| Головна » Статті » Біологія | [ Додати статтю ] |
Підшлункова залоза
|
Скачать Підшлункова залоза (pancreas) (див. мал. 145) в еволюції хребетних розвивається порівняно пізно. У нижчих форм (риби, амфібії) — це лише невеликий зачаток. У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Маса її — 70 —80 г. Підшлункова залоза розташована в позаочеревинному просторі поперечно щодо хребтового стовпа на рівні тіла LII, іноді LIII хребця. У ній розрізняють головку підшлункової залози (caput pancreatis), яка щільно прилягає до підкови дванадцятипалої кишки; тригранне тіло (corpus pancreatis) з передньоверхньою, передньонижньою і задньою поверхнями і хвіст (cauda pancreatis) — звужену частину залози, що прилягає до селезінки. Капсула залози дуже тонка. Підшлункова залоза є складною альвеолярною залозою. Вивідні протоки від часточок (видно неозброєним оком) впадають до протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus) (див. мал. 145). Протока розташована центрально вздовж усієї залози, відкривається разом із загальною жовчною протокою в ділянці великого сосочка дванадцятипалої кишки. Вічка обох проток мають спільний м'яз — замикач протоки підшлункової залози, який регулює надходження жовчі та панкреатичного соку в просвіт кишки. У підшлунковій залозі іноді може бути додаткова протока, що відгалужується від головної (див. мал. 145) і відкривається в ділянці малого сосочка дванадцятипалої кишки. Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи. Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення (панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного типу. Топографічна анатомія. Передня поверхня підшлункової залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із задньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен, грудної протоки, черевної частини аорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової залози. Уздовж верхнього краю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У проміжку, утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки, проходять верхні брижові артерія та вена. Кровопостачання: гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний відтік здійснюється однойменними венами. Лімфа відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатичні капіляри і судини залягають тільки в проміжній сполучній тканині, а всередині острівців їх немає. Іннервація: гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень. На моторику травного каналу та його великих залоз дуже впливає дихальна функція діафрагми й тонус передньої стінки живота. Травний канал і протоки деяких його залоз є шляхами поширення та місцем проникнення збудників багатьох тяжких інфекцій і гельмінтів. З травного каналу хвороботворні мікроорганізми через капіляри судинних мереж проникають у загальне кровоносне русло. Іноді деякі гельмінти, лямблії тощо, розвиваючись у тонкій або товстій кишках і просуваючись через протоки великих травних залоз або через судини ворітної вени, потрапляють до паренхіми печінки. | |
| Переглядів: 1312 | |
| Всього коментарів: 0 | |