| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Козацькі пісні
|
Реферат на тему: Козацькі пісні Вступ Пісенна традиція, без сумніву, є одним із найбільш знакових феноменів національної словесності і культури. Успадковані зі скарбниці духовних надбань Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних і непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені у часи козаччини, сповнені неприхованої гордості за тогочасних воїнів - безстрашних і непримиренних до ворога, але не позбавлених рис духовності та християнської моралі. Надприродні можливості пісенних персонажів, їхні надзвичайної духовної сили вчинки вивищують героїв епіки над світом звичайних явищ. Пісенна розповідь, де міфологізовано кожен образ і де кожне слово має неабияку вагу і значення, полонить слухача, поступово втягуючи його у свій художній світ. Козацькі думи Тематика, функція й стиль козацьких дум становлять гармонійну цілісність, що виокремлює ці твори у неповторний жанр. На довершеність їх поетики і музичної форми вплинула індивідуалізація творчого процесу в XVI-XVII століттях - бароковий майстер, спираючись на народну стихію, зумів піднятися на якісно новий щабель творчості. З козацького середовища, яке творило козацьких думовий епос у трансі воєнних дій і перепочинків, від покалічених козацьких лицарів козацькі думи перейшли до кобзарів і лірників, здебільшого сліпих музикантів, що були типологічно подібними до грецьких аедів, південнослов'янських слєпцов - гуслярів, тамбурашів. З останніми українських “епіків” об'єднували ідеї боротьби зі спільним ворогом - турками-османами, мандрівки по півдню слов'янських країн. З XVII-XIX століть дійшли відомості про братства, школи, цехи епічних співців в Україні, Болгарії, Сербії. Навчання у таких осередках, якими керували “пан-майстри”, “пан-отці”, зобов'язувало учнів вивчити епічний репертуар (в Україні це були козацькі думи, духовні вірші, псальми, історичні пісні), оволодіти конспіративною лебійською мовою (від грецького лебій - дід), навчитися грати на музичних інструментах - кобзі, бандурі чи лірі, пройти посвяту в кобзарі чи лірники в присутності майстрів, або т.зв. “визвілку” (іспит). Цей інститут народного професіоналізму [2] був типовим продуктом патріархальних феодально-корпоративних відносин і правового захисту майстра від зазіхань владних структур. У бездержавному на той час українському суспільстві кобзарські братства, школи відігравали роль важливих народно-просвітницьких осередків світсько-релігійного характеру. Харизматичність постатей кобзарів і лірників, наділених поетичним даром, мистецьким хистом, зумовила особливий інтерес до них в епоху романтизму і національного відродження в Україні й Славії. Не випадково свою доленосну збірку поезій Тарас Шевченко назвав “Кобзар”. Великий обсяг наукової літератури про козацькі думи є свідченням їх особливого значення для української культури. Перші публікації поетичних текстів козацьких дум здійснили О.Цертелєв у збірці “Опыт собрания малорусских народных песней” (1819), П.Лукашевич (1836), М. Максимович (1849), А.Метлинський (1854), П.Куліш (1856), П.Житецький (1893) та інші [3] . Перші повноцінні записи текстів козацьких дум із музикою подав М.Лисенко від славнозвісного кобзаря Остапа Вересая [4]. Багато зусиль для збереження й консервації козацьких дум, розшуків відомостей про їх носіїв у другій половині ХІХ і на початку ХХ століття доклала українська інтелігенція, зокрема М.Куліш, П.Мартинович, М.Сперанський, О.Сластіон та ін. Відкрито десятки імен видатних кобзарів і лірників, таких як Андрій Шут, Павло Братиця, Федір Холодний, Іван Кравченко-Крюковський, Архип Никоненко, Михайло Кравченко, Гнат Гончаренко, Іван Скубій, Степан Пасюга, Терешко Пархоменко, Єгор Мовчан, Петро Гудзь, Аврам Гребінь та інші. У 1908 р. Леся Українка субсидувала експедицію Ф.Колесси на Полтавщину для запису козацьких дум на фонограф. Завдяки цьому з'явилася унікальна праця Ф.Колесси “Мелодії українських народних козацьких дум” у двох серіях (1910-1913), в якій уперше в 65 зразках (записаних від 13 епічних виконавців Полтавщини і Харківщини) були опубліковані тексти козацьких дум з мелодіями, розкрито особливості імпровізаційного мистецтва кобзарів та лірників М.Кравченка, Г.Гончаренка, І.Скубія, М.Дубини та ін. У 1921 р. вийшло друком ґрунтовне дослідження Ф.Колесси “Про генезу українських народних козацьких дум”, а в 1927-1931 рр. з'явились два найбільших корпуси словесних текстів козацьких дум К.Грушевської “Українські народні козацькі думи” (1927; 1931), де серед уже відомих творів вперше з рукописів надруковано кілька десятків давніх записів (М.Білозерського, П.Куліша, В.Горленка, І.Манжури, М.Дашкевича, П.Мартиновича, О.Сластіона та ін.) - усього 33 козацьких думових сюжети у 274 варіантах. Вагомість видання суттєво зросла завдяки ґрунтовній студії “Збирання й видання козацьких дум у ХІХ і в початках ХХ ст.”, що містила оцінку важливих праць про козацькі думи того періоду. Від часу виходу в світ відомої збірки І.Срезневського “Запорожская старина” (1834-1835) козацькі думи прийнято розподіляти на старшу й новішу верстви: про боротьбу з турецько-татарською навалою (“Плач невільників”, “Невільники на каторзі”, “Про втечу трьох братів з міста Азова”, “Маруся Богуславка”, “Самарські брати”, “Іван Богуславець”, “Федір безродний, бездольний”, ”Смерть козака в долині Кодимі”, ”Олексій Попович”); про героїчне лицарство (“Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Отаман Матяш старий”) - останні перегукуються з богатирськими билинами київського циклу. До нової верстви належать козацькі думи про Хмельниччину (“Хмельницький і Барабаш”, “Корсунська перемога”, “Богдан Хмельницький і Василій Молдовський”, “Козацька дума про смерть Богдана Хмельницького”). Названий поділ досить умовний з огляду на зображені в них історичні події. Адже захисні війни від турків і татар в Україні не припинялися і в час визвольних війн проти польсько-шляхетського гніту, виснажуючи край зі сходу й заходу. Відносну правдивість історичних фактів, які в устах десятків поколінь епічних виконавців міфологізувалися (особливо в козацьких думах проти турецько-татарських нападів), компенсують їх психологічна глибина й наснаженість, поетичні й музичні цінності, які віддзеркалюють складну й багатобарвну палітру граней національного характеру, творчого хисту епічних співців. Усі козацькі думи, можливо, лише за винятком суто побутових (“Про сестру й брата”, “Про бідну вдову”, ”Проводи козака”) пройняті почуттям громадянського обов'язку перед рідною землею, козацькою громадою: “Весь народ, од старшини козацької і до останнього посполитого був однією масою з національно-політичного погляду та й соціальні різниці за тих бурхливих часів були невеликі. У всіх була “воля й козацька дума єдина”, бо один ворог усім допікав” [5] . Головний герой козацьких дум, історичних пісень - козацтво. Воно діє як військова організація в межах трьох імперій у складній, неоднозначній ролі оборонця національних та релігійних інтересів України і охоронця кордонів чужих держав. Драматизмом такої ситуації пройняті козацькі думи, історичні пісні. Про небувалу відвагу і спартанський дух козаків пишуть політичні діячі, історики, письменники XVI-XVII століть - Б.Папроцький, Е.Ляссота, Дж.Сміт та інші. Постать Б.Хмельницького - “мужа…, який наводить жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків не змогли похитнути” - порівнюють з Кромвелем [6] . Збірний образ козака з мушкетом, з кобзою, в одязі з атрибутами східного й західного оздобництва, “співочої душі” у десятках картин “Козаків Мамаїв” XVII-XVIII століть на диво збігається з образами козаків у козацьких думах “Самійло Кішка”, “Козак Голота”: Хотів червоними на мене шликами брати. А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш Та із коні сє валяєш… Тепер буду скарби твоє брати, До войска, до табору козацького прибивати, Буду Килимскоє поле вихваляти... [7] Наведений фрагмент найдавнішого із досі відомих записів козацьких дум про козака Голоту з рукописної збірки Кондрацького (1684) свідчить, що стиль козацьких дум був уже на той час сформованим. Уживання назви козацька дума пов'язують із згадками в літературі XVI ст., зокрема в “Анналах” С.Сарніцького (1567 р.) про те, як українці співали сумних пісень з приводу загибелі хоробрих воїнів, братів Струсів, називаючи ці пісні козацька думами. Поняття захисту рідної землі в козацьких думах, історичних піснях ототожнюється з поняттям християнської православної віри, яка в ситуації протистояння магометанству й католицизму набирає сенсу ідеологічного захисного щита. Він прочитується в козацьких думах про Самійла Кішку, козака Голоту, Івася Коновченка, в усіх піснях про Б. Хмельницького. Самійло Кішка (історичним прототипом його був запорозький гетьман), взятий у турецький полон, піднімає повстання невільників, захоплює кращу турецьку галеру і, звільнивши більше двохсот невільників-християн, повертається з ними в Україну. Малолітній Івась Коновченко, котрий, незважаючи на заборону матері, йде у бій з татарами, щоб захистити Вітчизну і “отцовської слави не втеряти”, гине як герой. Козак Голота - переможець у герці з татарином - це образ відчайдушного українського воїна-спартанця, для якого свобода вища за усякі життєві привілеї. До останньої козацькі думи близька за характером козацька дума про Ганджу Андибера. Вони співзвучні духові “другого ренесансу” - європейському бароко, ідеалом якого стає аскет-мудрець [8], що для нього життєві блага не є самоціллю. Степ, мандри, лицарська смерть, покладена на вівтар козацької честі й слави,- така суть високопоетичної козацькі думи “Федір безрідний, бездольний”. Вона звучить у виконанні талановитого бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993), який володів винятковим даром ейдетичної реконструкції давньої епіки. Розмах і масштабність козацького думового епосу помітний також у художньому просторі життя героїв, які діють на суші і на морі, від азійського сходу і до заходу Європи. Це визначає його нові зв'язки зі світом, знаходить відображення у стилістиці, оновленій лексикою, іншим світобаченням. Адже козацька епоха розсуває мури патріархальності, міксує різні культури, із якими козацтву доводиться перетинатися на історичних шляхах. У жодному із попередніх періодів свого розвитку Україна не мала таких широких міжнародних зв'язків, як у XVI-XVII століттях. Це було друге пасіонарне піднесення народу після тривалої й вимушеної ізоляції, прагнення до компенсації культурних завоювань Київської Русі. За поетичною й музичною структурами кваліфікуємо козацькі думи як масштабні твори у двісті і більше віршів, виконувані соло, речитативом, у супроводі музичних інструментів (кобзи, бандури, ліри). Вони не поділяються на строфи, як пісні, а розгортаються більшими чи меншими тирадами залежно від логічних цезур у поетичному тексті та від індивідуальної манери виконавця. Їм властивий широкий розмах, величавість епічної розповіді, вільний вірш нерівноскладової будови, поєднаний здебільшого дієслівною римою, типові формули, як, наприклад, поетичні паралелізми у зачинах: Не ясний сокол квилить-проквиляє, То син до отця, до матері в города християнські поклон посилає, Сокола ясного рідним братом називає…(Плач невільника в турецькій неволі) [9] . У жодному з жанрів українського фольклору немає такої колоритної орнаментації слова, музики, як у козацьких думах. Канонічність середньовічної поезії та музики поєдналися в них із бароковим оздобництвом, орнаментикою. Важливе місце в поетиці відіграють характерні саме для козацьких дум риторичні фігури, які посилюють емоційну наснаженість розповіді шляхом градації синонімів: грає-виграває, плаче-ридає, рече-промовляє [10] ; специфічні ампліфіковані словосполучення, нетипові для інших епічних жанрів: хвиля хвилешна, піший-пішаниця, чужий-чужаниця, бездольний-безродний. Часті повтори вияскравлюють образи, увиразнюючи їх поетичну вагомість: Стали козаки вечера дожидати, Стали терновиє огні розкладати, Стали по чистому полю коні козацкіє пускати… [11] Стилістична виразність образів підсилюється і в музичній декламації козацьких дум, в інструментальному супроводі, відіграючи важливу роль у драматургії козацьких думової оповіді. Про індивідуальну неповторність музичної декламації козацьких дум О.Вересая писав М.Лисенко; про інших відомих майстрів-виконавців козацьких думового епосу (М.Кравченка, П.Кравченка, лірника І.Скубія та інших) - Ф.Колесса; про Г.Гончаренка - Леся Українка, К.Квітка. Крім фахової підготовки, яку отримували епічні виконавці у своїх “пан-майстрів”, кожен повинен був поповнювати і вдосконалювати свій епічний репертуар та виконавське мистецтво власними силами. Композиційна модель козацьких дум старша за їх сюжети. Тип декламаційно-ораторського виголошення тексту “на музиці” бере свій початок ще у давньоіндійських ведах, грецькій і візантійській гімнодіях. Козацька думам властиві традиційні зачини, які в народі називали “заплачки”. Вони розпочинаються емоційним вигуком “гей”,”ой”,”ей”: “Ей на Чорному морі, на камені біленькім, там сидить сокіл ясненький, жалібненько квиле-проквиляє і на Чорне море стиха поглядає”. Типові для козацьких дум також формули-закінчення “слави” на зразок “Тоді-то Фесько Ганджа Андибер, гетьман запорозький, хоча помер, дак слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього часу, Господи, утверди і піддержи люду царського, народу християнського на многая літа”. Такі “слави” в козацьких думах є логічними завершеннями епічних оповідей. Історичні пісні козаків Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. У 1563 р. він здійснив похід у Крим, того ж року був покликаний боярами на господарство в Молдавію, куди вирушив із невеликим загоном козаків. Під Сучавою потрапив у полон до свого супротивника Стефана Томжі, котрий видав його туркам. За свідченням польської хроніки М.Бєльського, за відмову перейти в мусульманство султан Селім ІІ наказав його закатувати, повісивши за ребро [13] . Звеличаний у пісні образ мужнього лицаря Байди став символом героїзму й непохитності, незламності козацької волі. Пісню іноді іменували думою. Нового звучання вона набула у вокально-хоровій та оркестровій обробці Гната Хоткевича під назвою “Дума про Байду”. Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - “Ой на горі да женці жнуть”. Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний (?-1622) та Петро Дорошенко (1665-1678) може видатися історичною недоречністю. Однак Ф.Колесса оцінював його як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а “виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу” [14] . У початковому варіанті цієї пісні, виявленої В.Перетцом у збірнику Доменіка Рудницького “Piesni rozne i niektore na noty polozone” (1713 p.), не було епізоду з жінкою Сагайдачного, котрий, очевидно, був пізнішим міфічним нашаруванням. У цій героїчній пісні дослідник живопису XVII-XVIII ст. П.Жолтовський вбачає аналогію з ксилогравюрою портрета Петра Сагайдачного, яка подає монументальний образ видатного історичного діяча і водночас безжурного козака - лицаря степу [15]. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня “Засвистали козаченьки”, створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М.Потоцьким у травні 1648 р. Вважають, що пісня грунтується на побутовій ліричній “Засвіт встали козаченьки в похід полуночі”, авторство якої приписують легендарній піснетворці Марусі Чурай. Нове життя пісня здобула у класичних творах М.Лисенка - опері “Чорноморці” та героїчній опері “Тарас Бульба” (у новій редакції композиторів Л.Ревуцького та Б.Лятошинського). Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами (1648) знайшли відображення у пісні “Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється”; перемоги М.Перебийноса та Б.Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні “Гей, не дивуйте, добрії люди”. Остання набула гімнічного звучання в обробці М.Лисенка, а в різних пізніших трансформаціях - значення емблеми в національно-визвольних рухах в Україні. Історична дійсність визвольних війн розкривається у цілій галереї пісенних портретів героїв. Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, якого М.Грушевський називає “найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана”. На думку ученого, пісня цікава ще й тим, що “у різних своїх варіантах притягає для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу, гіперболізм богатирського розмаху Нечая; роля його коня, промови до нього звернені - усе це оздоблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тим часі” [16] . Загибель Нечая у більшості народних пісень мотивується тим, що він “загуляв у куми Хмельницької”, що могло бути епічним домислом. В ряді варіантів пісні є натяк на те, що Нечай “споткнувся на хміль”, на непокорі Хмельницькому. Польща вважала Д.Нечая найбільш небезпечним козацьким отаманом після М.Кривоноса. При розгромі війська в с.Красному 1651 р., що на Вінниччині, Нечаєві влаштовано справжню катівню: Та покотилася Нечаєнкова голова додолу. Ой устаньмо ж та милії браття, устаньмо, погадаймо, Ой десь тую Нечаєнкову голову сховаймо. Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари, - Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави [17] . Не менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража. Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче, За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче [18] . На XVII ст. припало культивування етикету поезії, вдосконалення силабічного вірша у книжній творчості, яка, базуючись на народній основі, не уникнула впливів латино-польської книжності. У братських школах, у Київській академії, створеній у 1632 р., де вчилися діти козацької старшини, духівництва, значне місце відводилося піїтиці, риториці, складанню віршів, музиці. В історичній пісні представлено ряд тих форм силабічних віршів, які вважалися тоді популярними, а саме форми 4+4, 6+6 і у великій кількості 4+4+6 (коломийковий). “Віршами складалися погребові промови Хмельницькому, Іванові Підкові, народним українським героям XVII ст…, які свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його Батьківщини й народності” [19] . У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка. Про його незвичайну хоробрість писав німецький історик Еразм Франциск, Мадлен у книзі “Дзеркало Оттоманської імперії” [20] . Він надихнув І.Рєпіна на знамениту картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень “Ой на горі та женці жнуть” або “Засвистали козаченьки” засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо. *** Їхав козак на війноньку, Сказав, прощай, дівчинонько. Прощай, дівчино, Чорнобривонько, Їду в чужу сторононьку. Дай-но, дівчино, хустину, Може, я в бою загину, Темної ночі Накриють очі, Легше в могилі спочину. Дала дівчина хустину, Козак в бою загинув. Гей серед поля Гнеться тополя Та й на козацьку могилу. *** Козака несуть, І коня ведуть, Кінь головоньку клонить. (2) А за ним, за ним Його дівчина Білі рученьки ломить. (2) Ой ломи, ломи Білі рученьки До єдиного пальця! (2) А не знайдеш ти, Та дівчинонько, Над козака коханця! (2) *** | |
| Переглядів: 1641 | |
| Всього коментарів: 0 | |