| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Правова держава, її ознаки - реферат українською
|
Вступ Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації, а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни "демократична держава" і "правова держава". При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала й демократичною правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи. Насамперед дамо коротке тлумачення терміна "правова держава ". Це поняття з’явилося в 19 столітті, коли внаслідок Великої Французької революції 1789 року монархічний, абсолютистський режим було замінено режимом законності, що стало подією не лише для Франції, а й для усього людства. З цього моменту практично розпочався поділ влади, народилася ідея правової держави. До того ж часу влада правителя над підданими була безмежною. Про це, зокрема, свідчить й відома формула Людовіка 14 : "Держава – це я ". Взагалі ж, як ідея, концепція, теорія, а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів. Воно виникло як контрбаланс автократії та свавіллю. Ще Платон зазначав, що він передбачає близьку загибель держави, де закон не має сили і перебуває у чиїсь владі. Панування ж закону над владарями – це шлях рятування держави. Цю ж ідею поділяв і розвинув Арістотель, який зазначав, що там, де немає влади закону, немає місця для жодної форми державного режиму і що закон має панувати над усім. З часом подібні ідеї дістали розвиток у працях Ш.Монтеск’є, Дж.Локка, І.Канта та інших філософів. І.Кант сформулював філософські основи теорії правової держави; суть цієї концепції зводиться до кількох основних положень. "Кожний громадянин повинен бути паном сам собі". "Чого народ не може вирішити відносно себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу". В цих положеннях йдеться по суті про юридичне закріплення прав і свобод людини. Ш.Монтеск’є обгрунтував в своєму творі "Про дух законів" головний стрижень законності – відому формулу поділу влади. Він вважав, що в державі існують три гілки влади – законодавча, виконавча і юридична. Політична свобода може мати місце лише в тих державах, де ці гілки не сконцентровані в одних руках. З 18 століття ідея правової держави становить головну гарантію прав і свобод громадян. Філософська, а потім і юридична доктрина про "Природні і невід’ємні права людини" (як зазначено в статті 2 програмного документа Великої Французької революції – Декларації прав людини і громадянина) являє собою головне джерело принципів правової держави. Особливо стисло обриси останньої були представлені у німецькій доктрині другої половини 19 століття. Принципи, на яких грунтується правова держава, найбільш повно охарактеризовані в політології. У теоретико-методологічному плані вони являють собою найважливішу частину концепції правової держави. Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим, що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Концепція правової держави дає відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення і розвитку сучасної демократичної держави; спрямовує відповідним чином основні напрямки діяльності різноманітних державних органів. Цією концепцією можуть послуговуватися громадяни як ідеологічним джерелом своїх очікувань і сподівань стосовно держави, для обгрунтування своїх побажань , рекомендацій, вимог щодо її політики. До поняття і концепції правової держави звертаються і у таких ситуаціях: - при організації політичних партій, інших громадських об’єднань, при формулюванні їхніх політичних вимог, розробці програмних документів; - при проведенні публічних політичних акцій виборів, мітингів, демонстрацій, заснуванні друкованих органів тощо; - при виданні та застосуванні законів. Приоритетна роль в концепції правової держави належить принципу верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства. Зміст цього принципу охоплює дві сторони. Перша полягає в тому, що дозволено все, що не заборонено законом. Дія цієї сторони насамперед поширюється на відносини держави з особою, яка стає найвищою цінністю. Ці відносини мають визначатися тенденцією до самообмеження влади держави над особою, пріоритетом її інтересів перед усіма іншими цінностями. Друга сторона верховенства закону полягає в тому, що в правовій державі найвищим принципом є безумовне підкорення усього і всіх закону. Логічним продовженням цієї мети стає принцип, згідно з яким держава, її органи і посадові особи зобов’язані діяти у повній відповідності з законом. Відступ від приписів закону має тягнути за собою як визнання нечинними правових рішень або вчинених дій, так і персональну відповідальність винних у цьому, застосування юридичних санкцій. | |
| Переглядів: 573 | |
| Всього коментарів: 0 | |