| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Сервітути - реферат українською
|
Відмовившись від винесення у заголовок гл.32 ЦК традиційного терміна
"сервітут", вітчизняні законодавці назвали її "Право користування чужим
майном". Можливо, з цих міркувань у ЦК відсутнє і визначення сервітуту,
хоча у ст.401 ЦК поняття "сервітут" та "право користування чужим майном"
вживаються як рівнозначні Отже, сервітут -- це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і у встановлених межах. Призначення сервітуту — дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, щодо якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на неї — сервітурія. Володільцем у цьому разі визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом, за наявності відповідних повноважень від власника. Спеціальне правило міститься у законодавстві стосовно такого об'єкта сервітуту, як земельна ділянка: згідно зі ст.100 ЗК сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками земельних ділянок. Щодо іншого нерухомого майна зобов'язаною особою може бути як власник, так і будь-який законний володілець цього майна. Об'єктом сервітуту є нерухомість, яка належить на праві власності іншій (не тій, що претендує на сервітут) особі. Згідно зі ст.397 ЦК сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може також належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, ЦК визнає існування двох видів сервітутів — земельних (або ж предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи) - земельним (предіальним). Особливості земельного (предіального) сервітуту полягають у такому: 1) тут ніби мають місце "відносини між ділянками"; 2) такі відносини є тривалими; зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або взагалі без вказівки строку; 3) такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки сервітутне право зберігається в цілому. Володільцем за земельним сервітутом є власник (володілець) земельної ділянки або іншої нерухомості, для забезпечення користування якою встановлено сервітут (панівна річ) за рахунок встановлення обмежень у користуванні іншим майном (обслуговуючим). Потреба у земельному сервітуті пов'язана з Існуванням двох земельних ділянок, які знаходяться по сусідству, або іншим чином пов'язані одна з одною. Типовим для вітчизняного цивільного законодавства земельним сервітутом є передбачене ст.404 ЦК право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном, яке полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, водопостачання, меліорації тощо. Характерними ознаками особистого (персонального) сервітуту є те, що він: 1) не тільки пов'язаний із певним майном, а й належить певній особі; 2) обмежений строком: довічно належить певній особі і припиняється її смертю, якщо самим сервітутом не встановлено коротший строк, 3) не має зобов'язально-правового характеру, оскільки сервітуарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "випливає" за речами. Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтереси якої забезпечуються за допомогою користування обслуговуючим майном. Права, які випливають з особистого сервітуту, належать лише певній особі І не можуть бути передані сервітуаріем іншій особі, навіть її спадкоємцям. Типовим особистим сервітутом, встановленим вітчизняним цивільним законодавством, є право членів сім'ї власника житла на користування ним. Згідно зі ст.405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування останнім відповідно до закону. Суб'єктами цього сервітутного правовідношення є власник житла І члени його сім'ї. Житлове законодавство до членів сім'ї власника жилого приміщення відносить дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло права спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство — ч.2 ст.64, ч.3 ст. 156 Житлового кодексу (ЖК) УРСР. Об'єктом цього сервітуту є частина жилого приміщення, визначена власником житла (жилий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них). | |
| Переглядів: 598 | |
| Всього коментарів: 0 | |