| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Методи конституційно-правового регулювання - реферат українською
|
Метод науки – це сукупність правил, прийомів, принципів пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних, достовірних знань. Методологія – це вчення про методи пізнання, теоретичне обгрунтування використовуваних у науці методів і способів пізнання; теорія методів, сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних та онтологічних принципів, законів і категорій, які опосередковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання. Методологія науки конституційного права спрямована на практику. Вона дає наукове обгрунтування діяльності державних органів, народних депутатів, інститутів самоврядування. Методологічна підготовка спеціалістів з конститу-ційного права має своїм завданням озброєння їх необхідними знаннями, які принесуть практичну віддачу. У науці конституційного права з успіхом використовуються здобутки і методи соціології, психології, кібернетики, синергетики тощо. При цьому треба мати на увазі, що в науці, системі знань взагалі є два рівні – емпіричний і тео-ретичний. Ще не так давно стверджувалось, що основою методології правознавства, в тому числі науки конституційного права, є марксизм-ленінізм у єдності трьох його складових частин: політичної економії, філософії і теорії наукового комунізму. Однак справжньою основою методології конституційного права має бути загальнонауковий метод як метод наукового світосприйняття і загального логічного осмислення інформації. Основою методології повинні бути загальнолюдські цінності й уявлення, які виробило людство протягом тисяч років свого розвитку. Зазнає певного перегляду чи не найголовніший постулат марксизму-ленінізму: примат класового підходу, яким було пронизане все радянське правознавство, в тому числі конституційне право. Спеціальних методів, як правило, значна кількість, оскільки розмаїта сама конституційно-правова матерія. Серед них – системний та соціологічний метод, метод кількісного та якісного аналізу, порівняльний, історичний, формально-логічний (догматичний) метод та ін. Складні й динамічні процеси, що відбуваються у сфері функціонування механізму народовладдя в нашій країні, ставлять питання про нові підходи до осмислення й оцінки державно-правових (конституційних) явищ. Один із перших кроків у цьому напрямі – нові, нетрадиційні підходи до самої методоло-гії державно-правової науки, до тих її понять і категорій, які ще не так давно вважались незмінними. Зокрема, варто по-новому, глибше й критичніше оцінити і значення мате-ріалістичної діалектики як методологічної основи державно-правової (конституційної) науки; дещо інакше глянути на історичні, соціологічні, порівняльно-правові та інші методи дослідження конституційної матерії: діяльнісний, багатофакторний тощо. Між іншим, це стосується усіх юридичних наук, але найбільше – науки конституційного права, роль і значення якої виняткові, оскільки в центрі її уваги найістотніше в суспільних відносинах – відносини влади, владарювання. Донедавна стверджувалось, що радянське соціалістичне суспільство – найкраще в світі, що всі його інститути – найефективніші, а демократія в СРСР – взірець для всіх народів. При цьому ігнорувались новації, які не вкладались у межі офіційної ідеології, хоч світ давно взяв їх на озброєння і успішно викори-стовував у найрізноманітніших сферах. Критично в цілому аналізувались і оцінювались буржуазний парламентаризм, теорія поділу влад, примат загальнолюдських цінностей над класовими. Як наслідок цього практична користь від науки конституційного права була досить відносна. Її головне функціональне призначення зводилось нерідко до апологетики. Завдання ж по-лягає в тому, щоб очистити науку від зайвих нашарувань ідеологічного характеру. Треба по-новому осмислити роль діалектичного методу в науці конституційного права. До цього часу в науці вважалось, що цей метод є головним та універсальним, причому основне його призначення зводилось, по суті, до розкриття суперечностей між капіталізмом і соціалізмом. Безперечно, йшлося не про справжню діалектику, яку не в змозі заборонити й відмінити будь-які партії, ідеологічні структури тощо. На озброєння бралась лжедіалектика, яка все робила для того, щоб отримати навіть хибні, але милозвучні на той час висновки. Цілком очевидно, що використання діалектичного методу може дати сподівані результати, якщо акцентувати увагу не лише на боротьбі протилежностей, а й на їх єдності та на багатьох інших аспектах. Не революційне подолання їх, а революційний спосіб їх вирішення, усвідомлення того незаперечного факту, що діалектичне заперечення передбачає також наступництво, зв'язок нового зі старим, своєрідну повторюваність на вищій стадії розвитку деяких моментів попередніх стадій | |
| Переглядів: 404 | |
| Всього коментарів: 0 | |