| Головна » Статті » Медицина та здоров'я | [ Додати статтю ] |
ветеринарна медицина
|
ЗМІСТ ВСТУП 3 1. ПОПЕРЕДНІ ДАННІ ПРО ТВАРИНУ 6 1.1 РЕЄСТРАЦІЯ ТВАРИНИ – REGISTRATIO ANIMALIS: 6 1.2 АНАМНЕЗ – ANAMNESIS 6 2. ВЛАСНЕ КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВАРИНИ – EXPLORATION PROPRIA CLINICALIS STATUS PRAESENS ANIMALIS. 8 2.1 ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО СТАНУ – EXPLORATION STАTUS COMMUNIS 8 2.1.1. Визначення габітусу тварини 8 2.1.2. Дослідження видимих слизових оболонок 8 2.1.3. Дослідження волосяного (шерстного) покриву, шкіри і підшкірної клітковини 8 2.1.4. Дослідження лімфатичних вузлів 9 2.1.5. Вимірювання температури тіла 9 2.2 ДОСЛІДЖЕННЯ ОКРЕМИХ ОРГАНІВ І СИСТЕМ – EXPLORATIO SYSTEMATUM ET ORGANORUM SINGULARIUM. 10 2.2.1. Дослідження серцево-судинної системи 10 2.2.2. Дослідження системи дихання 12 2.2.3. Дослідження системи травлення 13 2.2.4. Дослідження сечостатевої системи 16 2.2.5. Дослідження нервової системи 17 2.2.6. Дослідження крові і системи кровотворення 18 2.2.7. Дослідження органів ендокринної системи 21 2.2.8. Дослідження стану обміну речовин в організмі тварин 21 3.ДОДАТКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ: 23 ВИСНОВОК 28 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 30 Вступ Клінічна діагностика – наука про методи клінічних та лабораторних досліджень тварин, а також про етапи розпізнання хвороби та оцінку стану хворої тварини з метою планування та проведення лікувально-профілактичних заходів. Клінічну діагностику називають пропедевтичною наукою, так як вона являє собою ввідний курс, тобто дає лише попередні відомості, спираючись на які можливо поглиблено вивчати інші дисципліни клінічного профілю. Без глибокого знання методів клінічної діагностики внутрішніх незаразних, інфекційних, інвазійних хвороб тварин неможлива професійна діяльність ветеринарного лікаря. Значення клінічної діагностики полягає не лише у навчанні студента методам та прийомам досліджень тварин, але і у формуванні клінічного мислення. [3] Нова технологія ведення тваринництва вимагає від ветеринарного лікаря глибоких знань з клінічної діагностики, вміння аналізувати результати фізичних, інструментальних і лабораторних досліджень і на цій основі робити висновок про стан здоров’я тварини. Аліментарна диспепсія зумовлена порушенням нормального розвитку ембріона і плода; несприятливим впливом навколишнього середовища на новонароджених. Неповноцінна годівля матерів негативно впливає на структуру й функції різних органів новонароджених, склад і властивості молозива (знижуються кислотність, вміст білка, імуноглобулінів, кальцію та вітаміну А і його здатність до зсідання під впливом сичужних ферментів). Причиною аліментарної диспепсії може бути згодовування молозива корів, хворих на субклінічний мастит, несвоєчасна годівля новонароджених, заселення кишечнику патогенними мікроорганізмами, заковтування телятами сторонніх тіл. Токсична диспепсія зумовлена асоціаціями вірусів з умовно-патогенними мікроорганізмами. Рота-, корона- та інші віруси руйнують епітелій слизової оболонки кишечнику, чим створюють оптимальні умови для розмноження й росту умовно-патогенних і патогенних бактерій, проникнення їх через дефекти слизової оболонки у кров'яне русло та внутрішні органи. Найчастіше причиною хвороби є ешерихії з адгезивними К-антигенами, а також представники родів, деякі види шигел. Виникненню і розвитку токсичної диспепсії сприяють імунодефіцитний стан; безперервна експлуатація родильних приміщень і профілакторіїв, що спричиняє значну мікробну забрудненість; безсистбмне використання антибіотиків для лікування; порушення системи дезінфекції приміщень, обладнання, посуду. Патогенез диспепсії характеризується порушенням: моторної і секреторно-абсорбційної функцій травного каналу; водно-електролітного обміну, що спричинює дегідратацію, токсикоз, ацидоз, утруднення функцій серця; а також нестачею поживних речовин в організмі та розвитком дисбактеріозу при наявності асоціацій високовірулентних мікроорганізмів. Аліментарна диспепсія виникає на 2—5-му дні життя і характеризується розладом травлення без значних змін загального стану тварин. Апетит погіршений, перистальтика кишечнику посилена, дефекація часта, кал розріджений. Температура тіла в межах норми. При токсичній диспепсії швидко настають пригнічення, залежування, виснаження. Хворі телята лежать, слабо реагують на зовнішні подразники, нерідко скрегочуть зубами, періодично з'являється тремор м'язів. Шкіра зниженої еластичності. Температура тіла здебільшого в нормі, а з наростанням ознак захворювання поступово знижується. Апетит погіршений або відсутній. Дефекація часта. Кал рідкий, жовто-сірий, інколи із зеленкуватим відтінком. Виділення сечі зменшується в 2—2,5 раза. У телят швидко розвивається дегідратація. Легкий ступінь характеризується втратою води до 5% від маси тіла, складка шкіри в ділянці шиї розправляється за 2—4 с, западання очних яблук маловиражене, фекалії кашкоподібні. Середній ступінь дегідратації відповідає дефіциту 6—8% води і гематокритному числу 42—50%, апетит знижений, очні яблука западають в орбіти, складка шкіри розправляється протягом —5 с, фекалії рідкі, виступають маклаки, лопатка, плечові суглоби, сідничні горби, розвиваються ацидоз, тахікардія, олігурія. При тяжкому перебігу хвороби втрата маси тіла становить 8—12%, гематокритне число збільшується до 55—60%, очні яблука глибоко западають в орбіти, складка шкіри розправляється за 6—20 с, температура тіла знижується, фекалії водянисті, спостерігаються анорексія, адинамія, сухість видимих слизових оболонок. 1. Попередні данні про тварину 1.1 Реєстрація тварини – Registratio animalis: Дата: 19 листопада 2012р. Данні про власника тварини: Ситник Оксана Василівна, м. Глухів Данні про тварину: • Вид: теля • Вік: 3 дні • Кличка: Красуля • Масть та прикмети: коричневий окрас проточиною на лобі • Порода: м`ясно-молочна • Маса тіла: 70 кг 1.2 Анамнез – Anamnesis 1.2.1 Анамнез про життя тварини – Anamnesis de vitae animalis. Анамнез життя (аnamnesisvitae): теля народилося в ніч із 18 на 19 листопада 2012 року, від корови чотирирічного віку чорно-пестрої породи (осіменіння корови було штучним). У період стільності корова отримувала раціон, до складу якого сіно, сінаж, силос. Відразу після народження теля було вміщено у окрему підготовлену клітку в телятнику-профілакторії, що є у господарстві. Теляті була зроблена своєчасна випойка першої порції молозива, оскільки він у нічний час. Це сприяло захворювання диспепсією, оскільки разом з першою порцією молозива недополучило певну кількість імуноглобулінів. У зв'язку з цим у кишечнику виникли дисбактеріоз й соматичні розлади травлення. • Захворювання тварини: тварина була клінічно здорова. • Характер місцевості, клімат: місцевість Полісся, клімат помірно-континентальний. • Походження тварини: місцева ферма. • Умови догляду та утримання: тварина утримується переважно у приміщенні (деннику 3х3), де кожен день замінюють підстилку, денник обладнаний автопоїлкою та годівницею, є «лизунець», чистять та купають по мірі необхідності, взимку взагалі не купають. • Умови годівлі: молоко, концентровані корма, сіно, іноді морква. • Забезпеченість водою: вода у постійному доступі. • Розпорядок дня: 6 годин ранку – годівля, 12 дня - годівля, відпочиває у деннику, 20 год.- годівля, ночує у деннику. • Проведення діагностичних досліджень та профілактичних обробок: дегельмінтизація два рази на рік. 1.2.2 Анамнез про хворобу тварини – Anamnesis de morbid animalis. • Коли та за яких обставин захворіла тварина: 21 листопада 2012, ввечері тварина виявила занепокоєння яке з часом перейшло у пригнічення. У цей день тварина перебувала в хліві. • Чи хворіла тварина раніше: раніш тварина не хворіла. • Ознаки захворювання та послідовність їх виникнення: 21 листопада 2012 р на протязі дня теля погано їло, відчувалась деяка знервованість. Під час вечірньої годівлі апетит був досить в’ялий. Ранкове годування теля проігнорувало. • Чи не має інших тварин з такими ознаками: інші тварини з такими ознаками відсутні. • Хто лікував тварину: тварину не лікували. • Яка допомога була надана, наслідки: тварину оглянув ветеринар. Змін у стані не відмічено. 2. Власне клінічне дослідження тварини – Exploration propria clinicalis status praesens animalis. 2.1 Дослідження загального стану – Exploration stаtus communis Стан на 19 грудня 2012 року. 2.1.1. Визначення габітусу тварини Зовнішній вигляд тварини – габітус – Habitus animalis : а) визначення габітусу: статура правильне, вгодованість середня; конституція ніжна, темперамент спокійний, норов добрий. 2.1.2. Дослідження видимих слизових оболонок Кон’юнктиви і видимі слизові оболонки - кон’юнктива гіперемійована. - слизова оболонка ротової порожнини гіперемічна, блискуча, волога, без висипів, нашарувань та порушень цілісності. - слизова оболонка носової порожнини також дещо гіперемічна, достатньо зволожена, блискуча та гладка, без витікань, без нашарувань, висипів та травм. видимі слизові оболонки: бліді з низькоюсинюшностью. Усі слизові оболонки помірковано вологі;припухания, накладень на слизових, порушення їх цілісності немає. 2.1.3. Дослідження волосяного (шерстного) покриву, шкіри і підшкірної клітковини Шерстний покрив: гладкий, блискуче, щільно прилягає до шкіри, в волосяних цибулинах добре, густе, на шиї та череві волосся сухе, волосся чисте, алопеції відсутні, ектопаразити також відсутні. Шкіра: шкіра чиста, коричневого кольору, без блиску, суха у ділянці шиї та черева, немає різкого запаху, поверхня гладка. Ушкоджень, набряків, висипів, припухань не відмічено. волосяний покрив - шкіра часто і рівномірно покрита гладко прилеглими, блискучими, еластичними, міцно що тримають волоссям. Шкіра - пігментована відповідно до масті тваринного; на світлих ділянках шкіри помітний певний ціаноз шкіри (слабкий синюватий відтінок); шкіра помірковано волога, тепла, нееластична, цілісність не порушена. 2.1.4. Дослідження лімфатичних вузлів Лімфатичні вузли: лімфатичні вузли - у телички досліджувалися підщелепні, передлопаткові, колінної складки лімфовузли. Усі вони рівні, гладкі, рухливі, безболісні, помірковано теплі. 2.1.5. Вимірювання температури тіла Найважливіші показники стану здоров’я тварини температура тіла - термометрія було проведено при загальному дослідженні; температура - 38,7 С. П - 54уд/хв. Д - 19 дих. рухів/хв. У тварини була відзначена зворотна гарячка (febrys reccurens), яка характеризується правильним чергуванням (по кілька днів) періодів високого підвищення температури з періодами нормальної температури і навіть зниженої. Підвищення і зниження температури відбувається швидко, а добові коливання у період підвищення такі ж, як при постійній або послаблювальній гарячці. Такий тип гарячки може бути при пневмоніях, коли після кількаденного лікування антимікробними препаратами їхнє застосування припиняють і температура тіла знову, підвищується. ГРАФІК ТЕМПЕРАТУРИ, ПУЛЬСУ, ДИХАННЯ Т, С П Д Число і місяць 19.12 20.12 21.12 22.12 23.12 24.12 25.12 26.12 27.12 28.12 Р В Р В Р В Р В Р В Р В Р В Р В Р В 37,3 54 19 37,3 38,1 39,3 38,2 38,0 39,1 39,0 38,0 38,2 37,1 38,0 39,1 39,5 38,1 38,3 39,1 39,0 38,0 38,2 37,6 Аналіз виявлених змін дослідивши загальний стан тварини з’ясувала що тварина виявляє ознаки сильного занепокоєння, також відмітила гіпотермію, тахікардію, тахіпное, гіперемію видимих слизових оболонок та кон’юнктиви. 2.2 Дослідження окремих органів і систем – Exploratio systematum et organorum singularium. 2.2.1. Дослідження серцево-судинної системи Серце – це порожнистий м’язовий орган складної будови, конусоподібної форми. Виділяють його основу та верхівку. Серце поділено повздовжньою перетинкою на ізольовані одна від одної праву та ліву половини, кожна з котрих включає в себе передсердя та шлуночок. Однобічний тік крові із передсердь до шлуночків, а звідти в аорту чи легеневу артерію забезпечують клапани, які знаходяться у вхідного та вихідного отворів шлуночків. Серце розміщене у середостінні, між легенями. Тісний зв’язок між серцем та легенями благо приємно впливає на серце. Основна функція серця – забезпечувати безперервний рух крові по судинах. Завдяки послідовному, двофазному ритму роботи органа кров рухається в одному напрямку. У теляти серце лежить повністю в середній частині середостіння, між 3-м і 6-м ребром. Широка основа його розміщується на рівні середини 1-го ребра під 4…6-м грудними хребцями. Верхівка спрямована вентрокаудально та дещо вліво і не досягає 1см до грудної кістки і 6…8см до діафрагми. [3] Серцево-судинну систему досліджую за таким планом: 1.Анамнез. 2. Дослідження ділянки серця. 3. Дослідження серцевого поштовху. 4. Перкусія ділянки серця. 5. Аускультація серця. 6. Дослідження кровоносних судин. 7. Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи. Застосувала основні методи (опитування, розпитування, огляд, спостереження, пальпація, перкусія, аускультація) і додаткові(функціональні проби). Під час огляду області серцевого поштовху встановили коливальні руху грудної клітини, легкі коливання шерстинок. Серцевий поштовх бічний, краще виражений у четвертому межреберье на 2-3 см вище ліктьового бугра площею5-7см2, проте серцевий поштовх дифузний. Болі в області серця немає. Зона тупості серця виражена слабко і поширена у підлопатковій сфері в вершини кута, утвореного вертикальної лінією, що йде до голівці ліктьового бугра, і похилій до неї лінії з точки 45 . Відносна тупість серця зліва перкуссируется в 3-4межреберьях. Праворуч перкуссійний звук притуплення немає. Тони серця гучні, причому1тон звучить чіткіше 2.Шумов у серце немає. Пульс досліджений у телички на лицьової артерії, його частота становила 155 ударів на хвилину, за норми 139 ударів на хвилину, що свідчить про тахікардії. Пульс правильний, рівномірне, поміркованого напруження і наповнення, середньої пульсової хвилі; артеріальна стінка еластична, слабко пружна. Спеціальні методи дослідження серцево-судинної системи (електрокардиографія, вимір артеріального тиску) не проводилися. 2.2.2. Дослідження системи дихання У процесі дихання беруть участь носова порожнина, гортань, трахея, бронхіальне дерево, респіраторна частина легенів, та органи що забезпечують функцію легень(грудна клітина, діафрагма).[3] Носова порожнина - початок провідних повітряних шляхів. Тут знаходиться орган нюху. Входом у носову порожнину є ніздрі, що зовні формують ділянку голови яка називається носом. Гортань розміщена між глоткою і трахеєю, проводить повітря із носової порожнини і глотки в трахею, утворює звук. Трахея – має вигляд трубки, що складається з рухливих трахейних хрящів (48-60). Розміщена у нижній частині шиї разом із стравоходом. Біфуркація, місце поділу трахеї, знаходиться на рівні 5-го ребра. Перед біфуркацією відгалужується трахейний бронх (до краніальної частки правої легені). Легені – це парні паренхіматозні органи, що разом із серцем та іншими невеликими органами заповнюють грудну порожнину. Права і ліва легені за формою нагадують конус із звуженою верхівкою і розширеною основою. Вирізками краї кожної легені поділяються на частки: краніальну, серцеву та діафрагмальну, на правій легені є ще додаткова частка. Права легеня дещо більша за ліву, оскільки серце зміщене у ліво. Зовні легені вкриті плеврою. [1] Використовувались основні методи (опитування, розпитування, огляд, спостереження, пальпація, перкусія, аускультація, обнюхування). Анамнез. Тварина живе у задовільних умовах. Має догляд. Приміщення добре провітрюються, та підтримується сприятливий температурний режим. Моціон недостатній. Помірно експлуатується. У тварини слизова оболонка носовій порожнини покрита незначним кількістю слизу, носового закінчення немає. Частота дихання 47 дихальних рухів у хвилину. Спостерігається грудної тип дихання, подих неглибоке, симетричний. Змін може носовій порожнини, гортані і трахеї нема. Кашлю немає. Грудна клітина симетрична, без деформацій, чутливість звичайна, місцева температура не підвищена, набряків немає. У телички при перкусії предлопаточного поля перкусії добре розрізнити ясний легеневий звук. Аускультацією встановлено везикулярне дихання під час бічних поверхнях грудної клітини, і в предлопаточной області; в трахеї і бронхах присутній змішане (бронхіально - везикулярне) подих, оскільки тут довезикулярному подиху додаються провідні звуки, що у гортані, трахеї і бронхах. Хрипів немає. 2.2.3. Дослідження системи травлення Травна система включає в себе ротову порожнину та її органи, глотку, стравохід, шлунок, тонкий та товстий кишечник разом із застінними залозами, та анальний канал. Ротова порожнина – початковий відділ апарату травлення. Органи ротової порожнини (зуби, язик) беруть участь у первинній обробці їжі та розпізнаванні смаку. Глотка – порожнистий орган розміщений між ротовою і носовою порожнинами та входом у стравохід і гортань. Стравохід – є продовженням травної трубки. Через стравохід їжа надходить у шлунок. Поділяється на шийну, грудну та черевну частини. У шийній ділянці стравохід лежить між вентральними м’язами шиї і трахеєю, у нижній третині шиї стравохід зміщується на ліву поверхню трахеї, створюючи невеликий вигин. Саме в цій частині можна про пальпувати стравохід і спостерігати за рухом кормової грудки. Грудна частина стравоходу розміщується на дорсальній поверхні трахеї, а потім у верхній частині середостіння, між тупим краєм легень і аортою. Черевна частина коротка, відразу за діафрагмою входить у шлунок, - мішкоподібне розширення травної трубки, з нижнім опуклим краєм – більша кривина, та верхнім угнутим краєм – менша кривина. Стравохід входить через кардіальний отвір. Кінцева частина шлунка має вихідний, або пілоричний отвір у дванадцятипалу кишку. Середню частину шлунка, з боку великої кривини називають дном шлунка. Розміщений в лівому підребер’ї, і лише пілорична його частина заходить у праве підребер’я. Сліпий мішок підходить до ніжки діафрагми на рівні 14-15 ребра. Тонка кишка – являє собою звужений відділ кишкової трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктується в кров і лімфу поживні речовини. До тонкої кишки належать три кишки: дванадцятипала, порожня і клубова. Печінка – надзвичайно великий своєрідний паренхіматозний орган, щільний, сплющеної форми. Печінка виробляє і виділяє жовч.[1] Є найбільшою травною залозою. Розміщується в черевній порожнині, більша частина у правому підребер’ї. Задній край досягає середини 14-16го ребра. У лівому підребер’ї знаходиться в ділянці 7-12 ребер. З обох боків повністю прикрита легенями. Виконує білоксинтезувальну, вуглеводну, ліпідну, пігментну,антитоксичну, сечовино утворювальну та інші функції, бере участь у обміні речовин. [4] Підшлункова залоза – великий пухкий паренхіматозний орган трикутної форми, що складається з окремих часточок, зв1язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Це залоза з подвійною секрецією. Одна частина виділяє секрет – панкреатичний сік. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (Лангерганса), вони не мають проток і виділяють у кров гормони. Товста кишка включає в себе три кишки: сліпу, ободову та пряму. У цих кишках закінчується всмоктування поживних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси. Анальний канал – пристосований для затримання та виділення калових мас. Має два сфінктери – внутрішній і зовнішній. [1] Травну систему досліджую основними методами(опитування, розпитування, огляд, спостереження, пальпація, перкусія, аускультація, обнюхування) і додатковими(зондування,дослідження вмісту шлунка) за такою схемою: У тварини спостерігається зниження апетиту. - у телички рот закритий, губи щільно прилягають друг до друга, витікання з рота відсутня. Наложення, висипу, механічні ушкодження губ відсутні. Слизова оболонка ротовій порожнині гиперемирована, волога, слизька, блискуча, її чутливість не порушена. Сипей як вузликів, плям, пухирців, гнойничків, і навіть виразок і накладень на слизової немає. Язик пружний, цілісність їх порушена, рухливий, щільний. Нальоту немає. Зуби рівні, прикус правильний характерний великої рогатої худоби. Пальпація області горлянки безболісна, набряклості немає, температура місцева не підвищена. Область стравоходу (шийна його частину) безболісна, неотечна, сторонніх тіл нема. - при тиску сичуг підвищена чутливість. - пальпацією стінок живота встановлено деяка болючість, при аускультації кишечника відзначається посилена перистальтика, прослуховуються гучні шуми, схожі на звуки переливчастої рідини. - акт дефекації супроводжується натуживаниями і жиленнями, фекалії рідкої, водянистої консистенції; хвіст, промежина, стрибальні суглоби забруднені каловими масами. - Печінка не збільшена, безболісна. 2.2.4. Дослідження сечостатевої системи Нирки – це основні видільні органи. Утворюючи та виділяючи сечу, вони видаляють з організму воду та розчинені у ній продукти обміну речовин, особливо азотисті, також надлишок мінеральних солей, а також інородці речовини що надійшли ззовні. [10] Нирки являють собою парний компактний паренхіматозний орган. За формою ліва нагадує дещо сплющений біб, а права – серцеподібна. Ліва нирка розміщується на рівні від 18-го грудного до 3-го поперекового хребця, а права – від 14-15 ребра до 2-го поперекового хребця. До органів сечовиділення також належать сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Сечовід – парний трубчастий орган, який проводить сечу з нирки в сечовий міхур, - непарний еластичний порожнистий орган, що виконує роль резервуара, в якому накопичується сеча. Сечівник (уретра) – трубчастий орган який у самців відразу з’єднується із сім’явипорскувальною протокою, утворюючі сечостатевий канал. Починається внутрішнім отвором у шийці сечового міхура, а зовнішнім отвором закінчується на головці статевого члена. Виводить сечу.[1] При дослідженні сечової системи застосовую основні методи( огляд, спостереження, пальпація) та лабораторні методи. Анамнез. Тварина утримується у задовільних умовах. Має постійний доступ до води (автонапувалка). Годують переважно грубими та концентрованими кормами. Дослідження акту сечовиділення. Поза природна, характерна для виду та статі тварини. Частота сечовиділення та кількість сечі у нормі. Виділення не супроводжувалося болем. Нирки. Ректальна пальпація не дала результатів через переповненість кишечника газами, що заважало дослідженню. Набряки на кінцівках, в ділянці підгрудка та черева, міжщелепного простору відсутні. Сечоводи. Ректальне дослідження не дало результатів. Сечовий міхур. Ректальною пальпацією встановлено, що сечовий міхур помірно наповнений, розміщується у тазовій порожнині. Болючість не відмічена. Дослідження уретри. Порушень прохідності уретри не виявлено. Тварина безперешкодно здійснює акт сечовиділення, пальпацією на ділянці статевого члена новоутворень та каменів не виявлено. Болісна реакція відсутня. Дослідження сечі. Аналіз виявлених змін: дослідивши сечову систему тварини виявила що відхилень немає, усі показники сечі у межах норми. 2.2.5. Дослідження нервової системи Нервова система є однією з найважливіших інтегрувальних систем в організмі, що зумовлює його єдність і цілісність, а також тісний зв’язок з навколишнім середовищем. Нервова система поділяється на центральну і периферичну. А також соматичну і вегетативну. Центральна нервова система поділяється на спинний мозок, який лежить в хребетному каналі, і головний мозок, розміщений у черепній порожнині. Мозок побудований із сірої та білої мозкової речовини. Сіра мозкова речовина складається з нервових клітин та їх відростків, а біла мозкова речовина – з відростків що утворюють центральні провідні шляхи. Спинний мозок – має вигляд циліндричного тяжа, дещо сплющеного дорсовентрально. Він поділяється на шийний, грудний та попереково-крижовий відділи. Головний мозок глибокою поперечною щілиною подяляється на великий мозок і ромбоподібний мозок. Зверху розмішуються дві півкулі великого мозку. [1] Нейрони (нервові клітини), у функціональному відношенні поділяють на три групи: чутливі, або аферентні; рухові, або еферентні; вставні, або проміжні. Аферентні проводять збудження від рецепторів до ЦНС, еферентні передають збудження від ЦНС до робочих органів, а вставні здійснюють зв’язок між аферентними та еферентними нейронами. [10] Досліджую нервову систему перш за все розпитуванням, опитуванням, оглядом та спостереженням. Також застосовую пальпацію і перкусію. У теляти відзначається невеличке гноблення. Органи зору: порушень цілісності століття немає, руху природні, ритмічні. Очне яблуко не збільшене, добре рухомий (як праве, і ліве). Роговиця блискуча, сльозотеча і світлобоязнь відсутні. Зрачки середнього розміру. Функції зору не порушено. Органи слуху: вушна раковина без ушкоджень, болючість при пальпації відсутня, теля реагує на звукові подразники. Функції нюху не порушено. Тактильна, больова, температурна чутливість шкіри, поверхневі i глибокі рефлекси збережені. М`язовий тонус кілька знижений, розлад координації рухів не відзначається, сухожильно-связочний апарат гаразд. 2.2.6. Дослідження крові і системи кровотворення Органи гемопоезу виконують кровотворну функцію, та забезпечують імунітет. Вони поділяються на центральні і периферичні. До центральних органів належать червоний кістковий мозок і тимус. У червоному кістковому мозку утворюються еритроцити, моноцити, гранулоцити, В-лімфоцити і попередники Т-лімфоцитів. Периферичні органи кровотворення та імунного захисту становлять селезінка, лімфатичні вузли, гемо лімфатичні вузли та лімфоїдні утвори слизової оболонки глотки, шлунка, кишок, апарату дихання, сечо-статевого апарату і шкіри. В ці органи з течією крові заносяться Т-лімфоцити і В-лімфоцити. У периферичних органах здійснюється також елімінація клітин крові, які завершили свій життєвий цикл. Тимус – непарний орган, добре розвинений у молодих тварин, з віком значно редукується. Складається з парної шийної та непарної грудної часток. Права і ліва шийні лежать на відповідних поверхнях трахеї. Грудна частка велика, розміщена в грудній порожнині попереду серця. Селезінка – непарний плоский багатофункціональний орган. Розміщена у лівому підребер’ї черевної порожнини в площині останніх 2-3 ребер і 1-го поперекового хребця, на більшій кривині шлунка, зовні нагадує косу. Лімфатичні вузли - органи лімфатичної системи. Утворення із ретикулярної тканини, розміщені за ходом лімфатичних судин. У лімфатичних вузлах утворюються лімфоцити. Вони являють собою механічні та біологічні фільтри для лімфи. [1] Формені елементи крові поділяють на три групи: еритроцити, лейкоцити та кров’яні пластинки. Еритроцити – красні кров’яні клітини, що складають основну масу клітин крові. Вони позбавлені ядра і мають форму двоввігнутих дисків. Функції еритроцитів дуже різноманітні: перенос кисню від легень до тканин; перенос вуглекислого газу від тканин до легень; транспортування поживних речовин; підтримання рН крові на відносно постійному рівні; активна участь у процесах імунітету. Лейкоцити – білі кров’яні клітини, які мають ядро. Їх поділяють на дві великі групи: зернисті(гранулоцити) та незернисті (агранулоцити). Лейкоцити грають важливу роль у захисних та відновних процесах організма. Кров’яні пластинки(тромбоцити) – без’ядерні клітини. Мають дивовижну здатність змінювати форму та розмір в залежності від місцезнаходження. Вони виконують різноманітні функції. Перш за все це участь у процесі згортання крові. Вони переносять різноманітні речовини, здатні до фагоцитозу. [10] Анамнез. Тварина утримується в задовільних умовах. Годівля незадовільна. Тварина працездатна. Не хворіла, ознаки ураження органів гемопоезу не спостерігаються. Фізичні показники крові. ШОЕ(швидкість осідання еритроцитів) – через: 15хв – 20,0 За Неводовим 30хв – 35,0 45хв – 50,0 60хв – 53,0 24год – 60,0 РКЗ(рефракція кров’яного згустку) настала через 14 годин. ШЗК(швидкість згортання крові): 7с. Відносна густина: 1,040кг/л Гематокрит( за Тодоровим): 45% Біохімічні показники. Резервна лужність(за Кондрахіним): 50об% Кислотна ємність(за Кудрявцевою-Коромисловим): 280мг/100мл Загальний білок: 79г/л - альбумінова фракція: 42г/л - глобулінова фракція: 37г/л Вміст глюкози: 62г/л Вміст кальцію (за методом з кальциєназо ІІІ реактивом): 10,0 мг/100мл Вміст білірубіну(за Ієндрашиком): -загальний 0,43мг/100мл -кон’югований 0,1мг/100мл Морфологічні показники. Кількість еритроцитів: 7Т/л Колірний показник: 0,8 Кількість гемоглобіну: 10,0 г/100мл Кількість лейкоцитів: 7Т/л Лейкограма: - базофіли: 0 - еозинофіли: 1 - нейтрофіли: юні: 1 паличко-ядерні: 4 сегменто-ядерні: 51 - лімфоцити: 29 - моноцити: 3 Аналіз лейкограми: незначна еозинопенія Аналіз результатів дослідження: Незначне зменшення ШОЄ, та збільшення густини крові. Вміст та співвідношення формених елементів крові відповідає нормі. Лейкограма виявляє незначну еозинопенію. 2.2.7. Дослідження органів ендокринної системи Слід відзначити, що у тварини знижений рівень реактивності. Імунна система організму представлена первинними та вторинними лімфоїдними органами й тканинами, розміщеними в різних місцях, які функціонують як одне ціле. Кількість Т-лімфоцитів від загальної кількості лімфоцитів коливається у межах — 20—45 %. 2.2.8. Дослідження стану обміну речовин в організмі тварин Для діагностики хвороб обміну речовин застосовують загально-клінічні методи; лабораторні дослідження крові, сечі, молока, вмісту рубця, органів і тканин; рентгенологічне та ультразвукове дослідження кістяка; гістологічні й гістохімічні методи. При діагностиці патології важливе значення надають аналізу годівлі та утримання тварин, проводять повний зоотехнічний аналіз раціонів, визначають якість кормів. Важливою ланкою діагностики є клінічний огляд і спостереження за тваринами. В свинарстві, вівчарстві, птахівництві, звірівництві, а також на промислових комплексах по вирощуванню і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби систематичний огляд тварин і спостереження за ними є надзвичайно важливими для діагностики хвороб, а інструментальні методи мають допоміжне значення. Для групової або індивідуальної діагностики хвороб обміну речовин вирішальне значення має визначення у крові, сечі або інших біологічних субстратах метаболітів азотного, вуглеводного, ліпідного, мінерального й вітамінного обміну. Проби крові, сечі, молока та інших субстратів беруть від тварин, які не мають ознак гнійного маститу, ендометриту, затримання посліду, інфекційних та хірургічних хвороб, атонії передшлунків, гастроентериту, бронхопневмонії та інших первинних хвороб, які впливають на показники лабораторних досліджень. У моногастричних тварин проби крові та сечі відбирають вранці, до годівлі. Крім годівлі, на деякі показники крові, наприклад вміст цукру, гормонів, впливає надмірне збудження тварини (стрес) під час взяття крові. Значно впливають на біохімічні показники фармакологічні препарати, токсичні речовини, зіпсовані корми. Всі перераховані фактори необхідно ураховувати при відборі проб крові, сечі, молока та інших субстратів. Дослідження біохімічних показників проводять уніфікованими методами, які прийняті в лабораторній практиці ветеринарної медицини, дотримуючись термінів та умов зберігання проб, порушення яких суттєво впливає на результати аналізу. У досліджуваної тварини слід відмітини ознаки міоглобінурії. Сечовина сироватки крові — кінцевий продукт обміну білків, синтезується у печінці, головним чином з аміака та аміногрупи аспарагінової кислоти. Вміст сечовини в крові коливається від 4 до 10 ммоль/л. На неї припадає 50 % залишкового азоту крові. Вся сечовина крові фільтрується у проксимальні канальці нирок, а потім частина її (близько 35 %) реаб-сорбується. Близько 75 % сечовини, яка синтезувалася печінкою протягом доби, виділяється з сечею. Вміст молочної кислоти в крові при міоглобінурії підвищений (25 мг/100 мл). Ліпідний обмін порушується частіше в поєднанні з патологією білково-вуглеводного. Серед інших причин необхідно зазначити інтенсивне використання в раціоні жиру і кетогенних амінокислот (лейцину, аланіну, тирозину, ізолейцину, фенілаланіну) одночасно з нестачею вуглеводів; тривале використання силосу та сінажу, які містять масляну кислоту; хвороби печінки та підшлункової залози; порушення надходження жовчі й панкреатичного соку в дванадцятипалу кишку та інші причини. Проаналізувавши данні досліджень усіх систем організму тварини, можна дійти висновку, що тварина має синдром колік, який спричинено гострим розширенням шлунка та метеоризмом кишечника. Призвело до цього, швидше за все, неконтрольоване поїдання твариною легкозброджуваних кормів на пасовищі, та сприятливі для виникнення розладів шлунково-кишкового тракту умови життя(незадовільна годівля, відсутність моціону та інші фактори). 3.Додаткові дослідження: а) лабораторні дослідження Лейкоцитарна формула у клінічно здорових тварин за вмістом характеризувалася такими цифрами: базофіли крові 0,5 ± 0,07%; еозинофіли 3,9 ± 0,11%; паличкоядерні нейтрофіли 2,8 ± 0,22%; сегментоядерні нейтрофіли 57,1 ± 0,82%; лімфоцити складають 32,9 ± 0,41% і моноцити 2,8 ± 0,02%.У хворих коней у початковій стадії хвороби морфологічні показники крові значним змінам не піддаються. Однак гематологічні показники хворих коней з вираженими клінічними ознаками гострого розширення шлунка в стадії різкого загострення свідчать про те, що кількість гемоглобіну підвищено в 1,1 рази і складають 175,4 ± 1,41 г / л крові (Р <0,001). Кількість еритроцитів у хворих тварин з вираженими клінічними ознаками гострого розширення шлунка підвищувався в 1,2 рази і становить 9,94 ± 0,58 1012 / л.З боку лейкоцитарної формули відмічено достовірне зменшення кількості базофілів, еозинофілів і лімфоцитів. Різке зменшення кількості еозинофілів, мабуть, є як результатом больового стресу. Збільшення кількості паличкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів відбувається за рахунок інтоксикації з боку шлунково-кишкового тракту. Уповільнення швидкості осідання еритроцитів очевидно пов'язане з порушенням водного обміну в організмі, що призводить до загального згущення крові. Таблица 1- Морфологічні показники крові у хворих тварин на метеоризм кишківника тварина Гемоглобін, г/л Еритроцити, 1012/л Лейкоцити, 109/л Лейкоцитарная формула ШОЕ, мм/ч Нейтрофіли, % Б Е Ю П С Л М Показники здорової тварини 149,0±1,49 9,12±0,62 9,72±0,88 0,5±0,07 3,9±0,11 - 2,8±0,22 57,1±0,82 32,9±0,41 2,8±0,02 60,3±0,09 Початкова стадія захворювання 152,1±1,44 8,81±0,57 7,61±0,44 0,3±0,05 2,2±0,08 0,1±0,01 5,7±0,39 62,1±0,89 26,4±2,82 3,2±0,08 39,4±0,40 Різке вираження хвороби 175,4±1,41* 9,94±0,58 5,2±0,81* 0,1±0,09 0,1±0,002 0, 9±0,02 8,6±0,54 66,1±0,81 20,1±2,81 4,1±0,09 36,8±0,40 Тварина на стадії одужання 138,6±1,44* 8,86±0,52 6.6±0,63* 0,4±0,08 3,7±0,05 - 4,1±0,33 58,1±5,64 31,3±0,71 2,4±0,01 48,2±0,60 Таблиця 2 - Показники біохімічних досліджень крові при метеоризмі кишківника Тварина Здорова тварина Тварина при першому дослідженні На стадії одужання Загальний білок, г/л 80,1±1,27 70,4±1,31 74,7±1,33 Сулемова проба, мл 1,8±0,07 1,5±0,08* 1,7±0,09 Лужний резерв, об% СО2 25,4±1,41 28,6±1,14 23,1±1,32 Глюкоза, ммоль/л 4,1±0,11 4,6±0,09 3,7±0,13 Гематокрит, % 40,5±2,90 46,8±3,75 41,5±3,17 Загальний кальцій, ммоль/л 3,9±0,02 2,8±0,03 3,2±0,02 Магній, ммоль/л 1,2±0,09 1,4±0,02 1,3±0,06 Неорганічний фосфор, ммоль/л 1,9±0,01 1,4±0,09 2,0±0,04 Калій, ммоль/л 5,1±0,11 5,5±0,17 4,9±0,12 Натрій, ммоль/л 143,0±4,71 122,0±9,2 130,0±6,41 Результати дослідження крові Показники Норма Дата дослідження 21.11.12 22.11.12 23.11.12 Еритроцити млн один мкл 5,0-7,5 8,2 7,6 7,4 Лейкоцити (тис одинмкл) 4,5-12,0 13,5 13 12 Гемоглобін(г/л) 99-129 142 135 126 Укладання за результатами дослідження крові: на початку хвороби у теляти зазначалося підвищений вміст гемоглобіну, еритроцитоз, що пов'язані з діареєю (обезводненням організму), незначний лейкоцитоз. Після лікування кількість еритроцитів, лейкоцитів і гемоглобіну знизилося до фізіологічної норми. Дослідження фекалій. 21 листопада 2012р. Колір золотаво-жовтий, запах кислий, консистенція кашицеподібна, небагато слизу. 22 листопада 2012р Колір світло-жовтий, запах кислий, консистенція рідка, присутній слиз. 23 листопада 2012р Колір жовтий, запах кислуватий, консистенція кашицеподібна, незначна кількість слизу. Мікроскопічні дослідження крові нема. Укладання за результатами дослідження фекалій – на початку хвороби кал рідкий із кількістю слизу, при розвитку хвороби фекалії сталижиже з значною кількістю слизу і кислим запахом, після надання теляті лікувальної допомоги фекалії кашкоподібної консистенції, кислуватого запаху, акт дефекації став рідше (2-3 десь у добу). б) інструментальні методи Електрограма різних відділів шлунка відображає електропотенціал пробігу перистальтичні хвилі того відділу, куди вшитий електрод. Найвища електрична активність відзначається в його пілоричного частини, перистальтична діяльність пілоричного відділу шлунка більш ритмічна і сильна в порівнянні з фундальним відділом. Загальний рівень біоелектричної активності шлунка (ОУБАЖ) дорівнює в середньому 143,4 ± 2,85 умовним одиницям, частота імпульсів 3,80 ± 0,035 в хвилину, середня величина амплітуди коливань 3,92 ± 0,030 мв. Для кардіального відділу шлунка характерними є мала частота імпульсів і електричних коливань біопотенціалів. Фундальний відділ шлунка характеризується дещо більшим рівнем біоелектричної активності в порівнянні з кардіальним відділом шлунка, частотою імпульсів 3,52 ± 0,20 в хвилину і середньою величиною амплітуди коливань 3,51 ± 0,21 мв. Для кожного відділу шлунка характерна особлива форма зубців на електрограми, а так само регулярність розташування зубців на кривій. За отриманою Егг-мою завжди можна визначити, з якого відділу шлунка вона записана. В однакових умовах досліду електрограми різних відділів шлунка мають цілком постійні параметричні характеристики: частоту, амплітуду, послідовність змін. Із зміною стану органу (напування, годування або при спокої), а також при різних умовах досвіду (гострий або хронічний досвід) характеристики електрограм змінюються, однак залишаються постійними для кожного функціонального стану органу та для певних умов досвіду. Висновок Диспепсія – поліетіологічне захворювання, до основним причин якого ставляться: а) неповноцінне годівля вагітних і лактирующих тварин; б) потрапляння до організму тварин токсичних речовин; в) гіпоксія і гіпокінезія тварин; р) порушення зоогігієнічних правил вирощування молодняку. Причиною захворювання в даної тваринного стало потрапляння до організму корови-матері токсичних речовин (мікотоксинів, нітратів) під час їх надходження з молозивом новонародженому. Розвиток диспепсії супроводжується дисбактеріозом, токсикозом, порушенням водно-електролітного обміну, зневодненням (ексикоз), ацидозом, зубожінням організму енергетичними, пластичними речовинами, мікроелементами, вітамінами, гнобленням захисних та відновлювальних процесів. [5] Відзначається деяке гноблення, тонус м'язів знижений, апетит ослаблений, пальпація шлунка через черевну стінку викликає больову реакцію, перистальтика кишківника посилена, дефекація часта, кал рідкий, смердючий, в'язкому консистенції, містить слиз. Серцевий поштовх і тони серця посилені, пульс прискорений і як 155уд/мин, аритмічний. Подих прискорено і як 47 дихальних рухів у хв, температура тіла38,7 З. При дослідженні крові встановлено підвищення змісту еритроцитів, лейкоцитів, уповільнення швидкості осідання еритроцитів, нейтрофільний лейкоцитоз. Діагноз на просту диспепсію у теляти встановлювали комлексно виходячи з анамнестичнх даних, клінічних ознак, результатів лабораторних досліджень, ні з урахуванням диференціального діагнозу. Дані анамнезу враховувалося невчасна випойка першої порції молозива. З симптомів приймалося до уваги відсутність апетиту, жага, болючість у сфері шлунка, посилення перистальтики кишківника, часта дефекація, кал рідкий зі слизом і непереваренними частинками корми. Список літератури 1) Анатомія свійських тварин/ [С.К. Рудик, Ю.О. Павловський, Б.В. Криштофорова та ін.]; за ред. С.К. Рудика. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 575с. 2) Вогель Колин Дж. Ветеринарная помощ лошадям / Вогель Колин Дж. - М.: Аквариум, 2004. - 365с. 3) Клиническая диагностика с рентгенологией/ [Е.С. Воронин, Г.В. Сноз, М.Ф. Васильев и др.]; под ред. Е.С. Воронина. - М.: Колос,2006. - 509с. 4) Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин/ [В. И. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.]; за ред. В.І. Левченка. – Біла церква, 2004. - 608с. 5) Крессе В. Лошади. Содержание, уход, лечение/ Крессе В.– М.: Аквариум, 2005.- 320с. 6) Леонтьева Л. Колики у лошадей/ Л. Леонтьева// Здоров’я тварин і ліки -2010. - №11. - с.19-21 7) Невзоров А.Г. Лошадинная энциклопедия/под. ред. Л.А. Невзоровой. – М.: Астрель-СПб, 2006. -383с. 8) Пономаренко Н.Н.. рство/ Н.Н. Пономаренко, Л.В. Чорний. - Харків: Эспада, 2001.-352с. 9) Уша Б.В..Клиническая диагностика внутренних незаразных болезней животных/ Б.В.Уша, И.М.Беляков, Р.П. Пушкарев. - М.: Колос, 2004.- 487с. 10) Физиология сельскохозяйственных животных/ [А.Н. Голиков, Н.У. Базанова, З.К. Кожебеков и др.]. – М.: Агропромиздат,1 991.- 432с. | |
| Переглядів: 1958 | |
| Всього коментарів: 0 | |