| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843)
|
Реферат на тему: Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — зачинатель і пер-ший класик української художньої прози. Він належав до тих українських письменників перших десятиріч XIX століття, які зуміли теоретично осмислити й застосувати в художній практиці творчі принципи нового тоді літературного напрямку — просвітительського реалізму. Справжнє прізвище митця — Квітка, а псевдонім Основ’я-ненко походить від села Основа (тепер воно злилося з Харковом), де він народився 29 листопада 1778 року в багатій панській родині. Предки його обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини. Г. Квітка здобув домашню освіту, навчався в школі при монастирі. Він чудово грав на фортепіано та флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів надихали його до написання власних музичних творів. Так, він є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи». Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. Життя Григорія було сповнене раптових змін. У дев’ятнадцять років він уже був зарахований на військову службу. Не побувавши в армії і дня, скидає мундир у чині капітана. У двадцять шість років Григорій йде послушником у монастир, потім знову подається на військову службу. Та Квітку вабить громадська культурна діяльність: він проводив літературно-музичні вечори, працював директором театру, заснував оркестр, товариство доброчин-ності й перший на Лівобережжі Інститут шляхетних дівчат. Григорій Квітка організував, відредагував і випустив перший на Україні журнал («Украинский вестник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів’їв та приказок, збирав кошти на відкриття Харківського театру, став одним із перших істориків українського театру. Йому було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген). Один час Квітка обіймав досить високу посаду — був повітовим предводителем дворянства, потім совісним суддею, головою харківської палати карного суду. Помер письменник 20 серпня 1843 року в Харкові. На похороні, в присутності тисяч харків’ян і хліборобів з приміських сіл, І. Срезневський сказав: «Пам’ятай, Україно, цю могилу: тут похований той, хто, оживлений любов’ю до тебе, захищав твій звичай та мову». Уже літньою людиною Квітка спробував свої сили в літературі. Він виступає зі статтями та фейлетонами в журналі «Украин-ский вестник» під псевдонімом Фалалей Повинухін. Протягом довгого часу (1816—1833) Квітка був відомий лише як російський письменник. Звернутися до української мови його спонукала суперечка з одним скептиком, який поділяв думки про непридатність української мови для створення серйозної літератури, заперечував творчі можливості української мови. Г. Квітка блискуче довів здатність нашої мови виступати в будь-якому жанрі літератури. Своїми художніми творами він показав, що українська мова придатна для вираження найглибших переживань і почуттів. Свої перші повісті українською мовою письменник друкує в харківському альманасі «Утренняя звезда» (1833). Ці твори виходять окремими збірками в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рас-сказанные Грицьком Основьяненком». Незабаром (1841) обидві ці збірки перевидаються в Харкові, а вміщені в них повісті в перекладі російською мовою друкуються в журналі «Современник» та в інших російських періодичних виданнях. Г. Квітка-Основ’яненко продовжував і розвивав традиції етико-гуманістичного напряму українського просвітництва ХVIII століття. У своїх творах він послідовно проводив думку про обдарованість простого народу, препарував ідеї надання освіти простолюду. За умов, коли кріпосники ставились до представників народу як до робочої худоби, Квітка-Основ’яненко одним з перших заявив про те, що прості українські селяни мають цілковиту підставу на провідне становище серед позитивних героїв літератури. Талант Квітки-Основ’яненка як українського письменника най-повніше виявився в художній прозі. У таких повістях, як «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов», центральним персонажем виступає сільська дівчина. Письменник талановито й поетично відтворив побут народу й обряди, оспівав високі моральні якості трудівників. Як прихильник поєднання реалістичного зображення дійсності з сентименталізмом, Квітка-Основ’яненко у своїх сентиментально-реалістичних повістях прагне не тільки показати побут села, а й розчулити читача благородними рисами героїв, їх великодушними вчинками, глибокими стражданнями. (Сентименталізм — літературний напрям другої половини ХVIII — початку XIX століть, що характеризувався особливою увагою до духовного світу людини й відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів.) Письменник робить перші в українській прозі спроби розкрити внутрішній світ героїв, приділяє велику увагу їх переживанням, вчинкам, які здебільшого психологічно вмотивовує. Творчо використовуючи фольклор, Квітка-Основ’яненко зумів виразити народні уявлення про зовнішню красу, високі моральні якості людини. Першим прозовим твором нової української літератури була повість «Маруся» (1832), в якій відтворено спосіб життя, працю, побут, звичаї селян. Автор опоетизував життя звичайних людей, просто й щиро передав історію кохання дівчини-селянки та хлопця-сироти. Особливу увагу письменник зосереджує на образі Марусі. Вона працьовита, чесна, щира, здатна на глибоке почуття. В образі цієї селянки Квітка-Основ’яненко втілив народні уявлення про ідеал дівчини. І портрет Марусі, і її вбрання також нагадують образ дівчини, що постає з українських народних пісень. У такому ж плані подає автор і образ Василя, підкреслюючи, що цей ідеальний парубок і Маруся ніби створені один для одного. Повість закінчується трагічно: Маруся помирає, з туги за коханою помирає і Василь. Письменник підкреслює духовну красу, розум селян, щирість родинних стосунків. Так, Наум Дрот і його дружина Настя — це образи ідеальних селян. Вони працьовиті, лагідні, мужньо переносять втрату єдиної дочки. По-народному мудрі, ці селяни знаходять для себе відраду в праці. Наум Дрот переконаний у тому, що «гріх лежачи хліб їсти», доки є сила, треба працювати й допомагати бідним. Він співчутливий, розсудливий. Про це свідчать і його міркування про беззахисніть жінки-солдатки. Г. Квітка-Основ’яненко одним з перших серед письменників сказав правдиве й співчутливе слово про долю жінки-солдатки. Письменник докладно змальовує побут, звичаї, обряди українців. Національного колориту повісті додають приповідки, жарти, вислови, запозичені із народних пісень, казок: «білая ручка», «яснеє сонечко», «крутії гори». Письменник, скориставшись з невичерпних можливостей і багатства української мови, блискуче довів, що цією мовою можна висловити найніжніші почуття, найвищі прагнення, найтонші переживання. Г. Квітка-Основ’яненко є зачинателем і гумористично-сати-ричного напрямку в українській прозі. Використовуючи бурлескні прийоми, народний гумор, фольклор, письменник створює такі реалістичні у своїй основі твори, як «Конотопська відьма», «Салдацький патрет», «Купований розум» та ін. У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображаючи побут і управління козацької старшини ХVШ століття, Квітка засуджує паразитизм, духовне отупіння старшини. В окремих епізодах твору він підноситься до соціальної сатири. Мова творів Квітки-Основ’яненка колоритна, образна, багата на народні приказки та прислів’я. Слідом за Котляревським він звернувся до народної розмовної мови, черпаючи з неї яскраві вирази та звороти. В основі мови творів Квітки-Основ’яненка лежать говори Слобідської України, дуже близькі лексикою і синтаксичною будовою до київсько-полтавського діалекту. Г. Квітка-Основ’яненко відомий і як драматург. Він створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці». У цій першій українській комедії поєднуються жанрові риси комедії, комічної опери, водевілю. Найвищим досягненням Квітки-Основ’я-ненка в драматургії є двомовна соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик». Ці твори входили до репертуару таких видатних акторів, як М. Щепкін, М. Кропивницький. Отже, творчість Г. Квітки-Основ’яненка була важливим кроком на шляху становлення й розвитку нової української літератури. Його повісті («Маруся», «Щира любов», «Конотопська відьма», «Козир-дівка» тощо) стали першими зразками художньої прози в новій українській літературі. Письменник підготував ґрунт, на якому згодом з’являться прозові твори Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та інших митців. Список рекомендованої літератури Вербицька Є. Г. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. — Харків, 1968. Гончар О. І. Просвітительський реалізм в українській літературі. Жанри та стилі. — К., 1989. Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ’яненко. Семінарій. 2-ге вид. — К.: Вища школа, 1978. Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ’яненко. Літературний портрет. — К., 1974. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. Бібліографічний покажчик. — Харків, 1978. Дмитренко Т. Функції комічного у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка // Рад. літературознавство. — 1986. — № 10. Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. — К., 1978. Ільєнко І. Григорій Квітка-Основ’яненко (З серії творів «Життя славетних»). — К., 1973. Луцький Ю. Д. Драматургія Г. Ф. Квітки-Оенов’яненка і театр. — К., 1978. | |
| Переглядів: 1002 | |
| Всього коментарів: 0 | |