| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Право приватне і право публічне - реферат українською
|
Приступаючи до вивчення курсу цивільного права, насамперед необхідно
встановити співвідношення категорій "цивільне право" та "приватне
право". Це необхідно у зв'язку з тим, що фактично йдеться про обрання
моделі права, відповідно до якої повинні формуватися галузі
законодавства, створюватися кодекси, визначатися їх зміст, характер
взаємовідносин тощо. Зручніше за все з'ясувати поняття та сутність приватного права, використовуючи дихотомію "приватне право -- публічне право". При цьому слід мати на увазі, що зазначена конструкція певною мірою умовна і призначення її полягає головним чином у тому, щоб встановити основні засади регулювання тієї або іншої групи суспільних відносин. Треба також враховувати небажаність спрощень при визначенні цих понять і встановленні різниці між приватним і публічним правом. Найчастіше такі спрощення пов'язані з ототожненням права і законодавства. В результаті можна зустріти твердження, сутність яких зводиться до того, що оскільки будь-яке право (мається на увазі "законодавство") є явищем публічним, то й приватне право існує лише в рамках публічного права (В.К. Мамутов). Однак "право" і "закон" ("законодавство") — поняття нетотожні. Право — категорія ширша. Цим поняттям охоплюються всі загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві (у тому числі й ті, які ґрунтуються на звичаях, угодах сторін, приписах природного права). Оскільки право не може бути зведеним лише до сукупності законодавчих актів, що видаються в державі, то від урегульованості цивільних відносин законодавчими актами вони не стають автоматично публічно-правовими. При поділі права на приватне і публічне існує також небезпека іншого спрощення — невиправданого обмеження числа ознак кожної з цих галузей. Це пов'язане з тим, що іноді при визначенні приватного і публічного права обмежуються скороченим цитуванням відомої сентенції Ульпіана, вміщеної у Дигестах Юстиніана: "...публічним правом є те, що стосується становища римської держави, приватним — те, що стосується користі окремих осіб". Однак Ульпіан писав не про поділ римського права на галузі, а про те, що вивчення римського права поділяється на дві частини: публічне і приватне право (Д. 1.1.1.2). Тому і визначення цих частин він дав у спрощеному вигляді, керуючись насамперед навчальними, дидактичними цілями. Якщо ж таким чином оцінювати галузі приватного і публічного права, то наведеного Ульпіаном критерію виявиться недостатньо, на що зверталася увага ще в працях романістів та цивілістів XIX -початку XX ст. (В.М. Хвостов, І.О. Покровський). Спробуємо встановити характерні ознаки приватного та публічного права, а відтак, дати визначення того й іншого поняття. Характерними ознаками приватного права є: - визнання пріоритету інтересів окремої (приватної) особи (суверенітету індивіда); - встановлення правовідносин між приватними особами, жодна з яких не виступає від імені державних органів, не уособлює державу (не є фігурантом держави); - юридична рівність учасників цивільних відносин; - ініціативність сторін при встановленні цивільних відносин; - вільний розсуд при виборі правил поведінки, прямо не заборонених законом; - позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді. Значною мірою ці ознаки визначаються сутністю приватного права як такої частини об'єктивного права, через відповідні інститути якої реалізується природне "право свободи" (С.С. Алексєєв). До цього слід додати, що від санкціонування цих відносин державою їх характер не змінюється, оскільки в ідеальному варіанті закони держави мають відповідати приписам природного права, а в реальному — якщо і не відповідають, то повинні наближатися до цього (коли, звісно, йдеться про фізичних осіб, громадянське суспільство і правову державу). З урахуванням зазначеного вище приватне право можна визначити як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту Інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади-підпорядкування одне щодо одного, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов'язки у відносинах, які виникають з їх ініціативи. Що стосується визначення публічного права, то цьому питанню у вітчизняній літературі уваги практично не приділялося. Воно дискутувалося головним чином у зв'язку з проблемою конституювання господарського права, що призводило до фрагментарної і не завжди коректної характеристики публічного права. | |
| Переглядів: 585 | |
| Всього коментарів: 0 | |