На засланні в Сибіру познайомився артисткою Лідією Іванівною Запарою, яка була інтернована з Німеччини і в 17-річному віці ув’язнена на 10 р. та мала ще 5 р. заслання за те, що під час німецької окупації разом з мачухою брала участь у концертах агітбригади. Було, що Лідія захворіла на сепсис – Василь відніс її до лікаря. Лідія звільнилася на два роки раніше від Макуха, писала йому листи. Він був людиною доброго виховання, культурний, всебічно ерудований. 

Василь Макух мав заборону після звільнення проживати в західних областях України, тому поїхав до Лідії в Дніпропетровськ. Добудував хату її бабусі на вул. Пожежна, в районі „Амур-піски”, але довго не одружувався. Казав: „Усе одно рано чи пізно віддам життя за волю України, тож навіщо сім’ю заводити?”. Таки одружився. 1960 народилися дочка Оля, 1964 – син Володимир. 

В.Макух працював у шкідливому цеху вогнетривів заводу „Промцинк”, у нього підвищився тиск. Тоді він улаштувався слюсарем складних механізмів та приладів у механічному цеху. Пішов у 9 клас вечірньої школи, закінчив десятирічку. Поступив на педагогічний факультет університету, але його швидко виключили за те, що приховав від приймальної комісії судимість. Вчився самотужки, сподіваючись відновитися на вечірньому чи заочному відділенні, але й цього не дозволили. 

Макухи віддали своїх дітей в український дитсадок і школу. Діти скаржилися, що однолітки насміхаються з них через те, що розмовляють українською мовою, дражнять їх „бакланами”, а вчителі їх не захищають. Макуха обурювало, що в козацькому краю, на березі Дніпра, не чути української мови.