| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
Класифікація злочинів ХVI-XVIII ст - реферат українською
|
Поняття злочину, як і сам злочин, характерне для всіх суспільних епох. У
різні історичні епохи змінювалось лише бачення того, що слід вважати
злочином і яке покарання повинні нести винні у його вчиненні. У
середньовіччі під злочином вбачали діяння, які суспільство вважало
шкідливим та небезпечним для свого існування і які були заборонені
правом під загрозою покарання [21, с.9]. Злочин – це гріх, який полягає у
вчиненні (ділом чи словом) того, що є заборонене законом, або в
невиконанні того, чого він вимагає [2, с.305]. Італійський просвітитель
правник Ч.Беккарія під злочином розумів усі діяння, спрямовані проти
суспільного блага [1, с.85]. "Саксонське зерцало” не подає визначення поняття злочину. Злочини, поділено на два види: 1) публічні, за вчинення яких передбачалось покарання у вигляді смертної кари чи каліцтва; 2) приватні – особа могла бути покарана шляхом заподіяння легких тілесних ушкоджень чи сплатою грошової суми потерпілому і суду (так звана мулькта) [17, с.261]. Аналогічна класифікація правопорушень міститься у Віслицькому статуті короля Казимира ІІІ (1333-1370) з 1347 р. та статуті короля Казимира ІV Ягеллончика (1447-1492) – 1492 р. [36]. У кодексі імператора Священної Римської імперії Карла V (надалі – кодекс Карла V) та працях польського правника XVII ст. Б.Гроїцького немає визначення поняття злочину. Особливістю цих джерел є те, що вони стверджують, нібито всі злочини прямо чи опосередковано порушують більшою чи меншою мірою існуючий в державі порядок, а тому в інтересах суспільства є покарання будь-якого злочину з тим, щоб запобігти їх у подальшому [32, c.179]. Тут перелічені тільки публічні злочини. Під публічними розуміли злочини: 1) проти держави і короля; 2) зраду вітчизни; 3) проти релігії; 4) проти моралі і добрих звичаїв; 5) проти власності; 6) бунти проти міських властей; 7) відмову від виконання робіт на користь міста [17, с.265]. Злочинами визнавали діяння, які характеризувалися такими ознaками, як: протиправність, суспільна небезпека, караність, шкода [30, с.344]. Злочини проти держави, короля, міста – у зазначений період не завжди розуміли однаково. "Саксонське зерцало” трактувало їх під кутом непослуху чи невірності щодо сюзерена [11, с.34]. У ньому не виділявся окремо такий злочин, як зрада міста. З часом подібні злочини стали називати crimen laesae maiestatis – терміном, запозиченим з римського права. Під ним розуміли злочини, скеровані проти короля, держави, ради міста (як представницького органу міщан), благополуччя міста і його жителів у цілому [31, c.182]. До публічних злочинів відносили бунти у місті (crimen perduellionis). Кодекс Карла V наказував карати смертною карою або биттям батогами усіх, хто підбурював до бунту проти міської влади [5, с.91]. Питання покарання за подібні злочини врегульовувалися також сеймовими конституціями, зокрема 1593 і 1598 рр. У 1605 р. уряд Львова позбавив міського права міщанина Іоанна Альнпеха за образи та підбурюваня до боротьби проти магістрату міського поспільства: "… вищезгаданий Іоанн Альнпех, незважаючи на свою присягу, складену урядові, посмів самовільно показати цьому урядові на відчинені двері та проголосити міський уряд позбавленим влади, [..] показав себе бунтівником супроти магістрату, тому, щоб утримати інших міщан у послуху, магістрат позбавив і тепер своїм декретом позбавляє згаданого Іоанна Альнпеха міського права аж до часу, поки він опам’ятається” [3, с.67]. У 1635 р. у Львові було притягнено до кримінальної відповідальності групу міщан з міських сіл Кульпарків, Брюховичі, Клепарів, Білогорща, Замарстинів, Великі та Малі Голоски за невиконання ухвали міста щодо робіт над укріпленням міських мурів. Організатора бунту, жителя с.Мале Голоско, страчено [38, с.282]. У 1753 р. організаторів бунту підмайстрів кравецького цеху проти цехмістрів та майстрів цього цеху було позбавлено волі строком на два місяці та покарано биттям батогами по "сто обичаїв” кожен, а співучасники відсиділи у в’язниці по два тижні, а "при вступі та виході дістали по 25 обичаїв” [3, с.94-95]. За пошкодження міського муру чи проникнення через нього у місто передбачалось застосування смертної кари. Згідно з нормами римського права, міські оборонні споруди вважалися непорушними [31, с.186]. У 1531р. лавничий суд Львова засудив до страти чоловіка, який намагався проникнути у місто через мур [38, с.153]. | |
| Переглядів: 507 | |
| Всього коментарів: 0 | |