| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Художня інтерпретація біблійного мотиву зрадництва у творчості В.Дрозда
|
УДК 821.161.2312.2 Л. І. Я шина Художня інтерпретація біблійного мотиву зрадництва у творчості В.Дрозда У статті на прикладах із оповідання письменникашістдесятника Володимира Дрозда «Іскаріот», романів «Злий дух. Із житієм», «Листя землі» розглядається своєрідність художньої авторської інтерпретації біблійного мотиву зрадництва. Ключові слова: біблійний мотив, біблійний сюжет, зрадництво, страх. XX століття ознаменувалося посиленим інтересом літературознавців до використання українським письменством у своїх творах біблійних сюжетів, мотивів, образів, які сприймалися як основа духовного буття нації, що є доказом неперевершеності Святого Письма. О.Мень, констатуючи, що звернення письменників до біблійних тем було явищем не випадковим і не кон'юнктурним, акцентує на органічності цього явища у тривалій традиції, яка бере свій початок ще з античних часів [9, с.238]. Традиційний біблійний матеріал становить базову основу для створення поетичних та прозових текстів багатьох письменників XX століття (І.Жиленко, Л.Костенко, Є.Маланюка, Р.Іваничука, В.Шевчука, В.Дрозда тощо), сповненою великих наукових відкриттів і катастрофічних потрясінь (війн, революцій, соціальних катаклізмів, незчисленних здобутків і втрат як у матеріальній, так і духовній культурі). Митці прагнуть до глибокого філософського осмислення мудрої Книги, нового прочитання її текстів, заповідей і вчення, з'ясовують для себе найважливіші світоглядні питання. Своїми творами вони визнають не порушений віками авторитет біблійних героїв, сюжетів, моральноетичних настанов, міфологічних моделей, архетипів мислення [10, с. 280]. Залучаючи до власної художньої системи ремінісценції з Біблії, оригінально трансформуючи її мотиви й образи, вони намагаються наблизити їх до уявлень, світосприймання сучасників. Книга Книг наповнила новим змістом хуцожні літературні твори епосу, поезії, драматургії, надавши їм іншого звучання через використання переосмислених авторами відповідно до власних завдань біблійних мотивів, сюжетів і образів. Аналогічну тенденцію простежуємо й у творчому доробку письменника із славної когорти шістдесятників Володимира Дрозда на сторінках його творів: «Іскаріот» (1972), «Листя землі» (Т. 1 1992; Т.2 2003), «Злий дух. Із житієм» (1995). Творчість В.Дрозда в даному аспекті неодноразово була предметом наукових зацікавлень літературознавців (М.Жулинський, А.Нямцу, В.Судима, Н.Дашко, ОКарпенко), які в основному зосереджували увагу на аналізі різних біблійних сюжетів і мотивів одного конкретного твору письменника. Тому вважаємо за доцільне розглянути біблійний мотив зрадництва, що є провідним у творах В.Дрозда «Іскаріот», «Злий дух. Із житієм», «Листя землі», та своєрідність його інтерпретації. У ранньому оповіданні В.Дрозда «Іскаріот», побудованому на популярному біблійному мотиві зрадництва Іуци, осуджуваному народною мораллю, наявне «незвичайне поєднання двох площин реалістичної і євангельської» [1, с.73]. «Вічний образ» Іуди є одним із найпоширеніших як утворах світової, так і української літератури, в яких концентруються вагомі філософськопсихологічні аспекти його інтерпретації (Данге «Божественна комедія», Л.Андреєв «Іскаріот», Леся Українка «На полі крові»). Назва твору є фабульною домінантою оповідання. Використовуючи біблійну легенду, за якою Іуда один із дванадцяти учнів Христа, який зрадив свою учителя, продавши за тридцять срібних, В .Дрозд оригінально трансформував цей мотив. Своєрідністю художнього осмислення образу є розширення його параметрів, що виявляється в уявній повторюваності акту зради Іудою, здійснюваному в різні часові епохи: «Іуда знає, і як римські легіони проходили крізь тінь Учителя, і загони лицарів, і козацьке військо, і англійські диліжанси, і перші конки, і перші трамваї, і перші автомобілі <...> все бачив Іскаріот, воскресаючи, аби знову пережити свій страх та свою ганьбу» [6, с.55]. Покаранням за це є вічні самотні мандри душі Іскаріота, переповненої стражданнями та страхом, і відродженням поза його бажанням у новій дійсності: «Іскаріот вертався до себе, колишнього, і все починалося спочатку» [6, с.55], «З покірним жахом Іуда відчув, що знову воскресає» [6, с.54]. Композиція оповідання має форму замкненого кола, в якому виокреслюється лише один із моментів воскресіння головного персонажа. Письменник розкриває внутрішній світ і складний психологічний стан Іскаріота. Зображення зради Іуди у просторі сучасної дійсності (автобуси, міліціонери, світлофор, вантажівка, ресторан) підкреслює її всечасовість. Нова реальність співвіднесена із розгортанням євангельських ситуацій: в'їзд Ісуса Христа до Єрусалима, Таємна вечеря, Гетсиманський сад. Вони проектуються на психологічний світ переживань Іуди і набувають оригінального трактування. Воскресіння сприймається Іскаріотом як відродження його особистості, яка поєднала в собі бажання позбутися зради і усвідомлення неможливості його виконання. Визначальне місце у змістовій структурі оповідання посідає еволюція мотиву страху який є органічним елементом тимчасового земного існування і душевного стану Іуди. «Спершу був переляк, крихітний лячок, що ледь бринів на споді душі [...], потім став зникати сон уночі [...]. А пізніше уже не думалось про царство і про Учителя, думалось тільки про себе, і страх ставав катом, од якого Іуда не знав порятунку» [6, с.55]. За «Сучасним гуманітарним словникомдовідником», «страх у біблійному смислі це душевний стан, який народжується життєвими випробуваннями. Страх це непокоєння душі з думками про майбутнє зло, яке, можливо, на нього обрушиться» [4, с.397]. Тривога, почуття знесилення та нікчемностівсе це, на думку психоаналітиків, створює пригнічений душевний стан, який неможливо витримати. Важко уявити собі людину, яка б відчувала такий страх і при цьому раділа довкіллю і спокійно дивилася б у майбутнє. Аналогічним страхом, «давнім ворогом», охоплений і Іскаріот. Письменник розгортає відчуття поступового наростання страху Іуди, пов'язаного із його хвилюванням за власне життя, що досягає кульмінаційною моменту в епізоді зради: підсвідомо Іскаріот відчуває, що піде на цей крок. В.Дрозд вводить до тексту уявлення Іуди, що виконують функції передбачення йога зради. У його мареннях через ряд художніх деталей «яскравовишнева криниця знялася над обрієм», «густочервона, кольору крові, хвиля зародилася», «бризнуло червоним у вікна висотних будинків» прозаїк акцентує образ крові та смерті Христа та покарання зрадника Іскаріота. Біблійний сюжет таємної вечері розгортається у В.Дрозда в іншій площині вечеря відбувається в ресторані (сірі столики, звук кларнета, дзвякання тарілок литавр). Письменник зосереджує увагу на вираженні внутрішнього стану роздвоєння особистості Іуци бажанні піти, відмовившись від зради, й неможливості виконання останнього: «Іуда знав, що не здатен на такий рішучий вчинок» [б, с.62]. Прийняття із рук Учителя кусня хліба і келиха з вином («в обличчі Учителя сама добрість») посилює збентеження й моральне страждання Іскаріота. Але страх, «паралізуючи тіло і душу Іскаріота», підштовхує його до зради (поцілунок Месії в чоло дотримання автором євангельського сюжету). Відзначаючи своєрідність художньої інтерпретації біблійного сюжету і мотиву в оповіданні В.Дрозда «Іскаріот», літературознавці В.І. Антофійчук і АЄ.Нямцу особливо виділяють ситуацію розмови Іуди з первосвящеником: «Якщо початкова думка Ханана про те, що в ім'я спасіння народу можна пожертвувати одною людиною, цілком співзвучна євангельському контексту і розроблялася багатьма письменниками (С.Черкасенко «Ціна крові», В.Сосюра «Христос»), то його ж ідея заховати Ісуса Христа від гніву розлюченого натовпу є письменницькою знахідкою» [3, с.91]. Ця авторська ідея дійсно зумовлює заспокоєння Іуди під час здійснення своєї функції, хоч насправді він розуміє суперечність між «медовими речами» і дійсністю, що підкреслено автором через ряд суттєвих ознак: «в його (Ханановому) жорстокому голосі не було подиву»; «на мить у голосі Ханана задзвенів метал, буцімто меч з мечем зіткнувся». Виконавши відведену йому роль і осягнувши справжній її сенс, Іуда заради свого виправдання прагне вбити первосвященика, але потрапляє на «вістря короткого меча, що його блискавично вихопила зпід одягу рука Ханана» [5, с.63]. Смерть Іскаріота логічна розв'язкапокарання за зраду, за допомогою якої він міг би позбутися моральних страждань, навіть «душа його солодко затремтіла в передчутті забуття...» [5, с.63]. Але заключна фраза «До нового воскресіння. ..» є концептуальною у розвитку теми в множинності зла акту зради і проголошує приреченість зрадника на довічну зневагу, стверджуючи незмінність загальнонародної оцінки образу Іуди Іскаріота. Як і в ранньому оповіданні «Іскаріот», В.Дрозд у романі «Злий дух. Із житієм» вводить до структури тексту традиційний біблійний сюжет Таємної вечері й мотив зрадництва, інтерпретуючи їх відповідно до сучасності з метою вираження духовної кризи суспільства й окремих індивідів. Наприклад, самобутня трансформація сюжету таємної вечері для викриття злої сили, уособленням якої в романі є головний персонаж Романа Гаркуша, прозваний Сатаною за прихильність до диявольських планів та впровадження їх у життя, та образи його прибічників. Іменуючи зібрання служителів зла в новому будинку хазяїна «таємною вечерею», В.Дрозд сфокусовує увагу на конкретних деталях їх зустрічі. «Довірників», окрім шефа, було дванадцять. Роман Гаркуша називав їх своїми апостолами, а себе Ісус ом Христом. Шеф кожному «подавав із своїх рук» націжену в келихи горілку. «Напригощалися по зав'язку, багатьох гостей розносили на руках по іномарках» [5, с.18] характерні ознаки «нових хазяїв життя». Проповідував їм свої «сатанинські» ідеї для втілення в дійсність, домінуюча серед яких перемога Бога, «ім'я якому сила, а не слабкість». Зміна семантики характеристики таємної вечері підпорядкована викриттю криміналістичного світу нового часу. Аналогічна функція й інтер'єру: залізні віконниці, броньовані двері, підкова із дорогого сплаву, що залишала на стіні над хазяїном темний німб, деталь, що перекидає місток до біблійного образу; епітет «темний» ознака його семантичного перевернення підкреслює темне, злочинне єство Гаркуші та його спільників. За біблійним текстом, Христа зрадив Іскаріот (цієї думки дотримується В.Дрозд в однойменному оповіданні). У романі «Злий дух. Із житієм» прозаїк відступає від канону, проектуючи майбутнє Романа Гаркуші його ж словами: «...Гниди вони усі, юди продажні! Ще півень не запіє, а вже відречуться од мене і першими вигукуватимуть, аби вчув новий господар: «На хрест його!» [5, с.18]. Отже, інтерпретуючи біблійний контекст, письменник висвітлює одну із сьогочасних проблем духовну знеціненість і моральну спустошеність особистості. Роман «Листя землі» В.Дрозда побудований на свідченнях багатьох реальних людей і охоплює важливі події в житті країни і кожної людини (війни, колективізацію, голод, Чорнобиль). Композиційно він складається із розділів «Із книги книг», «Книга про любов і ненависть» тощо, які асоціативно орієнтують на «Книгу Книг». За словами прозаїка, «це спроба наблизитися до літописної біблійної прози» [8, с.7]. У романі «Листя землі» В.Дрозд створює образ зрадника, асоціативно співвіднесений через систе му художніх деталей з біблійним Іудою. Логічно продовжений в романі біблійний мотив зрадництва спроектований на події іншою часу: непримиренну боротьбу між більшовицькою владою і антирадянським «загоном Демида Волохача». Назвавши таким чином супротивників діючого ладу В .Дрозд зумовлює їх дії становищем селянства в умовах тодішніх соціальних перетворень. За словами прозаїка, спільники отамана Демида Волохача «множили зло у світі». Характеризуючи їх, автор символічно визначає їх кількість дванадцять чоловік, а головний Волохач, Вовчарем прозваний, тринадцятий. Довгий час з ними був і Хтоломей Погиба, «служив вірно, як пес». Спостерігаючи за укоріненням радянської влади, він вирішив повернутися до сім'ї, зажити мирним життям. Для розуміння вчинку зрадництва В.Дрозд наводить жахливі картини реалій: «дєтва дрібна», «ні кола, ні двора», «придуха іде на людях», «біля розбитого корита опинилися». Опинившись між двох вогнів вибору: життя чи зрада, Хтоломей «продав» отамана «чека». Автор дотримується біблійної символіки, використовуючи цифру ЗО (тридцять срібних), проте орієнтуючись на соціальні життєві колізії: «Тридцять пуциків хлібця, тридцять пуциків, дєтки мої єсті просять...» [5, с.531]. Відповідно до жорстокої дійсності відбувається і покарання колишніми спільниками зрадника: «Дак получи за кожен десяток пуців по кулі в черево своє ненаситне, щоб не одразу здох, а трохи помучився!» [5, с.531]. Відтворюючи в романі складні життєві колізії (революції, війни, сталінські репресії), В.Дрозд наголошує панування в той час зрадництва, відступництва. Носієм духовного відступництва, руйнівного начала виступає в романі Михаль Громницький, портретна характеристика якого передана автором через ряд промовистих деталей: «очі повні люті», «з голосом страшким», «од власті над людьми хмільний». Він накоїв у житті багато зла, заради матеріальної вигоди, як і біблійний Іуца, зрадив багатьох людей і знищив їхні людські долі, що є виявом темної сторони характеру персонажа. Як і в оповіданні В.Дрозда «Іскаріот», так і в романі «Листя землі» зрада трактується як наслідок страху (Хтоломея Погиби за життя дітей, щоб не померли з голоду, Михаля Громницького за власне життя), що знищує усе людське і спустошує душі. Письменник виокреслює образи зрадниківІуц реалістично, зображуючи їх на суспільному тлі сьогодення, коли «містичне й ірраціональне усунуто, залишено лише те, що може роз'яснити вчинок зрадника» [2, с.69]. Отже, застосування В.Дроздом загальновідомого матеріалу біблійного мотиву зрадництва, використаного ним у творах «Іскаріот», «Злий дух. Із житієм», «Листя землі» і оригінально інтерпретованого, допомагає реалізувати авторський задум відображення психологічною стану героїв та осмислення сьогодення з погляду загальнолюдських уявлень. Список використаних джерел: Антофійчук, В. І. Євангельські образи в українській літературі кінця XX ст. / В. І. Антофійчук. Чернівці : Рута, 2001. 335 с. Антофійчук, В. І. Аксіологічна своєрідність образу євангельського зрадника в оповіданні В. Дрозд а «Іскаріот» / В. І. Антофійчук // Вісник Дніпропетровського університету: Літературознавство. Журналістика. Дніпропетровськ, 1999. Вип. 3. Т. 1. Є. 6771. Антофійчук, В. І. Євангельські мотиви в українській літературі кінця XIX початку XX ст. / В. І. Антофійчук, А. Є. Нямцу. Чернівці: Рута, 1996. 208 с. Гуревич, П. С. Современный гуманитарный словарьсправочник / П. С. Гуревич. М. : Олимп ; ООО Фирма «Издательство ACT», 1999. 538 с. Дрозд, В. Г. Злий дух. Із житієм; Пришестя : [романи] / В. Г. Дрозд. К. : Укр. письменник, 1999. С. 3311. Дрозд, В. Іскаріот : [оповідання] / Володимир Дрозд // Дніпро. 1990. № П. С. 5463. Дрозд, В. Г. Листя землі: [роман] / В. Г. Дрозд. К.: Укр. письменник, 1992. 559 с. [Першотвір]. Дрозд, В. Г. Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок : [повістьшоу] / В. Г. Дрозд. К. : Рад. письменник, 1994. 203 с. [Першотвір]. Мень, А. В поисках подлинного Христа / Олександр Мень // Иностранная литература. 1991. № 3. С. 237247. Сулима, В. Біблія і українська література / Віра Сулима. К.: Освіта, 1998. 400 с. Summary This article analyses the extracts from the story by V.Drozd «Iscariot» and his novels «Leaves of the Earth», «The Evil Spirit». This article also deals with the author's attitude towards the Bible motive of betrayal. Key words: Bible motive, Bible topic, betrayal, fear. Одержано 1 жовтня 2010 року | |
| Переглядів: 1407 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 0 | |