлячись, - о ні, не сміятись!.. Жити од них не хочеться. Бо вже все життя, цілком і суспіль, цими фарсами запаскуджено" [17]. Реабілітований 1956 р. Бурхливий розвиток літературного життя в 20-30-ті роки не обійшов письменника. І хоча він писав у своєму щоденнику : " Я не вріс в свою епоху..." [18], - М. Драй-Хмара намагався знаходити шляхи корисного застосування свого таланту, професійних знань на службі своєму народові. Не беручи активної участі в поточному літературному процесі, хоча його стаття "Нотатки про чеський переклад поезій Павла Тичини», який відіграв певну роль у світоглядній і творчій еволюціі М. Драй-Хмари, а також стаття "Нові матеріали до життєпису В. Чумака", свідчать про пильну увагу до того, що відбувалося в сучасному йому літературному середовищі. В статті «П. Тичина. «Соняшні кларнети»: Вид.3, яка була видрукувана в газеті «Більшовик» (1925. - 22.04), почасти знаходимо сповідальні слова про те, що найбільше його хвилювало: «Тичина - поет, що досяг чи не найбільше з усіх українських поетів у формальному відношенні. В ідеологічному ж відношенні - це найтиповіший представник інтелігентської безсилости, невміння організувати свою волю в єдиному напрямку, нездібности до постійного, несхибного пориву. Блукання поміж релігією, українською національною романтикою та чистою поезією, без натяку на ідеологію (що й є справжнім мистецтвом для легкої розваги буржуазії) - усе це треба визнати й, якщо шукати десь виправдання Тичини яко громадянинові, то, звісно, не в «Соняшних кларнетах», а в пізніших його творах» [19]. Досліджуючи еволюцію української мови, М. Драй-Хмара пише статтю «Чому Донбаському пролетареві треба українізуватися?», де йшлося про різнобарвність рідної мови, її ритмомелодіку [20]; а в статті «Основні етапи в розвитку української пожовтневої літератури» дослідник простежує найзначиміші, на його думку, етапи становлення нової української літератури, відзначаючи: «Література ця почалася з 1919 р., в Києві, де виходив журнал «Мистецтво», навколо якого гуртувалися мало не всі київські письменники. Виходили ще «Зшитки бібліотеки» та газета «Боротьба», на чолі яких стояли В. Еллан та Г. Михайличенко..." [21]. В колі досліджень М. Драй-Хмари - славіста за фахом- завжди були питання слов'янознавства. Йому належить цикл лекцій із слов'янознавства, прочитаних на історико-філологічному факультеті Кам'янець- Подільського університету. Розділ посібника "Українці" було складено на основі записів студентів факультету, опублікованому у «Виданнях Видавничого відділу ради студентських представників". - К., ПДУУ - 1920. У зв'язку зі статтею «blber die heutigen Voraussetzungen der russischen Slavistik» Р. Якобсона, видрукуваної в журналі «Slavishe Rundschau» (1929. - №8), де йшлося про занепад славістики в Україні, М. Драй-Хмара пише працю "Проблеми сучасної славістики"." Наша славістична наука носила епізодичний характер, - стверджував М. Драй-Хмара. Ми не мали своєї школи, цільового спрямування, оскільки цю науку ніхто не підтримував". М. Драй-Хмара звертає увагу на основні завдання, які потрібно виконати найближчим часом [22]. М. Драй-Хмара виявив унікальні знання з етнології, етнографії, археології, історії, географії... Якби доля була до нього милосердною і він зміг би ці концептуальні принципи і проблемно-тематичні тези розгорнути на весь історико-етнологічний простір фактографії, ми б сьогодні мали фундаментальну працю, присвячену слов'янознавству", - пише М. Жулинський [23]. Інтереси М. Драй-Хмари - дослідника охоплювали широке коло явищ слов'янських літератур. Він пише передмову "Творчі шляхи Казиміра Тетмайєра" до збірки поезій К. Тетмайєра "На скелястім підгір'ї" (К.: Книгоспілка, 1930), рецензію , яка з'явилася в 1931 році у збірнику "На мовознавчому фронті"на загальний курс польської мови Л. Абрасимовичевої та А. Федорова "Ogololny kurs jкzyka pokgo", та рецензію на працю «Сербські народні приповідки» В. Чайкановича - 29 рукописних збірок, що зберігаються в архіві Етнографічної комісії Сербської Академії в Белграді. Він залишив по собі грунтовні літературознавчі праці, які так чи інакше торкалися проблем слов'янознавства. Особливе місце в його дослідженнях займає творчість Лесі Українки. Монографія "Леся Українка. Життя і творчість" (1926) стала явищем у вивченні спадщини геніальної поетеси. Робота відкривала нові сторінки біографії, говорила про роль у формуванні світогляду письменниці М. Драгоманова, про історичні і загально-політичні обставини, почасти про світовий літературний контекст, які впливали на мотиви творчості Лесі Українки. Концепція духовності поетеси в монографії М. Драй-Хмари спирається на національні імперативи, християнські ідеали, народнопоетичну творчість і світове мистецтво. Саме в цьому не лише національна, але й загальнокультурна світова цінність її творчості, - підкреслював дослідник. Ретельністю, академічною скрупульозністю відзначаються і його праці "Бояриня"; "Ів. Франко і Л. Українка. (З полеміки 90-х років)" (1926); "Поема Лесі Українки "Віла-посестра" на тлі сербського та українського епосу"(1929). Свій внесок Драй-Хмара зробив і в шевченкознавство, написавши статтю "Генеза Шевченкової поезії "У тієї Катерини хата на помості" (1930). В 20-х роках минулого століття Книгоспілка здійснила серію видань класичної літератури. 28 травня 1926 р. Україна відзначала 10-ті роковини від дня смерті І. Франка. До ювілею було підготовлено збірку творів великого Каменяра.В статті «Франкові роковини та видання класиків взагалі», видрукуваній в «Комуністі» (1926. - 14.02), - М. Драй-Хмара говорить про своє ставлення до добору поезій І. Франка, здійсненого М. Зеровим, в якому відчувається прагнення «найменше показати поетову революційність». М. Драй-Хмара вказує: «Ми не будемо перелічувати тенденційно відібраних поезій Франка, в яких не видна грандіозна постать цього вождя - предтечі працьовної класи. Оддати Франка препарувати назадникам, як вони намагаються захопити й наших класиків, - це великий урон для республіки працюючих» [24]. З великою увагою М. Драй-Хмара стежить за розвитком білоруської літератури. В 1920 р. він пише статтю з нагоди 25-ліття літературної діяльності Янки Купали (Глобус. - 1930. - №12). З гарячою симпатією ставиться він і до М. Богдановича. М. Драй-Хмара здійснив переклад його поезій, написав вступне слово та нарис «Життя і творчість Максима Богдановича» [25], що став передмовою до українського видання творів білоруського письменника. Він пише також рецензію на двотомник його творів «Твори М. Богдановича у виданні Інституту Білоруської літератури». В цій рецензії М. Драй-Хмара говорить про значення творчості М.А. Богдановича (1891-1917) - білоруського поета, перекладача, критика, історика літератури, одного із основоположників нової білоруської літератури й творців білоруської літературної мови. Дозволимо собі зробити припущення, що не тільки ці факти зумовили взятися за перо, досліджуючи творчість брата-слов'яна. Можливо, їх спільним інтересом до давньої літератури? 1910 р. М. Богданович зробив вільний переклад уривка «Слова о полку Ігоревім» - «Песня про князя Ізяслава Полоцкага» (опубл. у журналі «Беларускі календар «Нашай нивы» на 1911 год»), точно передавши ідею та художні особливості твору з приміткою:»Слово о полку Игореве» напісана... у да?нейшай заходнерускай мове, з якой пайшла наша беларуская мова». Чи міг цей факт зацікавити М. Драй-Хмару? Звісно, міг. А також відповідності спорідненого літературно-естетичного кредо білоруського письменника, що відповідало творчій манері М. Драй-Хмари. І ще: звернення до витоків, до народного епосу у творчості М. Богдановича, і пошук спорідненого з українським. Імпонують М. Драй-Хмарі ідеологічні погляди М. Богдановича, який говорив, що білоруська культура не те саме, що великоруська. Перша має пріоритет над другою. Підносячи високо білоруську культуру, він мав на увазі її демократичність. В оцінці того чи іншого письменника М. Богданович, як і М. Драй-Хмара, відзначав те основне, що складає основу творчості будь-якого талановитого майстра. Так, говорячи про Янку Купалу, він підкреслив: найголовніше, що він вимагав від літератури, це - щоб вона ближче стояла до народної культури, не пориваючи водночас зв'язків з Європою. Можна погодитися з думкою М. Жулинського, який відзначав, що об'єктом досліджень М. Драй-Хмари ставали особистості, творчість яких найбільш імпонувала його естетичним поглядам: у творчості М. Богдановича, К. Тетмайєра "... вирував емоційно-бурхливий дух естетичного новаторства, спровокований внутрішньою бунтівливістю, пориванням здолати традиційні форми і вирватися на широкий простір повсякчасного дерзання і самовідкриття" [26]. Особистість М. Драй-Хмари як літературознавця-славіста знайшла своє відображення і в його епістолярній спадщині [27]. Наукова творчість М. Драй-Хмари, естетична платформа якого продовжувала кращі традиції вітчизняної філологічної науки, характеризувалася прагненням до виваженості думки, перевірки фактів, узагальнень, докладності і насиченості конкретним матеріалом та широтою його аналізу. Проблеми людини та історії, пошук свого місця в світі - наскрізні в наукових студіях письменника. Найвищим ідеалом для нього - була українська духовність, а осягнення її - метою наукових пошуків. Історія кожного народу знає ряд постатей, які відкривали свій народ, свою літературу для світу, - і навпаки, відкривали літературу інших народів, збагачуючи українську культуру шедеврами світової класики. Таким був і М. Драй-Хмара. Як і М. Рильський, М. Зеров та інші неокласики, М. Драй-Хмара, знавець дев'ятнадцяти європейських мов, багато сил і таланту віддавав перекладацькій діяльності. Його переклади з російської мови творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Соллогуба, А. Фета, І. Буніна., з білоруської - М. Богдановича, з польської - А. Міцкевича, з чеської - Й. Гори., що продовжували традиції І. Франка, Лесі Українки мають непересічне значення. Своєю працею поет, що стояв біля витоків української літератури початку ХХ ст., збагатив духовні й мистецькі скарби вітчизняної культури. Його перекладацька діяльність піднімала проблеми історичної пам'яті, міжнародних літературних зв'язків. Науково-дослідницька робота вченого сприяла вивченню стильового синкретизму української поетичної творчості. Список використаних джерел Рильський М. Про двох поетів // Життя й революція. - 1926. - №8. - С.84-89. Дзюба І. Він хотів "жить, творити на своїй землі." // Драй-Хмара М. Вибране. - К., 1989. - С. 5. Кочур Г. "Сьогоднішнє, вчорашнє - незмінний круг" // Друг читача. - 1988. - 28 квіт. - С.5. Українське слово: Хрестоматія укр. літератури та літ. критики ХХ ст. - К., 1994. - С.504. Ашер О. Драй-Хмара як поет // Драй-Хмара М. Поезії. - Нью-Йорк, 1964. - С.8. Петров В. Неоклясики // Безсмертні: Зб. спогадів про М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмару /Ін-т літ. ім. Мих. Ореста. - Мюнхен, 1963. - С.320. Лавріненко Ю. Розстріляне Відродження: Антологія: 1917-1933. - К.: "Просвіта", 2001. - С. 226. Рильський М. Про двох поетів. - Там само. Довгань К. [Рецензія] // Життя й революція. - 1926. - №10. - С. 121-122. Дзюба І. Літературно-мистецьке життя: 10-і - 30-і роки; Художній процес: 20-і - 30-і роки; Поезія...; М. Драй- Хмара // Історія української літератури ХХ ст.: В 2 кн. - Кн.1. - К.: Либідь, 1993. - С. 80, 89, 121, 122, 139, 166, 170, 221, 249, 315, 325, 333, 731, 744, 749. Крижанівський С. М. Драй-Хмара, поет і перекладач // Драй-Хмара М. Вибране. - К., 1969. - С.3-12. Іванисенко В. М. Драй-Хмара // Письменники Радянської України. - Вип. 14: 20-і - 30-і роки. - К., 1989. - С.235- 263. Костюк Г. М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара // Безсмертні. - С. 169. Перетц В.Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в Санкт-Петербург (февраль, 1911) // Университетские изв. - 1912. - Июль. - С.91-93. Поліщук Я. Літературний пейзаж, писаний чаєм: Про дискретність формального методу // Філологічні семінари: Художня форма: Вип.8. - К., 2005. -С. 17. Міяковський М. Наші дні // Драй-Хмара М.: Літ. -наук. спадщина /НАН України; Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка НАН України; Українська Вільна АН (США); Упоряд.: Гальченко С., Ріпенко А., Томчук О.; Прим.: Гальченка С., Костюка Г. (США). - К., 2002. - С. 322. Єфремов С. Щоденники: 1923. - 1929. -23 берез. - К., 1997. - С. 748. "Щоденник" Михайла Драй-Хмари: 1924-1928. - 3. 01. 1925 // Слово і час / Підготовка текстів С. Гальченка; комент.: Г. Костюка. -1990. -№1. - С.41. Драй-Хмара М.: Літ.-наук. спадщина. - С.357. Драй-Хмара М.: Літ.-наук. спадщина. - С. 331-332. Драй-Хмара М.: Літ.-наук. спадщина. - С. 333-336. Драй-Хмара М. Проблеми сучасної славістики // Пролетарська правда.. - 1929. - 22 груд. - С.6. Жулинський М. Шлях із неволі, з небуття // Драй-Хмара М.: Літ.-наук. спадщина. - С. 12. Драй-Хмара М.: Літ.-наук. спадщина.- С.375. Драй-Хмара М. Твори М. Богдановіча // Ф.Х. - №17307 ІР НБУВ.. Жулинський М. Цит. пр. - С. 12. Томчук О. Духовний простір особи автора в епістолярній спадщині М. Драй-Хмари // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. : Вип. 21: 4.1. - К.: Акцент, 2005. - С. 302-313. The article deals with the original creative work of poet-neoclassic, literary critic, the member of literary scientific life of Ukraine of 20-80th of XX century. The novelity of his work is in objective thinking of the originality of artistic work of M.Dray- Khmara. Key words: neoclassicism, neoclassics, the activities of interpretator.