УДК 82(477)« 18»(092) В.В.Колкутіна Архітектонічна модель циклоугрупуеання в українській літературі перших десятиліть XX століття У статті вивчаються принципи структурної організації циклу у 2030 рокахXX століття. Досліджується архітектонічна модель циклоугрупуеання. Ключові слова: структура твору, лірика, дискурс. На сьогодні накопичений дослідниками матеріал з проблеми циклоутворення не дозволяє вилучити та чітко з'ясувати закономірності та принципи об'єднання творів у циклічну монолітність. Можливо, це пов'язано із тим, що у ґенезі цих принципів фундаментальна основа художньою мислення автора, а от за художньостильовим розгалуженням літературний розвиток 2030 років XX століття представлений у всій багатомірності, що дає нам змогу виокремити ліричний, символістичний, модерні стичний, прозовий цикл, а також циклоугрупування, що базується на об'єднанні низки літературнокритичних праць. У цій статті спробуємо вивчити вказану проблему цілісно, охоплюючи різні способи циклоутворення у межах одного історичного періоду, залучаючи до аналізу цикли М.Вороного та Д.Донцова. У цьому вбачаємо мету нашої студії. Із багатьох визначених у літературознавстві аспектів поетики тексту принципи структурної організації циклу та й, загалом, питання циклізації в літературі, досліджені, мабуть, найменше. Складність вирішення вказаної проблеми полягає у необхідності визначення, передусім, походження терміну «цикл» та виявлення специфічних особливостей як ліричного, так і прозового циклоугрупування. Ідейнохудожня концепція авторського задуму, на нашу думку, передбачає створення єдиної загальноциклічної структурисистеми, яка базується на певних поняттях і принципах, що в циклах поета переломлюється завдяки модерні стичному всесвіту М.Вороного та полісемічній ознаці словаобразу. Ці поняття і принципи викликані сукупністю західноєвропейського культурологічнофілософського впливу і гострим поетовим відчуттям історичних катаклізмів початку двадцятого століття. Оскільки М.Вороний часто об'єднує свої різні за періодом написаннятвори в цикли, їх літературноестетичну платформу, на нашу думку, треба розглядати перш за все у функціональнопоетичному зв'язку (архітектоніка, автобіографічний ракурс, символістична забарвленість). Домінантними поняттямисимволами ключовими словами, які орієнтують читача на відтворення авторського світорозуміння, є краса, мрії, страждання, нудьга, самотність, мить (час), тумани, тіні, мерці. Це не абстрактні, а цілком діючі, взаємопроникаючі образи із циклічною логічнозмістовною структурою, де головним є зображення дискомфорту душі ліричного героя. Тут головною виступає мрія пошук краси, а через екзистенціалістський погляд нудьга, страждання, самотність відбувається своєрідний перехід мить (час) в іншу часовопросторову координату, в якій панує «царство тіней» [2, с.42] і виникають тумани та мерці. Це та універсальна модель, яка відповідає майже всім циклам М.Вороною (крім «Асі азіха») її елементи в різних циклах звучать достатньо своєрідно. На жаль, не має достатньо чітко окресленого поняття цикл. Як приклад, можна навести думку укладачів словника літературознавчих термінів: «Цикл творів кілька літературних творів, пов'язаних між собою спільним сюжетом і головними персонажами або єдиною історичною епохою, а в ліриці єдиною думкою та емоціями» [б, с.48б]. Словник іноземних слів додає що «цикл закінчений ряд будьяких творів, буцьчого викладеною, наприклад, цикл новел, ліричний цикл» [9, с.621] (переклад наш). Це твердження, на нашу думку, досить туманно. Словник іншомовних слів за редакцією О.Мельничука більш обмежено розмірковує над проблемами циклу: «ряд творів, об'єднаних спільністю тематики, персонажів тощо» [8, с.740]. Майже дублюють цей вираз укладачі короткого словника літературознавчих термінів: «цикл ряд творів, об'єднаних будьякими загальними рисами: темою, матеріалом, настроєм, або одними ж діючими особами» [3, с. 193] (переклад наш). Близьке до цього поняття, запропоноване В.Лесиним: «Цикл творів кілька хуцожніх творів, що їх зближує між собою чи жанр, чи тема, чи матеріал, чи головні персонажі, чи історична епоха, чи єдиний замисел автора, чи місце подій, настрій і т д.» [5, с.242]. Більшменш влучним поняттям циклу дає літературознавчий словник довідник: «цикл ряд пов'язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість» [4, с.734]. Ми будемо дотримуватися цього поняття. Виникаючи в новому контексті, ідентичні елементи постійно позначатимуть нюанси поетового світу, який завжди змінюється і поліфункціонує. Тим самим ці елементи є опорними лініями складного і багатокомплексного літературного руху що дозволяють М.Вороному, створюючи певний настрій у читача, передати всю напругу своєї думки в межах конкретного циклу Певні елементи створюють загальний фон, де кольоровий контраст, реальні події, музична партитура моделюють основні особливості художнього світу у поета, і, на відміну від, наприклад, блоківської циклізації («Пляски смерти») не змінюються лексично та семантично. Улюблений засіб вираження авторського світорозуміння передбачає використання опозиційної побудови циклів, які у творчості М.Вороного відіграють подвійну роль. Поперше, таке протиріччя виникає як наслідок авторського задуму для підкреслення двоякості конфлікту між мікрота макрокосмосом: розвиток цивілізації ходячі трупи мерців («Співи старого міста»), веселі щебетання соловейка «розкішний край мій у ярмі» [2, с.41] («Елегії»), «Fiai!..» «Finale» («За брамою раю»), лілеї рубіни («Лілеї й рубіни») тощо. Подруге, одна тематична група в процесі творчості поета поступово змінюється іншою. Так своєрідну інтерпретацію методологічної моделі циклів пропонує автор у циклі «Ad astra». У цьому випадку трактування структури: краса, мрії, страждання, нудьга, самотність, мить (час), тумани, мерці, тіні замінюється формою, яка створює функціональнозмістовну цілісність, природа якої міститься в філософськоморальній позиції М.Вороного: сяйво мрій, музика, зоране небо (вогні), ніч, зорі, очі. Подібне моделювання підкреслює ще одна одиниця моральний закон, який впливає на загальну концепцію циклу, творить нюансові відтінки авторського задуму, який пов'язаний з віталістичним, пантеїстичним світорозумінням М.Вороного та його складним автопсихографічним соціумом. Подібна концепція у циклі «Ad astra» характеризується, на нашу думку, взаємозворотним зв'язком, коли і через «зоряні» орієнтири, і через сяйво мрій можна стверджувати посилення письменницького модерні стичного культурософічного прагнення показати антагоністичну протилежність «людей, двоногих плазунів» [2, с.бі], неосяжність та велич зоряних світів. Наявність подібної системи водночас підкреслює і змінює символістичну природу поезій М.Вороного. Поперше, чітка межа у визначенні понять створює самобутність тексту, яка через суб'єктивне світорозуміння автора доводить полісемічний зворотний процес між внутрішнім і зовнішнім «ego» письменника. Подруге, завдяки уявній дзеркальній площині елементи загального циклу функціонально переломлюються, відтворюються і набувають нового значення у структурній композиції циклу «Ad astra». Наприклад, основні компоненти краса та мрії створюють аналітичну комунікативноестетичнумодель, яка відповідає компоненту «сяйво мрій», де теж підкреслюється недоторкана крпшталевість. Можна припустити, що й інші загально структурні елементи знаходять свій еквівалент у циклі «Асі азіта»: через нудьгу та страждання самотній стан ліричного героя опиняється в іншій просторовочасовій площині, а в циклі йому відповідає музика, яка може бути і божественним співом, і кулеметною музикою «розгойданих планет» [2, с.63]. Цикли у творчості М.Вороного (а окремі вірші у циклі), виконують важливу структурноархітектонічну функцію. Предмет авторського зображення набуває поліфонічних рис, тому подається у різних планах, а поезія (громадянськополітична, лірична, любовна, соціальна) стає виразом авторського «айсбергового» тексту, в якому міститься філософськопантеїстичний ідейнохудожній всесвіт М.Вороного. Багатоплановість часовопросторового кола поезій (що своєрідно інтерпретується в різних циклах) джерело виникнення різних принципів компонування циклів. Так, ідейнотематичний принцип, де всі поезії пронизує одна ідея головний для всіх циклів; космічність, певна філософська позиція, музикальність відтворена у циклі «Асі авіта»; перевага чуттєвих спостережень у циклах «Елегії», «За брамою раю», «Разок намиста»; сонячні мотиви творять цикл «Сонячні хвилини». Слід визнати, що «ідейне», музикальне це принципи однаково вагомі як спроби укладання поезій М.Вороного у циклі. Це пояснюється авторським символістським кредо; адже поет легко поєднував і «молитвунадію» на крашу долю України (реальні витоки) і задзеркапля у французьку поетику вірша, в основі якої лежить категорія форми (модерністичні витоки). Услід за Лесею Українкою та І.Франком, які свої вірші у збірках не розміщували за хронологією, як це було прийнято, М.Вороний стверджує новий принцип композиції поетичного циклу. Важливою прикметою естетичної концепції поета, що виявляється у циклах, є розвиток чуттєвого, модерні стичнодинамічного фабульного зв'язку поезій, який використаний у циклах «Елегії», «Асі авіта», «Сонячні хвилини», «Гротески», «Разок намиста», «Лілеї й рубіни». Піднесене й потворне, які тут функціонують, вимагають гіперболічних символістичних, метафоричних фарб, згущених для того, щоб передати внутрішню спостережливість ліричного героя; або навпаки, напружений ситуаційний зв'язок, показ волелюбних (навіть героїчних) характерів у колі зору поета в циклах «З хвиль боротьби». Близько до цих циклів стоять «Співи старого міста», «За брамою раю», де чуємо, слухаємо, спостерігаємо за внутрішнім станом ліричного героя. Жанровою своєрідністю сповнений цикл «Балади й легенди». Отже, глибоко продуманий внутрішній план і зовнішній спосіб побудови циклів хоч і не допомагає зрозуміти всю глибінь авторською задуму, але дозволяє охопити вірші письменника як організовану художню цілісність, у якій наявні домінуючі елементи структурно та системно обумовлені архітектонікою. Особливо вагома ідея рефрену, повторення, повернення до однакових загальноциклічних елементів, які посилюють естетичне тяжіння до них поета і зосереджують його увагу до внутрішнього фрагментарного знімку душі, а це допомагає організаційно і композиційно оформлювати поезії в цикл. На нашу думку, своєрідність М.Вороного у створенні архітектонічнозмістовного контексту полягає в тому, що за індивідуальною низкою створених символістичних циклів постає поліфонічний роздум ліричного героя, з яким синкретично об'єднується і складна неоднобічна психоавтобіографічна позиція поета, його думки, настрої, емоції, які крізь призму модерністичної філософськорізноманітної образності неадекватно сприймають та художньо відтворюють дійсність. Автор не відмовляється від скерованого напрямку розвитку класичних літературних традицій, розроблених І. Франком та Лесею Українкою, але інтерпретує, збагачує, відтворює побудову циклів за законами модерністичного освоєння. Головною ознакою композиційної архітектоніки символістських циклів М.Вороного є синтез, який базується і на закономірності дійсності, що відтворюється автором (в такому випадку ключова функція надається сюжетові), і на закономірності суб'єктивноавторської свідомості, завдяки чому використовується принцип музикальної композиції, зокрема, її основний елемент «ритм, тобто часова послідовність» [1]. У деяких циклах композиція, на нашу думку, утворює ілюзію об'єктивного розвитку дії, її головним аспектом вважається часовопросторова орієнтація, яка впливає на духовний розвиток особистості ліричного героя. Наголошуємо, що вищезазначені орієнтири при аналізі циклів набувають ціліснокомплексного тлумачення; їх не слід розглядати поодинці: не можна стверджувати, що, наприклад, якщо в основі композиції є філософськоіндивідуальний погляд на історію, то розглядати цю проблему треба тільки крізь призму конкретноісторичних особливостей. Навпаки, єдина домінантна сила, завдяки якій створює М.Вороний цикл спроба логічного, змістовного комплексного взаємозв'язку різнопланових проблем: взаємовідносини людини і історії, роль історії, розвиток часової та просторової дії, внутрішні вагання ліричного героя. Специфіка авторської композиційної концепції полягає у синтезовано діючій проблематиці: послідовністьвіршів, які складають цикл, водночас позначають, розвивають і зіставляють основні проблеми, завдяки чому будьякий цикл поета можна розглядати як окремий, завершений структурно за змістом твір і як перехід до наступного циклу, який у поєднанні з іншими створює цілісне уявлення про світосприймання М.Вороного. Особливо цікавими з цього приводу є цикли «За брамою раю», «Разок намиста», «Фата моргана», «Асі азіха», «Лілеї й рубіни», в яких останній вірш є висновком естетичнофілософських роздумів ліричною героя і водночас є комплексносистемним індивідуальнонеповторним авторським задумом. Функція подібної композиційної побудови чітко демонструє можливості опосередкованого утворювання дійсності, коли відношення між віршами не менш значні, ніж зміст кожного окремого вірша. Головним джерелом структурноархітектонічної побудови циклів М.Вороного є гармонійний взаємозв'язок ритму (ритму, що «викликає певні почуття» [7, с.5], музичноасоціативна образність та композиція, хоча в певних циклах кожен із цих елементів виглядає домінуючим. Так ритм панує в цикл ж «Елегії», «Сонячні хвилини», «Гротески», «З хвиль боротьби»; симфонічні акорди грають цикл отвір ну роль і звучать у поезіях циклу «За брамою раю», «Асі авіта» (частково в «Співах старого міста»), де гучна музика неба, повна «божеського співу» [2, с.62], допомогла відтворити сяйво мрій ліричного героя. Подібне багатоголосся композиційного звукосприймання реалізується в естетичнозмістовних образах, які не менш вагомі, ніж образ ліричного героя. Особливо складним і, на нашу думку, суперечливим в історії української літератури став період 2030 років XX століття. Час, коли в літератури прийшли нові таланти, серед яких, як ми вже показали вище, М.Вороний, спричинив їх до пошуку цікавої жанрової організації своїх віршів. У цей же період активізується і літературна критика, що представлена М.Євшаном, М.ДрайХмарою, Д.Донцовим та іншими діячами. Кожен із них інтелектуальна креативна індивідуальність, особистість, що спрямувала свою літературнокритичну діяльність на осмислення українського літературного процесу 2030 років XX століття. Продуктивна науковотворча діяльність цих митців довгий час з відомих (переважно історикосуспільних причин) не була висвітлена об'єктивно, хоча у своїх літературознавчих роботах вони порушили актуальні на той час проблеми та створили цікаві жанрові утворення. Так, переважна більшість статей, що входять до книги Дмитра Донцова «Дві літератури нашої доби» написані у 2030 роках XX століття. Ми вважаємо, що можна говорити про ці студії Д.Донцова як про прозовий авторський цикл. На нашу думку критик пропонує якісно нове жанрове утворення, тому що між статтями «Криве дзеркало нашої літератури», «Криза нашої літератури», «Роздвоєні душі», «Естетика декадансу», «Два табори», «L'art pour l'art чи як стимул життя?» виникає тісний ідейнохудожній взаємозв'язок, в основі якого показ мистецького, письменницькою образу світу в національному, філософському та світоглядному вимірах. Кожна стаття є одночасно як самостійно звершеною розвідкою, так і автономною частиною широкого, розгалуженого художньокритичного бачення не лише світогляду та творчості Т.Шевченка, Олени Пчілки, М.Рильського, а й у цілому розвитку української літератури. На нашу думку, Д .Донцов тяжіє до психологічноспоглядального та аналітичного дослідження спадщини українських митців; проблеми, які порушує критик у своїх стуціях ідейно близькі, схожі (роль митця в суспільстві, проблема вибору тощо). З'ясовуючи велич Т.Шевченка, Лесі Українки або Олени Пчілки науковець наголошує на їх загальноєвропейському, світовому значенні. Статті Д.Донцова читабельні, адже в їх основі рух авторської думки; критик переконує, провокує, апелює, епатує читача. Книга «Дві літератури нашої доби» відзначається цілісною композиційною структурою, цікавою моделлю сюжетобудування, наявністю доречних епіграфів, які виступають ключем до розуміння ідеї студії. Цикли ж М.Вороного є таким поетичним цілим, яке і чітко виражає авторську точку зору і сповнене, разом з тим, особливою художньою конце птуальиістю. Ця концептуальність визначається як побудовою циклу в цілому, так і компонуванням окремих поезій у певному порядку. Зміни у структурній наповненості циклу змінюють і художнє враження від нього. Вважаємо, що дослідження принципів структурної організації циклу має подальшу наукову перспективу, адже, якщо ліричний модерні стичний цикл 2030 років XX століття ще якоюсь мірою вивчений у літературознавстві, то прозовий або літературнопубліцистичний потребує серйозного опрацювання. Список використаних джерел: Белый, А. Критика. Эстетика. Теория символизма / А. Белый M. : Искусство, 1994. T. 1. 166 с. Вороний, M. К. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика / M. К. Вороний. К. : Наукова думка, 1996. 699 с. Краткий словарь литературоведческих терминов. M. : Просвещение, 1985Літературознавчий словникдовідник / Ред.упоряд. Р. Гром'як. К. : Відродження, 1997. 752 с. Лесин, В. М. Літературознавчі терміни: довідник / В. М. Лесин К.: Радянська школа, 1985. 251 с. Лесин, В. М. Словник літературознавчих термінів / В. М. Лесин, О. С. Пулинець. К. : Рад. школа, 1971. 487 с. Сидоренко, Г. Віршування в українській літературі / Г. Сидоренко. К. : Радянський письменник, 1962. 173 с. Словник іншомовних слів. К. : Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1974. 775 с. Словарь иностранных слов. М. : Руссский язык, 1989. 621 с. Summary In the cycle «Ad astra» we say about the highly expressed patriotic position of N.Voroncy, coluch is a call struggle for cultural renovation of Ukrainian poetry for revival of a people's soul, the topic of freedom is discussed in the cycle, tough the lain of patriotic motives. Key words: work structure, lyrics, discourse. Одержано 2 жовтня 2010 року