Після надзвичайно виснажливої зими 1708-1709рр. та військових невдач, становище шведської армії на Україні стало доволі складним. В кінці квітня 1709р. Карл XII підійшов до фортеці Полтава і взяв її у облогу. Шведський король мав 31,000 вояків, частина яких знаходилася у облогових траншеях та охороняла підступи до фортеці з боку річки Ворскли. Росіяни мали 49,000 війська і близько 130 гармат, що давало їм відчутну чисельну перевагу напередодні битви. На початку червня цар Петро I повернувся з поїздки до фортеці Азов і прибув до табору своєї армії. На військовій нараді було прийнято рішення про форсування Ворскли. 20 червня основні сили російської армії перейшли на правий берег біля Петрівки та Семенівки. Невдовзі армія почала рухатись на південь і збудувала укріплений табір поблизу селища Яківці. Перед табором лежало поле завширшки у 1 км., за яким починався Будищанський ліс. На південь від табору знаходився Яківчанський ліс із заболоченими низинами, численними струмками та озерцями. Прохід між цими лісами до укріпленого табору росіяни захистили системою з 10 редутів, земляних оборонних споруд з високими валами, брустверами для залоги, оточених з усіх боків ровами. Гарнізон редутів складався з 8 батальйонів піхоти (4000 солдат) та 16 гармат. Напередодні битви, під час перевірки шведських укріплень на південь від Полтави Карл XII був поранений у ногу. Ця подія негативно вплинула на моральний дух армії, для якої король ототожнювався із талісманом перемоги. Номінально залишившись головнокомандуючим, Карл XII передав усі повноваження фельдмаршалу Реншельду. Шведський план дій щодо вирішальної битви був простий. Армія мала підійти до редутів під покровом ночі і пройти їх з мінімальними втратами. Кіннота повинна була напасти на ворожу кінноту, зосереджену позаду редутів. Піхота генерала Левенгаупта, пробившись крізь редути, мала напасти на укріплений табір росіян. Шведська піхота почала рух о першій годині ночі. 18 батальйонів були розділені на чотири колони, які мала підтримувати кіннота та батарея з чотирьох полкових гармат. Місце зосередження знаходилося на відстані кілометра від першого російського редуту, з якого доносилися шурхіт лопат і стукіт сокир. Кавалерія запізнилася більше ніж на дві години, і коли уся армія нарешті почала шикуватися у бойовий порядок, вже почало розвиднятися. Фактор несподіванки було втрачено, втім король прийняв рішення будь-що атакувати. Була четверта година ранку. Битва почалася.
Наступ на лінію редутів був швидкий. Перші два недобудовані редути шведи захопили швидко, а усю залогу вирізали. Здавалося, що наступ просувається успішно, втім усі спроби оволодіти третім редутом, оборона якого була організована належним чином, виявилися марними. Найбільших втрат на першому етапі битви шведи зазнали саме біля нього. За свідченнями очевидців, рів навколо редуту був вщент заповнений тилами вбитих солдатів. В той же час шведській кавалерії вдалося зламати опір кавалерії супротивника на обох флангах та примусити її відступити. Одночасно з цим піхота під командуванням генерала Левенгаупта успішно розвивала атаку і впритул наблизилася до валів російського табору. Несподівано шведська кавалерія обох крил і піхота Левенгаупта отримали наказ Реншельда припинити наступ та відійти на захід в бік Будищанського лісу. Ситуацію суттєво ускладнила та обставина, що третина шведської піхоти під командою генерала Рооса відірвалася від основних сил, потрапила у пастку і була практично повністю знищена росіянами. Сам Роос із залишками своїх підрозділів відступив до покинутого шведського шанцю на схід від фортеці, де невдовзі капітулював.
|
