| Головна » Статті » Правознавство | [ Додати статтю ] |
До проблем відносин власності в аграрній сфері України - реферат українською
|
Необхідність переходу до формування ринкових відносин в аграрній сфері
диктується сучасним кризовим станом сільськогосподарського виробництва.
Реформування відносин власності і господарських структур на селі
здійснюється з перших років незалежності України. Тут зроблено вже
чимало, проте бажаних результатів ще не досягнуто. В умовах переходу до ринкових відносин на селі важливим напрямом дослідження є проблеми відносин власності на землю. Радикальні перетворення відносин земельної власності пов’язують виключно з її приватизацією. І тут має місце спрощення проблеми, яку потрібно вирішувати в комплексному аналізі відносин привласнення і обміну діяльністю. Приватна власність, як, суспільна, автоматично не вирішує проблеми хазяїна і ефективного господарювання. Незаперечним є те, що відносини власності на землю є визначальними у становленні економічних відносин сільськогосподарських підприємств. Тому земельна реформа - це головний фактор, що впливає на темпи і характер їх організаційно-правової реструктуризації. Реформувати відносини власності на землю можна лише в межах існуючого правового поля з огляду на реальні обставини. Основою земельної реформи стали Земельний Кодекс та постанова Верховної Ради, прийняті в 1990 р. Згідно з цими документами в 1991-1992 рр. здійснено інвентаризацію та перерозподіл земель, виділено землі запасу. Тоді ж розроблено проекти формування і встановлення меж територій сільських рад, у тому числі землекористування. Наступний етап земельної реформи пов’язаний з прийняттям у січні 1992 р. Закону України "Про форми власності на землю” і у березні того ж року - нової редакції Земельного Кодексу. Поряд з державною, визнавалася приватна та колективна власність на землю. Земельний Кодекс, по суті, заклав нову концепцію реформи, яка полягала в наданні пріоритетного права на приватизацію землі тим, хто працює у сільському господарстві. Практична реалізація положень Земельного Кодексу здійснювалася відповідно до постанови Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" (1992 р.) та Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (від 10 листопада 1994 р.). 3а цими документами формувались і продавались у колективну власність землі колективних сільськогосподарських підприємств (КСП). На цьому етапі із земель, що були у користуванні КСП, виділено землі резервного фонду, які залишились у державній власності і передавались КСП на умовах постійного користування. На третьому етапі реформи проводилося паювання земель, переданих у колективну власність. Нормативною базою цього етапу став Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р., а методичною - Рекомендації Державного комітету по земельних ресурсах, затверджені у лютому 1996 р. Паювання земель колективної власності та видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) створили передумови для приватизації і передання земельних ділянок в оренду. В зв’язку з цим постала потреба врегулювати оренду землі. В 1997 р. видано Указ Президента України "Про оренду землі", а у 1998 р. прийнято відповідний закон. На часі - прийняття закону про іпотеку та внесення змін до Земельного Кодексу. Проте законотворча робота іде надто повільно, багато питань лишаються неврегульованими. Це стосується, зокрема, спільної часткової власності на землю; передачі в оренду землі, що перебуває в колективній власності; захисту прав власників земельних часток (паїв) щодо плати за використання земельного паю та гарантій збереження за ними паїв у разі банкрутства підприємства, яке є суб'єктом колективної власності на землю. Неврегульованість земельного законодавства, невизначеність ряду моментів у концепції аграрної реформи зумовлюють вкрай повільні темпи перетворень в аграрному секторі. | |
| Переглядів: 541 | |
| Всього коментарів: 0 | |