| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Іван Вишенський (1545/1550—1620)
|
Реферат на тему: Іван Вишенський (1545/1550—1620) Іван Вишенський — найвизначніший письменник-полеміст кін-ця ХVІ—початку ХVII століття. Слово полеміка означає суперечку, висловлення різних поглядів на якесь питання. Полемічна література — це промови, писані звернення («послання»), що з’явились у кінці ХVІ—на початку ХVII ст. у ході гострої суперечки між прихильниками католицизму та запровадження католицької віри на захоплених Польщею українських землях, з одного боку, і прибічниками християнства, захисниками його від підкорення католицько-уніатською церквою — з іншого. Польські феодали примушували українське селянство приймати унію. У 1596 році на соборі в Бресті частина вищого православного духовенства України та Білорусії підписала угоду про об’єднання з католицькою церквою. Підготовка й запровадження Брестської унії викликали гостру полеміку. У кращих полемічних творах відбились народні погляди на унію та її організаторів. Найвидатнішим полемістом цього часу став Іван Вишенський. Він походить з містечка Судова Вишня в Галичині, належав до незаможного соціального стану, очевидно, дрібного міщанства. Історія зберегла надто скупі документальні відомості про цього письменника. Вишенський у зрілому віці жив у різних містах Галичини, Поділля, Волині, зокрема в Луцьку й Острозі при дворі князя Острозького. Існує припущення, що в житті письменника трапилась якась визначна подія, що вплинула на його долю й привела в 70-х роках ХVІ ст. на Афон, найбільший на Сході центр православного чернецтва. Там Вишенський пробув більше сорока років, жив у кількох монастирях, потім усамітнився в скиті серед лісу, давши обітницю мовчання. Та не дотримав обітниці й заговорив, бо відчув нестерпну тугу за покинутим рідним краєм. Дізнавшись про знущання шляхти й ксьондзів над народом, він пише полум’яні послання. Надіслані на Україну, вони швидко стають популярними, поширюються в рукописних списках. На заклик братств І. Вишенський прибуває на Україну, багато подорожує, пише твори, в яких викриває панівну верхівку, а Брестську унію трактує як насильство й ошуканство. Через два роки видатний полеміст повернувся на Афон, наказав себе замурувати в кам’яній печері. У 20-х роках ХVII ст. у голоді, молінні й роздумах помер цей аскет, письменник і політичний борець. Іван Вишенський обстоював життєві інтереси народу, викривав жорстоких панів і єпископів, що зрадили Україну, мріяв про справедливий суспільний лад. Іван Вишенський першим в українській літературі сміливо виступив на захист трудівників, спростував нібито існуючу вищість аристократів над простолюдом. У своїх посланнях він захищав рідну мову, пробуджував національну свідомість українців, людську гідність, прагнення до правди й волі. Свої думки письменник викладав у формі послань і полемічних трактатів. Трактат — це наукова праця, де докладно розглянуто якесь конкретне питання чи окрему проблему. Усього до нас дійшло сімнадцять творів. Найвизначніші твори Вишенського — це «Послання до єпископів», «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Викриття диявола-світодержця». У «Посланні до єпископів» письменник засуджує священиків, що, як жорстокі феодали, нещадно експлуатують народ. Починається послання зверненням до єпископів, у якому перелічуються їх імена. І. Вишенський вдається до їдкої іронії, накладає тавро на антинародні дії священиків, вдаючись до виразів: лупите, проїдаєте, пожираєте, об’їдаєтесь, здираєте, витягаєте, мучи-те, виснажуєте тощо. Письменник спирається на шість євангельських заповідей про благочестя, яких не дотримуються єпископи. І це в той час, коли саме вони, духовні пастирі, повинні бути прикладом для народу. І. Вишенський протиставляє паразитизм і розкішне життя єпископів злигодням народних мас. Полеміст з гнівом сповіщає світові про нечувану кривду, заподіяну панами, дає довгий перелік злочинств гнобителів. Послання дає вичерпне уявлення про діяльність таких єпископів: це не пастирі духовні, як вони себе називають, а люті кріпосники, розбещені й безсердечні. Засуджуючи різні форми феодального гноблення, подаючи деталі розгульного побуту церковно-феодальної верхівки, автор вживає риторичні запитання, окличні речення. Письменника обурює те, що єпископи у всьому намагаються наслідувати світських феодалів: дбають про зовнішній блиск, одружують своїх дочок зі знатними людьми, щоб мати вигідні зв’язки. «Послання до єпископів» вражає загальним іронічним і саркастичним звучанням. І. Вишенський з усією пристрастю серця стає на захист гноблених, він перший в українській літературі спростував нібито існуючу вищість аристократів над простим народом. На захист батьківщини, рідної мови Вишенському довелося виступити в роки, коли Україна переживала одну з найстрашніших епох своєї історії. Послання І. Вишенського спрямовані й проти Ватикану, який підтримував і заохочував колоніальну політику польських феодалів на українських і білоруських землях. Письменник роз’яс-нював, що польський король із шляхтою та папа римський з кардиналами діють заодно з українськими єпископами-перевертня-ми. Полеміст пристрасно викривав злодіяння проти народу, святенництво, розбещеність панства, єзуїтів, католицького та уніатського духовенства. Він пробуджував національну свідомість українців, людську гідність, прагнення до правди й волі. Отже, творчість Івана Вишенського є одним з найвидатніших явищ давньої української літератури. З його послань постає суперечливий образ ченця, який, відмовившись від утіх життя, продовжує полум’яно любити Україну, бути захисником гідності й гро-мадянських прав рідного народу. Це був чернець-аскет і демократичний діяч, великий гуманіст, народний оборонець в одній особі. Як зазначав І. Франко, у писаних словах І. Вишенського горить могутній вогонь, який не перестає промовляти до серця читачів. Список рекомендованої літератури Вишенський Іван. Твори. Вступна стаття, упорядкування, підготовка текстів та примітки докт. філол. наук І. П.Єрьоміна. — К.: Держлітвидав УРСР, 1959. Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця ХVІ—початку ХVII століть в боротьбі проти Ватикану і унії. — К., 1957. Пінчук С. П. Іван Вишенський (Літературний портрет). — К.: Держлітвидав, 1959. Поліщук Ф. М. І. Франко про Івана Вишенського. Наукові записки Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького. — Т. ХХІІ. — К., 1956. — С. 140—154. Скирда Т. І. Суспільно-політичні погляди Івана Вишенського // З історії суспільно-політичної та філософської думки на Україні. — К.: Вид-во АН УРСР, 1956. — С. 3—18. Скоць А. Обличитель людей неситих. Иван Вишенский. Вибрані твори. — Львів: Каменяр, 1980. Яременко П. Іван Вишенський. — К.: Вища школа, 1962. | |
| Переглядів: 798 | |
| Всього коментарів: 0 | |