| Головна » Статті » Мовознавство | [ Додати статтю ] |
Мовні креації портретоопису в творах Михайла Стельмаха
|
УДК 811,161.2'38:821.161.2.С1/7.08 ЯМ. Чопик Мовні креації портретоопису в творах Михайла Стельмаха У статті висвітлюються питання функціональнозмістової доцільності портретної характеристики персонажів у художніх творах визначного автора, їх вагомого значення для прагматики висловлення Ключові слова: експлікація, мовна особистість, креативність, лінгвістика, художній образ. В історії української літератури постать Михайла Стельмаха по праву виступає ключовою. Письменник не просто відображав реальність, але й творив свою надзвичайно особисту, неповторну картину життя українського села. Є.Гуцало стосовно сутності творчості письменника писав: «Повсякчас схильний до афористичного способу мислення і до масштабних узагальнень, прозаїк постає літописцемфілософом, а не стороннім фіксатором подій» [3, с.20]. Своєрідність ідіостилю визначного майстра художнього слова визначають жанровостилістичні особливості його творів, характерологічні функції пейзажів, ономастичної лексики, відповідно трансформовані письменником фразеологізми, весь багатющий арсенал авторської словотворчості. Окрім того, ідіостиль Стельмаха є неповторним тому, що своїм джерелом має народнопоетичну творчість, ґрунтується на мовноестетичних знаках національної культури і, головне, сформований у дусі народномовної стихії. У художньому ідіолекті письменника головною парадигмою тропів виступають ті вербальноестетичні засоби, що моделюють реалії буденного життя людини, відповідну картину світу як важливої складової її ментальності. Для митця слова, що пізнає й осмислює світ, зазвичай бракує загальномовних вербальних засобів, і тому він створює власні тропи, що можуть бути втілені в найрізноманітніший за формою мовний матеріал «Але механізмів їхнього смислотворення є усього два, вони загальномовні й відповідають універсальним можливостям людського мислення. Це механізми метафори основаної на асоціаціях за подібністю, та метонімії основаної на асоціаціях за суміжністю» [5, с.38]. У словесній тканині художнього твору мовні одиниці перебувають у системних зв'язках: вони здатні ускладнювати свої прямі номінальнопредметні значення і лексичну сполучуваність, сприяючи індивідуалізації авторського стилю зображення. «Слово в художньому творі двопланове у своїй смисловій спрямованості і, очевидно, в цьому розумінні образне. Його смислова структура розширюється і збагачується тими художньообразними «прирощеннями» значень, які розвиваються в системі цілого естетичною об'єкта» [2, с. 152]. У своїй творчості М.Стельмах за допомогою дієслівних метафор, створює безліч різних персонажів, розкриває їх характери, дає змогу читачеві краще уявити того чи іншого героя. Напр.: «Та ось пурхнули вгору довгочасті заокрупгі вії і на стару страдно глянути голубі, вогкістю обведені оченята» [9, с. 138]; «Усе тіло управителя було натоптане в міру жиром... Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а економом і це не аби як шкрябає гоноровитого попихача, перед яким і в підпанків здмухується пика...» [9, с.84]. В першому прикладі за допомогою дієслова пурхнули ми можемо уявити легенькі вії дитини і вже завдяки цьому в нас створюється картина добрих дитячих очей. У другому ж випадку такі слова, як натоптане, шкрябає, здмухується дають об'єктивне уявлення про внутрішній психологічний стан персонажа. Для розкриття художнього задуму автора, ідейного змісту його творів вагоме значення має портрет персонажа як один із засобів літературного зображення. Так, справжній майстер слова не часто дає розгорнуту характеристику: з багатьох рис зовнішності персонажа відбирає найістотніші, притаманні лише йому одному. Така художня деталь, що нерідко має подвійний зміст, одразу ж тією чи тією мірою розкриваючи і психологію героя, і його стан, ставлення до нього автора, дає змогу реципієнту побачити людину повністю, запам'ятати її. Це мотивується найвизначнішою властивістю мови художнього твору експлікувати образну конкретизацію, таку особливу організацію мовних засобів у вербальній тканині художнього твору, завдяки якій словопоняття переростає в словообраз [4, с.7]. Індивідуалізація героя може досягатися завдяки яскравому колірному враженню. Причому прикметникиколоративи вживаються як у предметноточному, так і в асоціативному значенні, тобто у складі метафор. Малюючи негативний образ дукача Терентія Плачинди, письменник обмежується однією фарбою жовтою і то головним чином в описі очей: Напр.: «...набухають злістю звужені жовті очі Плачинди», «Пронизливі вогники в них також світложовні, мов плями на щупаку» [8, с.174]; «Од його жовтого, з краплинками презирства погляду стихає розгонистий людський сміх» [7, с.154]. М.Стельмах моделював портрет із ознак того світу, в якому персонаж перебуває, органічним продовженням якого є. Тому це ознаки сільськихпобутових реалій, тварин, рослин Поділля, його природи і навіть пір року і доби, бо час є також важливим об'єктом художнього пізнання для письменника. Ознаки ці можуть бути, зокрема, втілені в предикативній, розгорнутій метафорі. Людині предикуються ознаки сільських знарядь праці та їх деталей, переважно за подібністю форми: веретеном закрутилася, мітлами вуса, жорнувате обличчя, голобліручища, лопатиста рука, лопатисті руки, пузиристі уста та ін. Людські риси постають також через ознаку посуду, сільського начиння: черпакуваті руки, ковшисті ручища, горшкувате обличчя, полумисок долоні, мискуваті плечі та ін. Анімалістичні ознаки чи не найяскравіше проглядають серед рис портретів Стельмахових персонажів. Вони окреслюють подібність портретних деталей або постаті і цілому до представників царства звірів чи пернатих, відтворюють рухи людини, манеру поведінки, манеру говорити тощо. Наприклад: птиче обличчя, птахом забився, кіпчастий ніс, мужикуватий погляд, чорною квочкою вмощується, овочеві очі, поросячі вії кабанувата постать, лисячий ніс, їжакувата голова. Денотатами, що предикують свої ознаки людині шляхом метафоричного моделювання, є риби, гади, земноводні, комахи: щупастий ніс, коропині губи, жаб 'ячий рот, пуголовки очей, луговими жабенятами стрибали зелені очі, клешняво учепився, каракатий бандит, павуком учепився таін. Рослини, зокрема городина, теж вдячний матеріал для «різьблення» портрета. Письменник вихоплює з ботаніки не одну рису для своїх героїв і робить це переважно з притаманним йому гумором, користуючись часто фольклорними аналогіями: квасолисті ніздрі, бурячок борідки, переспілий огірок носа, бобини зубів, цибулькуваті очі, гарбузисте обличчя, капустяна голова та ін. Якщо ознаки городини використовуються переважно з гумористичною метою, то ознаки квітів надають рисами портрета позитивної оцінки: волошкові очі, фіалкові очі, темнооке дівча, пелюстки теплих вуст тощо. Денотатами метафоричних ознак для портрета людини стають і дерева: тополькою затремтіла, стовбуриста шия, корж руки. Стають ними і гриби та реліктові рослини: порхавки губ, мох брів. Деякі порівняно з рослинного світу все ж страждають надмірною кучерявістю. Мабуть, найбільше вдалися авторові ті, що виникли при гумористичному погляді на світ, як, скажімо, у такому випадку: «Гарненька, тільки в неї ще брови не зійшли». Ознаки часу також переносяться на людину. Вони цілком конкретні, переважно колористичні. Денотат осінь імплікує жовтий, золотистий колір (осіннє волосся осінні вії), звукові конотації (глухо бубонить осінній дощ) чи ознаки осіннього неба (у її очах грає відблиск осінніх зірок). Денотат весна предикує ознаки «зелений», «молодий»: в її очах поширшала весняна зеленку ваті сть', веснянозелені очі. У вечора автор позичає для людини ознаки «синій», «темний»: вечорова синь очей; густим вечором синіють полохливі очі; очима, що тримають під вечоровими віями ранок; вечорові брови; і прикметне ранковосині очі. Народжене українським фольклорним порівнянням дівчини з тополею продовжує своє життя в епітетах Стельмаха: «польова царівна, погойдуючись тополькою, підійшла», «тополькою затремтіла дівчина». Ця сама форма характерна й для образних назв, які асоціюються з побутовими реаліями: черевиком ніс, мітлами вуса. Письменник часто вживає при змалюванні зовнішності персонажів прикметники епітети як влучні характеризаційні вербальні засоби. Наприклад: «посміхнувся жаб'ячим ротом Ксянда», «підсміюється Мирон, підсміюються і горбкуваті щоки, між якими, мов у засідці, причаться лисячий ніс», «Чи ти, може, Мирославу Григорівну виманюєш своїми баранячими пачісками», «поцілував Данила совиними очима». Присвійні прикметники жаб 'ячий, лисячий, баранячі в таких контекстах стають якісними. Образнометафорична основа твірних слів формує в мовотворчості М.Стельмаха оказіальні словотвори, які своєю свіжістю, оригінальністю привертають увагу читача, активізують образне мислення, сильніше впливають на його емоції. Як правило, емоційнооцінні назви осіб авторів експлікує за допомогою суфіксів ій, ун, ух(а), ань, ач, як, яга: бурмотій, иікрабун, мимрач, язикань, дебеляча. Ці експресивні новотвори підкреслюють певну особливість характеру чи зовнішності людини. Щоправда, характеризаційними в плані портретоопису з елементами внутрішнього стану особи частіше в ідіостилі М.Стельмаха виступають прикметникові новотвори. Останні інновації утворюються суфіксальним чи префіксальним способом від кодифікованих як розмовних, так і загальновживаних номенів: гадюкуватий (погляд, жорнувате (обличчя), мискуваті (плечі), черпакуваті (руки), огіркуватий (ніс). Наприклад: «Ажиттєрадісний кліпастий Миколин батько не міг нахвалитися своїм чадом» [9, с.202]. Значний експресивновиражальний потенціал властивий індивідуальноавгорським новотворамкомпозитам, що мотивуються переважно вільними словосполученнями і передають ставлення автора до особи чи об'єкта номінації, тобто, акцентують увагу реципієнта на значущих характернетиках референта [б, с. 65]. Напр.: «...стрепетнувсявеселогубий Демко Бойко, що мав не голос, а голосище» [7, с.243]. Пор. також: студеноокий, соковитогуба, хмаробровий, плескатолиций, кошлатобровий, різноокий, щирозуба. У прозі М. Стельмаха такого типу лексичні новотвори є наслідком індивідуальних пошуків експресивних номінацій, що відзначаються художньоестетичною виразністю і комунікативною доцільністю. Так, відфраземні деривативи, утворені на базі існуючих моделей складних слів, виявляють виняткову семантичну місткість, передаючи специфіку художнього мовомислення письменника. Переважна більшість відфраземних похідних утворена за допомогою дієслівноіменникових моделей, якот: шкіродравець (пор.: дерти шкуру), сушиголова (пор.: сушити голову), нудисвіт (пор.: нудити світом), носодер (пор.: дерти носа). Напр.: «Напровесні Данило прочув, що Магазиник по шкуродерних цінах продає хліб...» [8, с.79]; «бабуня вирішила повести свою безклепкого внука до церкви» [8, с.449]. Підсумовуючи викладене, робимо висновки: мовнозображальні засоби портретоопису у творах М.Стельмаха здебільшого мають імпліцитний характер, оскільки сфокусовують увагу саме на найхарактерніших ознаках денотата; оціннокреативний зміст у творенні образу персонажів передається за допомогою словотворчих засобів, власне лексичних номінацій, а також власне індивідуальноавторськими тропами; оказіоналізми в мові прози Михайла Стельмаха передають особливості художнього мовомислення письменника. Список використаних джерел: Бойко, Н. І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні/ Н. І. Бойко. Ніжин, 2002. 327 с. Виноградов, В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. М. : Высш. школа, 1986. 670 с. Гуцало, Є. П. Герой творчостінарод / Є. П. Гуцало// Стельмах М. П. Твори: В 7 т. К., 1982. Т. 1. С. 521. Кононенко, В. I. Сила слова (про слова в лінгвістиці і житті) / В. І. Кононенко. К. : Рад. Школа, 1978. 169 с. Сидяченко, Н. Мовотворчість українських і польських письменників / Наталія Сидяченко. К. : В. Д. Дмитра Бурого, 2009. 298 с. Стишов, О. Н. Відфраземні деративинеологізми в сучасній українській мові / О. Н. Стишов // Мовознавство, 1990. № 2. С. 6466. Стельмах, M. П. Гусилебеді летять... / Стельмах M. // Твори в 6 т. К., 1973. Т. 4. С. 443578. Стельмах, М. П. Чотири броди : [роман] / М. П. Стельмах. К., 1979. Стельмах, М. П. Щедрий вечір / М. П. Стельмах // Твори в 6 т. К., 1973. Т. 4. С. 579676. Summary The article deals with the problem of functionalsemantic effectuness in portraying the characters appearance and inner world in literary works their contribution to the pragmatics of utterance. Key words: explication, linguistic personality, creatwity, linguostylistics, literary image. Одержано 9 жовтня 2010 року | |
| Переглядів: 826 | |
| Всього коментарів: 0 | |