| Головна » Статті » Біологія | [ Додати статтю ] |
Природа людини: її походження та сутність
|
РЕФЕРАТ на тему: Природа людини: її походження та сутність ПЛАН Вступ 1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки 2. Атрибути людини 3. Риси людини 4. Якості людини Висновок Список використаної літератури Вступ Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій-ний апарат наук, які вивчають людину. У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес-ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин-ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Подібність, схожість людини і тварини визначається, по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів; по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ-ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй. Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка-ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі. Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей. Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності. 1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій-ний апарат наук, які вивчають людину. Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере-дусім як суб'єкта пізнання і творчості. Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо-вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи. Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ-ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове-дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні. Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль-турно-історичних факторів змінюється людська істота. Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со-ціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особис-тості на соціальний стан. У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є пос-тійний обмін з їх зовнішнім середовищем. Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним об-міном речовин, самовідновленням, системним управлінням, самороз-витком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначен-ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідов-ний, упорядкований обмін речовин і енергії. Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес-ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин-ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Подібність, схожість людини і тварини визначається, по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів; по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ-ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй. Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Лю-дина як біологічний вид має: * характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо); * високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; * свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи; * мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності. Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка-ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі. Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний харак-тер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того мо-менту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального. Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей. Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності. 2. Атрибути людини Атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здо-ров'я, мова, спрямованість). Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народ-ження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний. Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само — інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають» і лише біологічний вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психологічного віку — це взаємний вплив ми-нулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв'язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняють-ся тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще встигнеться». Дуже важливо, щоб люди сприймали як минуле, так І майбутнє у певній гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на ми-нулому і безперервно обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях (освіта, професія, сім'я), то це призведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення. Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії). Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:— рання зрілість (25-35 років) — включення до всіх сфер людської діяль-ності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза пере-оцінки життєвого шляху;— середня зрілість (35-45 років) — пошуки відповіді на основні питання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя — усвідомлення, того, що не все реалізоване, цілі не до-сягнуті;— пізня зрілість (45-60 років) — глибинне оновлення особистості, відбу-вається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе; в 50-60 років — спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості; — похилий вік (60-70 років);— старість (70-90 років);— довгожитель (після 90 років). Знання психологічних особливостей кожного вікового періоду (не-стійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіо-налізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спіл-кування, втомлюваність людей старшого віку) — необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки. Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками: дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей (від лат. verbalis — словесний); хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здіб-ностями; міжпівкульні зв'язки у жінок більш численні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої інтуїції; жінки мають вищі показники лінгвістичних функцій, пам 'яті, аналітичних здібностей, які пов'язують з більшою активністю лівої півкулі мозку; перевага правої півкулі у чоловіків вирізняє їхні творчі, художні здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі; «жіноче» має забезпечити незмінність нащадків від покоління до поколін-ня, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює більшу психічну стійкість жінок; «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов, що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи; жінки легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього світу; у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах, Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність. Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному про-являють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовніш-нього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю пове-дінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих же обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто Зовнішніх про-явів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюб-на, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко перехо-дять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяль-ності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями. Отже, за нормальних умов темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з неспо-діваними чи дуже сильними впливами — подразниками. 3. Риси людини Як уже зазначалося, риси людини — це стійкі особливості пове-дінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво вплива-ють на життєдіяльність людини і її безпеку. * Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні — це мислительні здібності людини. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуа-ції суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях. Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя. До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, кри-тичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допит-ливість. . Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема не-можливі без відповідальності її суб'єкта. * Відповідальність — це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, ко-лективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї поведінки. Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість та навіть невролітичні прояви. Відповідальна поведінка виявляється у вчин-ках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мірою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чин-никам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоро-в'я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби — це результат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей. У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості — базові риси. Визначення рис людини відбувало-ся поступово. Існує велика кількість слів, яка їх визначає. Наприклад, К.К.Платонов підрахував, що в російській мові близько 1500 слів опи-сують риси особистості, в грузинській таких слів близько 4000. Серед базових рис людини можна відзначити риси з полярними ознаками (за Р.Б. Кеттела), вони наведені в табл. 2:5. Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реа-лістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зро-стання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у кон-тактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконт-роль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта. Серед базових рис — одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій. Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості. Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я. * Характер — це сталі риси особистості, що формуються і прояв-ляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї tnocodu поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості. Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності: > до праці — працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні - пасивність, безвідпо-відальність, лінощі тощо; > до інших людей, колективу, суспільства -~ товариськість, чуйність, уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм; до самого себе - самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство, самовпевненість, егоїзм; до речей — акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість. Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки. 4. Якості людини * Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різному залежно від умов, ситуацій. Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впли-вають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості. * Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалі-зують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції; дії, увага). Розрізняють загальніша спеціальні здібності. Загальні— притаманні багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які дають змогу до-сягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність. * Природні можливості розвитку здібностей кожної людини нази-вають задатками. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та прак-тичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного проце-су е відчуття. * Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприй-няття. * Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає люди -на, накладається на ту, яка в неї вже є. Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:* за провідним аналізатором {зорове, слухове, дотикове тощо);* за формою існування матерії (простір, час, рух);* за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе значен-ня мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту, часу, сприйняття простору тощо. Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті. Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому. * Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтво-рювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту. (прижиттєву). Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену ft процесі еволюції впродовж бага-тьох тисячоліть. Вона виявляється безумовни-ми рефлексами та інстинктами і передається спадкове. Набута пам'ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народжен-ня до смерті. Вона реалізується в умовних реф-лексах. Розрізняють такі види набутої пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (сло-весну та логічну). Рухова пам'ять — це пам'ять на позу, по-ложення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички. Зорова та слухова пам'ять є образною пам'ят-тю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття. Емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повтор-ному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше. Символічна пам'ять поділяється на словесну і логічну. Словесна пам'ять формується слідом за образною. Характерна риса її — точність відтворення. Особ-ливості логічної пам'яті виявляються у запам'ятовуванні лише смислу тексту. Набута пам'ять поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну і довготривалу. Миттєва пам'ять — це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10...60 с.. Частина інформації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочасної, час збе-реження якої — декілька хвилин. Інформація з короткочасної пам'яті після певного перекодування потрапляє до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам'яті становить години. Процес очищення проміжної пам'яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка і призначення. Висновок Отже, людська природа являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня – особистості. Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів. Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність. Мета життя людини проявляється в різноманітних видах діяльності – у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця – не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти. Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття – смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї. За Аристотелем (384 – 32 до н. е.), справжня мета людського життя – блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є самою привабливою із усіх діяльностей. Діяльність розуму відрізняється значимістю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина. Збалансований розвиток людини можливий тільки тоді, коли вона захищена на біологічному та соціальному рівнях. Знання основ безпеки дозволить людині вирішити цю проблему, розширити аспекти самозахисту особистості й, зокрема, розвинути у неї здатність піклуватися про себе, задовольняти свої потреби та одержувати задоволення від життя. Список використаної літератури Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини. Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с. Вернадский В.С. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 262 с. Основи життєдіяльності та екології. – К., 1999. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2000. Охорона праці. Посібник. – К., 2002. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посібник / За ред. В.С. Джигирея. – Львів, 1999. – 238 с. Основи соціоекології. Навч. посібник / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с. | |
| Переглядів: 1202 | |
| Всього коментарів: 0 | |