| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ КЛЕНА
|
УДК 821.161.2 Макаренко Л.В. Севастопольський міський гуманітарний університет ХУДОЖНІ ФУНКЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР У ПОЕЗІЇ ЮРІЯ КЛЕНА Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених особливостям індивідуального стилю Юрія Клена. У статті проаналізовано художні функції стилістичних фігур у поетичному мовленні митця. Ключові слова: індивідуальний стиль, звукопис, стилістичні фігури, риторичні фігури. Поет-неокласик, Юрій Клен продумано й свідомо створював свій індивідуальний стиль, прагнучи довершеності, домагався краси форми, вишуканої образності та відточеності вірша. Конкретні й зримі образи його творів захоплюють своєю шляхетною простотою й мистецькою досконалістю, а експресивність поетичного вислову йде з глибини почуттів. Творчість Юрія Клена досліджувалася і популяризувалася здебільшого в еміграційних виданнях. У періодичних виданнях України ім'я Юрія Клена з'явилося в кінці 80-х років завдяки Ю.Коваліву, М.Неврлому, Л.Череватенку, О.Астаф'єву, І.Дзюбі, В.Брюховецькому, М.Ільницькому, Г.Райбедюк. Окремі аспекти творчого доробку поета аналізуються в дослідженнях Л.Кравець, Л.Ставицької, В.Калашника, Л.Савченко, М.Ласло-Куцюк, Л.Новиченка, О.Ашер, Л.Таран. На особливу увагу заслуговують дослідження останніх років М.Богач [1], В.Сарапин [4], О.Черевченка [6]. Хоч художня вартість творчості Юрія Клена визнана сучасниками й високо оцінена в літературознавчих дослідженнях, проте індивідуальний стиль поета не описано досі повною мірою. Зокрема, це стосується характеристики поетичного мовлення. Метою статті є аналіз художніх функцій стилістичних фігур у поетичному мовленні митця. Одним з компонентів загальної художньої виразності та предметом естетичної обробки у творах Ю.Клена стає особлива впорядкованість синтаксичної структури, яка характеризується тенденцією до її ускладнення. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм стилістичного впорядкування фрази. Стилістичні фігури художнього мовлення завжди «є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на читача; можуть виконувати різноманітні функції, зокрема, індивідуалізувати чи типізувати мовлення, виділяти окремі слова чи частини фрази, особливо важливі в смисловому відношенні, виконувати композиційну функцію емоційного увиразнення і т.д.» [5, с. 224] Аналіз дослідження стилістичного впорядкування фрази Юрієм Кленом засвідчив багатство та самобутність використання автором стилістичних фігур, що надають його творам оригінальної форми для образного вираження думок і почувань. За рахунок спеціальної зміни порядку слів (інверсії) Юрій Клен перерозподіляє смислове навантаження слів і виводить висловлювання з нейтрального плану в план емоційно-експресивний. Інверсія служить засобом увиразнення викладу й підвищує емоційну насиченість тексту. Інверсоване слово мимоволі привертає й затримує більшу уваги: «І вже під радісний весінній дзвін // Веселим шумом нас стрічає Дін» [2, с. 120]; «Дзвенять затьмарені трамваї, //Хриплять розпачливо гудки. //На шмаття буря розриває // Вечірні натовпи людські» [2, с. 290]. Наприклад, постпозиційне означення створює особливу ритмомелодику, наспівність речення, задушевність: «Моя осіння туга, лагідна і ніжна, //Крізь срібло згаслих вечорів // Пливе, як лебідь білосніжний // У смутку тихому покинутих ставків» [2, с. 60]. У текстах Юрія Клена інверсія набуває дуже складних форм, адже часто інверсується відразу декілька членів речення. Нерідко використовує Юрій Клен і еліпс (еліпсис) - стилістичну фігуру, побудовану шляхом пропуску слова або кількох слів, що з'явилася внаслідок прагнення поетів до максимальної ущільненості віршового рядка, «згущення думки» [3, с. 22]. Еліпсисні конструкції надають висловлюванню динамічності, експресивної виразності, створюють інтонації живого схвильованого, невимушеного усного мовлення, передаючи стан персонажа (у діалогах і монологах) або ставлення автора до зображуваного (в авторських відступах), наприклад: «Чумацький Шлях - як срібний пояс» [2, с. 139]; «І враз удар. Хтось підкидає // Мене. У серце - блиск меча» [2, с. 184]. Характерним для мовлення Юрія Клена є спеціальний пропуск сполучників між окремими словами і частинами фраз (стилістична фігура асиндетону). Відсутність сполучників надає висловлюванню стрімкості, конденсованості змісту, легкості. Наприклад, коли поет перебуває в стані високого почуттєвого напруження, він не в змозі холодно, логічно вибудовувати й поєднувати фрази: «Нема, нема, нема набоїв, //Сльота і сніг січуть людей, // Ворожі сили чорт потроїв, // Мороз проймає до костей» [2, с. 167]; «Страсна субота...Натовп у притворі...» [2, с. 174]; «Холодний вітер. Сніг. Сузір'я Лебідь...» [2, с. 75]. У двох останніх прикладах прості речення інтонаційно нанизуються в цілісну розповідь. Така, на перший погляд, одноманітна будова створює враження глибокого внутрішнього хвилювання оповідача, який ніби окремими іскрами-спалахами добуває деталі зі своєї пам'яті, розповідь дається йому важко. Звукопис (звукові повтори) у художніх творах Юрія Клена проявляється по-різному й виконує неоднакові функції. Це й звуковідтворення («...а пащірявкали: «Гар-гар!» [2, с.260]), і звуконаслідування («Шамрає і шамотить... » [2, с. 350]), і звукопис - алітерація й асонанс. Слідуючи традиції, поет пов'язує зображувані явища з уживанням певних звуків мови. Так, найчастіше він використовує для звукопису плавний Л, який створює колорит ніжності, м'якості, наприклад: «ПЛиве, як Лебідь біЛосніжний» [2, с. 60]; «ІмЛявихЛітЛітепЛуЛінь» [2, с. 29]; чи динамічний Р, що передає нестримність і силу: «В багРянім гРомі // Ревла небесна твеРдь, // Як і тоді, // Ряхтіли // гРиви Ржаві і Руді» [2, с. 116]; чи рідко вживані Ш та Ч: «Літак Шулікою Ширяє» [2, с. 51]; «СпоЧинок безЧинний між квітів //Чекає» [2, с. 39]. Добір звуків для створення певного враження може втілюватися й поодинокі елементи, як у попередніх прикладах, а може створювати систему елементів однакового чи схожого типу (так звані алітераційні дуети), як, наприклад, Р та Л: „І всЛід пожаРам чоРними сЛідами // пішЛи по тРупаххЛад, і гЛад, і моР» [2, с. 290]; або Д та Л: «ЛовитиДаЛьнійДимДозвіЛЛя» [2, с. 57]. Повтори голосних у мовленні Юрія Клена зустрічаються значно рідше. Останні не стільки увиразнюють окремі слова, скільки створюють своєрідне звукове тло, на якому стають помітнішими інші компоненти - змістові, звукові, ритмічні, наприклад: «ІрідкО спостережливіше ОкО // дОпитливО зОрилО днО глибОке» [2, с. 122]. Асонанси надають розлогості звуковому оформленню поезії («ВОдОю в бЕзвість пОтЕклО» [2, с. 109], «СпливАє літо ІжиттЯ» [2, с. 87] ). Юрій Клен надає перевагу певним звукам, що могли б служити образною характеристикою стилю його поетичного мовлення. Інколи здається, ніби віршований текст перенасичений звуками, як, наприклад, С, який характеризує внутрішню мелодику: «Слова Сичали Сотнями гадюк» [2, с. 36]; «КолиСали твою веСну хвилі // Стиглого вівСа. // Тільки глянь - і вСе воСкреСне, // Бо на вСьому ще роСа» [2, с. 42]. Так відтворюється відповідний настрій. Цікавим прикладом смислотворчого використання цього засобу є звукоповтори Р, С, Ж, що створюють звукообраз битви, наприклад: «ТРуби, СуРми, ЗбРоїЖаР» [2, с. 116]. Поєднання в одному рядку глухих шиплячих з дзвінкими та сонорними відтворюють момент наростання звуку - від приглушеного шипіння дощових крапель до динамічного зіткнення їх зі склом («А по Шибах доЩЗаБРеНькаВ» [2, с. 63]). Юрій Клен часто вдається до простого прямого повтору (повнозначних слів). Звичайний повтор слів є засобом підкреслення емоційного й смислового чинника, адже повторюються ті вислови, які створюють почуттєву домінанту. Інтонаційно-виражальна сутність цих повторів залежно від їх змісту й місця у вірші різноманітна. Вони можуть виражати тривалість дії, її інтенсивність у вияві, а також переважання якоїсь певної ознаки, що надає поетичній думці особливої інтонаційної переконливості, наприклад: «Пливе мара, мара, мара //І скрізь почвари і машкари» [2, с. 293]; «Гуде, гуде з-за хмар труба» [2, с. 147]; «Відступають загони, // Вагони, вагони, вагони... » [2, с. 163]; «Плакат, плакат, божественний плакат //Мистецтво подає єдине» [2, с. 79]. В інших випадках, при наявності відповідної інтонації й контексту, повтори можуть створювати враження пришвидшеного мовлення, наприклад: «Мерщій, о мерщій, о мерщій!» [2, с. 38]. Експресивний повтор - обов'язковий компонент художнього мовлення Юрія Клена: «О земле, земле, вітром лихоліття //Сплюндрована і знищена давно!» [2, с. 312]. З-поміж звичайних повторів особливо виділяються посилювальні повтори-нагнітання. Повтор службових слів, так звану багатосполучниковість, поет використовує: як засіб, що уповільнює мовлення, наприклад: «Що вірш, і що музика, і що коло // Заслуханих у шум джерельних муз» [2, с. 355]; для передачі нагромадження якихось предметів або явищ, рис описуваного з увиразненням, виділенням кожного складника такого опису, наприклад: ... У неосяжному краю, Де правда-воля вже не згасне, Де в січні все - як у маю, Де все не так, як у Тіролі, Де свині-гуси, як бики, Де виноград, як бараболя, А полуниці, як сливки... [2, с. 312-313]; для надання мові урочистості, оскільки часто асоціюється або стилізується під багато сполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів, наприклад: Залізною мітлою край змети, Щоб не було врожаю, щоб руками Збирали люди в полі колоски, Щоб за тверде підложжя був їм камінь, Щоб не мололи мертві вітряки [2, с. 286]. Маловживаним у поетичному мовленні Юрія Клена є плеонаризм, адже поет досить рідко нагромаджує синонімічні вислови, утворені з близькозначних слів, як наприклад: «Правда-воля вже не згасне» [2, с. 312]; «Гатили-гупали у двері» [2, с. 266]; «Над Києвом на мить-хвилину влада //Нова зійшла сузір 'ям п 'ятірним» [2, с. 162]. Хоча поза контекстом ці слова не є синонімічними, у контексті вони взаємно доповнюють і увиразнюють одне одного. На противагу плеонаризму, тавтологія зустрічається в поетичних творах Юрія Клена надзвичайно часто. Підсилення одного слова його модифікованим варіантом створює експресію, повертає слову його первісну образність. Хоча тавтологія і створює певну надлишковість, проте водночас і збагачує вислів додатковими нюансами - і змістовними, й експресивними: «Ясну весну твою поховано, //А вільну волю замуровано» [2, с. 185]. Особливістю вживання Юрієм Кленом тавтології є те, що вона виступає у тексті не в чистому вигляді, а разом з іншими засобами виразності, створюючи образи потрібного авторові спрямування, наприклад: «Була для мене дивна дивина // Оця почвара» [2, с. 230]; «Димів той самий білий дим» [2, с. 239]; «Нехай же древнє полум 'я не гасне, //В якому я, згоряючи, горю» [2, с. 115]. Вдається Юрій Клен і до фразових повторів суміжних частин. Найчастіше такий повтор набирає вигляду так званого синтаксичного паралелізму. У Юрія Клена він полягає в образному зіставленні виражених у ньому думок - так званий образно-психологічний паралелізм - між життям природи й фрагментами людського життя: Високий день стояв ще над ставком І жовто пах липневим медом, А я над недописаним листком Хиливсь новітнім Архімедом [2, с. 300]. Особливістю наведеної строфи є те, що в ній співвідносність, паралельність дій не втілено в повний паралелізм синтаксичний, проте весь текст викликає відчуття етично довершеного, яскравого паралелізму семантично- асоціативного. Паралелізм структури однотипних речень, однаковість їх інтонаційного малюнка, ритмічність, яка випливає з співвідносності їх будови й однакових інтонацій, зумовлює легкість сприймання таких речень і дає повноту вражень від сказаного. Серед стилістичних фігур є такі повтори, сила впливу яких прямо пов'язана з їх місцем у тексті (анафора, епіфора, епанафора та анепіфора). Оскільки особливо виразними й впливовими є початкові позиції слова, словосполучення й речення, то не дивно, що Юрій Клен у основному використовує анафору. Аналізуючи поетичну основу творів Юрія Клена, слід брати до уваги її анафористичність. Анафора в поета досить своєрідна: «Він - стоголовий звір, ні в чім не винний. //Він скрізь понаставляв своїх ікон.//Він правду нам дає для всіх єдину; // Йому на кабель мало наших жил. // Йому не досить наших утлих тіл, // Йому до дна віддати треба душу». [2, с. 114]. Часто поет вдається до такого накопичення слів, яке підкреслено зіставляє, експресивно посилює висловлену думку. З такою метою Юрій Клен звертається, наприклад, до ампфлікації: «Лізе строкате, страшне, рябе перемішане стадо» [2, с. 249]. Використовує поет і градацію, зіставляючи певні мовні одиниці в послідовності поступового наростання чи спадання їхнього смислового або емоційного значення, наприклад: «Радій, захоплюйся, палай, гори!» [2, с. 152] або «Глаголь, віщуй, реви!» [2, с. 148]. Тут в один висхідний градаційний ряд вмонтовані семантично віддалені, різноаспектні слова. Орієнтуючись на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення, Юрій Клен досить часто застосовує парономазію, наприклад: «Якому зграйнику ти гру програв? //Якому звіру ти святиню звірив? //Іхто без брані в бран тебе забрав?» [2, с. 127]. Власною художньою практикою поет відстоював принцип милозвучності, де поширеним став прийом семантизації близькозвучних слів. Цей прийом полягає в асоціативному зв'язку між близькозвучними, але різнокореневими словами, що низкою внутрішніх прихованих рим творить метафору, а значить цілісний образ (мікрообраз), наприклад: «Моїх пісень розбурений бурун» [2, с. 37]; «В руках у того Карла ти скарліла» [2, с. 154]; «Безшкірий звір на тебе ікла шкірив // З пратьми віків, аж ось красу украв, // Бо звабив вирієм, втопив у вирі» [2, с. 127]; «І владно брав мене у бран» [2, с. 238]. Інколи цей прийом стає ключовим у створенні тих чи інших поетичних картин, наприклад, відьомського шабашу у Вальпургієву ніч: «Хурделить вітер у хуртечі, / /у хугу мчить чортів хурман», «Шамрає й шамотить в утечі // І шамко шастає шаркан» [2, с. 350]. Як засіб, що допомагає читачеві глибше усвідомити зв'язок явищ, чіткіше уявити їхні особливості, Юрій Клен використовує антитезу. Підкреслене протиставлення протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів дає можливість автору створити надзвичайні виразні, об'ємні образи: «Хтось віддасть, і хтось візьме життя» [2, с. 146]; «І, мов дитя, на білих грудях хвиль // Тебе гойдають чорні буревії» [2, с. 30]; «Лиш темна ніч і завірюха, // І білий простір навкруги» [2, с. 168]. Антитеза сприяє змалюванню картин, у яких відбувається різке й несподіване зіткнення різнорідних понять, наприклад: «Строгі закони лицарські, // А не погані татарські // Владу держав берегли» [2, с. 232]. Антитеза дає невичерпні можливості для створення сатиричних картин. Проте може будуватись і на потенціальних антонімах, на словах, які не є антонімами в мові, але набувають контрастності в спеціально організованих текстах, як наприклад: «Он лугом ясна дівчина іде, //А поруч неї - темний мурин» [2, с. 309]. Потрібний поетові настрій може створюватись через цілу систему часткових протиставлень, які уже разом творять образ: «Слово не зрадника-хана, //Слово, шляхетником дане, //Що не скривити в дугу, // Клалося тут на вагу» [2, с. 233]; «Я пошматованості навісній //Різьблену єдність протиставлю; //Явлю добу в красі її страшній...» [2, с. 190]. Останній приклад є цікавим зразком використання - як єдиного цілого - епітета-оксюморона («страшна краса») і антитези. Епітет-оксюморон є ще одним характерним для Юрія Клена лаконічним засобом контрастного зіткнення понять. Поєднуючись, два протилежні за змістом слова в сукупності дають нове поняття. Такі фігури допомагають повніше відтворити складність і суперечливість зображуваних явищ: «І ворожба зійшла проклята //На білий мармур мертвих статуй» [2, с. 144]; «Мертві форми мертвої краси» [2, с. 190]; «Ти заучив слова затерті<... > //1 заживо спромігся вмерти» [2, с. 180]; «Та дружньою рукою хижий друг //Із нас вичавлює поволі дух» [2, с. 124]. Мовлення Юрія Клена насичене риторичними фігурами, які індивідуалізують й емоційно увиразнюють його, привертають особливу увагу до певних аспектів зображуваного явища, а в окремих випадках використовуються з композиційною метою. Так, для посилення виразності й емоційного напруження Юрій Клен вдається до риторичних звертань, які не просто привертають увагу, а ще й виробляють у читача певне ставлення до зображуваного, наприклад: «О дні дзвінкі звитяг і слави!» [2, с. 256]; «О спогади терпкі і непотрібні //Про ті роки жорстокі і безхлібні!» [2, с. 121]; «О четвертована Вкраїно!» [2, с. 97]; «О Україно, Лебедю мій ясний!» [2, с. 38]. Як правило, риторичні звертання ускладнені означеннями, персоніфікаціями. Риторичні запитання відзначаються великим зарядом експресії, часто передають чиїсь почуття й роздуми у гіперболізованій, категорично-виразній формі, афористично узагальнюючи загальновідому або очевидну думку, наприклад: «Хто вичерпає нам шоломом горе? //Хто в душу нам плесне води відро?» [2, с. 117]; «Кого ж, кого мені ще під кінець //За звичаєм старинним величати? //Кому вдягти на голову вінець?» [2, с. 128]; «Який в розпачі сенс?» [2, с. 259]. Проте риторичні запитання можуть передавати й цілу гаму тонких, напівокреслених, ледве відчутних нюансів людських почуттів і переживань, наприклад: «В чиїх серцях ти спогадом цвітеш?» [2, с. 111]. Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті чи інші, пов'язані з запитаннями, смислові аспекти: «Хто це сказав, що створено людину // По образу Господню? //Ні, в темряві безплідній //Її диявол замісив із глини» [2, с. 303]; «Хто це сказав, що плоть людська ожила, // Натхнена божим вітром? // О ні, диявол хитрий //Їй вихором нап 'яв жаги вітрила» [2, с. 303]. Наявні в мовленні Юрія Клена і риторичні заперечення як відповідь на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника, наприклад: «І ось зійшов двадцятий вік. // О ні, не зверне він убік!» [2, с. 141]; «Ні, не орел є нашої доби // Птах символічний, а папуга!» [2, с. 179]. З метою затримати або посилити увагу на якомусь із аспектів зображуваного автор вводить у текст риторичні оклики, що мають підкреслено-емоційний характер. Наприклад: «О чайки зойк понад ставками!» [2, с. 140]; «Як людські душі стали схожі //На радіо чи грамофон!» [2, с. 290]. Стильовий аналіз творів Юрія Клена засвідчив багатство та самобутність використання автором стилістичних фігур, що надають творам оригінальної форми для образного вираження думок і почувань. Синтаксична структура творів є стилістично увиразненою, характеризується тенденцією до ускладнення. Новітні тенденції розвитку модерністської літератури зумовили естетичне використання фонетичних засобів. В осмисленні феномену Кленової поезії особливо вражає стрункість його фрази, а також витончена мальовничість та зорова ефектність, що засвідчує самобутність його художнього мовлення. Список використаних джерел Богач М. Світогляд і поетика Юрія Клена. - Автореф. дис... канд. філ. наук. - К., 1998. - 24 с. Клен Юрій. Вибране. - К.: Дніпро, 1991. - 445 с. Потебня О. Поезія. Проза. Згущення думки // Теоретическая поэтика. - М., 1990. Сарапин В. Поезія Юрія Клена та її місце в літературному процесі першої половини XX ст. - Автореф. дис... канд. філ. наук. - К., 2000. - 23 с. Теорія літератури: Підручник / За наук.ред. Олександра Галича. - К.: Либідь, 2006. - 487 с. Черевченко О. М. Ідіостиль Юрія Клена в контексті інтелектуалізаторських мовних традицій українського неокласицизму. - Автореф. дис... канд. філ. наук. - К., 2005. - 20 с. The article continues the cycle of publications devoted to the Yuri Klen's individual style. The artistic functions of stylistic devices in poetic narration are analyzed. Key words: individual style, stylistic devices, rhetorical units, phonetic stylistic devices. | |
| Переглядів: 708 | |
| Всього коментарів: 0 | |