| Головна » Статті » Наукознавство | [ Додати статтю ] |
Наука як система знань
|
Наука як система знань План 1. Наукознавство як система знань 2. Класифікація наук 3. Основні риси працівника науки Наукознавство як система знань В епоху глобальних змін і проблем розвиток науки має ве-личезне значення і вимагає вивчення самої науки як соціального явища. Цю проблему вирішує принципово новий науковий на-прям, який має назву наукознавство, або наука про науку. За своєю суттю «наукознавство» охоплює всі існуючі науки в їх взає-мозв'язку та у зв'язку із практикою, враховуючи економічні, со-ціальні, політичні, культурні умови функціонування й розвитку. Наука в кожний момент часу виступає як сумарне виражен-ня успіхів людства в пізнанні світу. Наукознавство — це наука, яка вивчає закономірності роз-витку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства. Наукознавство не є комплексом окремих дисциплін і навіть не синтезом знань різних аспектів науки, це цілісна наука, що вивчає взаємодію різних елементів, які визначать розвиток нау-ки як історично змінюваної цілісності, або системи. Більш ніж тисячолітня історія розвитку науки висвітлює ряд закономірностей і тенденцій власного розвитку. Наука на кож-ному етапі нагромаджує в концентрованому виді наукові досяг-нення, і кожен факт включається в загальний фонд, не перекрес-люється подальшими досягненнями пізнання, а тільки переос-мислюється і уточнюється. Спадковість науки веде до однієї лінії її поступового роз-витку і незворотності її характеру, забезпечує функціонування науки як особливого виду соціальної пам'яті людства, яка теоре-тично використовує попередній досвід пізнання дійсності та ово-лодіння її законами. Процес розвитку науки супроводжується нагромадженням знань і формуванням певної структури самої науки. Приблизно в 30-ті роки двадцятого століття почала форму-ватись проблематика наукознавства і тільки в 60-ті роки цього ж століття наука про науку сформувалась як окрема галузь, коли чітко визначився предмет і завдання наукознавства. У цей період почали створюватись колективи з питань розробки проблем нау-кознавства, визначення системи показників для ключових нау-кознавчих понять з використанням методів різних наук. Сфор-мувалась галузь статистичного дослідження структури і динамі-ки інформаційних потоків наукової інформації. В даний час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку, характеристика яких наведена в таблиці. Основними завданнями наукознавства є: — вивчення законів і тенденцій розвитку науки; — аналіз взаємодій наук; — прогноз розвитку науки; — проблеми наукового знання й наукової творчості; — організація науки й управління її розвитком. Отже, наукознавство є цілісною методолого-соціальною системою знань про науку. Комплексність наукознавства вира-жається у використанні різних методів і досягнень всього різно-маніття наук для розробки специфічних проблем, які не вирішу-ються жодною із окремих наук. Наукознавство узагальнює світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших країн, оскільки сучасна наука характеризуєть-ся цілісним і різностороннім підходом вивчення об'єктів. Класифікація наук Одним із основних завдань наукознавства є розробка кла-сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній сис-темі наукових знань і взаємозв'язок усіх наук. Класифікація наук у наукознавстві виконує функції групу-вання наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації нау-ки, її міжнародним зв'язкам і зростанню темпів розвитку. Сучасна класифікація наук виражає взаємозв'язок природ-ничих, технічних, гуманітарних наук і філософії. В основі такої класифікації лежать специфічні особливості вивчення різними науками об'єктів матеріального світу. Класифікація фіксує (відображає) закономірні зв'язки між об'єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній сис-темі, є засобом збереження та пошуку інформації. Рівень і характер зв'язку між науками визначається предме-том, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і завданнями науки, їх практичним значенням та іншими факторами. Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв'язку між науками на основі певних принципів і відображення цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування су-купності наук в єдину систему знань і графічного відображення структури взаємозв'язку між ними в різній формі, зокрема, у виг-ляді таблиць. Класифікація наук має велике наукове значення. Спираю-чись на предметні і методичні зв'язки наукових дисциплін та їх груп, класифікація сприяє спрямованому руху науки від емпі-ричного нагромадження знань до рівня теоретичного синтезу, системного підходу до наукових проблем. За характером спрямованості і безпосереднього відношення до практики науки прийнято поділяти на фундаментальні і при-кладні. Завданням фундаментальних наук є пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур приро-ди і суспільства. Сфера проведення фундаментальних досліджень включає багато галузей наук. До них належать: велика група фізи- ко-технічних і математичних наук (математика, ядерна фізика, фізика плазми, фізика низьких температур, кібернетика); хімія і біологія; велика група наук про Землю (геологія, геофізика, фізи-ка атмосфери, води і суші); соціальні науки. Фундаментальні дос-лідження поділяються на вільні (чисті) і цілеспрямовані. Вільні (чисті) дослідження, як правило, мають індивідуаль-ний характер і очолюються визнаним вченим — керівником ро-боти. Характерною особливістю цих досліджень є те, що вони на-перед не визначають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколиш-нього світу. Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об'єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні процеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві, без ура-хування можливих галузей їх застосування. І вільні і цілеспрямовані фундаментальні дослідження мо-жуть бути пошуковими. Фундаментальні науки мають значну силу притягання, їх завдання знаходяться на межі між відомим і неочікуваним, у зв'яз-ку з чим фундаментальні дослідження відрізняються невизначе-ністю кінцевого результату. Оскільки дослідник, як правило, весь час стоїть на підступах до невідомого, вибір конкретних шляхів фундаментальних досліджень часто визначається інтуїцією, дос-відом і внутрішньою логікою розвитку науки. У свою чергу, фундаментальні науки постійно відкриті для нових ідей і підходів, у них закладена здатність переглянути звичні уявлення про навколишній світ, і, якщо потрібно, відмовитися від них. Безпосередня мета прикладних наук полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і соціально-практичних проблем. Прикладні науки можуть розвиватися з перевагою як з тео-ретичної, так і практичної проблематики. Так, на базі економіч-ної теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро і макроекономіка, економічний аналіз тощо. Усі ці науки можна віднести до теоретичної прикладної економіки. На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особлива галузь досліджень — так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів. Як правило, фундаментальні науки в своєму розвитку ви-переджають прикладні, створюючи для них теоретичну базу. Класифікація науки є не самоціллю, вона має, окрім науко-вого значення, також і практичне. Вона є теоретичною основою для багатьох сторін практичної діяльності суспільства: організації і структури наукових закладів та їх взаємовідносин, планування науково-дослідних робіт та їх взаємозв'язку, особливо тих робіт, які мають комплексний характер; взаємозв'язку теоретичних дос-ліджень з практичними завданнями народного господарства і на-решті, для бібліотечної класифікації. Науку як систему в цілому умовно поділяють на природничі та соціально-філософські науки. Перші вивчають закони і явища навколишнього світу і включають: фізику, хімію, біологію, ма-тематику. Інші — закономірності розвитку суспільства, до яких належать — історія, політологія, філософія, економічна теорія, ос-нови менеджменту. Серед природничих наук особливе місце зай-мають технічні, які розробляють нові засоби виробництва. Наука через техніку перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства. У процесі розвитку наукового пізнання природи, суспіль-ства і мислення проходила зміна лідерів науки. Як відомо, наукове знання зародилося в стародавні часи в формі натурфілософії, і природно, що лідером сукупності наук була філософія, під егідою якої і розвивалось зародження науко-вих знань. У середньовіччя лідером наук стали теологічні (католицизм), під егідою яких розвинувся релігійний світогляд. В епоху Відрод-ження в країнах Західної Європи виникла істинна наука у ви-гляді природознавства. Вона відходить від теології і стає само-стійною наукою в зв'язку з потребами промисловості, яка вже зародилась і стала розвиватись. У цей період інтенсивно нагро-маджуються факти механічного, фізичного і хімічного характе-ру, конструювання нових інструментів і розробка нового експе-риментального методу досліджень явищ природи; значні гео-графічні відкриття тощо. Отже, природознавчі науки з цього часу в своїй сукупності стають лідером усього наукового руху як у матеріальному, так і духовному аспектах. Уже в середині XIX ст. лідируючі позиції займають еко-номічні і соціальні науки. Зростає кількість гуманітарних зак-ладів. Отже, зміну глобальних лідерів у науковому русі можна показати ланцюжком: філософія — теологія — природознавство — гуманітарні науки. Як бачимо, послідовність в ряду основних лідерів науки відповідає побудові загальної класифікації науки: спочатку іде як загальна наука філософія, потім — конкретні науки в порядку поступу від загального до конкретного, які, в свою чергу, розгля-даються від нижчого до вищого — від науки про природу до науки про суспільство. У ході розвитку світової людської думки по- різному склались взаємозв'язки основних груп наукового знан-ня на різних етапах цього процесу. Отже, розвиток наукових знань — це рух від нерозділеної науки стародавнього світу до складної системи спеціалізованих знань у всіх сферах людської діяльності. Класифікація наук здійснюється разом із формуванням наукових знань. Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за згодою Міністерства освіти і науки України затверджена така Національ-на класифікація наук: 1. Фізико-математичні науки. 2. Хімічні науки. 3. Біологічні. 4. Геологічні. 5. Технічні. 6. Сільськогосподарські. 7. Історичні. 8. Економічні. 9. Філософські. 10. Філологічні. 11. Географічні. 12. Юридичні. 13. Педагогічні. 14. Медичні. 15. Фармацевтичні. 16. Ветеринарні. 17. Мистецтвознавство. 18. Архітектура. 19. Психологічні. 20. Воєнні. 21. Національна безпека. 22. Соціологічні. 23. Політичні. 24. Фізичне виховання й спорт. 25. Державне управління. Кожна із цих наук включає декілька груп. Оформлення нау-ки як соціального інституту, відбулося тільки на початку XVIII ст., коли в Європі були створені наукові товариства і академії, а та-кож почали видаватись наукові журнали. Основні риси працівника науки Наука є особливою сферою людської діяльності, і вона ви-магає певних якостей від людей, які нею займаються. Перш за все — це цілеспрямованість. Людина повинна бути націлена на подолання різних труднощів, які виникають перед нею. Слід бути впевненим в своїх силах, правильності обраного напряму пошуку. Цілеспрямованість дозволяє чітко уявити пер-спективу роботи, планувати виконання окремих етапів. Невід'ємною якістю працівника науки є любов до праці, слід виробити в собі витримку і терпіння, оскільки на початкових ета-пах наукового дослідження можливі певні невдачі, прорахунки. В ряді випадків обставини змушують проводити додаткову пере-вірку отриманих результатів, що пов'язані з витратами фізичних і духовних сил. Обов'язкова якість науковця — абсолютна чесність у роботі. Не допускається суб'єктивний підхід до отриманих результатів, бажання «підігнати» свої дані до висновків, які не витікають із проведеного дослідження. Науковий працівник повинен бути скромним і самокритич-ним, не вважати себе безгрішним, поважати думку колег. Однією з важливих рис наукового працівника є почуття нового, активна підтримка всього прогресивного. Здатність йти «в ногу» з епо-хою, відчувати її «пульс». На всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатись виявити щось нове в науці. Тому для наукової творчості характерною є постійна копітка розумова праця. В зв'язку з цим доцільно згадати ки-тайське прислів'я, яке стверджує: «Ти можеш стати розумним трьома шляхами: шляхом власного досвіду—це найгірший шлях; шляхом наслідування — найлегший; шляхом мислення — це най- благородніший шлях». Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослідження. Дуже важливо навчитись самостійно розбиратися в склад-них питаннях теорії і практики, працювати з науковою літерату-рою, вміти знайти головне, вирішальну ланку в даних умовах. Вміння виділити основні проблеми в науці дає можливість пра-вильно визначити стратегію, обґрунтувати перспективні плани її розвитку. Науковий працівник має бути всебічно розвиненим спеціа-лістом, володіти досягненнями вітчизняної і світової науки в своїй галузі. Важливим є і вміння працювати в колективі. Нині вирі-шення значних проблем вимагає об'єднання зусиль багатьох уче-них. Велике значення в діяльності наукового працівника має знання ним реальних проблем виробництва, обмін досвідом із людьми практики; творче обговорення нагальних питань, що по-роджують нові ідеї, нову наукову думку. Кожен науковий працівник повинен займатися пропаган-дою науково-технічних знань незалежно від сфери його діяль-ності. Дуже важливо володіти правильною методикою наукового пізнання. Кожне досліджуване явище слід розглядати в його роз-витку. Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівни-ки, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III — IV рівнів акре-дитації, громадські організації у сфері наукової та науково-тех-нічної діяльності. Отже, науково-дослідницькою роботою займається багато людей. Науковець повинен мати певні особистіші й творчі якості. Досить детально ці якості показати в таблиці, що наведені В.М. Шейко і Н.М. Кушніренко у підручнику «Організація та методика науково-дослідницької діяльності.» Безперечно, найти людину, яка б відповідала в повному об-сязі всім переліченим якостям важко, їх слід виховувати. Необ-хідна постійна робота над собою для розвитку здібностей, пам'я-ті, уваги, спостережливості, формування навичок. Наукова діяльність — інтелектуальна творча робота, спря-мована на здобуття і використання нових знань. Заняття наукою вимагає особливої підготовки: освоєння засобів, прийомів та методів проведення наукових досліджень. | |
| Переглядів: 1541 | |
| Всього коментарів: 0 | |