| Головна » Статті » Наукознавство | [ Додати статтю ] |
Оформлення результатів наукової роботи
|
Оформлення результатів наукової роботи Процес оформлення результатів творчої праці передбачає знання і дотримання певних стандартів. Наукова робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових роботах слід стисло, логічно і доступно відобра-жати результати дослідження і писати державною мовою. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу. Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на час-тини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає само-стійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях. У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Не можна допускати в рукописі розтягнуті фрази з накопиченням придаткових речень, вступних слів і фраз, писати за можливістю короткими і зрозумілими реченнями. Текст кра-ще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте по-вторення тих самих слів і виразів, сполучення в одній фразі кількох свистячих і шиплячих літер. Виклад має бути безпристрасним, містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюва-тись (чи вживати вислови) в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо. Не рекомендується перевантажувати рукопис цифрами, ци-татами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й ро-бить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні. Весь допоміжний матеріал краще привести у вигляд додат- ків.Цитати в рукописі повинні мати точні посилання на джере-ла. Слід дотримуватись єдності умовних позначок і скорочень слів, які використовуються, що відповідали б стандартам. Не можна, наприклад, писати: 10 тонн,чи 10 т., тільки10 т (безкрапки). Відо-мості про ці стандарти та скорочення є в довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках. Якщо ж використовуються скорочен-ня нестандартні, властиві даній темі, то в рукописі доцільно окре-мою таблицею дати відомості скорочень і помістити їх на початку роботи. При написанні наукового звіту, доповіді, статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу (хоча індивідуальні відхилення можливі). Спочатку продумується назва (заголовок роботи, який по-винен бути коротким, визначальним, і відповідати змісту роботи, оскільки за ним наукова праця буде класифікована в предметно-му каталозі). Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій вказуються повне ім'я, по батькові і прізвище автора (ав-торів) у називному відмінку і посада, яку він обіймає на момент написання роботи, назва установи і міста, де була виконана про-понована робота, рік її оформлення, прізвище, посада і звання керівника. Зміст повинен розкрити читачеві у короткій формі суть ро-боти шляхом позначення основних розділів, частин, глав та інших підрозділів рукопису. Місце змісту в загальній структурі рукопи-су може бути або на початку, або наприкінці. Іноді при оформленні наукової праці виникає необхідність дати передмову, в якій викладаються основні передумови ство-рення наукової праці: чим викликана її поява; коли і де була ви-конана робота; перелічуються організації й особи, що сприяли виконанню даної роботи. У короткому вступі автор інформує читача про суть проблем, визначає основне питання дослідження, щоб підготувати його до кращого сприйняття викладеного матеріалу. У вступі обґрунто-вується значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, по-ставлені автором при написанні наукової праці; стан проблеми на даний момент. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці. Наступним дається короткий огляд літератури з розгляну-того питання. При цьому дуже важливо вміти відокремити найбільш важливу літературу від менш істотної. Це має велике значення для читачів, тому що дозволяє їм визначити положення роботи в загальній структурі робіт з даної теми. В основний зміст роботи включаються матеріали, методи, експериментальні дані, узагальнення та висновки самого дослід-ження. При написанні цього розділу слід чітко з'ясувати питання пропонованого матеріалу, що може, насамперед, зацікавити чи-тача, і відповідно до цього дати по них вичерпну відповідь. Особ-ливу увагу варто звертати на точність використовуваних у тексті слів і виразів, не допускати можливості двозначного їх тлумачен-ня. Нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти. Загальновідомі і навіть спеціальні терміни, поняття розкри-вати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призна-чається для підготовленого читача, для фахівців. Цифровий матеріал, якщо він є, подається у легкодоступній для сприйняття формі (таблиці, діаграми, графіки) при дотри-манні особливої точності, тому що неточні цифри можуть при-звести до неправильних висновків. Якщо ж якийсь цифровий матеріал можна з достатньою яс-ністю і стислістю викласти в самому тексті, то його не слід виділя-ти в табличну форму. Не треба також вносити в таблиці величини, що виражаються для всіх рядків однаковими цифрами (зручніше їх повідомляти в основному тексті). Кожна таблиця, включена в текст, повинна мати назву (за-головок) і номер або для всієї роботи (Таблиця 27), або для даної глави, наприклад, десятої (Таблиця 10.3). Особливу увагу треба звернути на заголовки граф таблиці. Таблиця має містити відповіді мінімум на чотири питання: що? коли? де? звідки? Усі відомості, що можуть бути винесені в заголовки граф, немає потреби роз-міщувати в тексті таблиці (наприклад, одиниці виміру). Якщо в таблиці наявні пропуски, їх слід вказати і пояснити, що вони по-значають. Текст до таблиць дається дуже короткий, у ньому вка-зуються тільки основні взаємозв'язки та висновки, що виплива-ють з цифрового матеріалу. Порядкову нумерацію вертикальним графам установлюють тільки в тому випадку, якщо ці номери фактично використову-ються в тексті (наприклад, при посиланні на ту чи іншу графу якщо таблиця переноситься на іншу сторінку тексту). У таблицях слід уникати великих чисел, написаних цілком, а використовува-ти скорочені укрупнені одиниці, наприклад, замість 1391000 т написати 1,391 тис. т і вказати в заголовку, що числа в цій графі виражаються в млн. Висновки мають відповідати тільки тому матеріалу, що вик-ладений у роботі. Пишуться висновки наприкінці роботи як підсумковий матеріал у вигляді коротко сформульованих і про-нумерованих окремих тез (положень). Іноді їх подають в гранич-но стислому викладі. Але і при цьому слід дотримуватися прин-ципу: у висновках слід йти від конкретних до більш загальних і важливих положень. Характерною помилкою при написанні висновків є те, що замість формулювання результатів досліджень, зазначається, що робилося в даній роботі і про що вже висвітлено в основному змісті. Виходить повторення матеріалу і водночас утворюється істотний пропуск — відсутній акцент про результати досліджен-ня. У висновку подаються узагальнення найбільш істотних по-ложень наукового дослідження, підводяться його підсумки, підтверджується достовірність висунутих автором нових поло-жень, а також висвітлюються питання, що ще вимагають дове-дення. Закінчення ні в якому разі не повинно повторювати вис-новки. Воно зазвичай буває невеликим за кількістю сторінок, але містким за кількістю інформації. Добре написане закінчення ха-рактеризується тим, що людина, незнайома з дослідженнями з даного напряму, прочитавши його, може представити якісну сутність даної роботи (без її методичних і конкретних кількісних аспектів) і зробити певні висновки про можливі напрями подаль-ших досліджень. Наприкінці роботи наводиться перелік літературних джерел. Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато і вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати по-рядковий номер даного джерела за списком літератури, приведе-ному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в по-рядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво. Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище і ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, яку займає в журналі стаття (наприклад, с. 21 ...30). У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в прямі дужки. Якщо потрібно посилання на визначену сторінку, то, на-приклад, [24, с. 189] означає, що посилання зроблене на сторінку 189 твору, що у списку літератури значиться під номером 24. Спи-сок літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому на початку вказуються вітчизняні джерела, а потім — іно-земні, але за таким же принципом, або за хронологічною озна-кою. Часто список літератури складають і за черговістю посилань на них у даній роботі. При написанні наукової праці варто пам'ятати про архітек-туру, тобто дотримання належних пропорцій між частинами, роз-ділами, главами, підзаголовками, параграфами і надання їм відпо-відного шифру: 1.1, 1.2 тощо. Обсяг рукопису визначається за кількістю друкованих знаків. Один машинописний аркуш містить 1700... 1800 знаків, друкований аркуш — 40 тис. знаків на 24-х машинописних сто-рінках. Якщо роботи друкуються за допомогою комп'ютера, то на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) міститься до тридцяти рядків. При оформленні наукової праці слід приділяти значну увагу мові і стилю викладу. Культура мови — один із найважливіших показників куль-тури науковця. Характерною особливістю наукової мови є фор- мально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунту-вань, доведень істини і основних висновків. Науковий текст має бути цілеспрямованим і практичним, емоційні мовні елементи майже виключаються. Результати наукових досліджень часто оприлюднюються че-рез систему анотації, рефератів і наукових звітів. Часто за текстом роботи необхідно готувати реферат або ано-тацію. Анотація — це коротка характеристика звіту або іншого дру-кованого документа за змістом, призначенням, формою та інши-ми особливостями. Анотація виконує насамперед сигнальну функ-цію і повинна відповідати на таке запитання: «Про що йдеться в первинному документі?» Тому анотації містять у собі переважно фрази у формі пасивного стану, де присудок виражений дієсло-вом у зворотній формі: («розглядається», «обговорюється», «дос-ліджується» тощо) чи пасивною дієслівною формою («розгляну-тий», «досліджений», «доведений» тощо). Анотації часто містять-ся в звітах, а також у книгах, брошурах, тематичних планах видавництв, рекламних матеріалах, у бібліографічних посібни-ках і друкованих каталожних картках. Анотація включає характеристику типу наукової праці, ос-новної теми, проблеми, об'єкта, мету роботи і її результати. В ано-тації вказується, що нового несе в собі дана наукова праця, її чи-тацьке призначення. Середній обсяг анотації — 600 друкованих знаків. Реферат — це скорочений виклад змісту первинного доку-мента (чи його частини) з основними фактичними результатами і висновками. Реферат на відміну від анотації виконує не сигналь-ну, а пізнавальну функцію, відповідаючи на запитання «що гово-риться в первинному документі?». Тому реферат може містити в собі фрази, виражені будь-якою граматичною формою. Рефера-ти містяться в реферативних журналах і збірниках, інформацій-них картках тощо. Основні вимоги до реферату й анотації на друковану про-дукцію і ненадруковані документи — це відповідність стилю, ре-ферат має включати заголовок (як правило, що збігається з заго-ловком первинного документа) і текст реферату. Текст реферату включає тему, предмет (об'єкт), характер і мету роботи, методи проведення роботи (для нових методів дається опис, а широковідомі тільки називаються), конкретні результати роботи (теоретичні, експериментальні, описові), при цьому пере-вагу віддають новим і перевіреним фактам, результатам довго-термінового значення, відкриттям, важливим для рішення прак-тичних питань, висновки (оцінки, пропозиції), прийняті і відки-нуті гіпотези, описані в первинному документі, характеристику сфери застосування результатів. Середній обсяг реферату залеж-но від первинних документів повинен мати друкованих знаків: 500 — для заміток і коротких повідомлень; 1000—для більшості статей, патентів; 2500—для документів великого обсягу. Основні вимоги до науково-технічного оформлення звіту викладені у державних стандартах. У текст звіту входять: постановка задачі і формулювання тех-нічного завдання, аналіз відомих методів і способів його розв'я-зання, обґрунтування прийнятого рішення за методами (способа-ми) розв'язання задачі, розрахунки і результати експериментів (наводяться у формі, що дає можливість читачу проаналізувати достовірність отриманих результатів), висновки із співставлен- ням і аналізом отриманих у процесі дослідження теоретичних і експериментальних даних, заключення з оцінкою результатів і рекомендаціями щодо їхнього використання. Практика свідчить про те, що приблизно 1/6 даних, що містяться в звіті, надаються споживачам у вигляді видань, інша їхня частина зберігається в архівах установ і організацій. З цим пов'язана необхідність обов'язкової реєстрації й обліку всіх НДР з усіх областей науки і техніки. Про результати, отримані при виконанні тієї чи іншої нау-ково-дослідної теми, слід інформувати наукову громадськість. Цієї ж мети (крім можливості додаткової оцінки) дотримується ВАК України, що встановив обов'язкове попереднє розсилання авторефератів перед захистом кандидатських і докторських ди-сертацій. Слід зазначити, що наукова інформація має властивість ку- мулятивності, тобто зменшення її обсягу шляхом більш коротко-го, узагальненого викладу при переході від документів, що фіксу-ють результати експериментів, до науково-технічного звіту, ста-тей, оглядів, монографій, підручників, довідників. У кожній наступній ланці цього ланцюжка та сама інформація, що виникла на етапі дослідницької діяльності, представляється в більш ущі-льненому вигляді. У кожен наступний документ включається не вся створена на етапі дослідження інформація, а тільки найбільш важлива, актуальна, «відстояна», найбільш пристосована до чи-тацького призначення підготовлюваного документа. Таке фор-мування науково-технічної інформації досягається шляхом її згортання. Це сукупність операцій аналітико-синтетичної пере-робки документів, метою яких є створення вторинних документів або вираження змісту вихідного тексту в більш економічній формі при збереженні або деякому зменшенні його інформативності в похідному тексті. Істотно, що в процесі зменшення не просто ско-рочується текст, а саме «згортається», причому так, щоб мати мож-ливість потім знову його розгорнути на основі збережених »змісто- вих віх», «опорних пунктів». (Так діють, наприклад, при скла-данні індивідуального конспекту, у який включається зазвичай те, що згодом дозволяє думкою відновити констатуємий текст.) Важливим етапом роботи над рукописом звіту чи іншого матеріалу, що готується до друку, є редагування даної праці, що здійснюється спочатку автором при роботі над рукописом (ав-торський етап видавничого процесу) і потім редактором (редак-ційний етап видавничого процесу). Основа редагування — це критичний аналіз призначеної до видання роботи з метою удосконалювання змісту і форми. При редагуванні особлива увага звертається на зміст тексту, на точність і повноту фактів, що приводяться, на їхню новизну і зв'язок із сучасним життям, вірогідність і переконливість, на внесок даної роботи в прогрес відповідної галузі знань, на дотримання законів і закономірностей конкретної науки, галузі знань, виробництва, на відповідність окремих частин тексту їхнім функціям, на фор-му тексту. Найважливішими сторонами форми тексту є: композиційна (побудова літературного твору, що поєднує всі його елементи в єдине ціле); рубрикаційна (розподіл тексту на структурні одиниці, частини, розділи, глави, параграфи); логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення); мовностилістична, графічна (якість таблиць і ілюстрацій). У таблицях цифровий і текстовий матеріал групується в стовпчики, відмежовані один від одного вертикальними і горизонтальними лінійками. Ілюстрація є зоб-раженням, що служить поясненням або доповненням до якого- небудь тексту. У видавництвах «Наука», «Освіта» прийнято, що на один авторський аркуш може бути представлено в науковій літературі 5... 8 ілюстрацій, у виробничо-технічній — 8... 10, у на-вчальній і популярній — 5... 12. Посилання на ілюстрацію розмі-щають у тексті за згадуванням предмета, що став об'єктом зобра-ження, наприклад: мал. 36. Повторні посилання на ілюстрації суп-роводжуються скороченим словом див. (див. мал. 36). Можуть бути посилання на частину ілюстрації, позначену літерою, наприк-лад: мал. 40 б. При редагуванні тексту слід звертати увагу на мовно-стилі-стичну його сторону, тобто на правильність побудови фраз і гра-матичних зворотів, на доцільність використання тих чи інших слів. При цьому корисно знати основні прийоми аналізу рукопи-су, що дозволяють усувати типові помилки мови і стилю. Поши-рена помилка — вживання необов'язкових, зайвих слів. Бага-тослівність завжди затемнює основну думку автора, послаблює дієвість друкованої праці, робить її менш доступною для читача. Тому слова, вживання яких не знаходить виправдання, повинні бути віднесені до зайвих. Слово «редагування» походить від латинського слова, що до-слівно означає «приведений у порядок». Однак автор не повинен вважати, що усунення безладдя в його рукописі—справа редакто-ра. Власне кажучи, автору рекомендується якоюсь мірою продуб-лювати редактора. Це перша ступінь обробки рукопису. Тут слід примиритися з багаторазовими переробками, скороченнями і до-повненнями. Бажано після певного проміжку часу знову прочита-ти свій рукопис і спробувати оцінити його в цілому і окремо, як би з погляду читача (друга ступінь). Третя ступінь—детальне перечи-тування для виявлення помилок у тексті, відповідності ілюстрацій, однаковості термінології, позначень тощо. Тільки після виконан-ня всього цього рукопис можна здавати у видавництво. Якщо робота оформляється у вигляді статті в журнал, то вона повинна бути відправлена в редакцію в закінченому вигляді відпо-відно до вимог, що зазвичай публікуються в окремих номерах журналів як пам'ятка авторам. Рукопис статті, що подається для опублікування в журналі (збірнику), має, як правило, містити повну назву роботи, прізвище і ініціали автора (ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури, акт експер-тизи, за потребою. Рукопис повинен бути підписаний автором (ами) і в додатку містити прізвище, ім'я і по батькові автора (ів), вчений ступінь автора (ів), його телефон та адресу. Статті, що є результатом робіт, проведених в організаціях, мають обов'язково супроводжуватися листами цих організацій із проханням про публікацію. Текст статті подається в двох примірниках (один з яких є першим машинописним відбитком) українською мовою. Для статей (оглядів), перекладених на українську мову з інших мов, бажане подання примірника мовою оригіналу. Ілюстративний і графічний матеріал повинен бути пронуме-рований і виконаний у вигляді, придатному для поліграфічного відтворення. До малюнків за необхідністю окремо додається текст підма- люнкових підписів. Сторінки рукопису варто пронумерувати (по-чинаючи з титульного аркуша), а на полях вказати місця роз-міщення малюнків, графічного матеріалу і таблиць. Обсяг публікацій залежить від конкретного журналу. Для статей і оглядів він, здебільшого, не перевищує 20...25 сторінок машинописного тексту, для інформаційних повідомлень — 3...5 сторінок. Деякі науково-технічні матеріали (статті, звіти тощо) хоча і містять не відомі раніше зведення, але можуть зацікавити лише невелику частину фахівців, у зв'язку з чим публікувати їх у бага-тотиражних журналах виявляється недоцільним. Але для того, щоб фахівцям надати можливість ознайомлення з такими роботами, у країні введене депонування, тобто такі матеріали (рукописи мо-нографій, оглядів, окремих статей, праць конференцій) прийма-ються на збереження. Депонування передбачає не тільки прийом і збереження рукописів, але й організацію інформації про них, копіювання рукописів за запитами споживачів. Матеріали для депонування оформляються за тими самими правилами, що і статті, які подаються для опублікування. За автором депонова-них матеріалів зберігається авторське право, надалі він може опуб-лікувати їх. Усі роботи, призначені для публікації, проходять попереднє резензування. Рецензія — це зазвичай невелика стаття, що містить аналіз або критичну оцінку друкованої праці. Кожна рецензія має місти-ти заголовок джерела, що рецензується, коротке перерахування основних питань, відзначення позитивних і негативних сторін рецензованої роботи. Наприкінці рецензії приводиться резюме, в якому оцінюється актуальність праці, його теоретична і практич-на значимість, дається загальна оцінка правильності доказів і вис-новків. З метою оперативного інформування фахівців про резуль-тати виконаних досліджень, розробки рекомендацій з напрямів подальшої роботи з використання результатів у народному гос-подарстві організуються різні наукові і науково-технічні конфе-ренції, з'їзди, семінари, симпозіуми тощо. Для виступу на таких зборах фахівців готують доповіді, по-відомлення. Інформація про підсумки проведення конференції (наради, семінару), як правило, публікується у відповідних журналах та інших періодичних виданнях. | |
| Переглядів: 898 | |
| Всього коментарів: 0 | |