Анголенко В'ячеслав Володимирович Від шкільної парти В'ячеслав закоханий в українську поезію, а потім і сам став писати. "Його вірші не писалися для демонстрації свого вміння або з метою вразити когось. Їх диктувала одна тільки глибока душевна потреба... Від перших рядків вони приваблюють пружним ритмом, добірною мовою, глибиною настрою... Ваговитість і неминучість віршованих рядків випливали з напружених, часом болісних переживань і роздумів людини, надзвичайно чутливої до краси й до несправедливості, до гармонійного світу природи й до дисгармонії сліпої жорстокої поведінки людей. Художність натури молодого автора сумніву не викликає...", — так написав про молодого красноградського поета у літературному журналі "Березіль" літературний критик Спілки письменників України Володимир Брюгтен. Високу оцінку збірці віршів Анголенка дав український поет Іван Драч. Молитва Я молюсь на цей вечір, На тихе його, ідилічне, І на приспане сонцем, Вколисане вітром лице. Я молюся так гречноІ благаю, благаю про вічне: Про дітей і про вечір, Про тебе й про вечір оцей. Це ж я щойно осліп, Я від щастя осліп, бо солоний, Як сльоза, сліпий дощ Надвечір'я розраяв сухе, Я молюся про хліб, Про бабусю мою на ослоні, І про вечір молюсь, І про добре молюсь і лихе. І нехай цю мою,Цю молитву мою безсловесну Ткаля-ніч загортає У чорну свою пелену— Я молюсь на цей вечір, А він поряд сидить— не шелесне -Вже заснув, вже заснув,вже засну...