| Головна » Статті » Медицина та здоров'я | [ Додати статтю ] |
Донорство
|
У критичні для здоров‘я моменти ми вимушені звертатися по допомогу до іншої людини: рідному або чужому, який віддасть нам частинку себе. Саме в даруванні і поміщений початковий сенс слова „донор”. У середині червня у всьому світі відмічався Всесвітній день донора крові. Історія донорства на пострядянському просторі бере початок ще в першій третині XIX століття. Перше переливання крові було зроблено в Петербурзі в 1832 році. Але поштовхом для розвитку практики донорства послужила Перша світова війна: військові медики країн Антанти успішно і широко застосовували цитратний метод переливання. У Росії перше науково обгрунтоване переливання було зроблено тільки в 1919 році у Військово-медичній академії. 1 березня 1926 року силами доктора А. А. Богданова в Москві створений перший в світі науково-дослідний Інститут переливання крові, що розмістився на Великій Якиманці. У 1928 році вийшла перша тимчасова інструкція про донорство, тоді ж було ухвалене рішення про видачу донорам грошової компенсації на посилене харчування. До цього люди здавали кров в основному для родичів, близьких, друзів, звичайно, безкоштовно. До середини 1930-х років в країні формуються основні наукові принципи донорства: максимум користі хворому, ніякої шкоди донору і добровільність самого донорства. Під час Великої Вітчизняної війни 5,5 мільйонів чоловік безоплатно здали кров, проте, коли війна закінчилася, почала спадати і хвиля донорства. До цього часу лікарі вже освоїли складні хірургічні операції, розроблялися штучні нирки, серце, легені. Звичайно, знадобилася і велика кількість крові. Середина 50-х років XX століття в нашій країні – початок широкого розповсюдження безвідплатного донорства. За 30 років число охочих безкоштовно здати свою кров досягло 70 – 80 відсотків від загального числа донорів. Корінні зміни в свідомості суспільства відбулися, коли з‘явилася можливість одержувати за здану кров грошову компенсацію. Проте винагорода не рятувала загальне положення – донорів ставало все менше, що пояснюється перш за все тим, що в 1980-і роки люди дізналися про СНІД і стали побоюватися зараження. При цьому добровільна безоплатна здача крові служить підставою для постачань безпечної крові, оскільки вона асоціюється з набагато нижчими показниками інфікування та інфекцій, які можуть передаватися при переливанні крові, включаючи віруси ВІЧ і гепатиту У розвинених країнах донорство крові здійснюється головним чином на безоплатній основі. Це досягається завдяки високому престижу такої форми прояву милосердя, пропаганді донорства і заохоченню безоплатних донорів. У Українії з добровільним донорством справи йдуть значно гірше. За останні 20 років кількість донорів в нашій країні зменшилася більш ніж удвічі. Брак донорської крові і небезпечні переливання приводять до зростання рівня смертності. Тим часом, за даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, безпечна донорська кров може врятувати 150 тисяч жінок, що гинуть щороку із-за ускладнень під час вагітності. Безвідплатне донорство у нас, безумовно, заохочується, але єдиної програми розвитку безкоштовної здачі крові в країні дотепер немає. Навіть якщо донор здає кров безоплатно, цей акт стає фактично відшкодувальним для працедавця. Донору покладено збереження середньої заробітної платні в день обстеження, в день здачі крові і наступного дня. Компенсоване ж донорство приводить до ще більш важковирішуваної проблеми: здавати кров за гроші люди приходять, свідомо приховуючи свої хвороби. Контроль за станом здоров‘я донора строгий. Використовуються сучасні одноразові інструменти, що виключають можливість зараження. Так, лікарі сходяться на думці, що кроводача у встановленому розмірі не може пошкодити здоровій людині, що повноцінно харчується, працює без перенавантажень – як фізичних, так і психічних. Чи багато сьогодні таких серед середньостатистичних городян? Критична ситуація з розвитком безкорисного донорства спостерігається сьогодні і в столиці: згідно статистикиі, на 9 донорів доводиться лише один, який здає кров безоплатно. Люди активно здають кров безоплатно тільки у разі біди. На пропозицію здати кров більшість городян, що володіють навіть невеликим капіталом, відповідають: „Якщо знадобиться, то ми купимо”. Але щоб купити, потрібно, щоб хтось здав кров, тобто щоб вона була в наявності. Який же реально портрет сучасного українського донора? Що керує людиною в ту хвилину, коли його тіло втрачає 400 – 500 мл крові? Міська станція переливання крові в Києві. У холі чекають результатів аналізів декілька чоловік. Виразником поглядів, відчуттів і думок респондентів стає молода людина років 25, втомленого вигляду, що не несе патетичної ідеї загального кровного братерства: кров здає нерегулярно, фактично – у міру виникнення грошових утруднень або необхідності закрити прогул на роботі. Часті випадки – студент, що зневірився, безробітний, гість столиці, мати, якій просто нічим годувати дитину. У надзвичайних обставинах, коли загальний страх, загальне переживання, загальний біль об‘єднують суспільство, ми готові відгукнутися на заклик про допомогу. Після трагічних катастроф і вибухів в столиці москвичі приходили на виїзні станції переливання крові і безоплатно здавали кров, щоб хоч якось допомогти потерпілим. Життя ж, проте і на щастя, здебільшого не надзвичайне, а кров – це щоденна необхідність для медичних установ, для нас з вами. Бути або не бути донором? Здоров‘я нації, як моральне, так і фізичне, визначається саме тим, як пересічна людина відповідає на це питання. Важлива навіть не сама відповідь, а то, що спонукає людину здавати кров: упевненість у власних фізичних силах, радість дарування або потреба – негайна необхідність добути грошей. Кров необхідна. І її братимуть у будь-якому випадку: і даром, і товаром. І здавати її теж будуть. Але сьогодні, на жаль, в основному – за гроші КОМПОНЕНТИ ТА ПРЕПАРАТИ КРОВІ За останні десятиріччя служба пе-реливання крові досягла значних успіхів. Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за великої крововтрати, не по-требує переливання цільної крові. Можна задовольнитися переливан-ням її препаратів. Так, хворому в стані шоку вводять свіжозамороже-ну і нативну плазму, у разі великих крововтрат — еритроцитарну масу тощо. Завдяки успіхам у галузях хімії, біо-логії, медицини, розроблено методи одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна розділити на кілька груп: 1) препара-ти з протианемічною дією (еритроцитарна маса); 2) препарати — корек-тори системи згортання крові (тромбоцитарна маса, фібриноген, фібри-нолізин, антигемофільна плазма, ге-мостатична губка, тромбін, кріопре-ципітат); 3) препарати комплексної дії (плазма, альбумін, протеїн); 4) пре-парати імунологічної дії (імуноглобу-ліни); 5) препарати для протиінфек-ційної терапії (лейкоцитарна маса). Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці. Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває нативною, бідною на лейкоци-ти і відмитою. Нативна маса, крім еритроцитів, містить 35—40 % плаз-ми (від початкової кількості), лейко-цити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів. Засто-совується за спеціальними показання-ми у разі непереносності білків плаз-ми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40 % лейкоцитів. Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год. Показанням до переливання ерит-роцитарної маси є значне зниження кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії (гіпоксії), зу-мовленої крововтратою, недостатні-стю кровотворення та іншими причи-нами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові. Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої сенсибілі-зації організму хворого до факторів плазми крові донора. Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну суспензію. Протипоказане переливання ерит-роцитарної маси у разі гемоконцент-рації, схильності крові хворого до гіперкоагуляції. Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб. Довгий час можна зберігати еритро-цити у замороженому стані. Метод ко-рисний, але дорогий, використовуєть-ся для зберігання крові дуже рідкісних груп. Після розморожування еритроци-ти можуть зберігатися не довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейко-цитів, тромбоцитів і плазми. Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній містяться різні електроліти, вуг-леводи, ліпіди, гормони, вітаміни та інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або цент-рифугування. Альтернативною проце-дурою є «афереза» («забирання»). Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють ерит-роцити і повертають їх донору, а плаз-му використовують для переливання. Оскільки плазмові білкові фракції мо-жуть відновлюватися набагато швид-ше, ніж еритроцити, від одного до-нора можна брати великі об'єми плаз-ми протягом тривалого часу. Плазма може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгост-роково замороженою. Свіжозаморо-жена плазма, за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фак-тори згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого зберігання вона втрачає V і VIII фак-тори. Свіжозаморожена плазма по-винна суміщатися за системою АВО з кров'ю реципієнта. Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл (4 донорські дози) протягом 60 хв. Свіжозаморожену плазму можна збері-гати в домашньому холодильнику. У деяких західних країнах виробля-ють довгостроково заморожену суху плазму. Її виготовляють з багатьох до-норських доз (так званий малий пул). У ній змішано кров різних груп за сис-темою АВО, а тому її можна вливати пацієнтам з будь-якою групою крові. Суха заморожена довгострокова плаз-ма може зберігатися до 5 років. Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчи-ном натрію хлориду. Термін зберіган-ня нативної плазми — 1 доба, вису-шеної — 3 роки. Переливання плазми сприяє нор-малізації білкового складу крові, зменшенню проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси. Переливання плазми показано хво-рим із травматичним шоком, що су-проводжується крововтратою і зневод-ненням, хворим зі зниженою кіль-кістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при септично-му стані. Її застосовують з гемоста-тичною метою, вона сприяє швид-шому згортанню крові. Не рекомен-дується переливати велику кількість плазми (понад 1,5 л) з метою запобігання таким ускладненням, як синд-ром масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на грунті тканинної несумісності іму-ноплазмових факторів. Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об'ємі, можна одержати плазму в кон-центрованому вигляді (плазмол). Така плазма зумовлює дегідратацію тка-нин, що важливо під час лікування набряку мозку. Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антигемо-фільну, антистафілококову, антиси-ньогнійну та ін. З плазми виділяють інші компонен-ти крові: альбумін, поліглобулін, фібриноген, у-глобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які вико-ристовуються як лікувальні препарати. Альбумін — основна фракція плаз-ми, з якої його одержують. Розчини бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидко-го збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною власти востями. Альбумін активно залучає в кро-в'яне русло тканинну рідину, поси-лює реакцію аутогемодилюції, попов-нює ОЦК, сполучається з токсина-ми і виводить їх з організму. Застосовують альбумін для лікуван-ня виснажених хворих з вираженою гіпо-волемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку, .крововтратах. Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200 мл. Одержують його з ретро-плацентарної крові. Містить альбумін (75—80  і стабільні ос- і (3-глобу-ліни (20—25 %). Показання до зас-тосування такі самі, як і для альбумі-ну. Застосовують у поєднанні з донорською кров'ю або еритроцитар-ною масою. Фібриноген — один із білків систе-ми згортання крові. Випускають у фла-конах у сухому вигляді. Перед засто- суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтично-го ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого пре-парату можна одержати з 1 л донорсь-кої крові. Застосовують за патологіч-них станів, які супроводжуються зни-женням кількості фібриногену в крові у разі фібринолізу після кровотеч в аку-шерській практиці, при захворюван-нях печінки, селезінки, ДВЗ-синд-ромі. Для запобігання тромбоемболії переливання фібриногену треба по-єднувати з уведенням малих доз гепа-рину. Фібриноген випускають у стан-дартних флаконах (як для переливан-ня крові) по 0,2—1 г. Строк придат-ності — 2 роки. Фібриноген протипо-казаний при тромбофлебіті, тромбо-зах та декомпенсованих вадах серця. Фібринолізин одержують із донорсь-кої плазми або сироватки плацентар-ної крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких са-мих флаконах, як фібриноген. У фла-коні міститься 10 000 — 20 p00 -ЗО 000 ОД специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він по-казаний при тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міо-карда, тромбофлебіті. Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами — стрептазою, стрептокіназою, стреп-тодеказою, урокіназою. Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання тромбоцитарної маси повинно прово-дитися одразу після заготівлі її, бо збе-рігатися вона не може. Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час до-тику до сторонньої поверхні вони роз-падаються, виділяючи речовини, які містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин. Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених де-фіцитом тромбоцитів (менше за 20 000 * lO''/л). Вона показана також хворим з крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Поза-як тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати донорську кров за системою АБО. Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові) у одній дозі, фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор (XIII фактор). Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі кровотеч іншої етіології, де спостері-гається зменшення в крові кількості VIII і XIII факторів згортання крові. Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат. Виготовляють з плазми крові і випус-кають у висушеному вигляді. Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними геморагіями, при оперативних втручан-нях на паренхіматозних органах. Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин периферичної крові з домішкою тром-боцитів, еритроцитів, плазми. Одер-жати лейкоцитарну масу можна шля-хом відстоювання крові або цитафе-рез^у. При цьому беруть кров від доно-ра, й диференційовано центрифугу-ють, забирають необхідні компоненти (лейкоцити, тромбоцити), а решту складників уводять назад донорові. Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси (відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові). Під час переливання треба враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберіга-ють лейкоцитарну масу не довше однієї доби. Частіше ії використову-ють як компонент протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по- лягає в тому, що разом із лейкоцитар-ною масою в організм реципієнта вво-дять дефіцитні функціонально по-вноцінні нейтрофільні гранулоцити, які є основним клітинним фактором протимікробного захисту. Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби. Імунологічні препарати за механіз-мом дії діляться на дві групи: неспе-цифічні (неспецифічний у-глобулін, поліглобулін) та специфічні. Неспе-цифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних вірусних і бак-теріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфек-ція, грип, низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацен-тарної плазми (сироватки). Сьогодні великого значення нада-ють одержанню імуноглобулінів спря-мованої дії. Їх лікувальна і профілак-тична дія спрямована на боротьбу з певною інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення імуногло-булінової фракції. Одержаний препа-рат імуноглобуліну має високу спе-цифічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген якого був використаний для імуні-зації. Серед таких препаратів широко застосовують антистафілококовий Y-глобулін, антистафілококовий по-ліглобулін, протиправцевий, антире-зус (D), антигепатитний, протисказо-вии імуноглобуліни. Імунологічні препарати спрямова-ної дії виготовляють з плазми з висо-кими показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми донорів, які були активно іму-нізовані відповідними антигенами. Всі імунологічні препарати випус-каються у ампулах по 1—1,5—3 мл і зберігаються у холодильнику за тем-ператури 2—10 °С. Строк зберіган-ня — до З років. Вводять внутрішньо-м'язово. | |
| Переглядів: 1143 | |
| Всього коментарів: 0 | |