| Головна » Статті » Історія Всесвітня | [ Додати статтю ] |
Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка - реферат українською
|
"ПОЕТ ВІД БОГА” ...Так скаже Андрій Малишко про Володимира - Булаєнка, коли ознайомиться з його поезією. Народився поет 8 червня 1918 р. на Поділлі — село Сорокодуби Краси-лівського району. Звернімо увагу на назви села, району—Скородуби, Кра-силів. У них — краса, сила. Красива й сильна поезія Володимира Булаєнка. Красива неповторністю художнього слова. Сильна правдою життя. Бог дав талант. Та не поталанило йому в житті. На дитинство випадуть роки соціальних потрясінь — насильницька колективізація, голодомор. Овдовіє матір. Із п'ятьох діток виживе тільки двоє. Навперекір чорній нужді хлопчик тягнувся до знань, до навчання. Ось що розповість Ганна Костянтинівна — мати поета (з фонограми 1968 р.): "Йому було шість років 8 іюня. І так осінню не дає мені жити: в школу! Повстрічала я вчителя і говорю: — Михаїле ІвановичуІ Ну що мені робити з Володею, так в школу ходити хоче. — Скільки йому років? — В іюні шість. — Зарано в школу йти. Далекувато. Та й батька у вас немає. Дитина добре не вдягнена, не взута. Кажу, так воно і є, хай ще цю зиму побуде вдома. Другого дня десь дитина пішла, аж увечері приходить. І завтра так. Я думаю, що він у сусідів з хлопчиками грається, а він пішов у школу і став у кутку в класі. Вчитель питає: — Володю, чого ти хочеш? — В школу ходити. — Сідай.—Дав йому букваря. То він не знав, як в ту хату увійти, тішився тим, що вже його вчитель прийняв і дав букваря. А тоді так воно під піст — свято Тараса Шевченка. Я ще тоді була молода. Ідуть жінки на свято, і я пішла. От підходить той вчитель до мене. І як він Володею хвалиться, як він розказує! Який же дорогий учень. Хто не знає задачі, що там зробити, то Володя скаже, як поділити, помножити. І так він з року в рік переходив. А потім схотів в університет...” Мати поета була безграмотною сільською жінкою. Вроджений талант сина першими запримітять і підтримають педагоги. За щирою батьківською порадою вчителя української мови й літератури Сави Денисовича Притули Володя після десятирічки поступить на філфак Дніпропетровського університету. Щоб "вивести в люди” сина, мати продасть останню корівчину — годувальницю сім'ї. Про цей час згадує рідний брат Володі (по матері) Віктор Якович Крачковський: "Жили ми—бодай не згадувати. Зимою вода в хаті замерзала, палити нічим, їсти нічого. Про одяг і взуття уже мовчу. Однієї дуже важкої зими мама не мала чим сплатити податок. Володя вже був на першому курсі університету. І ось "пожалувала” до нас сама голова сільради Нижник (не наша була, якась приїжджа). Ходила в шкіряному пальті. Грізна, пихата. — Чого не платиш налог?— гнівно спитала у матері. — Ні копійки в хаті,— мовила мати.— Бачите, як живу? Старший син учиться, менший он слабий.—(Я лежав на печі, укритий периною, хворів на кір). Тоді голова розпорядилася підігнати до наших воріт запряжені кіньми сани. Забрали з хати ліжко, подушки, стіл, відро. Навіть перину з мене стягнули. Хоч як мати просила-благала, даремно... А тут саме Володя приїхав на зимові канікули. Зайшов до хати, та так і вчляк на порозі. — Мамо, що це? А мама в плач...” ...Навчання в університеті перервала війна. Студент-третьокурсник пішов добровільно на фронт. Після поранення були полон і втеча з полону. Ледь добрався додому. Одужавши, з часом знову у діючій армії. 19 серпня 1944 року в бою з фашистами за визволення литовського міста Бауска Володимира Буласнка було смертельно поранено. Передчувало серце юнака... Коли йшов на фронт у рідній домівці з віршами залишив записку: "Якщо я ніколи не повернуся додому, прошу переслати ці книжки заказною бандероллю в Київ комусь із поетів. Може бути, придасться до друку. При цьому зазначити, що автора немає в живих...” Першого повоєнного року мати поета добереться до Києва, аби показати саморобні книжечки-зшиточки із віршами загиблого сина. Вони потраплять до рук Андрія Малишка, головного редактора журналу "Дніпро”. Саме тоді, прочитавши їх, він захоплено вигукне: "Це — поет від Бога” і видру-кус частину доробку. Потім вірші вийдуть окремою збіркою. Поезія знайде теплий відгук у серцях широкого читацького загалу. З особливою любов'ю її зустрінуть на рідному Поділлі. На знак визнання і глибокої поваги до пам'яті загиблого поета земляки назвуть його іменем колгосп, вулицю, обласну молодіжну літературну премію. Буде встановлено меморіальну дошку на Дніпропетровському університеті, в якому навчався Володимир Булаєнко. Робили все, аби належно вшанувати пам'ять загиблого поета. Робили чуйні, безкорисливі люди. Але знайшлися і їхні антиподи — людиська (саме так називають подібних на Поділлі). Натхненні чорною заздрістю, ці напишуть до "високої інстанції”, що вшанову-вують пам'ять В. Буласнка незаслуже-но, адже він був у німецькому полоні. "Інстанція” відреагує блискавично і стане на бік трьох недремних інформаторів, які підписали листа (один із них — рідний дядько поета, назвемо його ім'я—Лукіян. Він цього "заслуговує”). | |
| Переглядів: 702 | |
| Всього коментарів: 0 | |