| Головна » Статті » Хімія | [ Додати статтю ] |
Загальна характеристика ефірів
|
1. Загальна характеристика постих ефірів. 2. Діетиловий ефір. 3. Димедрол. 4. Загальна характеристика складних ефірів. 5. Нітрогліцерин. 1. Загальна характеристика простих ефірів. Прості ефіри відносяться до органічних сполук, що містять кисень з загальною формулою R-O-R, Найчастіше прості ефіри одержують із спиртів в присутності водовіднімаючих засобів (H2SO4k). Це процес міжмолекулярної дегідратації спирту і іде за схемою Вихідними продуктами синтезу простих ефірів можуть бути спирти і галогеналкіли: Отже, ефіри можна розглядати, як: 1. продукти заміщення атому водня в гідросилі спирту на R. 2. ангідриди спиртів 3. похідні води, в молекулі якої атоми водню заміщені на R Якщо в молекулі атома різні радикали, такі ефіри називають змішаними. Фізичні властивості. Низькомолекулярні ефіри летючі і є інертними речовинами нейтрального характеру з характерним запахом. Високомолекулярні ефіри – тверді кристалічні речовини. Ефіри погано розчинні в воді, мають меншу густину, ніж вода, добре розчинні в орг. розчинниках і самі розчиняють багато органічних сполук. Ефіри стійкі до дії лугів і лужних металів. Ця властивість дозволяє використовувати їх в якості розчинників. Хімічні властивості. Прості ефіри легко окислюються навіть киснем повітря, утворюючи вибухонебезпечні пероксиди і гідропероксиди. Це слід враховувати при одержанні, ідентифікації, зберіганні і застосовуванні ефірів. Характерною властивістю є їх здатність утворювати аксонієві солі з концентрованими кислотами. Малостіка сполука, легко розкладається в присутності H2O. 2. Aether medicinalis Ефір медичний. Aether pro narcosi Ефір для наркозу (відрізняються ступенем чистоти) Одержання: дегідратація спирту в присутності H2SO4 k Сірчана кислота взаємодіє з надлишком етилового спирту, утворюючи діетиловий ефір. Реакцію проводять в спеціальних апаратах – ефірізаторах. Після очистки від домішок і сумки, проводять перегонку і відгон збирають при t=340-350C. Властивості: б/б, прозора, рухома, легко спалахуюча, летюча рідина з своєрідним запахом, пекуча на смак. Розчинна в 12 ч. води, змішується в усіх співвідношеннях з органічними розчинниками. Суміш парів з О2 і закисим азоту легко вибухає. Ідентифікація. Домішки (в процесі виробництва і при зберіганні) можна поділити на 4 групи: 1. Ненасичені сполуки (етилен, вініловий спирт) – запах. 2. Альдегіди (оцтовий) – визначають межу кислотності. 3. Кислоти (оцтова, сірчана, серниста) – визначають межу кислотності. 4. Пероксиди – найнебезпечніша домішка – вибузонебезпечна – з р-ном КІ, який окислюється до І2 і забарвлює ефір в жовтий колір. Щоб звільнитися від домішки пероксидів до препарату додають FeSO4. Іде відновлення пероксиду і окислення Fe2+ до Fe3+. При проведенні аналізу перш за все виявляють наявність пероксидів. Поблизу не повинно бути вогню! Слід памятати про вогне- і вибухонебезпечність. Зберігання: сп. Б. В добре закупорених склянках оранжевого скла в захищеному від світла місці і подалі від вогню. Склянки закупорюють корковими пробками (гумові розбухають від парів ефіру, а скляні не дають герметичності) і заливають цинк – желатиновою масою. Ефір для наркозу зберігають в добре закупорених склянках оранжевого скла в умовах, що виключають дію О2 і не допускати утворення пероксидних сполук. Закупорюють корковим корком, під який підкладають цинкову фольгу (відновлює пероксиди і альдегіди) а поверх заливають спеціальною масою. Кожні 6 місяців повний хімічний аналіз згідно ДФ – Х. Застосування. 1. Ефір для наркозу – засіб для інгаляційного наркозу. 2. Ефір медичний – для приготування настоянок, екстрактів, лік. форм для зовнішнього застосування. 3. Dimedrolum Дімедрол В – диметиламіноетиленового ефіру бензгідролу гідрохлорид. Арилаліфатичний ефір (наявність ароматичних радикалів в молекулі аліфатичної сполуки). Одержання: взаємодією бензгідролу з ч/х п/диметиламіноетилхлориду в присутності лугів. Властивості: білий, дрібнокристалічний порошок без запаху, гіркого смаку, на язиці викликає відчуття оніміння (затерпання). Гігроскопічний. Легко розчинний в воді, спирті, хлороформі. Погано в ефірі, бензолі. Ідентифікація: 1. Утворення аксонієвих солей. 2. Гідроліз при t з HCl розведеною Після перекристалізації визначають t0 плавл. t = 620 – 670 C 3. Реакція на Cl – іон (з AgNO3) Кількісне визначення Метод нейтралізації в неводному середовищі. Титрант: 0,1 р-н HclO4 (хлоридна кислота). Індикатор: кристалічний фіолетовий Середовище: б/в оцтова к-та В присутності: ацетату Hg (ІІ) Зміна забарвлення: до зелено-блакитного 2. Метод аргентометрій (по звязаній HCl) Зберігання: сп. Б. в добре закупореній тарі в сухому захищеному від світла місці (гігроскопічний і гідролізує під дією вологи). Застосування. Протигісталічний засіб і легкий снодійний. ВРД = 0,1, ВДД = 0,25Форма випуску: порошок, таблетки, Solutio Dimedroli 1% pro injectionibus (рН 5,0-6,%) Складні ефіри – похідні к-т, водень карбоксильної гр., який заміщен R або похідні спиртів, в яких Н заміщен залишком к-ти Отримують скл. ефіри р-цієї етерифікації в присутності водовіднімаючих засобів (H2SO4 k). Низкомолекулярні скл. еф. – рухомі рідини з характерним специфічним запахом; високомолекулярні тверді речовини. Всі скл. ефііри нерозчинні в Н2О і добре розчинні в орг. розчинниках. Характерна властивість скл. еф. – здатність легко гідролізуватись. Гідроліз каталізується присутністю лугів к-т t0 присутність окислювачів і відновників. По продуктам гідролізу проводять ідентифікацію складних ефірів. Загальна реакція на скл. ефіри – утвор. гідросоматів, які переважно є забарвлені. Іде лужний гідроліз (рН>13) в присутності гідроксиламіну – утворюється гідроксалова кислота, яка при дії з солями важких металів (Fe3+, Cu2+) утворює забарвлені гідроксомати. Ця реакцій є груповою на похідні карбонатових к-т. Загальний принцип кількісного визначення: гідроліз титрованим р-ном лугу, надлишок якого відтитровують кислотою. Фармакопейні препарати: Амілнитрит – складний ефір азотної кислоти. Рідина з фруктовим запахом, легко спалахує. Спазмолітичний (коронаророзширюючий) засіб. Складний ефір азотної кислоти і спирту гліцерину – тринітрат гліцерина. Одержання: при t = 150C пропускаючи б/в гліцерин ч/з суміш конц. H2SO4 і HNO3. Властивості: безколірна масляниста рідина солодкого смаку. У воді малорозчинний, добре розчинний в органічних розчинниках. Отруйний. При струмуванні, або при t0 – вибухає внаслідок розкладу (від удару або при t = 1800) вибухає. Характерна особливість. Великий обєм нагрітих газів. Тому коли розлито спиртовий р-н нітрогліцерину і є небезпека вибуху після випаровування спирту, необхідно промитий нітрогліцерин обробляти р-ном лугу Na2CO3, щоби гідролізувати нітрогліцерин. Продукти гідролізу є безпечні. Ідентифікація: проводять після гідролізу. Кількісне визначення на стентрофотометрі. М-д спектрофотометрія при = 410 нм. продукта взаємодії препарату з фенолом – 2,4 – дисульфок – той в аміачному середовищі забарвлене в жовтий колір). Концентрація по калібровочному графіку. Зберігання: сп. Б в невеликих кількостях добре закупореній тарі в прохолодному. Захищеному від світла місці подалі від вогню. Застосування: 2 препарата (з-б при стенокардії Tabulletae Nitroglycerini) Solutio Nitroglycerini 1% spirituosa (ст. 625). 1 табл. = 3 кр. 1% р-ну (дія повільна і тривала). ВРД = 4 краплі (1½ табл.) (прийом підязично). ВДД = 16 крапель (6 табл.) (препарат - сустакпролонгована дія). | |
| Переглядів: 495 | |
| Всього коментарів: 0 | |