Лекція
Порушення вищої нервової діяльності

Порушення інтеграційних функцій центральної нервової системи можуть супроводжуватися різноманітними розладами вищої нервової діяльності, а саме:
І. Порушення відчуттів і сприйняття подразнень із зовнішнього середовища.
Сприйняття подразнень із зовнішнього середовища реалізується 5 сенсорними системами (аналізаторами): а) зоровим; б) слуховим; в) смаковим; г) нюховим; г) шкірно-стереогностичним.
Кожна із цих систем складається із 3-х частин: а) рецептора, б) провідника (кондуктора), в) кіркового центра (власне аналізатора).
Найбільш складно побудований кірковий центр сенсорної системи. За теорією динамічної локалізації функцій М.І.Павлова він є неоднорідним, а складається із 3-х проекційних зон:
І проекційна зона – центральний відділ аналізатора, де скопичується переважна більшість нейронів, які відповідають за сприйняття чітко визначеного подразнення із периферії.
ІІ проекційна зона оточує центральну і є менш спеціалізованою, сприймає подразнення від І зони та від підкіркових структур.
ІІІ проекційна зона – зона “перекриття” із сусіднім аналізатором, є найменш спеціалізованою і сприймає подразнення від ІІ зони, від підкірки та від іншого аналізатора.
Р о з р і з н я ю т ь 2 варіанти ушкодження аналізаторів: а) руйнування; б) підвищення активності клітин і формування гіперактивних нейронів.
Порушення зорової сенсорної системи (зона кори навколо шпорної борозни – sulcus calcarinus).
Ушкодження нейронів зорової сенсорної системи супроводжується: а) при ушкодженні І проекційної зони - виникненням анопсії - кіркової сліпоти; б) при ушкодженні ІІ і ІІІ проекційних зон – проявленням зорової агнозії - неможливістю розпізнавати відомі предмети, які людина бачить, що повністю її дезорієнтує, відбувається перекручення кольорових сприймань, форми та розмірів видимого (мікро-та макрофотопсії). При ушкодженні ІІІ зони втрачається зорова пам‘ять.
Збудження клітин зорової сенсорної системи, тобто виникнення генератора посиленого патологічного збудження у цих клітинах, супроводжується: а) при збудженні І проекційної зони - виникненням простих галюцинацій у вигляді різнокольорового світла (свічки чи іскри в очах при ударах в потиличну ділянку голови). Якщо подразнювати цю ділянку кори мікроелектродом - іскри будуть більш тривалими; б) при збудженні ІІ і ІІІ проекційних зон - виникненням складних зорових галюцинацій, коли людина бачить різноманітні фігури, іноді страхітливого характеру, які перебувають у русі. Таке явище має місце при білій гарячці.
Ушкодження зорового аналізатора письмової мови (ІІ сигнальна система - gyrus angularis lobulus parietalis inferior) супроводжується виникненням алексії – порушення здатності читати та розуміти написане.
Порушення слухової сенсорної системи (звивини Гешля gyrus temporalis superior).
Ушкодження нервових клітин слухового центру супроводжується: а при ушкодженні І проекційної зони – зниженням або відсутністю слуху; б) при ушкодженні ІІ і ІІІ проекційних зон – виникненням слухової агнозії, коли хворий чує, але не розпізнає звуків і слів, вона не здатна впізнавати предмети за властивими для них звуками (годинник по цоканню, машину – по гудінню мотора). При ушкодженні ІІІ зони втрачається можливість до сприйняття мелодії.
Подразнення нервових клітин слухового центру супроводжується: а) при подразненні І проекційної зони – виникненням простих слухових галюцинацій (шум, дзвін, свист в вухах); б) при подразненні ІІ і ІІІ проекційних зон – виникненням складних слухових галюцинацій, коли людина чує окремі слова або речення, які можуть приймати форму наказів, і при потьмареній свідомості є причиною дій хворого, які можуть завершитися трагічно.
Порушення нюхової сенсорної системи (uncus gyrus parahipocampalis).
Ушкодження нюхової зони супроводжується нюховою агнозією (аносмією), а її збудження – виникненням нюхових галюцинацій.
Порушення смакової сенсорної системи (uncus gyrus parahipocampalis).
Ушкодження смакової зони супроводжується смаковою агнозією, а її збудження – виникненням смакових галюцинацій.
Порушення шкірно-стереогностичної сенсорної системи (gyrus postcentralis et lobulus parietalis superior) cупроводжується розладами чутливості (гіпо- і анестезія або гіперестезія) на протилежній стороні тіла та розвитком астеріогнозії (аморфосинтезу) – просторова агнозія предметів і власних частин тіла.
ІІ. Порушення складних довільних цілеспрямованих рухів - апраксія.
Супроводжується неможливістю здійснювати практичні побутові та професійні рухові навички, набуті в процесі життя, незважаючи на відсутність паралічів (повну збереженість м‘язової сили, глибокого м‘язового відчуття та механізмів координації).
Розрізняють: 1) аферентну, 2) еферентну та 3) конструктивну апраксію. *
Аферентна (кінестетична) апраксія виникає при ушкодженні задніх відділів кіркового ядра рухового аналізатора, що призводить до порушення схем рухових актів, що веде до розпаду потрібного набору рухів, коли хворий не може застібнути ґудзика, запалити сірника, налити води в склянку або намагається зробити це з допомогою здорової руки.
Така форма апраксії виникає частіше при ушкодженні лівої півкулі і проявляється в протилежній, правій, руці. *
Еферентна (кінетична), або динамічна, апраксія виникає при ушкодженні премоторних зон кори і характеризується порушенням рухів, які вимагають збереження просторової орієнтації, коли хворі плутають напрям руху (йдуть ліворуч, коли слід іти праворуч), не можуть вдягнутися, плутаючи правий і лівий рукави, правий та лівий черевики, плутаються у визначенні розташування певних частин тіла. *
Конструктивна апраксія виникає при ушкодження центру праксії у нижній тім‘яній часточці (gyrus supramarginalis) і характеризується порушенням складно побудованих рухів, навичок, виникненням рухових персеверацій.
ІІІ. Розлади мови - афазія.
Мова – виключно людська функція, яка є: а) засобом мислення і інтелектуальної діяльності; б) засобом спілкування.
У процесі філогенетичного розвитку частина загального рухового аналізатора виділилася у спеціалізовану ділянку в задньому відділі нижньої лобової звивини (центр артикуляції мови - Брока), яка забезпечує складні функції об‘єднання рухів мовних м‘язів (язика, губ, гортані), за рахунок яких утворюються звуки, склади, слова, речення. У правців вона розташована у лівій півкулі.
Поряд із розвитком рухових мовних механізмів у людини відбувався процес розпізнавання відповідних умовних звукових сигналів – гнозія мови. Спеціалізована ділянка аналізу та синтезу таких сигналів сконцентрувалася неподалік від кіркового кінця слухового аналізатора (центр Верніке).
Втрата моторної чи сенсорної функції мови носить назву афазії (від грецьк. рhasіs – мова).
Р о з р і з н я ю т ь: 1) моторну, 2) сенсорну та 3) семантичну афазію.*
Моторна афазія може бути: а) аферентною (кінестетичною), б) еферентною (кінетичною), в) лобовою (динамічною).
- Аферентна афазія виникає при ушкодженні нижніх відділів gyrus postcentralis і пов‘язана із порушеннями орального праксису. Хворий не може відтворити артикуляційні рухи за завданням дослідника. Це призводить до заміни одних артикуляцій іншими, до заміни звуків та виникнення фонем (замість “к” вимовляється “х” або “т”, тощо). Це призводить до спотворення значення слів, тому мова, як складна функціональна система розпадається.
- Еферентна афазія виникає при ушкодженні центра Брока і характеризується порушенням рухової програми слова. Такий хворий не позбавлений здатності вимовляти звуки, але не може переключитися з одного звука на інший та вимовляти склади і слова. Тому страждає структура речень, із яких випадають окремі слова, особливо дієслова та сполучники (аграматизм). Поряд з цим такий хворий може проспівати пісню, не випускаючи із неї слів.
- Лобова динамічна афазія виникає при ураженні кіркової зони, розміщеної попереду центру Брока. Тут основним дефектом буде відсутність мовної ініціативи, мовна аспонтанність. Хворий може повторювати слова, вимовляти їх правильно, але повторення довгих рядів слів для нього не під силу, спостерігається персеверація, затримка на якомусь слові, виникає амузія – нездатність проспівати пісню.
Моторна афазія зазвичай поєднується із аграфією (неможливістю писати). Аграфія може бути ізольованим симптомом при ушкодженні задніх відділів середньої лобової звивини.
Моторна афазія і аграфія – один із видів апраксії.*
Сенсорна афазія – втрата здібності розуміти звернену мову, включає в себе: а) акустико-гностичну і б) акустико-мнестичну афазію.
- Акустико-гностична афазія виникає при ушкодженні зони Верніке і характеризується порушенням складних форм звукового аналізу і синтезу. Хворий втрачає здатність пізнавати звуки і розуміти слова. Моторна функція мови таких хворих збережена, але, не розуміючи слів, хворі втрачають можливість контролювати свою мову і допускають в ній обмовки (парафазії). В тяжких випадках мова таких хворих стає зовсім не зрозумілою, являючи собою набір слів, не пов‘язаних між собою за змістом (словесна мішанина).
- Акустико-мнестична афазія – виникає при ураженні середніх відділів вискової ділянки і полягає в тому, що хворий забуває назви предметів. Мова таких хворих по суті не міняється, але вона рясніє багатьма парафазіями та персевераціями.
При сенсорній афазії зазнає втрат не тільки усна мова, а й пов‘язані з нею читання та письмо (алексія та аграфія).*
Семантична афазія виникає при ушкодженні висково-тім‘яно-потиличної ділянки і характеризується забуванням слів та утрудненням у використанні складних логіко-граматичних структур. Хворі можуть вільно спілкуватися із людьми, їхня мова є зрозумілою, хоча і бідною на іменники. Приховуючи свій дефект, хворі замінюють назви предметів їх описом: “рука” – “те, щоб писати”, “стакан” – “те, щоб пити” тощо. Часто такі хворі не можуть уловити змістової різниці між висловами, побудованими із складних понять (наприклад “брат матері” і “мати брата”). Іноді при такі патології настає порушення лічби (акалькулія).*
Слід пам‘ятати, що розлади мови можуть виникати і при інших ушкодженнях нервової системи.
- При парезі або паралічі м‘язів артикуляційного апарату, насамперед язика, мова стає нерозбірливою – дизартрія.
- При паркінсонізмі мова робиться маловиразною, монотонною, затухаючою.
- Захворювання мозочка супроводжується скандованою мовою.
- Порушується мова у дітей, які втратили в ранньому дитинстві слух, в таких випадках розвивається глухонімота (сурдомутизм).
IV. Розлади свідомості. Порушення свідомості прийнято поділяти на: 1) зміни свідомості і 2) пригнічення свідомості.*
Зміни свідомості - продуктивні форми порушення свідомості, які характеризуються розладом психічних функцій, перекрученим сприйняттям навколишнього середовища і власної особистості. До них відносять: 1) делірій, 2) аменцію і 3) сутінкові розлади свідомості. Вони є провідними проявами більшості психічних захворювань і розглядаються в психіатрії.
Так, делірій характеризується: 1) ілюзіями - помилковим афективним сприйняттям навколишнього оточення і подій, власної ролі в них; 2) галюцинаціями; 3) мовними і руховими порушеннями. У стані делірію пацієнт активно бере участь у подіях, що йому відчуваються, (він може нападати, оборонятися, рятуватися; яскраво описувати «видимі» їм образи, «веде бесіду» з відсутнім співрозмовником).
Аменція характеризується: 1) незв'язністю (розірваністю) мислення; 2) порушенням орієнтування, сприйняття навколишніх предметів, подій і власної особистості; 3) хаотичним, безладним збудженням; 4) нецілеспрямованою руховою активністю. У випадку видужання пацієнт не пам'ятає (амнезія) про все, що відбувалося з ним.
Сутінковий стан свідомості характеризується: 1) порушенням орієнтування в навколишньому; 2) відчуженістю від реальних подій, що відбуваються; 3) поведінкою, заснованою на галюцинаціях (звичайно страхітливого характеру); 4) нерідко здійсненням агресивних проступків; 5) раптовим початком і припиненням. Епізод сутінкового стану амнезуєтся.
Пригнічення свідомості спостерігається при розвитку екстремальних станів, зокрема різного виду ком.
V. Розлади психіки. Психіка – це властивість високоорганізованої матерії - головного мозку, його здатність суб‘єктивно відображати об'єктивну реальність. Психіка - чуттєво-емоційне реагування, за допомогою якого організм орієнтується в навколишньому середовищі і яке керує його поведінкою на основі умовних та безумовних рефлексів. Психіка людини - це продукт не тільки біологічного, але і соціального розвитку.
Психіка – це внутрішня єдність: 1) психічних процесів, 2) психічних станів і 3) психічних властивостей людини.
Психічні процеси - різні форми єдиного цілісного відображення суб’єктом об'єктивної дійсності (реальності). Основними видами психічних процесів є: а) відчуття; б) сприйняття; в) пам'ять; г) уявлення; д) мислення; е) мова; є) емоції, почуття; ж) увага; з) воля. Психічні процеси виступають первинними регуляторами поведінки. На основі психічних процесів формуються відповідні психічні властивості.
Психічні властивості - стійкі духовні якості індивіда, які створюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання. До психічних властивостей відносять: 1) властивості інтелектуальної та емоційно-вольової сфери діяльності людини, такі як пам'ятливість, сприйнятливість, уважність, вдумливість, мовчазність, емоційність, а також 2) ті властивості, які формують характер та темперамент.
Психічні стани - тимчасові, актуальні, відносно стійкі рівні психічної діяльності, які проявляються з різною активністю. Особливим видом психічних станів є настрій та натхнення.
Психічні хвороби - це розлади діяльності головного мозку, які проявляються порушенням психіки людини, а саме, характеризуються втратою здатності правильно відображати оточуючий світ та адекватно реагувати на різні життєві обставини.
При психічних хворобах порушення діяльності головного мозку за характером проявів та ступенем вираженості бувають різними.
Так, при захворюваннях, які викликаються неглибокими розладами функцій мозку, здатність до відображення та пізнання оточуючого світу, як правило, не порушується, і психічні розлади проявляються переважно у зміні самопочуття та важкості соціальної адаптації. Така група захворювань носить назву пограничних, оскільки вони займають проміжне положення між психічним здоров'ям та вираженими психічними розладами. До них відносяться, головним чином, неврози та психопатії.
Захворювання, які супроводжуються глибокими порушеннями діяльності головного мозку та проявляються змінами поведінки та мотивації хворого, складають другу групу - психози (в минулому хворих з такими розладами називали божевільними). До таких хвороб відноситься: 1) шизофренія; 2) маніакально-депресивний психоз; 3) епілепсія; 4) олігофренія і т. д., а також 5) хвороби, які виникають внаслідок травм головного мозку, інтоксикацій, судинної патології головного мозку.
Причини психічних захворювань поділяються на: 1) екзогенні та 2) ендогенні. Екзогенними можуть бути: інфекції, інтоксикації, травматичні ушкодження мозку, церебральні пухлини, психогенії, соматогенії. Ендогенні причини пов‘язані із спадковістю, конституційними та віковими особливостями.*
Найчастіше порушення психіки зустрічається при ушкодженні лобових часток.
У таких хворих: а) різко знижується інтелект, б) звужується коло інтересів, в) виникає байдужість до дотримання правил пристойності, г) вони стають неохайними, нечепурними, д) у поведінці визначаються риси пуерилізму (дитячості).
Поряд з брадипсихією (апатією, зниженням ініціативи, торпідністю психічних процесів, ослабленням пам‘яті та уваги) у хворих спостерігаються характерні емоційні порушення: а) добродушність, б) ейфорія, в) морія (придуркуватість), г) пустотливість, д) схильність до банальних плоских жартів.
Часто у таких хворих спостерігається порушення мотивацій. Розрізняють: а) ненормально посилені мотивації (булемія, полідіпсія, гіперсексуалізм), б) ненормально ослаблені мотивації (анорексія, адіпсія, імпотенція, фригідність), в) штучно створені мотивації (наркоманія, алкоголізм, паління).
Критика щодо свого стану у хворих знижена.*
При двобічному ушкодженні лобових часток та передніх відділів мозолистого тіла виникає а б у л і я (відсутність волі). Такі хворі стають зовсім індиферентними, байдужими.
* При ушкодженні лімбічної системи відбуваються різкі порушення емоційної сфери, що проявляється розвитком: а) гіпотимії (депресивного синдрому), б) гіпертимії (маніакального синдрому).
VІ. Неврози.
Невроз - типова форма розладів функції нервової системи, яка виникає в результаті перенапруги і зриву вищої нервової діяльності (ВНД).
Патогенетичну основу неврозів складає порушення рівноваги основних нервових процесів: збудження і гальмування.
Неврози характеризуються: а) розладами ВНД, б) порушенням вегетативної регуляції функцій, які носять перманентний чи пароксизмальний характер, в) розладами нервової трофіки органів і тканин, г) розладами рухів та чутливості, д) зниженням загальної резистентності організму.
У якості передхвороби невроз часто передує: а) ішемічній хворобі серця, б) гіпертонічній хворобі, в) виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, г) різноманітним ендокринопатіям.
В и д і л я ю т ь 3-и групи етіологічних факторів неврозів у людей:
1) Біологічні фактори: а) спадкова схильність, б) стать (невроз частіше виникає в жінок), в) вік (невроз частіше розвивається в пубертатному і клімактеричному періодах), г) конституціональні особливості людини (до неврозів більш схильні астеніки), д) особливості сексуального виховання, е) особливості психіки особи. д) вагітність, е) , які знижують резистентність організму.
2) Соціальні фактори: а) професійна діяльність (інформаційні перевантаження, одноманітність трудових операцій), б) неблагополучний сімейний стан, в) незадовільні побутові умови.
3) Психотравмуючі фактори: а) перенесені і наявні важкі захворювання, б) важка хвороба чи втрата близьких, в) розлучення із коханою людиною, г) небажана вагітність, д) службові чи “навчальні” труднощі.
Більшість фахівців дотримуються думки, що провідним етіологічним фактором неврозів є психогенна травма, а інші фактори лише сприяють їх розвитку.
Психотравмуючі фактори здійснюють патогенний вплив і сприяють розвитку неврозу за умов, коли та чи інша особа гіперакцентує виниклі несприятливі впливи і придає їм надмірної значимості.
Таким чином, в основі неврозів людини лежить невротичний конфлікт, тобто своєрідне відношення особи до складної психотравмуючої ситуації, яке перешкоджає цій особі (людині) раціонально вирішити цю ситуацію.
За визначенням Анохіна – невроз виникає в наслідок зіткнення двох конкуруючих функціональних систем, що супроводжується тривалим негативним емоційним станом, який характеризується надзвичайно високою функціональною діяльністю нервових клітин.
Невроз якраз розпочинається із надмірного збудження нервової системи, що виникає на фоні підвищення надходження і синтезу катехоламінів у мозку та зменшенні продукції ацетилхоліну.
Розрізняють наступні ступені збудження:
І ступінь супроводжується підвищенням АТ, тахікардією, активацією сенсорних систем і емоційної сфери людини. Це веде до покращення пам‘яті: короткочасної і довготривалої. Ця стадія є позитивною і передує виникненню неврозів. Вона є цінною для отримання людиною необхідної цільної інформації (при навчанні, при читанні і т.д.). Немає збудження, а є сонливість нема що братися за підготовку до занять, треба спати.
ІІ ступінь – надмірна активація симпато-адреналової системи (“вегетативна буря”). Характеризується різким підвищенням метаболічних процесів в тканинах і мозку і супроводжується гіперглікемією і надмірною продукцією гормонів щитоподібної залози. Це поєднується із змінами емоційної сфери: надмірна збудливість, подразливість, агресивність, що може іноді призвести до необдуманих поступків. Вважають, що ця стадія і є початком неврозу.
ІІІ ступінь – виснаження функції ЦНС, коли процеси гальмування переважають над процесами збудження. Характеризується зниженням розумових здібностей, зниженням пам‘яті, відчуттям “пустої голови”, апатією, виникненням страху про неможливість подолати труднощів, які виникли.
ІV ступінь проявляється виникненням трансформації ритмів збудження: а) зрівняльної фази, коли на слабі і сильні подразнення відповідь буде однаковою, б) парадоксальної фази, коли організм не реагує на сильні подразники, а дає відповідь на слабі.
V ступінь – гальмівна. Супроводжується сонливістю, розладами психіки, але потьмарення свідомості не спостерігається, тому неврози лікуються у психо-диспансерах, а не у псих лікарнях.
Основні форми неврозів у людини.
Загальноприйнятої класифікації неврозів у людини в даний час не існує. Найчастіше виділяють 3-и найбільш розповсюджені форми неврозів: 1) неврастенію, 2) істерію і 3) невроз нав’язливих станів.*
Неврастенія (від греч. nevrasthenia - нервове виснаження) - найбільш часта форма неврозів, яка виникає внаслідок тривалого конфлікту (протиріччя) між реальними можливостями особистості і її бажаннями, завищеними вимогами до себе.
Невроз розвивається при перевтомі через хронічний вплив психотравмуючого фактора і характеризується: а) підвищеною збудливістю, б) швидким виснаженням нервової системи.
У хворих відзначається: а) надмірна дратівливість, б) нестриманість, в) нетерплячість, г) порушення уваги і т.д.
Крім підвищеної збудливості, типовими є: а) загальна слабість, б) зниження працездатності, в) почуття млявості, г) іноді сонливість у денний час, д) розлади сну, е) вегетативні і сексуальні порушення.*
Істерія (від греч. hystera – матка). Давньогрецькі лікарі часте виникнення істерії у жінок пов’язували із порушенням функцій матки.
Це друга за частотою виникнення форма неврозів. Нею найчастіше страждають жінки.
Вважається, що істерія розвивається при невротичному конфлікті, який характеризується надмірно завищеними претензіями особистості на фоні недооцінки чи повного ігнорування об’єктивних реальних умов і вимог оточуючих.
Для істерії типова дуже строката, поліморфна і мінлива симптоматика, яка схематично може бути зведена до декількох груп хворобливих проявів:
1) неадекватна поведінка. Хворі відрізняються підвищеною чутливістю і вразливістю, сугестивністю і самосугестивністю, нестійкістю настрою. Істеричні емоційно афективні (від лат. affectus - стан переживання) розлади відрізняються: а) “демонстративністю”, б) награністю переживань і в) “приуроченістю” до певних ситуацій.
2) рухові порушення. При істерії можуть розвиватися: а) припадки судом (без втрати свідомості і пошкоджень; такий хворий дивиться куди впасти), б) парези і паралічі; в) виникнення афонії (ослаблення голосу) через параліч голосових зв’язок; г) мутизм (повна німота), що, однак, не засмучує хворих.
3) сенсорні порушення (істерична сліпота, глухота, втрата нюху, смаку).
4) вегетативні і сексуальні розлади (імпотенція, зниження лібідо і ін.).*
Невроз нав’язливих станів.
Вважається, що цей тип неврозу у людини виникає частіше при конфліктах між бажаннями, власними потребами і почуттям боргу, моральними принципами.
Невроз, як правило, характеризується яскраво вираженими фобіями.
Частіше це нозофобії - кардіофобія (нав’язливий страх за стан свого серця), канцерофобія (нав’язливий страх захворіти раком), сифілофобія (нав’язливий острах занедужати сифілісом) і т.д.
Більш рідкими, але дуже типовими клінічними проявами є: а) нав’язливі думки, б) спогади, в) сумніви, г) рухи і дії.
Змістом фобії може бути будь-яке явище повсякденного життя.
Експериментальні моделі невротизації тварин: а) перенапруження аналітико-синтетичної діяльності мозку – виконання тваринами важкого завдання (диференціація близьких за формою предметів за короткий проміжок часу: коло і овал); б) часта зміна стереотипу умовних рефлексів; в) порушення біоритмів (циклу сон – безсоння); г) часткова ізоляція тварин або перенаселення; д) дія сильних звукових подразників; е) штучне обмеження рухової активності тварин – іммобілізація; є) зіткнення складних безумовно рефлекторних реакцій (інстинктів – харчового і оборонного).
Але жоден із цих методів не відтворює у повній мірі симптоматику неврозів у людини, оскільки людина володіє ІІ-ю сигнальною системою, яка постійно втягується в патологічний процес при неврозах.
Особливості ушкодження правої і лівої півкуль ГМ
При втягненні в патологічний процес лівої півкулі у правшів розвивається: апраксія, агнозія, афазія, аграфія, алексія, акалькулія.
Локалізація вогнища ушкодження в правій півкулі проявляється: емоційними порушеннями (ейфорія або депресія), галюцинаціями, амузією.
Характерним для ушкоджень правої півкулі є також виникнення апракто-агностичного синдрому, який полягає: а) в некритичному ставленні хворого до свого стану, б) анозогнозії – неусвідомлення паралічу кінцівок (хворі не проявляють ніяких занепокоєнь з цього приводу), в) порушенні схеми тіла, г) відсутності активної установки на видужання.
Нерідко правопівкулеві інсульти чи травми супроводжуються паракінезами – автоматизованою жестикуляцією (автоматичними, несвідомими рухами гомолатеральними кінцівками).