| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Правові заходи щодо впорядкування судочинства гетьманщини 1648-1763 - реферат українською
|
Гетьманщина – це усталена у науковій літературі назва відновленої
української національної держави, яка існувала впродовж 1648-1782 рр. У
ході національно-визвольної війни з-під влади Речі Посполитої влада
гетьманської України поступово замінила статутові, шляхетсько-станові
суди сіткою козацьких – сільськими, сотенними і полковими, очолюваними
вищою апеляційною інстанцією – Генеральним військовим судом. Діяв також
суд Генеральної військової канцелярії, а при Гетьманському правлінні –
Третейський суд. Збереглись і деякі ланки старого судоустрою, до яких,
зокрема, належали міські й духовні суди. Зазнавши значних змін,
судочинство здійснювали окремі громадські та навіть домініальні суди, а у
містах, інколи за участю козацької ради – отаманські суди. В особливих
випадках створювали надзвичайні суди. Судові функції виконували і такі органи, як Рада старшин, Генеральна старшина, цехові організації, словесні суди, суд грецького Ніжинського братства та деякі інші. Поряд з докорінною реорганізацією судової сфери правовий простір теж зазнав змін, хоча скасовувались лише суто пропольські акти. Загалом залишались чинними всі так звані попередні права, закріплені у Березневих статтях 1654 року, тобто звичаєве право, польсько-литовські закони і магдебурзьке право. Дія ж російського права на територію Лівобережної України не поширювалась. Різноманітні законодавчі акти, інколи взагалі несистематизовані, значною мірою були прикладом діяльності правників різних держав і часів на основі цілком відмінних принципів і часто задля діаметрально протилежних потреб. Таке розмаїття судових органів і правових збірок на початку ХVІІІ ст. істотно не перешкоджало розгляду переважно незначних цивільних та дрібних кримінальних справ – адже найважчі у минулому земельні спори припинили своє існування разом з привілейованим шляхетським станом. Але з поступовим переходом країни до мирного життя правовідносини знову висунули на передній план приватні інтереси. Конфлікти, що потребували судової інтервенції, значно ускладнились, а їх кількість збільшилась. Особливо великі труднощі викликали ті випадки, коли рішення, винесені на підставі магдебурзького права, у порядку апеляції надходили до Генеральної військової канцелярії, де перегляд відбувався вже за Литовським статутом [1, с.417] (а тому у судовому декреті одночасно могли міститись посилання на обидва ці джерела) [2, с.191]. Однак найбільшою проблемою для всього судівництва було поєднання судових, адміністративних та військових повноважень у руках сотників і полковників у межах відповідних округів. Проте подібна ситуація склалась не тільки у Лівобережній Україні, але й в цілому у Росії. Петро І зробив безуспішну спробу виправити становище, відокремивши суд і адміністрацію. Вжиті заходи мали вплив і на Гетьманщину: окремі укази Сенату – вищого органу управління російською державою (після царя), поставленого у 1711 р. на чолі усіх без винятку адміністративних установ – розв’язували в апеляційному порядку скарги на рішення українських суддів, а також давали загальні вказівки, що стосувались їхньої діяльності, наприклад указ від 4 квітня 1714 р. про прийняття постанов більшістю голосів [3, с.82]. На жаль, невиправдана тривалість процесів (справа в одній інстанції могла розглядатись у середньому 5 років, а в разі оскарження рішення – 10-15 років), штрафи на користь фаворизованої козацької старшини, призначення на посади за сімейними зв’язками – реальність, яка панувала в установах суду гетьманської держави [4, с.181]. З метою попередити подібне становище указом від 22 січня 1715 р. Петро І змінив порядок заміщення полкової і сотенної старшини. Цим самим передбачалось обрання гідних представників козацтва, котрі відзначались відданою службою і не заплямували честь ганебними вчинками [5, с.302]. Проте ці нововведення майже нічого не змінили, як і прийнятий згодом порядок безпосереднього призначення полковників царем [6, с.127-128], що призвело лише до узурпації адміністративно-судових посад вихідцями з Росії. Обвинувачуючи гетьманський уряд, козацьку старшину і суди у різного роду порушеннях і в безладді, Петро І звернувся до гетьмана Скоропадського з суворими указами, вимагаючи провести низку реформ в адміністративно-судовій системі, зокрема реорганізувати Генеральну військову канцелярію [7. Ф.1407. Оп.2. Спр.223]. Виконуючи царську волю, гетьман у 1720 р. вніс істотні зміни у роботу Генеральної військової канцелярії і наказав проводити засідання визначеному колу осіб з Генеральної старшини [8, с.29]. Крім того, він розпорядився перекласти "правні книги” на тогочасну українську мову для полегшення їх використання у судових установах. Спеціальна комісія розпочала роботу над перекладом, проте задумане не виконала [9, с.46]. | |
| Переглядів: 511 | |
| Всього коментарів: 0 | |