| Головна » Статті » Українська Література | [ Додати статтю ] |
Cковорода Григорій Савич
|
Реферат на тему Cковорода Григорій Савич ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722—1794) Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. У 1738 р. він вступив до Києво-Могилянської академії. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флей-ті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київ-ській академії. У 1750 р. у складі російської місії Сковорода виїжджав за кор-дон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дис-кутував із ученими різних країн. Повернувся в Україну у 1753р., викладав поетику в Переяс-лавському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики «Роз-думи про поезію і порадник до майстерності оної». Протягом 1754—1759 pp. жив у селі Коврай на Переяслав-щині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пі-сень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. У 1766р. філософ написав трактат «Вхідні двері до християн-ської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Протягом 1769—1774 pp. Сковорода написав збірку прозо-вих байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кіль-це», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу». У 1775—1776 pp. були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій»)та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783—1784 рр. У 1785 р. Сковорода об'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайво-ронка», а у 1791р. завершив філософський твір «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний». Поет і мандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського ра-йону). Цікавою є епітафія (надгробний напис на могильній плиті): «Світ ловив мене, та не впіймав». Щоб зрозуміти суть епітафії, слід детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його філософськими поглядами. По-стать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, ви-гадками й викликала інтерес. Та це й не дивно, бо Григорій Ско-ворода ще за життя став легендою. З цього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних поста-тей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом опові-дань і легенд...». У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спо-стерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нот-ної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію. Здійснилася дав-ня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів. Пізніше він був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти лю-били вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновлад-ці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». І з 1769р. Сковорода вів ман-дрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чина-ми ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисе-їв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до га-вані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпо-творіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотеса-них, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вба-чав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторові на пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходитель-ство! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і по-хвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробуван-ня себе побачив, що не можу представляти в театрі світ жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — і задово-лений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив фі-лософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки (показовий такий епізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лі-кував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і не одружився). Сковорода навчав,що в природі — краса, гармонія, а в сус-пільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навко-лишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізна-вай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй при-роді. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Філософ жив сподіваннями на сус-пільство рівноправних людей, де не буде «рабського іга», «тяж-кої роботи», нічого «златожадного», «дамського». Такими погля-дами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю: . у 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб пере-дати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнув-ся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснув навіки. З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки хар-ківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Ско-вороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик. Ліричний герой збірки «Сад божественних пісень» — у по-шуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолю-бець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремо виділив усіх тих, хто потре-бує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, під-лабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становищем. На противагу всім їм герой тво-ру думає не про маєтки й чини, а про те, щоб жити мудро, не за-плямити совісті, бо тільки така людина може не боятися смерті: Знаю, що смерть — як коса замашна. Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,— Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь. Але Григорій Сковорода — не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Він створив 30 прозових байок, оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві (Сааді — великий перський поет), написані гарною, по-декуди граціозною мовою». Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке, на думку Сковоро-ди, .завдання й призначення байки. Тому деякі його твори гостро сатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Ка-бана просто кабаном, не відаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Олениця говорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А діла Кабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше: він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерп-ніше, бо Кабан нібито звеличився над іншими звірами. Значна частина байок присвячена темі «сродної праці». Кож-на людина, на думку Сковороди, наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавши природними задат-ками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі й суспільству. «Не змагай до того, що не дано від природи»,— повчав він. Саме ця думка покладена в основу байки «Бджола і Шершень». Бджоли збирають мед, тому що «для цього наро-джені», для них сам процес збирання меду «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід, наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого» і проводять в розкошах паразитичне життя. Мораль байки про-ста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і кра-су. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повинно бути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Бай-ка «Бджола і Шершень» стала популярною за життя байкаря, бо її мораль відображала погляди народу й була спрямована проти суспільства, в якому пани-нероби споживали результати праці мільйонів робітників. Зображення Григорія Сковороди на банкноті номіналом 500 гривень У байках Сковороди відчувається вплив його попередників у цьому жанрі, від Езопа до Лессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. І ще одна особливість байок Григорія Сковороди: мораль, яку він називає «силою», є'в кілька разів більшою, ніж основна частина байки. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівного філософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, село Іванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, у багатьох містах споруджено оригі-нальні пам'ятники на його честь, про нього написано чимало кни-жок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини «Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М. Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. До-вженка знято художній фільм «Григорій Сковорода». ОСНОВНІ ТВОРИ: Поетична книжка «Сад божественних пісень», збірка мо-рально-повчальних притч «Байки харківські», філософські трак-тати «Вбогий Жайворонок», «Вдячний Еродій». Джерела Ресурси інтернету Література Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому. – К.: Мистецтво, 1981. – 64с. (укр., рос.,англ., нім. мовами). Меморіальний музей Г. С. Сковороди: Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник. – К.: Реклама,1980. – 20с. Ніженець А. Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. – Вид-во Харків, університету, 1962. – 42 с. Ніженець А. Г. С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. – X.: Прапор, 1969. – 61 с. (укр. та англ. мовами). Ніженець А. , Стогній І. Григорій Сковорода: Пам’ятні місця на Україні. – К.: Наук, думка, 1984. – 94 с. ", проф. | |
| Переглядів: 498 | |
| Всього коментарів: 0 | |