Догляд. Усіх пацієнтів з холерою і здорових вібріононосіїв госпіталізують у спеціальні стаціонари для холерних хворих, де вони перебувають на суворому протиепідемічному режимі. Тяжкохворих, минаючи приймальне відділення, відразу госпіталізують у регідратаційні палати (бокси), що мають необхідне устаткування для інтенсивного спостереження і проведення реанімаційних заходів. Медичний персонал, що обслуговує холерний стаціонар, розміщується в окремому помешканні на території лікарні.
Холера відрізняється короткочасним перебігом. Навіть при тяжкій алгідній формі хвороби з різким зневодненням хворі перебувають у ліжку не більше ніж 2—3 дні. Своєчасне вве-дення сольових розчинів справляє швидку лікувальну дію. Необхідність у більш тривалому ліжковому режимі виникає тільки у зв'язку з розвитком ускладнень — набряк легень, серцево-судинна або ниркова недостатність.
Тяжкість перебігу холери і наслідок хвороби залежать головним чином від ступеня зневоднення пацієнта. Тому одним із першорядних завдань медичної сестри є систематичний точний облік кількості рідини, яку хворий втрачає з випорожнен-нями і блювотними масами, а також обсягу розчинів, які вводять йому з лікувальною метою.
Хворого вкладають на ліжко з отвором на рівні сідниць. Випорожнення від тяжкохворих найкраще збирати за допомо-гою рукава з медичної клейонки або синтетичної плівки. Верх-ній кінець рукава підклеюють до підстилки з такого самого матеріалу, на якому лежить хворий, а нижній опускають через отвір у ліжку безпосередньо в мірний посуд. Обсяг виділень вимірюють кожні 2 год, щоб лікар мав можливість вносити корективи в лікування.
Під час блювання сестра повинна повернути голову хворого набік та донизу (щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи). Для збору блювотних мас зручно використовувати мішки з пластику, пакети одноразового використання з непромокального паперу або тази великих розмірів із високими краями. Варто мати на увазі, що блювання у хворих на холеру виникає раптово, причому блювотні маси викидаються під великим тиском, фонтаном. Обсяг зібраних випорожнень і блювотних мас добре вимірювати в напівпрозорих ємкостях із пластику, що мають зовні градуювання в мілілітрах. Вимірюють також кількість виділеної сечі. Результати виміру записують в історію хвороби і щодня підсумовують.
Медична сестра також зобов'язана детально враховувати і записувати до історії хвороби склад і кількість уведених хворому лікувальних розчинів, відзначаючи точний час початку і завершення введення, а також реакцію хворого. Медична сестра, отримуючи з аптеки великі кількості сольових розчинів, повинна пунктуально дотримуватися правил зберігання і підготовки їх до введення. Для швидкого введення необхідної кількості розчинів украй тяжкохворим іноді потрібно користува-тися одночасно двома або навіть трьома системами для переливання та вводити розчини у вени не лише рук, а також і ніг. Разом із тим потрапити голкою в просвіт вени хворого на холеру буває дуже важко, тому що всі вени в нього знаходяться в спалому стані. За неможливості венепункції проводять венесекцію або катетеризацію вен (найчастіше підключичної).
Для оцінки тяжкості стану хворого на холеру і динаміки інфекційного процесу поряд із урахуванням кількості втраченої і введеної рідини має велике значення систематичний контроль маси тіла хворого. Аби щоразу не перекладати хворого на ваги, доцільно пристосувати до ніжок ліжка нескладний пристрій, який дозволяє робити зважування на місці. При холері значно знижується температура тіла, тому в палаті підтримують досить високу температуру, а за необхідності хворого обкладають грілками.
Медичний персонал дотримується всіх заходів безпеки для запобігання поширенню інфекції. Хворий на холеру виділяє в зовнішнє середовище з випорожненнями і блювотними масами величезну кількість збудників, у гострий період хвороби — практично чисту культуру вібріонів. Необхідно ретельно виконувати всі правила забору матеріалу, його знезараження, дезінфекції білизни хворого, довколишніх предметів тощо У холерному стаціонарі персонал працює за режимом, що встановлений для відділень з особливо небезпечними інфек-ціями. Медичним сестрам і санітаркам, що працюють у холерному стаціонарі, для полегшення дезінфекції одягу доцільно надягати поверх медичного халата фартух і нарукав-ники з клейонки або синтетичної плівки, а санітаркам, крім того, під час прибирання приміщення, миття суден і виконання інших робіт, при яких контакт із заразним матеріалом є обов'язковим, необхідно користуватися гумовими рукавичками. Перед забором блювотних мас обов'язково надягають гумові черевики та клейончастий фартух. Усім медичним працівникам для швидкого знезараження рук рекомендується носити за поясом медичного халата рушник, один із кінців якого змочений у 1—2 % розчином хлораміну. Прибирання у відділенні лише вологе із застосуванням 0,5 % розчину хлораміну чи 3 % розчину лізолу. Біля порога кожної палати та вхідних дверей кладуть килимки, змочені дезінфекційним розчином хлораміну.
Випорожнення хворого спускають у каналізацію після знезара-ження. У літню пору повинна проводитися рішуча боротьба з мухами, які є переносниками холерних вібріонів.
Дієта. У гострий період хвороби за наявності діареї і тим більше блювання пропонувати хворому їжу не можна. Дозволяється давати пити тільки сольові розчини і воду. Зазви-чай особливу дієту хворим на холеру не призначають. Після припинення кишкової дисфункції призначається на 2—3 дні стіл № 4 (слизисті супи, рідкі каші, картопляне пюре, киселі), потім стіл № 13 і перед виписуванням стіл № 15. У період реконвалес-ценції показані продукти, що містять солі калію (курага, томати, картопля).
Лікування. Основні принципи терапії хворих на холеру:
а) відновлення об'єму циркулюючої крові; б) відновлення електролітного балансу; в) вплив на збудника. Лікування треба починати з перших годин хвороби. При тяжкій гіповолемії необхідно негайно проводити регідратацію шляхом внутрішньо-венного введення ізотонічних полііонних розчинів. Терапія хворих на холеру включає первинну регідратацію (поповнення води і солей, втрачених до початку лікування) і компенсаторну регідратацію (корекція втрат води й електролітів, що продов-жується). Регідратація розглядається як реанімаційний захід. Протягом перших 5 хв у хворого необхідно визначити часто-ту пульсу і дихання, артеріальний тиск, масу тіла, взяти кров для визначення відносної густини плазми крові, гематокриту, вмісту електролітів, а потім почати струминне введення сольового розчину.
Обов'язковою умовою ефективності регідратаційної терапії є вирішення трьох питань: які розчини, в якому об'ємі і як слід уводити хворому. Для лікування використовують різноманітні полііонні розчини. Найефективніший розчин "Квартасоль", що містить віл апірогенної води, 4,75 г натрію хлориду, 1,5 г калію хлориду, 2,6 г натрію ацетату і 1 г натрію гідрокарбонату. Можна використовувати й інші поліюнні розчини: "Трисоль" — натрію хлориду 5 г, натрію гідрокарбонату 4 г, калію хлориду 1 г на 1 л води; "Ацесоль" — натрію хлориду 5 г, натрію ацетату 2 г, калію хлориду 1 г на 1 л апірогенної води. Крім наведених розчинів, можна застосовувати "Хлосоль", "Рінгер-лактат", "Лактосоль".
Полііонні розчини вводять внутрішньовенне (їх попередньо підігрівають до +38...+40 °С) зі швидкістю при II ступені — 40 — 48 мл/хв, при тяжких і дуже тяжких формах (III—IV ступінь) починають введення розчинів зі швидкістю 80— 120 мл/хв. Об'єм регідратації визначають за вихідними втратами рідини, що розраховують за ступенем зневоднення і масою тіла, клінічною симптоматикою і динамікою основних клінічних показників, що характеризують гемодинаміку. Протягом 1— З год проводять первинну регідратацію. Після введення 2 л розчину подальші введення проводять повільніше, поступово зменшуючи швидкість до 10 мл/хв.
Уведення розчинів є вирішальним у терапії тяжкохворих. Серцеві засоби в цей період не показані, а введення пресорних амінів (адреналін, мезатон тощо) протипоказане. Здебільшого через 15—25 хв після початку введення розчинів у хворого визначають пульс і артеріальний тиск, а через ЗО—45 хв зникає задишка, зменшується ціаноз, теплішають губи, з'являється голос. Через 4—6 год стан хворого значно поліпшується. Він починає самостійно пити. За цей час об'єм уведеної рідини звичайно складає 6—10 л. Додатково хворим призначають оротат калію або панангін по 1—2 таблетки 3 рази на добу, 10 % розчин ацетату або цитрату натрію по 1 столовій ложці З рази на добу.
Для підтримання досягнутого стану, проводять постійну корекцію втрат води й електролітів. Вводити потрібно таку кількість, яку хворий втрачає з випорожненнями, блюванням, сечею, крім того, враховують, що за добу доросла людина випаровує з диханням і через шкіру 1—1,5 л рідини. При появі пірогенної реакції (озноб, підвищення температури тіла) введення розчину не припиняють. До розчину додають 1 % розчин димедролу (1—2 мл) або піпольфен. При різко виражених реакціях призначають преднізолон (ЗО—60 мг на добу). Інше ускладнення — розвиток флебітів і тромбофлебітів вен, через які здійснюють інфузію розчинів. Виникнення флебітів пов'язано з утворенням пролежня вени, спричиненого тривалим тиском ін'єкційної голки. Тому для тривалих інфузій необхідно користуватися судинними катетерами.
Хворим зі зневодненням І, а іноді й II ступеня, у яких немає блювання, можна проводити регідратацію перорально. Для цього використовують ораліт (регідрон) такого складу: натрію хлориду — 3,5 г, натрію гідрокарбонату — 2,5 г, калію хлориду — 1,5 г, глюкози (поліпшує абсорбцію електролітів у тонкій кишці) — 20 г на 1 л перевареної питної води.
Антибіотики, що є додатковим засобом, скорочують три-валість клінічних проявів холери і прискорюють очищення організму від вібріонів. Призначають тетрациклін по 0,3—0,5 г через 6 год протягом 5 днів. У разі стійкості штамів до тетра-цикліну можна проводити лікування левоміцетином по 0,5 г через 6 год протягом 5 днів або фурадоніном по 0,1 г через 6 год протягом 5 днів.