| Головна » Статті » Наукознавство | [ Додати статтю ] |
Поняття, цілі і функції науки
|
Поняття, цілі і функції науки План 1. Поняття, цілі і функції науки. 2. Сруктурні елементи науки, їх характеристика. Наука — це сфера безперервного розвитку людської діяль-ності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична систематизація об'єктивних законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування. Наука має велике значення в розвитку людського суспіль-ства. Вона проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяль-ності людини. У літературі є ряд тлумачень поняття «наука». Одні з них визначають науку як суму знань, досягнутих людством, інші — як вид людської діяльності, спрямованої на розширення пізнан-ня людиною законів природи і розвитку суспільства. Але найбільш загальним визначенням можна вважати таке: наука — сфера людської діяльності, функції якої—розробка і теоретична систе-матизація об'єктивних знань про дійсність. Безпосередня мета науки—опис, пояснення і передбачення процесів, явищ дійсності, які є предметом її вивчення, на основі відкриття наукою законів. Науку можна розглядати в різних вимірах — як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої складає система знань; — як процес пізнання закономірностей об'єктивного світу; — як певний вид суспільного поділу праці; — як важливий чинник суспільного розвитку і як процес виробництва нових знань і їх використання. Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань, так і результат цієї діяльності — суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу. Термін «наука» застосовується для назви окремих галузей наукового знан-ня. Наука — це динамічний розвиток системи знань про об'єк-тивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і пере-творених у безпосередню продуктивну силу суспільства в резуль-таті спеціальної діяльності людей. Використання знань у практичній діяльності передбачає на-явність певної групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи інші знання. Тому наука системати-зує об'єктивні знання про дійсність. Отже, основною метою науки є опис, пояснення і передба-чення процесів та явиш об'єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності люд-ства. Отже, основним змістом науки є: — теорія як система знань, яка виступає у формі суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини; — суспільна роль у практичному використанні рекомендацій у виробництві як основи розвитку суспільства. Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій: ¦ пізнавальну—задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення; ¦ культурно-виховну — розвиток культури, гуманізація ви-ховання і формування інтелекту людини; ¦ практично-діючу—удосконалення виробництва і системи суспільних відносин. Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію — розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства. Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і отримання нових знань, використання їх у практич-ному освоєнні світу і є предметом науки: пов'язані між собою форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідо-мості людини. Наука передбачає створення єдиної, логічно чіткої системи знань про той чи інший бік навколишнього світу, зведений в одну систему. Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об'єктивного світу. Наука створена для безпосереднього вияв-лення суттєвих сторін усіх явищ природи, суспільства і мислен-ня. Мета науки — пізнання законів розвитку природи і суспіль-ства, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збира-ти, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити. Перед наукою ставляться такі завдання: — збір і узагальнення фактів (констатація);— пояснення зовнішніх взаємозв'язків явищ (інтерпретація); — пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємо-зв'язків і протиріч (побудови моделей); — прогнозування процесів і явищ; — встановлення можливих форм і напрямів практичного використання отриманих знань. Наука як специфічна діяльність характеризується рядом оз-нак:— наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів); — наявністю наукової проблеми, об'єкта й предмета дослід-ження; — практичною значущістю як явища (процесу), що визна-чається, так і знань про нього. Структурні елементи науки, їх характеристика Наука як система знань має специфічну структуру, яка вклю-чає ряд елементів: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, судження, факти, парадокси, категорії тощо. Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робляться висновки. Вона ґрунтується на вже існуючих знан-нях, але виявляє непомічені закономірності. Наука виділяє два види ідей: конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі. Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою теорії, як вихідний момент пошу-ку істини, яка допомагає економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Гіпотеза (як і ідея) має ймовірний характер і проходить у своєму розвитку три стадії: — накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень; — формування гіпотези і обґрунтування на основі припу-щення прийнятної теорії; — перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Гіпотеза — це припущення про причину, яка викликає та-кий наслідок. Якщо гіпотеза співвідноситься з фактами, які спо-стерігаються, то в науці її називають теорією або законом. У про-цесі пізнання кожна гіпотеза перевіряється практикою, в резуль-таті чого встановлюється, що наслідки, які випливають з гіпотези, дійсно співпадають з явищами, за якими ведуться спостережен-ня, і ця гіпотеза не заперечує інші гіпотези, які вже є доведеними. За накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути за-мінена іншою тільки в тому випадку, коли ці факти не можна пояснити старою гіпотезою або вони їй суперечать. При цьому стару гіпотезу цілком не відкидають, а тільки виправляють і уточ-нюють. У міру виправлення і уточнення гіпотеза стає законом. Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв'язок явищ, процесів і особливостей матеріальних об'єктів. Наукові закони відображають стійкі, повторювані об'єк-тивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві і мисленні. Як пра-вило, закони виражаються в формі певного співвідношення по-нять і категорій. Наукові закони існують об'єктивно, незалежно від свідо-мості людей, як відбиття необхідних, суттєвих, внутрішніх відно-син між властивостями речей або явищ, або різноманітними тен-денціями їх розвитку. Вони не створюються людьми, а тільки відкриваються, формулюються таким чином, щоб відбивали реалії об'єктивного світу і були точним їх відображенням. Типи законів в об'єктивному світі досить різноманітні. Одні з них виражають функціональний взаємозв'язок між властивос-тями об'єкта (закон взаємозв'язку маси і енергії), інші — взає-мозв'язок між самими матеріальними об'єктами у великих систе-мах, між системами... Закон, відкритий шляхом догадок, повинен бути логічно доведеним, і тільки тоді він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження, що вже визнані істинами і з яких логічно випливає доведене судження. В деяких випадках у рівній мірі є доведені протиріччя у визнаних твердженнях. У та-кому разі говорять про парадокси в науці, що завжди свідчить про наявність помилок у логіці доказів або їх невідповідність у даній системі знань. Парадокс у широкому розумінні — це твердження, яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки, заперечен-ня того, що є «безперечно правильним». Парадокс у вузькому розумінні — це два протилежні тверд-ження суджень, кожне з яких є переконливим доказом. Парадоксальність є характерною рисою сучасного науково-го пізнання світу, що свідчить про необхідність удосконалення наукових теорій. Виявлення і вирішення парадоксів можливе при виключенні помилок у логіці доказів, удосконалення вихідних суджень у даній системі знань. Для виключення помилок у дока-зах слід керуватись законами формальної логіки: закону тотож-ності, протиріч; виключення третього і закону достатньої основи. Наука ґрунтується на науковій теорії, яка є найвищою формою узагальнення і систематизації знань. Наука — це сукупність тео-рій. Теорія — система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним, розумовим відобра-женням і відтворенням об'єктивної реальної дійсності. Вона ви-никла в результаті узагальнення пізнавальної діяльності і прак-тики. Практика і її результати в узагальненому вигляді є не-від'ємною складовою кожної теорії. До нової теорії висуваються такі вимоги: — адекватність наукової теорії об'єкта, що описується; — можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними; — повнота опису певного явища дійсності; — можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком-понентами в межах даної теорії; — внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дос-лідним даним. Структуру теорії формують наукові концепції, принципи, аксіоми, положення, факти. Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого нау-кового пізнання. Вона включає не тільки знання основних за-конів, але і пояснення фактів на їх основі. Теорія дозволяє відкри-вати нові закони і прогнозувати майбутнє. Наукова кониепиія — система поглядів, теоретичних поло-жень, основних тверджень щодо об'єкта дослідження, які об'єд-нані певною ідеєю. Розвиток науки починається від збору фактів, їх вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірнос-тей до логічної, зв'язаної, чіткої системи наукових знань, яка доз-воляє пояснити вже відомі факти і передбачити нові. Без систематизації і узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ні одна наука. Не дивлячись на те, що факти — це повітря вченого, самі по собі вони ще не є наука. Фак-ти стають складовою наукових знань тоді, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді. Факти систематизують і узагальнюють за допомогою про-стих абстракцій — понять, які і є важливими структурними еле-ментами науки. Найбільш поширені поняття називають катего-ріями. Це найбільш загальні абстракції. Категорія у теоретичній економіці — це товар, вартість, ціна. Важливе місце в науці займають принципи — вихідні поло-ження, правило, що виникло в результаті об'єктивно осмислено-го досвіду. Принципи можуть виступати у формі постулатів — ствердження попередніх доказів деяких наукових теорій, які прий-маються в ній як вихідні і стають основою для теоретичних уза-гальнень. Принципи, на відміну від законів, об'єктивно в природі не існують, вони спеціально створюються людиною в процесі сис-тематизації знань як основи цієї системи. Вони є початковою формою систематизації знань. Коли наукові знання не відкриті, людина може тільки опи-сувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити. На основі наукових фактів, прин-ципів, понять, гіпотез, закономірностей будуються теорії і виво-дяться закони. Поняття — це думка, виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ і взаємо-зв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позна-чають одним словом або використовують сукупність слів — термінів. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом науки. Сукупність всіх елементів науки знаходиться в тісному па-ралельному й (або) ієрархічному взаємозв'язку і створює чітко виражену систему об'єктивних знань про реальний світ — науку. | |
| Переглядів: 1313 | |
| Всього коментарів: 0 | |