| Головна » Статті » Історія України | [ Додати статтю ] |
Реферат: Українська держава у 1654—1657 pp
|
Міжнародний статус України. Б. Хмельницький не підкорив¬ся обмеженням Березневих статей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Пруссія, Семигород, Швеція та інші держави підтримували з Укра¬їною відносини як із самостійною державою. Слід мати на увазі, що в той момент Швеція була ворогом Москви, але це не заважало Україні підтримувати з нею дипломатичні зв'язки. У документах, адресованих гетьману Б. Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом. У догово¬рі зі Швецією, що був підписаний у 1657 p., зазначалося, що українці народ вільний і нікому не підлеглий. 12 червня 1657 р. шведське посольство в Києві підтвердило згоду короля на включен¬ня до складу козацької держави усіх руських земель Речі Посполи¬тої, а також і Південної Білорусії. Туреччина-Порта пропонувала Україні протекцію. А Польща, з якою Україна воювала, лякала своїх сусідів могутністю України і закликала її повернутися у підданство Речі Посполитої. Взаємини України і Росії. Найважливіші для України по¬ложення договору 1654 р. — невтручання Росії в її внутрішні спра¬ви — спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціаль¬них органів управління Україною. Відносини Росії та України регу¬лював, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що під час укладення договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною. Україна і Росія вирішували нагальні пи¬тання шляхом постійного обміну посольствами. На початку 1657 р. в Чигирині при гетьмані перебувало чергове посольство з Москви поряд з посольствами інших країн. Україна мала власний митний кордон з Росією. Збройні сили Росії в Україні. За договором 1654 р. Росія зо¬бов'язувалася не вступати на територію України, не втручатися в її внутрішні справи, але незабаром ці зобов'язання були порушені. У січні 1654 р. один із військових підрозділів Росії — загін чисель¬ністю 3 тис. осіб, який прибув з посольством Бутурліна, нібито ви¬падково просунувся до Києва і розташувався там. Воєводами у Ки¬єві посіли князі Куракін і Волконський. Втім це трапилося не без відома Б. Хмельницького. Він у 1653 p., передбачаючи війну з Поль¬щею, просив у царя військо для захисту Києва від ворога. З цього приводу цар писав Куракіну: «По челобитью гетмана велел госу¬дарь быть в Киеве ратным людям для бережения отъ приходу по-ляковъ и всякихъ воинских людей». У 1654—1656 pp. під час спільних воєнних дій Росії та Украї¬ни проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Вони залишалися на території України й після укладення Віленського перемир'я всупереч умовам догово¬ру 1654 р. та протестам з боку Б. Хмельницького. Але у червні 1657 р. Хмельницький заборонив царським воєводам бути у Києві, Ніжині, Переяславі та Чернігові, а також заборонив надавати зем¬лю в Україні російським стрільцям, що прибули разом з воєводами. В усіх великих містах Слобідської України воєводи з військо¬вими загонами закріпилися під час заселення цієї території пересе-ленцями з Росії для їх захисту та управління ними. У 1654— 1656 рр. воєводою усіх російських військ у Слобідській Україні був боярин І. Ромодановський. Він затверджував полковників, обраних старшиною, очолював Білгородський приказ і підлягав Розрядному приказу в Москві. Під час спільних з Росією воєнних дій у 1654—1656 pp. Б. Хме¬льницький, український народ дедалі більше переконувалися, що Москва дбає лише про власні інтереси — звільнення російських зе¬мель. Але Хмельницький залишався вірним своїм зобов'язанням і не погоджувався на заклики Яна II Казиміра (травень 1654 p., квітень 1655 р.) повернутися в підданство Речі Посполитої (король обіцяв дати козакам такі самі права, що їх мала польська шляхта). 24 жовтня 1656 р. цар порушив свій союзницький обов'язок щодо України, уклавши у Вільно перемир'я з Польщею. Про переговори, що мають відбутися, Україну не попередили, її побажання про участь у переговорах були грубо відхилені — її уповноважених до переговорів не допустили. Про зміст перемир'я Україну повідомили лише в грудні. Формально угода торкалася спільних воєнних дій Росії і Польщі проти Швеції і Семигорода. Але перемир'я стало можливим після того, як Польща пообіцяла царю обрати його своїм королем, а цар погодився залишити козаць¬ку Україну у складі Речі Посполитої. Звістку про Віленське перемир'я Україна зустріла зі смутком. Б. Хмельницький сміливо засудив політику Росії. Проте він не від¬ступився від Московського договору 1654 p., хоча дії Росії можна було розцінювати як його розрив. Хмельницький написав царю листа, в якому звернув його увагу на ненадійність укладеного пере¬мир'я. Водночас він почав активніше проводити самостійну політи¬ку України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з інши¬ми державами. Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вва¬жав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, Б. Хмельницький у цей час домагається здійснення свого давнього наміру — зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина, 16-річного Юрія, не¬зважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мав здібностей до управління. В науці існує думка, що Б. Хмельницький прагнув до передачі гетьманства за спадком, щоб зрівнятися з передачею влади монарха за спадком у Москві, і хотів, щоб патріарх Никон благословив рішення ради в Чигирині. Передчасна смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 р. призу¬пинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негатив¬но відбилося на розбудові української національної державно-правової системи. | |
| Переглядів: 529 | |
| Всього коментарів: 0 | |